Дворазовий володар титулу «Найсильніша людина світу» Василь Вірастюк – один із найупізнаваніших спортсменів країни.
Коли він приїжджає будь-куди на змагання, де останні роки перебуває у ролі судді, а не учасника, то потрапляє у натовп дітей та дорослих, які хочуть зробити селфі чи взяти автограф.
Наразі Василь Вірастюк займається розвитком Федерації стронгмену України, в якій є почесним президентом, знімається у кіно, а також працює тренером проекту «Зважені та щасливі» на СТБ.
Минулих вихідних Вірастюк побував на Етапі Кубка України зі стронгмену на Світязі.
В інтерв’ю «Першому» богатир розповів, що може розчулити його до сліз, яке найстрашніше покарання застосовує при вихованні дітей, чому більшість людей не пройде допінг-контроль та чому не радить їсти світязькі пончики.
– Ви не раз були суддею на змаганнях силачів у Луцьку. Оцініть рівень організації змагань і рівень учасників.
– Ми і є організатори, тому моя думка буде суб’єктивною, звісно. Турніри у нас завжди проходять дуже добре, в Луцьку і не тільки. Але загалом, відколи до федерації долучився Валерій Пельц, він активно розвиває осередок нашої федерації на Волині. Він достатньо пробивний, комунікабельний, дієвий, активний.
Єдине, що ми не можемо поки що потішитись тим моментом, що тут є спортсмени хорошого рівня. Але для цього треба рости декілька років. А щодо організації, то в нас все проходить на досить хорошому рівні.
– Чи важко Вам у ролі судді?
– Ні. Це тільки нашим суддям у судах важко, тому що там треба на**бувати. І він думає, як би так на***ти, щоб обійти законодавство і прийняти те рішення, за яке йому заплатили. А коли ти маєш чіткі правила, це легко, тому що в тебе написані всі правила, просто дій за ними. А є таке правило, що якщо ти не знаєш, як діяти, дивись правило. Тому ти просто дієш за правилами і судиш чесно. Відтак, це нескладно. Просто треба бути об’єктивним.
– У вас була мрія стати переможцем змагань «Арнольд Класік», але це не вдалося. Які у вас зараз найбільші мрії та плани?
– Балотуватися я не буду. Хочу рухатись у кожному з напрямків своєї діяльності. Як у колишнього спортсмена, у мене єдина ціль – розвивати Федерацію стронгмену України. На цю тему можна зробити окреме інтерв’ю. У поняття «розвиток федерації» входить проведення турнірів для аматорів і для професіоналів, показові виступи, майстер-класи, пошук молодих спортсменів.
– Чи братимете участь у зйомках фільмів найближчим часом?
– Буквально нещодавно пропонували зніматись, але я відсіюю якісь непотрібні речі, які заберуть у мене час і вони нецікаві. Це епізодичні ролі, ролі, де не можна себе проявити, де немає тексту, на такі речі я переважно не погоджуюсь.
– Чи важко Вам бути актором?
– Залежно від ролі, адже випадки бувають різні. Це такий цікавий процес – знімання у фільмах. Він ніби і цікавий, але в деяких моментах і досить нудний. Тому що те, що ми бачимо на екранах, це одне.
Сказати, що зніматись дуже весело, – я б так не сказав. Звісно, процес цікавий тим, що ти вживаєшся у роль, вчиш текст, маєш можливість пропускати через себе чиєсь життя, історію іншої людини. Але сам процес зйомки доволі нудний, тому що ти можеш перебувати у кадрі півгодини, а виставляють цей кадр дві-три години. Світло, художники, оператори... І на весь цей процес ти повинен набратися терпіння, сидіти і чекати.
– Давайте ще повернемось до «Арнольд Класік». Чи є в Україні спортсмени, які можуть стати чемпіонами цих змагань і/або здобути титул найсильнішої людини планети?
– Я думаю, завжди може знайтись така людина, єдине, що треба працювати над собою для цього. На сьогоднішній день у нас немає такої людини, яка змогла б виграти цей турнір або стати найсильнішим у світі.
Але у нас є перспективні хлопці, є Олексій Новіков, який цього року виграв чемпіонат світу зі стронгмену серед аматорів. Саме на «Арнольд Класік» він став переможцем, у минулому році посів друге місце, програвши поляку. У цьому році Новіков став переможцем цього турніру. У нього є всі шанси. Він отримав професійну карту і має можливість їздити на професійні турніри в тій десятці найсильніших спортсменів, які беруть участь у турнірі «Арнольд Класік».
Завжди є основна десятка професійних спортсменів, які приїжджають і боряться за звання найсильнішого переможця «Арнольд Класік». А є маса людей, які виступають в аматорському турнірі. Переможець аматорського турніру отримує карту професіонала і має можливість наступного року виступати серед найсильніших професіоналів.
І от наш Олексій Новіков зробив перший крок до цього. І тепер рік, можливо, навіть не один, важкої праці над собою, над технікою, над помилками, над силою. Багато є складових перемоги.
– Як Ви оцінюєте майбутнє стронгмену України?
– Я бачу його дуже райдужним: ми приїжджаємо з керівництвом на турнір, нічого не робимо, не робимо майданчик. То наше майбутнє я бачу таким: прокинулись, нічого не робимо. І нас тільки так свиснули – Василь і Сергій (голова Федерації стронгмену України Сергій Конюшок, - Авт.), пішли, майданчик вже готовий, можна розпочинати змагання.
І то ми приходимо і не судимо їх, не бігаємо майданчиком, а сидимо в таких м’яких кріслах і просто спостерігаємо, як змагаються. Отак би мені хотілось, але так не буде.
– Чи може стронгмен стати олімпійським видом спорту і чи потрібно це взагалі?
– Думаю, що нам це не потрібно. Ми не прагнемо цього.
– Що тоді мотивує стронгменів, якщо не олімпійське золото?
– Спортсмена завжди мотивує перемога. Можливість стати найкращим. Не гроші, як це часто думають. Можливість стати серед кількості учасників, чоловіків, спортсменів найсильнішим – ось цей момент завжди рухає.
– У стронгмен приходять з інших видів спорту, таких як бодібілдинг, пауерліфтинг, легка та важка атлетика… Чи радите ви таким людям іти в стронгмен?
– Ну, вже тепер досить рідко, але, дійсно, таке буває. У наш вид спорту приходять спортсмени, які мають базові знання і підготовку, тому що вид спорту не дитячий. У нас навіть немає дитячих та юнацьких турнірів.
Ми практикували робити юніорські турніри, запрошували хлопців віком до 18 років. Але це досить важко, надто велике навантаження. Тому до нас приходять з базою і вже, як мінімум, кандидати у майстри спорту або майстри спорту і майстри спорту міжнародного класу.
У кожного спортсмена є такий момент, а особливо у професійному спорті, у силових видах спорту, коли накопичуються якісь професійні травми. Це є скрізь, чим би ти не займався.
Не станеш спортсменом, то станеш водієм і можеш у ДТП потрапити. То що, не іти здавати на права?
Журналістика – це також небезпечна справа. Чого ви пішли у журналістику? Ви знаєте, що вас підривають, стріляють, це ж небезпечно. Але ж ви все одно це вибрали. Тому що хочеться що? Полоскотати собі іноді нерви. Це вами і рухає, це вас і привело у журналістику. Так само і в спорті.
Тому радити комусь чи не радити не берусь, адже кожній людині обирати самій, чим їй займатись. Чи сказав би я, чи займатись професійним спортом? Тут вже дійсно вибирати кожному. Людині завжди хочеться рости до чогось.
Всі починають з фізкультури, з чогось маленького. Починають кидати м’яч через сітку, бігати доріжкою, але потім ростуть-ростуть. І ти вже бачиш, як людина взяла участь у перших своїм змаганнях. Десь зачепилася за призове місце і захотіла стати переможцем. І оце мотивує і рухає. Так люди і приходять у великий спорт.
Люди народжуються, але ж в пологовому будинку на дитину не тицяють пальцем – оце майбутній чемпіон. Це невідомо. Коли до мене підходять батьки і кажуть: «Потисніть руку майбутньому чемпіону», я кажу: «А звідки ви знаєте, що ваша дитина – майбутній чемпіон?»
Навіювати цю думку дитині не зовсім правильно. Тому що це може створити їй таку корону, що дитина буде думати: «А для чого мені розвиватись? Мій тато і так вже знає, що я чемпіон, і мені не треба нічого більше».
– Ви своїх дітей заохочуєте займатись спортом?
– Фізичною культурою – так. Поки що я на них впливаю. Я хочу, щоб вони займалися фізичною культурою.
– Чи караєте їх за непослух?
– Звісно, караю. Вседозволеності у нас немає. Я не Макаренко, звісно. Бувають різні способи. Забираю на тиждень гаджет. Зважаючи як вони прив’язані до телефонів і планшетів, то це для них страшне покарання. Було таке, що тиждень ходили в школу без телефону, без зв’язку. Це їх трішки вирівнює.
– Наскільки близькі у вас стосунки з дітьми?
– Я думаю, що достатньо близькі. Я багато часу проводжу з дітьми, особливо зі старшими. Багато ми їздимо, вони люблять далеку дорогу. Ми частенько їздимо у басейн, баню, на тренування, в школу і зі школи, багато спілкуємось.
– Ви більше 10 років не виступаєте як учасник змагань, але перебуваєте у чудовій фізичній формі. Як вам це вдається?
– Не виступаю, але тренуюсь 5 разів на тиждень. Залишаю собі суботу та неділю, бо у ці дні буваю у відрядженнях і тренуватись немає можливості. А відпочивати та відновлюватись також потрібно.
– Чи потрібна спортсменам фармакологія?
– Звісно, що потрібна кожному спортсмену. Фармакологія, спортивне харчування – без цього професійний спорт неможливий.
Не слухайте, що говорять люди: «Ви що, їсте заборонені препарати?» Я вам даю гарантію: зараз взяти будь-кого з присутніх, хай вони попісяють у пробірку і вони не пройдуть допінг-контроль.
Тому що в допінг-контролі отакий кілометровий список, чого не можна вживати. І туди входить і аспірин, і кофеїн, і каплі від нежитю. Оце все, що роздуте навколо допінгу, – це фігня.
– В одному інтерв’ю Ви говорили, що мрієте створити мережу спортивних комплексів. На якому етапі ця мрія?
– На етапі мрії. І думок. Не більше. Немає можливості і часу цим займатись.
– Що допомагає Вам бути сильною людиною не тільки фізично, а й морально?
– Якщо говорити про силу витримки, то мій мозок, мій організм вже адаптувався до таких стресів. Це просто звичка, вироблена роками. Тому що не кожен зміг би так багато часу перебувати у центрі уваги – деколи більше, деколи менше.
Але ця увага є постійна, і завжди на собі відчуваєш сторонні погляди, бажання сфотографуватись, взяти автограф. До цього треба ставитися з розумінням і дуже спокійно. Є люди, які дуже накручують себе у цьому питанні, починаючи відмовляти людям. Я намагаюсь ніколи не відмовляти. Але загалом це просто діло звички – не особливо себе накручувати і ставитися до всього спокійно.
– Що може зворушити Вас до сліз?
– Смерть близьких людей. Коли це родина, друзі, знайомі, ті, з ким ти працював або тісно пов'язаний, коли є речі, які вас об’єднували. Ось такі речі можуть зворушити до сліз.
– Коли я думаю про раціон стронгменів, мені відразу уявляється багато м’яса...
– Тонна. Півстола «жрачки». І ми це все з’їдаємо. І це лише на сніданок (сміється, – Авт.).
– ...то скільки ви витрачаєте в місяць на харчування?
– Я не підраховував. Це могла б дружина сказати, скільки на все іде. Але ми не марнотрати. Ми не дозволяємо собі чогось надзвичайного. Устриці ми не їмо на вечерю. Це нормальне збалансоване харчування. Воно достатньо просте і зрозуміле.
У моєму раціоні – курячі яйця, багато овочів, каші, особливо зранку, деколи рис, дуже часто вівсянка, гречка, ячна каша, оливкова олія, куряча грудинка, яловичина і риба. Ось і все.
– Чи дозволяєте собі якісь смаколики?
– Я дуже спокійно до солодкого ставлюся, тому для мене не є проблемою відмова від нього.
– На Світязі влаштували фестиваль пончиків. Це візитівка Світязя. Чи куштували Ви їх?
– Мене навіть не вставило б. Думаю, що мені було б навіть трішки неприємно від того запаху. Тому що є специфічний запах пересмаженої олії. Люди собі не уявляють, наскільки це шкідливо для організму. Сам по собі жир у вигляді сала може бути навіть у маленьких кількостях корисний.
Але коли цей жир потрапляє на пательню або коли соняшникова олія чи навіть оливкова олія, яка вважається найкориснішою, вступає у реакцію із гарячою пательнею, утворюються трансжири.
А пончики це до всього ж дріжджове тісто, плюс воно солодке і плюс смажене в пересмаженій олії. Це гаплик вам. Це дуже некорисна їжа. Це одне з тих некорисних, що я взагалі не радив би їсти.
Текст: Наталя ХВЕСИК (Перший)
Фото: Павло БЕРЕЗЮК (для Першого)
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНИЙ
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
