Ранок у Колодяжному. Хоча який для села ранок в годині 10-й?.. Так вже, майже обід. Біля музею трохи машин, трохи людей. Під косачівською грушею в тіні вишикувалися хранительки. Коровай з рушником на лавці. 6 липня. Чекають Олег Ляшка.
Той приїжджає. Бадьорим кроком заходить у двір. А Косачева садиба квітне, пахне – тільки гостей стрічати. Я й собі ловлю в кадрі чи то кроки, чи то усмішки...
– Добрий день, Олено! Бачте, знову зустрілися. Радий вас бачити, – подає мені приязно руку на ходу.
Щойно до людей підійшов. Всі спішать роздивитися. Дівчата з короваєм завмерли...
– То Олена Лівіцька. Моя улюблена журналістка. Я її репортажі завжди читаю. Справді унікальна. І унікальна тим, що дослівно передає колорит Ляшка, – раптом як сніг на голову звучить збоку несподівана мені реклама від політика.
– Ну, все. Ото реверанс! – жартують колеги збоку.
Аж червонію. Але вмикаю диктофон, беру ручку – і вперед записувати перли.
Олег Ляшко – то такий Олег Ляшко))
І візити його на Волинь завше проходять яскраво...
* * *
Цього разу Ляшко «звучав» ще й гостро й опозиційно. І навіть на сцені рожищенського будинку «Просвіти» говорив... як на засіданні ПАРЄ.
Люди аплодували тільки, коли зі сцени сходив. Павна зала. Просто слухали. Просто дуже уважно. Просто кивали головами. Просто думали і стискали жилаві руки у найбільш критичні моменти. Не чекали, очевидно, чути Олега Ляшка таким. Отож, яким?
«Ліси наші гомонять, жита хвилюються». Ляшко в Колодяжному
Біля сільського магазину – кілька жінок.
- Та невже? А що він тут забув? – сплескує руками жіночка у квітчастому халаті.
- Та я ж кажу. Он бачиш – і поліція... – толкує їй інша.
- То я зараз вернуся квіток вріжу чи що? В мене ж є! А їй-Бо вріжу!.. – метушиться та.
Тим часом сільський хлопчина веде козу на випас. Коза Зойка попадає в камери. Поки Олега Ляшка нема, всі знімають її. А бо що? У партійних сенсах вона не якась там коза Зойка з Колодяжного, вона – годувальниця)
Свій черговий візит на Волинь у розпал липневих виборів лідер РПЛ Олег Ляшко почав з Колодяжного на Ковельщині. Не приховував: садибу Косачів у цьому селі дуже любить Володимир Кравценюк, керівник облосередку його партії і 17-й номер у списку РПЛ на цих виборах. Каже, для нього то - «сакральне місце». Він порадив – Ляшко приїхав.
- Кучма був. Лазаренко був. Чекайте-но зараз ще назгадуємо... Ющенко, Симоненко, Литвин, Ващучка, Яценюк, навіть Єлєна Бондаренко, Яворівський кілька разів, Матвієнко, Томенко, Мартиненко Микола... – старший науковий співробітник музею у Колодяжному Марія Чашук згадує, хто з відомих політиків був на цьому обійсті.
- Були і все? Чи щось більше?.. – запитую.
Сміються. Кажуть, тільки Кучма побачив совєтський сірий основний корпус (а великий косачівський будинок у війну розібрали на дерево для фронту і вивезли, тому совєти збудували на тому місці монументальну сіру споруду, як могли) – і тут же велів провести реконструкцію фасаду, бо йому дуже не сподобалося. З того часу його візит завжди згадують. Бо потім був і ремонт всередині, і меблі нові...
А ремонтували хоч і за рознарядкою Кучми, але, кажуть, за гроші Кирпи. До тих пір залізничників на екскурсії тут бесплатно пускають. Тепер ремонтів потребують білий і сірий будиночки. Колектив чекає обіцяних грошей з обласного, місцевого та держбюджету. Скоро – річниця.
Оляг Ляшко разом із Володимиром Кравценюком кладе троянди до підніжжя пам’ятника Лесі Українці.
- Ми з Андрієм (нардеп Андрій Лозовий, який теж тут, – авт.) завжди відвідуємо могилу Лесі на Байковому, - каже. – Вона в такому місці, правда, що далеко не всі знають, як її знайти. Бо на центральній алеї там всякі лідері Компартії. А могила Лесі Українки в такій глуші...
Лідера РПЛ ведуть показувати хороми Косачів. Кажуть, 500 гектарів землі колись купив на Волині батько Лесі.
- Ого... Майже Межигір’я, – реагує Андрій Лозовий.
- «Ліси наші гомонять. Жита хвилюються. Ой, не витерплю заспіваю...» – перед порогом сірого будиночка Марія Чашук щосили старається вразити Олега Ляшка екскурсією, цитує Лесю з листа до брата.
Бачте, які вони безнадійно далекі від культури»
Вражає. Той раптом згадує, що і сам був колись екскурсоводом. І розказує вже знайому мені історію про ленінський музей у Борзні.
- Я згадав своє інтернатівське дитинство. Де там Олена? Пише? Ну, записуй... Був в інтернаті у селі Комарівка Борзнянського району на Чернівгівщині екскурсоводом у музеї. Там вчився з 6 до 8 класу. Музей був створений у колишній попівській хаті, а син цього попа вчився в Санкт-Петербурзькому університеті. І набралися всякої дурі там, як завжди в Росії, вернулися в Україну і в цій попівській хаті вперше в Україні поставили підпільний станок і надрукували працю Леніна «Що таке друзі народу і як вони воюють проти соціал-демократів». У ній потім створили музей, а я став його першим екскурсоводом. Але безумовно, екскурсовод у музеї Лесі – це крутіше, ніж 10 ленінських музеїв, - каже Олег Ляшко.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Від трусів – до шапки!». П'ять годин з Ляшком на Волині. РЕПОРТАЖ
Потім цікавиться, хто з політиків тут був востаннє. Марія Борисівна згадує Олександра Савченка, екс-голову ОДА.
- А вище? – питає Ляшко (пауза). – Бачте, які вони безнадійно далекі від культури. А в Ляшка культура в серці.
- Можна клавесин відкрити? – втручається в розмову Андрій Лозовий.
- Не можна. Андрію, в музеї автентичні речі руками не чіпають! – гримає той.
У стінах білого будиночка, Лесиного, Олегові Ляшку розказують про «маленьку рожеву хатинку» (рожеву кімнату Лесі), «білі меандри» під стелею, про простирадла, стрічки і автентичний рушник. Про стіл у «блакитній» вітальні, за яким збиралися. Потім всі стають довкола стола і роблять фото на згадку.
- Колеги, ставайте. Зробіть історичне фото. Пам’ятаєте, як фото Трампа в кабінеті? Він підписує указ про введення санкцій проти Ірану. А позаду стоять всі із задоволеними обличчями. Чому задоволені – непанятно, але стоять. Я то думаю, що є одні хороші санкції: проти Росії... Лозовий, ставай ближче, а то люди подумають, що в партії розкол, - жартує політик.
Потім розмашисто і лівою рукою пише у книзі відгуків: «Без культури не буде України!».
Лесині апартаменти надихають згадати про мову. Як не прикро, каже, настав час знову боротися за українську мову.
- Треба берегти мову. Щоб, як писала Леся Українка, «не зчувшись», не попасти в московське ярмо. Кілька слів – то надто мало, щоб висловити своє враження від музею. Ти тут надихаєшся. Ти розумієш, наскільки унікальна українська земля.
Прощаються з політиком тут Лесиними словами.
- Як казала Леся, «будьте здорові, Богові і доленьці милі», - всміхається Марія Борисівна.
- О, а можна я у вас цю фразу позичу? – відповідає Ляшко.
Далі – на Ковель. На порозі політика чекає несподіваний гість. Микола Ляхович, рівненчанин, ковельський зять. Привів дітей із патріотичного табору в музей. Дізнався, що тут Ляшко, вирішив потиснути руку. Микола – один із тих учасників акції «Україна без Кучми», яких за громадянську позицію навіть тримали за гратами, політв’язень.
Ніколи особисто з Ляшком не був знайомий. Але знає його як журналіста, автора численних матеріалів про тодішню опозицію у газеті «Свобода», редактором якої був нинішній лідер РПЛ. Тоді про революціонерів сміли писати далеко не всі.
Ковель. «Яка у вас зарплата? Не бійтеся, я не кусаюся!»
стрічають політика на своїй території
Біля ковельської лікарні чатує кілька поліцейських. А так – все звично.
Поки Олега Ляшка нема, ми робимо селфі на фоні дивної скульптури, яку недавно відкрили перед входом. Подарував вдячний пацієнт. Мереживо з чогось чорного навіює думки про політику))
- Добрий день, ми з вами ще не бачилися? – чую за плечима.
Це Олег Ляшко вітається з поліцейськими, тисне руку і поспішає до входу. Там чекає привітна жінка.
- О, а де головний лікар? А-а-а... у відпустці.
Гостей приймає в.о. керівника закладу Людмила Івахнюк . Візит саме сюди неспроста. Кажуть, завдяки місцевим партійцям і позиції парламентської фракції РПЛ цьогоріч виділили потужну субвенцію з державної казни на пів мільйона гривень для ремонту цієї лікарні, долучився ще місцевий бюджет – і є чим похвалитися.
І спільно з місцевою владою робить тут, кажуть, чимало
На ходу розповідають про колектив, про обладнання, про плани. В одному з кабінетів – дві жінки у білих халатах.
- Яка у вас зарплата, Наталю? – питає Олег Ляшко. Хтось збоку засміявся з несподіванки: – А що я смішного сказав?
Та аж завмерла. Мовчить.
- Мінімальна ж, кажіть, чого мовчите? – здогадався політик.
- Ну так...
- А у вас, Софіє? – до іншої жінки.
- Трохи більше, але... – починає та.
- Трохи більше - це 4 тисячі? – добиває він.
4 тисячі. 4... Навіть тим, хто жодного стосунку до справ державних не має, було в цей момент і соромно, і боляче, і дівчат аж шкода. А лікарня – так, лікарня гарна.
- Тому борюся, щоб у вас була нормальна зарплата. Щоб ви не по закордонах їздили, а тут отримували гроші. І щоб могли купити на свою зарплату і їжу, і дітям, і все інше. А ви ще й лікар, так, Софіє? І у вас, лікаря, мінімальна зарплата? Скільки років вчитеся, щоб отримувати мінімальку? (хтось каже, що 8) От вісім років дитина вчилася, не така вже й дитина Софія Володимирівна, і отримує скільки? 4 тисячі? 3 800? 3800 – це не гроші.
Коли говорять про медичну реформу, то реформа – це в першу чергу збільшення зарплат медичним працівникам. 70 тисяч лікарів минулого року виїхало за кордон. Чого вони поїхали? Від доброго життя? Ні. Вони поїхали в Польщу, бо в Польщі медсестра має зарплату 2 тисячі євро. А Софії платять 4 тисячі «гря-зни-ми», – наголошує Ляшко.
Софії з Наталкою вже трохи відлягло від серця. Вони усміхаються.
- За це борюсь, підтримайте мене! І не бійтесь, я не кусаюсь. Записали? Пишіть: «Я не кусаюся», - сказав Ляшко Софії Ковальчук», - сміється лідер РПЛ.
Десь у коридорах ковельської лікарні Олег Ляшко принагідно вітає ковельчан із Днем міста. Каже, в однокласника з Борзни Сашка Рожка колись бабуся була з Ковеля, в Лозового – бабуся та дідусь з Ковеля, тому «бачте, скільки в мене спільного». Вітає «залізничників, робочих людей і... контрабандистів», бо «якщо є два кордони, то як може бути два кордони без контрабанди». Наголошує, що знає про проблеми залізничників. Зокрема, розказує , що є законопроект, який дозволяє залізничникам достроково виходити на пенсію , і «ми його підтримаємо обов’язково, бо це дуже небезпечна професія».
В одній із палат довго веде розмову із трьома жінками. Пацієнтки лікарні, схоже, Ляшка в палаті біля своїх ліжок не готові були побачити, але швидко оговтуються і розказують, як живеться.
- Я навіть тако думала: якби мені дали 20 тисяч, то й не знала б що з ними робити...
- Он подружка подзвонила. Каже: «Знаєш, скільки мені пенсії добавили? 10 гривень!»...
Поговорили про болюче. Про ціни на ліки, пенсії…
- Ви тако й по телевізору гарно виступаєте... Просто обідно, що всі депутати все знають, а як до діла – тупік, - кажуть Олегові Ляшку в ковельській лікарняній палаті.
Той не пасує. Одразу відповідає, що знає, чому – так. Бо «нема відповідальності». Зрештою, зичить «дівчатам» доброго здоров’я і прощається. Поки політик прямує коридорами, пацієнти завмирають від подиву. Не чекали))
Далі – Рожище.
Рожище. «Дякую вам, тьоть Галь!»
Саме ця жінка виховувала Володимира Кравценюка, коли не стало його мами
- Ви представте собі на секунду, як це Рада без Ляшка. Рада без Ляшка – це як село без церкви!
Зала заходиться сміхом.
- Там є ще продовження, але я промовчу. Чоловіки його знають))
Райцентр Рожище здивував: тут на Олега Ляшка ждала повнісінька зала районного дому «Просвіта». Журналісти не встигають за автомобілем політика і приїздять, коли той вже на сцені.
Тиша: можна почути, як муха пролетить.
Ці парламентські вибори – це бій за землю і бій за українську державність»
Політик на сцені. Поруч - Володимир Кравценюк. Під колонкою стоїть букетик помаранчевих гладіолусів. Очевидно, хтось подарував. На столі пляшка з водою, склянки і рушник.
Слухають уважно. Одна жінка у залі на найемоційніші моменти реагує, піднімаючи догори прапорець із символікою РПЛ. Ще кілька - натхненно знімають відео на телефони.
А Олег Ляшко говорить: про мову, про дорогу до миру, про ініціативи Зеленського, Медведчука, який рветься стати головою Верховної Ради, і плани команди РПЛ.
- Через два тижні парламентські вибори, я хочу, дорогі... (пауза, повертає голову до Володимира Кравценюка) Як звертатися правильно? Рожищани? Дорогі рожищани, я хочу подякувати вам за те, що район дуже добре підтримав мене на президентських виборах.
Запевняю, що не підведу. Ці парламентські вибори – це бій за землю і бій за українську державність. Я маю на увазі за українську церкву, українську мову, українську незалежність. Давайте дивитися об’єктивно: мені прикро про це говорити, але сьогодні на президентській посаді людина, діяльність якої загрожує майбутньому України.
І це показують в Україні...»
Ініціативи про референдум про дружбу з Росією... Яка може бути дружба, коли вони наших людей вбивають? За минулу добу 6-ро поранених. Ініціативи Кучми в Мінську про те, що наші військові не мають права стріляти у відповідь. Заяви Зеленського про те, що українська мова їм заважає заробляти в Росії, і тому вони скасують закон про мову. А подивіться: на «плюси» вже «Свати вернулися, а в тих «Сватах» портрет Путіна на стіні. І це показують в Україні... А 4 інформаційні канали куплені Медведчуком, кумом Путіна? В якій країні ми живемо?
Люди мовчки кивали головами. Стискали в руках газети із назвою «Слово Ляшка». Слухали. Далі – знову гарячий спітч.
- Сьогодні на голову парламенту (!) претендує кум Путіна. Подивіться, як у грузинів: тільки комуніст, депутат госдуми сів у президію парлменту, що в Грузії почалося? У нас кум Путіна буде сидіти в українському парламенті, і вони думають, що ми нічого не зробимо? Я претендую на те, щоб стати головою Верховної Ради! Коли я буду головою, у мене в президії не буде ні кума Путіна, ні чорта Путіна. Дам команду не пускать, бо це приниження пам’яті тисяч полеглих українців, - переконує Олег Ляшко.
Зауважує: не дозволить продати землю чужинцям.
- Бджоли мруть, корови мруть, люди труяться, в колодязях отруйна вода... Який продаж землі? Коли українські селяни грошей не мають. Коли на Волині люди малину вирізають, бо вона нікому не треба! – народ і собі зашумів у залі, взяло.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Він їм – «бурштинові біржі», вони йому – вірші. Ляшко на Волині. РЕПОРТАЖ
Розказує, що веде у парламент команду з простих людей. Що «сьогодні інтернатівський пацан Володя Кравценюк має всі шанси стати народним депутатом».
- Їхній план – це капітуляція України і повернення її в орбіту Кремля. Мій план, план моєї команди, членом якої є і ваш земляк Володимир Кравценюк, - це дорога миру через перемогу, а не поразку. Перше – це відновленняи економіки. Це ключ до перемоги. Коли мільйони людей по закордонах, перемоги не буде. Ляшко був би президентом, який би заставив всіх себе поважати. І ще буду. Все попереду! – заявляє.
Володимир Кравценюк, якому Ляшко передає слово, робить цю зустріч дуже теплою і навіть сімейною. Він бере мікрофон і найперше згадує, як опинився на Волині.
а простих людей»
- Є тут одна жінка в залі – Галина Миколаївна Кукуруза. Коли померла моя мама, вона мене всиновила і виховала. І я їй за це дуже вдячний. Тьоть Галю, встаньте.
Із глибини зали піднімається жінка. І ледве-ледве, справді по-материнськи, стримує щасливі сльози в очах. Зала аплодує.
- Як ви бачите, Олег Валерійович не веде в раду мажорів. У списку фракції РПЛ взагалі найбільше волинян, якщо порівняти з іншими списками. Аж семеро. Тільки з рожищенського району – троє. Крім мене, це же Віктор Прокопчук та Жанна Воробйова. За це я йому дуже вдячний. Головне: щоб не було, як вже було. За нашу волинську команду я ручаюся, - запевняє Володимир Кравценюк.
Тут Олег Ляшко реагує жартом. Каже, то як в «донецьких» скрізь були «єнкієвські», в радикалів будуть «рожищенські».
На «квітку» - анекдот. Не про Ляшка - про Кобзона. Розказує сам лідер РПЛ.
- Балотується Кобзон до Госдуми. По Чукотському національному округу. Збирає начальник юрти чукчів і питає: «Товариші чукчі, коли у вас олень здох, то ви куди: в обком, профком чи до Кобзона?». Чукчі кажуть: до Кобзона. «А коли, товариші чукчі, у вас трава не зійшла, то ви: в обком, в профком чи до Кобзона?». Вони: до Кобзона!. «А коли у вас дітей родить нада, то ви до кого йдете: в обком, профком чи до Кобзона?». «До Кобзона!». «Так, за кого голосувать, товариші чукчі?»... Отак і тут.
Олень не здох, трава зійшла, з дітьми самі впораються...
Але голосувати, каже, треба за Ляшка.
* * *
Рожищани ще довго тримали політика у полоні народної любові. Кожному – селфі. Кожного, хто хотів, обійняв. Кожному руку потиснув. Особисто подякував тьоті Галі. Пригорнув. Усміхнувся. Та аж поцілувала. А потім дбайливо, по-материнськи витерла з його щоки залишки своєї помади.
- Бачили он ті гладіолуси? – смикає мене за рукав сивочола жіночка, яка не ризикнула йти в натовп і спостерігає за обіймами збоку.
- Бачу, - киваю.
Ті самі гладіолуси, що стояли під колонкою на сцені. Це «тьотя Женя» з Рожища. Колись працювала «на фермаші», тепер їй «вже 70».
- То я йому їх подарувала. Вийшла з дому йти на Ляшка. Глянула на клумбу: а та я шо йому і гладіолусів не наріжу?! Не пошкодувала – нарізала. Руку мені потиснув і геть отако-во, як вам я зараз. Розумієте?
У той момент я подумала, що реверанси реверансами, а от за що хотілося б руку цьому політику потиснути, так це за виступ в ПАРЄ. Було сильно. І не до жартів.
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото: Ірина КАБАНОВА.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
