Що з цього вийде і хто може стати конкурентами Ігорю Плотницькому.
У «Луганській народній республіці» знайшли золоту жилу. Голова так званої «ЛНР» Ігор Плотницький поспішив заявити російським агентствам «Інтерфакс» та РІА «Новості», що «влада ЛНР» зробить все, щоб у 2018 році запрацювала «золота шахта і почався видобуток дорогоцінного металу». Щоправда, як зауважив Плотницький, спочатку потрібно, щоб попрацювали геологи, адже «тільки розвідка і робота покажуть, наскільки серйозна ця жила і розсипи». Ватажок луганських бойовиків не сподівається, що «підприємство буде надприбутковим, але якийсь прибуток воно все-таки приноситиме».
Мова йде про «ельдорадо» Антрацитівського району – Бобриківське родовище. У теорії, публічно оголосивши про амбітні плани на золотовидобуток, Плотницький як мінімум ризикує отримати у конкуренти ватажка іншої фейкової республіки – «ДНР» – Олександра Захарченка. Плотницький став уже четвертим «відкривачем» цього родовища, і третім, хто збирається видобувати там золото. Чи є перспективи у нових золотодобувачів, про яке саме золото йдеться, і кому воно належить чи належатиме,розбирався Mind.
Коли на Луганщині знайшли золото? Бобриківське золотоносне поле відкрилирадянські геологи, які методично вивчали всі ділянки і заносили на карти всі корисні копалини, що зустрічали. Серед іншого, в Бобриківському ґрунті виявили підвищений вміст золота та срібла. Загалом таких ділянок на Українському кристалічному щиті було знайдено близько семи.
Промислового видобутку золота на території Радянської України ніколи не було. Тут узагалі жодні поклади золота не вивчалися глибше, ніж категорія С2, тобто – «імовірні запаси», міжнародний код – JORC. Радянські геологи визначили поклади Бобриківського родовища у 2,3-3 млн унцій золота і 16 млн унцій срібла. Проте собівартість їхнього видобутку була економічно недоцільною.
Провал держпрограми «Золото України». Вперше зробити золотовидобування промисловим трендом в Україні спробували у середині 90-х років минулого століття. Країна тільки-тільки отримала незалежність, і треба було якось гучно про себе заявити. Ставки робилися на поклади Кристалічного щита, тобто, ті, що на рівнинній території України. Але державна програма «Золото України» дуже швидко з тріском провалилися. До останнього трималося лише Бобриківське родовище.
Хто став першим «старателем» луганського родовища? На Бобриківському родовищі вирішили випробувати світовий підхід: віддати ділянку невеличкій «компанії-першопрохідцю», яка своїм коштом проведе необхідні геологічні та підготовчі роботи, визначить, чи є там золото і чи варто його видобувати, а потім держава вже вирішуватиме, в якій формі їй брати участь у видобуванні.
Першою «юніорською компанією» на теренах українського золотовидобутку стало ТОВ «Донецький кряж», створене низкою маловідомих донецьких бізнесменів, для яких це було скоріше хобі, аніж бізнес. Загалом з 1997 по 2001 рік підприємці вивезли з Бобриківського родовища на Придніпровський хімічний завод (м. Кам’янка, Дніпропетровської області) близько 10 000 тонн руди. І отримали «аж» 40 кг золота-сирцю. Щоб довести його до товарного стану, потрібно було проводити більш глибоке очищення – афінаж. Якщо його й робили, то отримане більш-менш чисте золото розійшлося на сувеніри. Згодом кар’єр на кілька років просто заморозили.
Звідки прийшов «стратегічний інвестор»? Втім, ідею золотовидобутку не поховали назавжди. І от у 2008 році «Донецькому кряжу» вдалося залучити австралійських інвесторів – компанію Korab resourse. Разом вони створили нову спільну компанію – Lugansk Gold із реєстрацією в Австралії. Частки сторін у Lugansk Gold розподілилися наступним чином: 69% належали австралійцям, 31% – донеччанам.
Чим насправді займається Korab resourse, дізнатися важко. На сайті компанії, доволі скромному та малоінформативному, опубліковано перелік кількох проектів у галузі видобутку металів, а ще – графіки котирувань самої компанії на Австралійській фондовій біржі. Щодо менеджменту – вказані лише імена та прізвища без жодних уточнень відносно посад та обов’язків. На всіх телефонах і навіть е-mail встановлені автовідповідачі.
Є на сайті й інформація про Бобриківське родовище. А у 2012 році були навіть 3D-карти «луганського клондайку». На сьогодні карти зникли, про військовий конфлікт на цій території взагалі жодного слова.
Що вклали та що отримали інвестори? Протягом 2008-2010 років Korab resourse викупила всі частки в Lugansk Gold. За інформацією, опублікованою у 2011-2012 роках деякими інформагентствами, і саме товариство «Донецький кряж» згодом перейшло у власність австралійської компанії. Тобто, нікому не відомі австралійці стали повними власниками Бобриківського родовища і всіх його надбань. А ТОВ «Донецький кряж» продовжувало працювати на родовищі вже як підрядник.
До 2011 року, згідно з даними Антрацитівської райдержадміністрації, у промисловий майданчик кар’єра було вкладено $2 млн. Прес-релізи про перспективи родовища видавали у ті роки регулярно. Новостворена Lugansk Gold почала декларувати й нові дані щодо запасів: місткість золота у руді – від 1 г/тонна до 16 г/тонна; а срібла – 45,2 г/тонна, подекуди – аж 400 г/тонна. Можливий видобуток: 1,012 млн унцій золота і 12,2-14,5 млн унцій срібла. Тобто трохи менше, ніж декларували радянські геологи.
Також там облаштували шахту глибиною 40 м, з якої інвестори збиралися видобути 130 000 унцій золота собівартістю $260-280 за унцію. Але для цього необхідно було побудувати ще й збагачувальну фабрику прямо на родовищі. Фабрика мала б переробляти до 500 000 тонн золотоносної руди на рік і отримувати по 2 тонни золота на рік. Загальний рівень інвестицій оцінювали у $50 млн.
Надії на інвесторів не справдилися. У листопаді 2010 року Lugansk Gold спробувала провести приватне pre-IPO на $20 млн, щоб ці кошти вкласти у будівництво фабрики. Але у травні 2011 року угода остаточно зірвалася. Більше публічних спроб залучити гроші не було.
Натомість у прес-релізах обіцянки побудувати збагачувальну фабрику зазвучали ще яскравіше – австралійські інвестори обіцяли особисто приїхати на «золоте будівництво століття». За планами, 1 травня 2012 року спорудження фабрики мало розпочатися, а завершитися – до кінця 2012 року. На австралійців чекали в Антрацитівській райдержадміністрації. На жаль, тоді ніхто нікуди не приїхав, і нічого збудовано не було.
Що чекає нових «геологів»? Цілком можливо, що як тільки Плотницький з геологами приїде облаштовувати «нову шахту», йому висунуть майнові претензії. Наприклад, той же Захарченко зі своїми геологами – як правонаступник ТОВ «Донецький кряж», що брало участь в інвестуванні $2 млн.
Або ж ще більші претензії надійдуть від самих «австралійських інвесторів». Адже на околиці села Бобрикове до початку військового конфлікту лежали десятки, якщо не сотні тонн раніше видобутої золотоносної руди, і її навіть охороняли. Mind, на момент виходу публікації, не вдалося дізнатись, чи залишились вони там зараз, а як ні, то яка доля їх спіткала.
Крім того, Антрацитівський район сам по собі територіально неоднозначний: там і за мирних часів Луганська і Донецька обласні влади не могли визначити між собою точні кордони. Тож, «геологам» Плотницького і Захарченка тим більше буде про що поговорити.
Як зіграє фактор третьої сторони? Село Бобрикове із своїм сумнозвісним родовищем взагалі знаходиться на розі трьох кордонів – воно межує ще й з Ростовською областю Росії. А поруч із кордоном – військовий аеродром Міллерово, де базується ударна група авіації, протиракетні дивізіони і розгортаються підрозділи нової, 8-ї армії Росії.
Тож, що насправді може відбуватися в Антрацитівському районі, на розі трьох кордонів, і навіщо російський ставленик Плотницький згадав про «золоту жилу» саме зараз – наразі незрозуміло. Можна чекати будь-яких подій, окрім, власне, видобутку золота.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
