У Луцьку пройшла друга вечірка-зустріч у форматі Fuckup nights. Це міжнародний рух, де успішні люди розповідають про свої невдачі під час роботи. Ці розповіді дають розуміння, що не все так ідеально, як здається. Щоб прийти до чогось великого, треба подолати чимало провалів.
Подію організувало об’єднання ProBusinessHub 12 грудня у луцькому івент-холі Passage Interdit.
ЧИТАТИ ПРО ПЕРШУ ЛУЦЬКУ ВЕЧІРКУ FUCKUP NIGHTS:
Цього разу про свої «факапи» поділились альпініст, спелеотурист Андрій Пилипюк, бізнес-леді Вікторія Денищенко, дизайнерка і архітекторка Ірина Лисюк та співзасновник і креативний директор агенції mirrolab Святослав Кононець.
«Коли ми перетнули позначку 500 метрів, керівник сказав: все, друзі, з цього моменту кожен сам за себе»
Андрій Пилипюк, альпініст і спелеотурист, перший волинянин, який був в найглибшій точці планети (2000 метрів під землею, Крубера-Воронья, Західний Кавказ, Абхазія).
«Печера Атлантида біля Кам’янця Подільського. Я знав, які точки тут треба досліджувати, щоб зробити відкриття. Я організував свою експедицію з студентів з України. Ми жили в печері цілий тиждень, досліджували. Потім я написав у Фейсбуці, що ми класно попрацювали, втім встигли не все і найближчим часом буде ще одна експедиція.
Це повідомлення читає дуже багато науковців і коментують: «Ви нікчемні студенти, які нічого не знають, не розуміють, які ходять в підземний світ і руйнують кристали і т.д. Мене фактично змішали з брудом за хорошу ідею. Це вдарило по моїй самооцінці. Я, будучи на фініші захисту дисертації, кидаю все, свою працю восьми років. Зав’язую з палеологією і все, повертаюсь з Києва до Луцька»
* * *
«Я працював гідом в горах. За два дні до попоходу в Ісландії додаються два учасники, батько і син. Читаю досвід батька: Альпи, Анди, Гімалаї, Тибет, Урал, Кавказ. Думаю, крутий чувак, в нього досвіду більше, ніж у мене. В сина – прочерки стоять. Протягом всієї поїздки цей син поводився дуже дивно: не підіймався на вершини, навіть маленькі, 900 метрів, казав, що йому тяжко. Другий день інша вершина, а він ледь йде. Думаю допоможу йому нести рюкзак. Беру – а він порожній!. Батько все переклав собі, а хлопець йти не може.
Пішли далі. На сьомий день вийшли на льодовик. Іде дощ. Хлопець впав, з рота пішла піна. І тут батько каже: в хлопця був інсульт і лікар сказав, що йому треба надихатись, ходити в гори.
Евакуювали хлопця, але похід продовжили: чекали інші люди. Потім я додав батька й сина в міжнародний чорний список туристів.
* * *
«На наступний рік знову їду в Ісландію, менеджери пишуть: «Купиш собі сам квиток на літак». Купив, ще й ціна була хороша. Думаю поїду в Татри, проведу час з друзями, а тоді вже з Варшави – на Ісландію.
І тут до мене телефонують гіди: «Андрій, ти де!?». Виїжджаю з Кракова до Варшави, а там до Ісландії – кажу. А вони: «А нічого, що вся твоя група вже зібралась в Рейк’явіку?». Виявилося, купив квиток на день пізнішою датою, ніж треба було».
«Сів у літак, дивлюсь в ілюмінатор і бачу, що завантажують сумки. Літак готується до відльоту, а мій рюкзак досі лежить на возику, на якому підвозять речі. І вантажники вже не збираються його завантажувати. Літак від’їхав, готується на зліт, а мій рюкзак досі там лежить.
Мусив бігти до стюардеси. Літак повернувся до пункту завантаження багажу, рюкзак поклали».
* * *
«Одна учасниця написала в адмін-листі, що має великий досвід в горах: Гімалаї, базовий табір Евересту, Альпи. Їй 29 років.
Я приїхав на місце табору. Підходить літня жіночка, бабуся. «Я Наталія, учасниця вашої групи». Дивлюсь, а в мене немає таких. Виявляється вона обманула всіх, написала в адмінці, що їй 29, насправді їй 69.
І знову моя добра душа не відмовила їй. Вона була зі мною в наметі, прилетіла лише з ручним багажем, в неї не було спального мішка, килимка. На наступний день ми вже спускались з вершини і вона каже: «Знаєш, я не можу так повільно йти, можна я піду вперед?». Добре, кажу, тільки не швидко, щоб я бачив.
Але тут почався туман, я нічого не бачу. А там розвилка і ніхто не знає куди вона пішла. Переживали! Але прийшли в кемпінг – а вона вже там. Правильно повернула».
* * *
«В Туреччині був похід, більшість – дівчата. Кажуть: «Ми підемо помити голову». Пішли, приходять – кажуть, що знайшли якусь велику рибу, на березі лежить. Кажу: «Я не буду її готувати, бо не знаю що то за риба, і плюс вже вечеря готова».
Стемніло. Вони все-таки принесли ту рибу. Кажуть – готуй. Що ж – приготував уху, все чудово, поїли всі.
Коли ми прийшли на станцію, глянули в інтернеті. З’ясувалось, це була риба фуга – найотрутніша риба Атлантичного океану. Але, на щастя, все закінчилось добре, ніхто з моєї групи не отруївся.
«Якщо ви робили собі ремонт і у вас щось не виходило, то помножте це на 100. В нас, арітекторів, ляпи трапляються завжди»
Архітектора і дизайнерка Ірина Лисюк
«Стільниця шириною 4 метри. Вона просто не влізла на сходову клітку. А квартира – на 8 поверсі. Треба було вирішити, що ж з нею робити: чи розрізувати, чи що. Вона ж іще й важка . Я викликала альпіністів, вони її підняли на 8 поверх».
* * *
«За один день до зйомки усієї роботи майстер не встигав зробити тумбу під телевізор. Він просто зробив муляж для фото. Але потім звичайно все зробив, як треба».
ЧИТАТИ ТАКОЖ:
«Ми зробили повністю проєкт для клієнта, але він зник на місяць і не заплатив нам»
Співзасновник і креативний директор компанії «Mirrolab» Святослав Кононець
«Приходить клієнт, француз. Хоче в Луцьку продавати французькі пироги. Ми за місяць зробили йому логотип, ескіз упаковок, пофотографували за свій кошт ті пироги.
Запевняв, що ще не знає, як буде називатися компанія, тому в нашому договорі там – пропуск. Ми наївні, розвісили вуха. Ще попросив в журналі розмістити фото, але, мовляв, не може оплатити з особистого рахунку... Ми кажемо: «Та окей, зробимо».
І тут вже все готово, кажемо: гроші ж треба нам повертати. І клієнт починає розповідати про проблеми, «не заходять» його пироги, компанія «не йде». І пропав на місяць.
Потім повернувся. Каже: гроші будуть. А потім знову зник. Ми так і не отримали жодних коштів».
* * *
«Нас попросили зняти відео про печиво. Це було перед Новим роком. Часу мало. Команду людей знайти нереально. Ми вирішили взяти фрілансерів.
Все класно, зібрали, обговорили. Але в якийсь момент я розумію: люди сидять і думають, як їм швидше піти. Розумію, що не будуть вже нічого знімати. В результаті так і вийшло, команда розбіглась.
Сідаю в машину, їду до клієнта пояснювати все. Була ожеледиця. Влітаю в бордюр, б’ю машину. Приїжджаю все-таки якось до клієнта, розказую історію.
Він все зрозумів, на щастя. Якщо ти щирий з клієнтом – все буде окей.
І не сподівайтеся на фрілансерів».
* * *
«Був я вокалістом луцького гурту «КЕТО». Наш барабанщик організував нам тур в Чехію. Ми купили машину якраз нову, вантажимо аппаратуру. А вона не поміщається!
Мусили розкладати у дві машини. Домовилися: хто пройде кордон першим – чекає нас на першій заправці. Моя машина затрималась на кордоні, а перша вже поїхала.
Виїжджаємо нарешті. Їдемо іПольщею, бачимо: немає заправок. Ніхто з нас не мав польських сім-карт, не мав інтернету. Ми починаємо дзвонити на останні українські гроші до колег з іншої машини. А вони, виявляється, повернули на якусь іншу дорогу, бо там ...була заправка.
Ми протягом години шукали один одного. Поїхали в якийсь ліс, заблудились… Але нас врятував поляк, який показав, де Краків, бо ми ще й не в той бік поїхали».
* * *
«Приїхали вже в Прагу, шукаємо хостел пів дня, знайшли. Питаємо на рецепції: «Де тут найближча безкоштовна парковка?». Вона розказала, ми поставили ті машини, пішли тусити по Празі. Зранку виходимо, йдемо на парковку – нема машин! В дружини істерика, сльози. Бачимо поліцейський відділок, йдемо туди. У відділку кажуть, щоб йшли на штраф-стоянку, бо швидше за все машини там.
Ми пішли і дійсно, стоять наші машини. І тут дядечко каже: «150 євро з машини». Вийшло так, що за дві машини ми заплатили 300 євро.
Текст і фото: Ірина ВАСЮХНИК
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
