Прямий ефір «Луцького радіо»

Українці працьовиті лише за кордоном, - голова Княгининівської ОТГ Олена Твердохліб

Українці працьовиті лише за кордоном, - голова Княгининівської ОТГ Олена Твердохліб

Голова Княгининівської ОТГ Олена Твердохліб – одна з тих керівників, яких по праву можна назвати новаторами. Вона не боїться відповідальності та ризикованих кроків, але на першому місці у неї завжди – інтереси громади, яка її обрала і яку Олена Твердохліб затято відстоює та розвиває.

Що думає очільниця ОТГ про свою посаду, децентралізацію, медичну реформу, лінощі українців та чому її кіт мало не зірвав зйомки відеоролика для проекту «Громада на мільйон», «Перший» розпитував для традиційної рубрики «Людина часу».

- На Волині триває процес децентралізації. Створення ОТГ – це реально перспективно чи це – просто вимога часу?

- На мій погляд, як і на думку депутатів нашої громади, децентралізація має багато переваг, які очевидні. По-перше, на місця передаються кошти і гаманець сільської ради виглядає краще, ніж рік чи два роки тому. Передаються повноваження, які раніше належали району чи області.

Дехто з депутатів навіть жартує, мовляв, давайте ще свої знаки встановимо – Княгининівська ОТГ. Але, як кажуть, у кожному жарті є частина правди, і ми такі знаки встановимо. В першу чергу вони потрібні для туристів, які будуть бачити, що в’їхали на нашу територію…

Перевагою об’єднання є й те, що до життя громади залучаються її мешканці – їхня думка, наприклад, куди виділити гроші, є важливою.

У наших мешканців не бракує інформації, адже на території громади ми випускаємо газету «Княгининівський вісник», в якому розповідається про усе, що відбувається в стінах сільської ради і на території громади.

До всього ж у нас тепер є бюджет участі, до якого ми заклали цього року 100 тисяч гривень. Якщо раптом виникне якась проблема, про яку ми не знали і вона не потребує великих фінансових вкладень, то мешканці можуть розраховувати на кошти бюджету, додавши до них і свої гроші. Думаю, якраз проекти, запропоновані самими людьми, матимуть більшу вагу, аніж ті, що пропонує сільська рада. Бо набагато більше цінується те, куди вкладаються власні гроші.

- Як мінилося життя селян за рік існування Княгининівської ОТГ?

- Як і більшість ОТГ, ми теж акцентуємо увагу на інфраструктурі. Вона була нерозвинена, у вкрай занедбаному стані, не зважаючи на те, що ми знаходимося близько до Луцька. Коли моя подруга з Дніпра приїжджала до мене в гості, то їй здалося, наче ми розташовані за кілометрів сто від обласного центру.

Княгининівська ОТГ - це була територія темряви. Коли я стала головою, то освітлювалася лише центральна траса. Ввечері ні погуляти, ні додому дістатися – світла немає і йдеш, спотикаючись об ями. Тому перше, що ми зробили, - це взялися за освітлення тих вулиць, де було жахливе дорожнє покриття. Для цього ми створили комісію, яка добросовісно об’їхала усі дороги, за що вдячна нашим депутатам, яких силою ніхто не примушував це робити.

Я пишаюся ними! Вони усі молоді люди, частина займається великим та середнім бізнесом… А найбільше, що мені подобається, - депутати не «тягнуть ковдру» лише на свій округ. Коли ділили кошти від вільних залишків, то вони чітко розуміли, де дійсно є проблема, яку треба вирішити. Тут не спрацьовує принцип українця – все мені.

За рік існування ОТГ нам вдалося зробити 7,5 кілометри доріг – мова йде про поточні та капітальні ремонти. Загалом на території об’єднаної громади є 52 кілометри доріг, крім того, нам ще додалося утримання доріг районного значення – їх теж багатенько.

На одну з цих доріг, до речі, ми ще в минулому році замовили проектно-кошторисну документацію – мова йде про вулицю Хутірську в селі Милушин. Вона вартуватиме півтора мільйона гривень. Зараз ми шукаємо кошти для співфінансування разом з областю, щоб зробити цю вулицю в першу чергу, оскільки перевізники відмовляються їздити у ту частину села.

Також у нас є затверджений на п’ять років перелік доріг, які ремонтуватимуться. Ця  інформація - у відкритому доступі на сайті громади, люди бачать, що послідовність ремонту дотримується і вони знають, коли їхня дорога буде відремонтована. Крім того, ми прийняли таке рішення: якщо мешканці хочуть, аби їхня вулиця ремонтувалася швидше, вони пишуть звернення до сільської ради та фінансово допомагають в ремонті. У минулому році ми випробували такий спосіб – мешканці вулиці Старицького в селі Зміїнець заплатили 20 відсотків кошторисної вартості і на їхній вулиці вклали щебеневе покриття.

Зараз вже маємо два таких звернення – від жителів сіл Зміїнець та Княгининок. Це хороший досвід, бо спонукає людей не нищити дорогу, в яку вклали власні кошти.

З вуличним освітленням, думаю, цього року буде вже фінал. 70 відсотків освітлено у минулому році, але у зв’язку з тим, що до нас приєдналася Рокинівська сільська рада, а у Рокинях вуличного освітлення практично не було, то цей процес затягнувся.

- Жителі прилеглих до міста сіл здебільшого працюють там, а відтак водять дітей до міських шкіл та садочків, що не дуже подобається городянам, діти яких з народження чекають черги в дитсадки. У вашій громаді теж є ця проблема?

- Переважна більшість дітей із Зміїнця відвідують дошкільні заклади Луцька, тому нам цю проблему треба негайно вирішити, збудувавши садочок в Зміїнці. Планується, що це буде дитсадок на 160 місць. Орієнтовна вартість садочка – 37 мільйонів гривень, які ми повинні вже шукати, аби залити фундамент в кінці цього року.

До речі, нашим садочком зацікавився Лев Парцхаладзе, а нам важливо, аби ми мали можливість залучити до будівництва садочка кошти державного бюджету чи позабюджетні. Наш садочок буде дуже цікавим - з енергозберігаючими технологіями, до яких, як відомо, небайдужі європейці. Маємо надію, що за допомогою Мінрегіонбуду ми залучимо кошти, щоб швидше його побудувати.

Оскільки бюджет ОТГ – 50 мільйонів, а бюджет розвитку цьогоріч буде більше 18 мільйонів гривень, то садочок реально побудувати за кілька років.

Ми продумали, як наповнити бюджет уже в цьому році, – завдяки продажу землі на аукціоні. А у 2019 році плануємо закласти кошти на саме будівництво. Чекати і дрімати не будемо…

Ще одна наша ідея для дітей та дорослих – будівництво стадіону з штучним покриттям в Княгининку з мініфутбольним полем та майданчиками для занять різними видами спорту. У нас є стадіон, який був власністю сільської ради, але його передали в оренду на 48 років пану Чорнусі, відтак нашим дітям немає де займатися спортом. Під стадіон ми вже знайшли землю біля школи – Княгининівського НВК, зробили проектно-кошторисну документацію.

- Знаємо, що після повернення з-за кордону ви зайнялися бізнесом – відкрили швейний цех з пошиття одягу для новонароджених. Чому вирішили піти з бізнесу в чиновницьку роботу?

- Моє перебування за кордоном привчило мене до трохи іншого способу життя. Я вважаю, що кожна людина народжується для того, щоб залишити по собі якийсь слід. Для одних – це діти, в інших – книжки, вірші, картини…

Я завжди обурювалась, чому мої батьки ходять по таких жахливих дорогах… Повернувшись з Європи і проживши тут 12 років, я не побачила змін. І в певний період мені все це набридло… А ще якось мені сказали, що коли стану головою, тоді щось зміню. І я вирішила, що мушу стати головою. Друзі мене підтримували. Нам з подругою вдалося зробити бізнес з нуля, зі стартовим капіталом у 150 доларів, - так, ми шили дитячий одяг для новонароджених… Вже на сьогодні це розкручений товар. Можу з впевненістю сказати, що в Княгининівський ОТГ половина дітей у ньому виросли, а загалом в Україні у нас було 17 менеджерів.

Якщо чесно, не люблю, коли мене чиновником називають. Сільський голова – це не чиновник, а в першу чергу менеджер, господар. На жаль, не всі це поки розуміють. Але радію, що зміни в країні почалися і нас підштовхнули до децентралізації. Розумію, що ми йдемо в борги. Але так було і в Чеській республіці. У 2005 році на кожного новонародженого припадало 10 тисяч доларів боргу перед ЄС. Те ж саме буде з нами.

- Яким чином Чехія вийшла із цієї ситуації?

- Чехія розвивала економіку, вона не перейшла на євро, залишивши чеську крону, яка на сьогодні є стабільною. Вони розвивають виробництво, торгувати особливо не мають чим, але у них процвітає туризм.

До речі, коли я була в Чехії, то не раз привозила в Україну іноземних колег, аби показати їм нашу країну не з тієї сторони, яку вони знали. То мої знайомі казали, що у нас дешева їжа, ще поки натуральна… Пам’ятаю, як приїздили байкери з Острави, яких я возила на Світязь, і вони були в захваті від місцевих пончиків та пиріжків з капустою. Вже сьогодні ми розуміємо, що до нас теж дійшли консерванти, але наша їжа все ще залишається справжньою.

Усі, хто приїжджає в Україну, захоплюється природою і нашими людьми, особливо їхнім ставленням до незнайомців.

- Не шкодуєте, що пов’язали своє життя з чиновницькою роботою?

- Мені вже хотілося піти в цьому році, але депутати кажуть: якщо я піду, то все стане, як було. З однієї сторони, мені приємно, що мені на стільки довіряють, а з іншої – я не розумію, чому вони не хочуть продовжувати почате нами.

А ще мене насторожує, що люди стали байдужими. Ще у 2015 році був підйом, у 2016-му вони активно ходили на збори, зараз – їх на концерт зібрати важко… Вони знають: вона не краде, хоче, щоб ми розвивалися, «пхає» нас кругом, щоб про нас всі говорили… Це так. Бо громада, про яку всі говорять, завжди буде цікавою для інвестора.

- Припускаю, що саме з цієї причини ви пішли у проект «Громада на мільйон»…

- В тому числі і з цієї. Хоча з самого початку все виглядало якось так ненадійно. Мені зателефонували ще у липні минулого року, але на той час не було ні концепції, ні сценарію… Однак я погодилась, бо по натурі – ризикова людина. Вже за два тижні я знімала відеоролик, у якому мала розповісти кілька слів про громаду.

Це було смішно, бо я не могла знайти тихого місця, щоб відзняти цей ролик. На роботі – купа людей, тому мені довелося знімати вдома на горищі, де теж з першого разу не вийшло, бо півні своїм кукуріканням все псували.

Журналісти 1+1 сміялися і потім розповідали, що мій ролик був не таким, як в усіх. Бо в кадр попало навіть те, як лізла драбиною на горище і мало не впала з неї через кота… А часу, щоб порізати відео у мене не було.

Одним словом, після відбору у жовтні стало відомо, що із 49 громад вибрали всього 5, серед них і ми. Лише тоді я зізналася нашим мешканцям, що, як сказав голова ОТГ з Тернопільської області, ми вляпалися. Мені сподобалося, що працівники сільської ради та жителі сприйняли це з ентузіазмом.

Чесно зізнаюся, що пішла в проект, бо не бачила в громаді громади, немає у нас згуртованості, бо якщо треба щось зробити, то усі чекають, що це справа сільської ради. Створивши ОТГ, ми об’єдналися не лише на рівні бюджетів, а на рівні колективного духу. Коли я достукаюся до своїх людей – не знаю.

 - В українських селах одна й та ж сама проблема – безробіття. З ним можливо боротися, - хоча б в межах територіальної громади втримати молодь, яка масово виїжджає за кордон?

- Я не вбачаю свою роль у тому, щоб затримати молодь тут. Українська система соціальних пільг зробила так, що люди не хочуть працювати. Насправді роботи – купа. Але чомусь усі ті, хто хоче себе проявити, їдуть за кордон, не розуміючи, що там умови праці – інші, як і інтенсивність роботи. Кажуть, що українці – працьовитий народ. Згідна, але він працьовитий за кордоном. Вдома він не працьовитий, бо є сім’я, друзі, на роботі може не сильно підганяють, а усвідомленого поняття того, що я повинен працювати продуктивно, а не просто відсиджувати свої години, немає.

За кордоном максимально використовується робочий час. Обідня перерва у них – півгодини, а не година, як у нас, під час якої можна поїсти і заснути. Вони не кавують і не їдять годинами в робочий час!

Приємно чути зараз від людей, що робота є і в Україні, головне не лінитися. Погоджуюся з думкою, що не бачить роботи той, хто не хоче працювати. Добре, що вже нинішні студенти розуміють, що можна вчитися і десь підробляти, а не сидіти в батьків на шиї.

- Як ставитеся до медичної реформи?

- Багато поганого говорять про медичну реформу, що українці всі помруть, на міністра кажуть «Смерть з косою»… Це людей так лякають лікарі, бо їм до кишені не кластимуть гроші.

В Чехії теж медицина була такою, як нам пропонують зараз. Там же не вмирають люди, як нас тут лякають.

Зрештою «завдяки» рекламі лікарських препаратів, у нас кожна людина – сама собі лікар. У моєї мами, як, певно, в кожного українця, купа таблеток в аптечці і вона знає, що від чого треба випити.

Я в шоці трохи від того, що моя сестра у 35 років знає про лікування хвороб, як медсестра. Не рекламують медичні препарати за кордоном! Це тільки в нас так!

У мене складається враження, що якраз реклама усіляких таблеток спрямована на винищення нації, а не медична реформа.

- А що з медициною на території ОТГ?

- На сьогодні у нас на території ОТГ є одна амбулаторія та п’ять ФАПів. Вони в поганому стані, ремонтувати їх звичайно можна, але спочатку треба подумати, чи вони нам потрібні усі. Цього бояться. Але я навіть під час передвиборчої кампанії казала: якщо прийде час і доведеться щось закрити, то так і буде, як би радикально це не звучало.

Я цього не боюся, бо розумію, якщо це зараз «не відрізати», то жодна реформа не пройде.

- Разом із Рокинівською сільською радою вам дістався доволі проблемний об’єкт – Брищенське сміттєзвалище. Що плануєте робити з ним? Чи є перспектива того, що сміттєпереробний завод там таки побудують?

- Є хороша новина від Кабміну: Гройсман сказав, що з 1 лютого нам передаються землі за межами населеного пункту. Полігон якраз і знаходиться за межами населеного пункту, відповідно до цього сільська рада впливу на нього не мала. Договір оренди землі підписував район з містом, а ми лише його погоджували, і то не завжди.

Кожної суботи місяця ми проводимо робочі зустрічі на полігоні, завдяки яким почався рух із консервації закритої з 2015 року черги.

Знаю, що планується придбати нову сортувальну лінію, яка буде розташована у Луцьку. Усе робиться для того, щоб до Брища везли мінімальну кількість сміття. І не забуваймо, що з першого січня вступи в дію закон про сортування сміття.

Щодо сміттєпереробного заводу, то на території ОТГ є земельна ділянка для нього, неподалік сміттєзвалища.

Мешканці Брища хочуть, щоб полігон закрився, але й розуміють, що сміття то залишається і далі продовжуватиме гнити та потрапляти у ґрунтові води. Тому вже не ведеться мова, що вони не хочуть будівництва заводу, бо є технології, які дають можливість переробляти сміття, яке лежить роками. Впевнена, якщо це буде закордонний інвестор, то він знайде спосіб, як покращити екологію та переробити старе сміття.

Крім того, під час громадського обговорення мешканці Брища дали згоду на добування метану. Бачила, що Григорій Недопад опублікував фото, видно, що роботи добігають завершення і метан почнуть скоро добувати. Добутий метан спалюватимуть і за рахунок цього утворюватиметься електрична енергія, яку будуть продавати за «зеленим» тарифом.

Поки що сільська рада від полігону отримує високу орендну плату, яка згідно договору між райдержадміністрацією та Луцькою міською радою надходить до бюджету об’єднаної громади,  це орієнтовно 1,2 мільйона гривень на рік.

- Логічно було б, щоб ці кошти йшли саме для брищан…

 - Ми прийняли рішення, що ці надходження будуть спрямовані на покращення життя саме брищан, адже вони найбільше потерпають від полігону, екологія у них, на жаль, бажає кращого…

За ці кошти в минулому році в селі Брище було проведено очистку води, придбаний дитячий майданчик, замінили вуличне освітлення на енергоефективне, розроблений проект на капітальний ремонт місцевого клубу.

Щодо очистки води, то водогін був зроблений два роки тому, але кварцовий пісок на станції очистки води не мінявся з часу її будівництва. Це було жахіття. Я вважала, що директор комунального підприємства, яке обслуговує цю станцію очистки води, мав би стежити за тим піском, а він, навпаки, перешкоджав, та казав, що я лізу не в свою справу.

В Рокинях теж поміняли пісок. На щастя, в Брищі та в Рокинях з водою – фінал, на років десять буде спокій.

- А як ставитесь до комунальних підприємств? Вважаєте, що це пережитки радянського минулого?

- Комунальне – то нічийне. Вважаю, що легше всього було б заключити договори з підприємцями, які реально б відповідали за свою роботу.

- Як показує досвід, жодна з сільських рад, прилеглих до Луцька, не виявила бажання приєднатися до обласного центру. Чи думали ви над тим, щоб стати частиною Луцька?

- Для мене важлива думка мешканців. Вони захотіли об’єднатися з Рокинями – ми це зробили.

На кінець 2016 і 2017 років ми проводили опитування, які свідчили, що наші жителі хочуть бути окремо від Луцька. На мою думку, причина у тому, що у нас нерозвинена інфраструктура. Ми залежні від Луцька у плані транспортного сполучення, вивозимо сміття на полігон, який в принципі є власністю Луцька…

Розумію, що колись реформа стане не такою добровільною, як зараз, і може бути указ Президента чи Верховної Ради про примусове приєднання, - я це теж людям кажу. Але наше завдання до кінця 2020 року – зробити інфраструктуру, і якщо отакий момент настане, то ми будемо готові до об’єднання.

Щодо інших сіл, то, вважаю, що для того ж Прилуцького приєднання до міста не було б поганим варіантом. Місто віддало 50 мільйонів гривень реверсної дотації  в державний бюджет. Просто віддало… А якби сільський голова Прилуцького не стояв стовпом, то б його громада виграла... Взагалі не люблю, коли ставлять ультиматуми, бо людей це спонукає до сварки, а не до діалогу.

Якось я зустріла Прилуцького сільського голову за кермом сміттєвоза – він сам возить сміття на полігон в Брище. Простий дядько, чого він не може помирити депутатів своєї ради?! Чоловіки – амбітні, але часом треба забути про своє «я», особливо, коли мова йде про інтереси громади.

Спілкувалась Ірина Костюк

Фото: Роман Домбровський


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Показати коментарі (1)
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина Волинянам розповіли, що буде за несплату аліментів
Наступна новина Ігор Палиця зустрівся з ветеранами силових відомств | Волинська обласна рада
Останні новини
Схожі новини