Прямий ефір «Луцького радіо»

Як стати бізнесменом у 16 років. Історія успіху Володимира Луцика

Як стати бізнесменом у 16 років. Історія успіху Володимира Луцика
Бізнесмен Володимир Луцик

Сорочка під колір очей. На руці – годинник із міні-колекції. Поки спілкується – не відповідає на дзвінки. 

«Сьогодні поб’ю рекорд із кількості пропущених», – каже. Піднімає тільки від тата. Його називає найкращим другом.

«Оце я вам наговорив. Хіба ні?» – двічі жартома перепитує. Постійно усміхається. Пригощає цукерками. Згодом зізнається, що кожного дня намагається робити людям приємності.

Володимиру Луцику 28 років. Почав займатися бізнесом у 16. З нуля. Сьогодні він – власник кількох підприємств. А ще – співзасновник центру іпотерапії для діток з інвалідністю. 

Обожнює дітей. Любить дерево. Має цікаве хобі – майструє дерев’яні годинники. Пам’ятають його і читачі «Першого»: був співавтором ідеї створення у Луцьку «Ведмежої галявини».

«Прикордонники питали, хто шеф»

У Володимира Луцика є декілька напрямів у бізнесі. Один із них – виробництво систем сонцезахисту (жалюзі, штори, плісе тощо). Також він має мережу магазинів «DecorMarket», де продаються вікна, двері і сонцезахисні системи.

А ще володіє невеликим деревообробним підприємством, де роблять меблі, альтанки тощо. Воно має назву «GutWood» – від назви села Гута Ратнівського району. Це – мала батьківщина Володимира.

Заснував свій бізнес у 2007 році разом із 17-річним двоюрідним братом. Хлопці продавали в найближчих селах металопластикові вікна, які замовляли в Польщі.

На той час батьки не мали змоги підтримати дітей фінансово, тож вони викручувались самі.

Позичили грошей. Поділили обов’язки: молодший мав шукати клієнтів, а старший дбав про доставку вікон з-за кордону.

Товар для Волині забирали на Львівщині. Тато Володимира допоміг знайти «Камаз» для перевезень.

«Приїжджаємо цим «Камазом». Треба вантажити вікна. Це ж важко! Їдемо назад – задоволені!» – пригадує Володимир.

Під час зимових канікул він навчився монтувати вікна. Для цього влаштувався на львівське підприємство помічником майстра. Просився, аби взяли безкоштовно. Проте на підприємстві платили доволі непогані гроші.

Повернувся, коли розпочалося навчання. Ходив у школу, а після уроків сідав на маршрутку і їздив у сусідні села клеїти оголошення про продаж вікон.

«Оголошення навіть не надрукував. Здер чуже зі стовпа, тільки підставив свої номери – і зробив ксерокс. Смішно, але так було», – розповідає.

З клієнтів брав аванс. Каже, вкрай важливо було знайти слова, аби люди повірили, що він не шахрай. А то що ж тут дивного: прийшов «свисток, якому 16 років, і хоче взяти в людини 1000 доларів авансу».

Ускладнювало ситуацію те, що доводилось їздити по селах, де жили прикордонники. Дехто питав: «Хто твій шеф?» А в нього шефа не було.

«Тоді я навчився вести комунікацію. Я вдячний своїм першим клієнтам за те, що мені довіряли. Багато кого з них пам’ятаю. Це ті, хто захоплювався пацаньонком, який прийшов і хоче щось робити, – усміхається Володимир Луцик. – Бізнес початий з нічого. Тільки за рахунок порядності».

Коли справа почала розвиватись, старший брат купив собі авто. Керуючи ним, загинув в автокатастрофі. Володимир продовжив розпочате і займається цим і надалі.

«Із дуже багатого студента став дуже бідним»

Продовжував бізнес і тоді, як вступив в університет. Криза 2008 року обвалила гривню. Курс із чотирьох гривень за долар сягнув до восьми. Виникли борги. Полякам він був винний у злотих, українці йому – у гривнях.

«Із дуже багатого студента став дуже бідний. Валюта з’їла заробітки і я ще винен залишився. Я вдячний за цей урок. Він був крутий. Всі подальші скачки курсу наше підприємство нормально пережило», – пригадує.

Тоді люди чекали на вікна по півтора місяця. У цьому Володимир і знайшов вихід: на стільки часу поїхав на заробітки в Дніпропетровську область. Заробленого вистачило, аби віддати борги та оплатити навчання.

«З 12 років, які я в бізнесі, сім років я працював фізично. Зараз виконую більше управлінську функцію. Хоча я кайфую від обслуговування людей. Сиджу на офісі, їжджу на ключові об’єкти. Не бачу в цьому нічого дивного. Обслуговуванням займаюсь, а монтажем – ні», – ділиться чоловік. 

Робота виснажує, але після відпочинку знову іде працювати. Його підприємства мають хорошу оцінку на ринку, але він прагне ще кращої.

Каже, що українцям, які працюють у цій сфері, у європейців варто повчитись якості обслуговування. Мовляв, за рахунок цього і зможуть вижити невеликі підприємства. Адже коли Володимир заснував свою справу, конкуренція була меншою. Зараз же на ринку є чимало великих фірм-«монстрів», яким легше продавати вікна оптом, а не вроздріб.

«Сьогодні вікно міняють, коли гниле»

Підприємець розповідає, що коли починав свою справу, пластикове вікно могли поставити заможні люди.

«А сьогодні вікно пластикове міняють, коли воно гниле повністю або це новий об’єкт», – ділиться спостереженнями.

Існує багато міфів про євровікна. Наприклад, коли люди скаржаться, що після встановлення вікон у помешканні нема чим дихати.

Володимир Луцик пояснює, що нема чим дихати через відсутність вентиляції в будинку. Просто коли стояло вікно, через яке гуляв вітер, це не було так відчутно.

Інший міф стосується шкідливості вікон. Зараз же, за словами бізнесмена, у їх складі нема цинку чи свинцю.

«Порівняно з тим, з чого зроблений будинок, те, що є у вікнах – ніщо, – ділиться. – Може, прийде заміна пластику. Я не впевнений, що це буде дерево. Це буде теплий алюміній».

Мовляв, дерево може бути довговічним, якщо його обробити. А якщо є обробка, то втрачається екологічність.

Підприємець прогнозує, що незабаром Україна перейде на зовнішні сонцезахисні системи. Це практикують за кордоном. Зручно, оскільки напікання та пилюка залишаються назовні осель.

«Скільки у жінок є платтячок, стільки у чоловіків має бути годинників»

Володимир Луцик дуже любить дерево. Любить виготовляти із нього оригінальні настінні годинники.

Свої вироби переважно не обробляє лаками для тривалішого зберігання. Не любить. Тим паче якось його вільховий годинник після обробки пожовтів і став не таким гарним.

Годинники Володимира Луцика

«Як усі чоловіки, люблю годинники. Вважаю, що стільки, як у жінок є платтячок, у чоловіків повинно бути годинників», – усміхається, глянувши на зап’ястя. Це він вже про наручні. Каже, що має цілу невелику колекцію.

«Луцьк треба наповнювати нешаблонними речами»

У захваті чоловік і від дитячих майданчиків із дерева. Він активно підтримував ідею облаштування у луцькому парку «Ведмежої галявини» та був готовий допомогти у її реалізації. Володимир сподівається, що ідею таки втілять.

«Майданчик реально крутий. Я дуже сильно люблю дерево і дуже люблю дітей, а тут дерево для дітей! Таких майданчиків нема у нас ніде. Ми звикли до класичних варіантів. А Луцьк треба наповнювати не просто якимись шаблонними речами, Ctrl+C– Ctrl+V, а креативними», - вважає Володимир Луцик.

Проект сподобався ще й тим, що передбачав розваги для діток з інвалідністю.

Він переконаний, що такий майданчик допоміг би малечі по-іншому ставитись до особливих дітей, бо вони під час веселощів бачили б інші атракціони і розуміли б, що є інші діти.

«Не думав, що до 30 років буду одружуватись»

Історія кохання Володимира і Оксани особлива. Вони познайомились 1 листопада, а вже через два дні Володимир запропонував одружитись.

Ще за кілька тижнів вони почали жити разом.

«Я не думав що до 30 років буду одружуватись, – сміється бізнесмен. – Мені реально пощастило з дружиною. Вона кльова! Якби ви з нею познайомились ви б зрозуміли,чому я так швидко прийняв рішення».

Оксану він називає своєю музою.

«Вона знає, коли підтримати, змотивувати, коли сказати: «Іди щось роби!», а коли змовчати. Я не знаю, де вона бере цю мудрість», – каже.

А ще говорить, що в них на двох по два дипломи, бо в нього – один, а в жінки – аж три.

На питання, хто вибирає в дім штори, каже, що пощастило – смаки однакові.

«Я не прихильник тюлі і гардин. У нас висять штори типу «день-ніч». Теща приїжджає і каже: «Тож вчепіть якусь тюль, бо люди думають, що ви геть бідні», – сміється.

«Моя дитина від життя кайфує більше, ніж я»

У донечки Володимира – дитячий церебральний параліч (ДЦП). Чоловік стикався із неоднозначним ставленням до дитини та образливими висловлюваннями і хоче зруйнувати це явище.

Він на подібне навчився реагувати стримано, а от дружина – не може. Їй дуже боляче. Не раз плаче...

Володимир вважає, що не можна відділяти одних людей від інших через інвалідність. Навпаки, вважає, що для таких людей варто влаштовувати більше цікавих заходів, як наприклад, «Осінній бал».

«Знаю людей, які мають особливих діток і не виходять на такі заходи. Я вважаю, що потрібно, – каже чоловік. – Ці діти мають крутіші цінності, ніж у нас. Моя дитина від життя кайфує більше, ніж я. Коли на вулиці похмура погода, іде дощ, мене це засмучує. А моя дитина каже, що це круто, бо травичці буде добре».

«Я б здався, але мені це не допоможе»

Народження донечки Софійки дуже вплинуло на життя Володимира. Завдяки їй у нього змінились цінності. Якщо раніше мріяв про круте авто та інші «статусні» речі, то зараз до них байдужий.

Каже, що не турбується, скільки коштує піджак і якої марки телефон. Головне, щоб ті виконували свої функції. 

«Донька допомогла зрозуміти, що є речі цінніші. Ми з дружиною ніколи не скиглимо, що нам погано. У мене є ціль на кожен день – зробити хорошу справу. Цього навчила мене Соня. А ще – не здаватись. Один із моїх улюблених висловів: «Я б здався, але мені це не допоможе», – розповідає Володимир.

Його доньці шість років. Поки що вона не ходить, але чоловік впевнений: ходитиме! Іншого варіанту навіть не розглядає.

Хоче не просто поставити Софійку на ноги, а й надихати інших. Бо одного разу під час відвідин реабілітаційного центру в Одесі дізнався, що 80 % діток приїжджають на реабілітацію лише з батьком, матір’ю чи бабусею. Люди здаються, сім’ї розпадаються.

Володимир же хоче показати, що особлива дитина – це виклик, з яким можна справитись.

«Таких меланхолійних коней ще не бачив»

Свою доньку Володимир під час розмови часто називає малявкою. З малявкою багато часу проводить дружина, але й він допомагає. Возить її на плавання, альфа-гравіті, масажі, в басейн…

Сам почав плавати, щоб донечка спокійніше відчувала себе у воді. Півроку тренер навчав його, як правильно виконувати вправи та дихати, зараз він займається з дитиною сам.

Дівчинка дуже любить відвідувати церкву. Володимир до конфесій чи патріархатів не прив’язується. Каже, що коли хоче подякувати за щось Богу, іде в найближчий храм. Чи то православний, чи то католицький…

А ще завдяки Соні він долучився до відкриття єдиного на Волині центру іпотерапії. Збудували його у селі Вишнів. Там діток з інвалідністю лікують за допомогою їзди верхи на конях.

Дуже дієво. Та й коні хороші. Князь і Ромашка. Володимир каже, що таких меланхолійних конячок ще не бачив.

Сім’я Луциків в центрі іпотерапії

Ідея такого центру колективна. Кошти вкладали батьки, які мають дітей з інвалідністю, інвестори та й зовсім незнайомі люди. Там ще необхідно виконати багато робіт, але основа є.

«Якби не було Соні, не було б і благодійності», – наголошує чоловік.

«Права рука «7:40» ще заграла, а ліва вже ні»

У дитинстві Володимир Луцик мріяв про сцену. Грав у КВН, виступав в ансамблях. Хотів стати музикантом. Закінчив музичну школу по класу баяну. 

«У житті має бути хтось, на кого ти рівняєшся. У мене хресний тато був музикантом. Як він грав! Я міг слухати днями і ночами!» – ділиться чоловік.

Був період, коли Володимир з друзями проводжав хлопців в армію. Тішились, що можуть під час випровадин грати. Не треба було навіть платити.

А потім зайнявся вікнами і музику облишив.

«На заручинах у сестри нещодавно взяв до рук інструмент. Права рука ще заграла «7:40», а ліва вже ні, – знову сміється. – Реально мріяв  пов’язати себе зі сценою. Але не жалію, що став бізнесменом».


Текст: Наталя ХВЕСИК

Фото: Ірина КАБАНОВА

Передрук заборонений.


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Показати коментарі (1)
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина Вареники, теплий одяг і матраци: волиняни передали допомогу на Схід. ФОТО
Наступна новина Ретросвітлини луцького цвинтаря на проспекті Волі. ЗГАДАТИ ВСЕ
Останні новини
Схожі новини