Ми не культивуємо їжу, ми культивуємо свою історію. Ми прагнемо написати історію волинських смаків – і тому створили рубрику ТОМАЧІ.
ТОМАЧІ – це про старі рецепти з Волині, це про рецепти наших бабусь. Часто - про ті страви, які досі готують на сільських кухнях. Але мільйони людей про це не здогадуються.
Про те, що лободу, яку бабуся готувала для усієї родини Богдани Казнадзей-Лущак із села Полонка біля Луцька, - то волинський смак, нам подумалося, коли згадали про волок.
Ту страву на Волинь привезли депортовані з Холмщини українці. Принаймні нині її згадують саме як смак …депортації.
ЧИТАТИ БІЛЬШЕ: «Мама варили нам волок». Про старі рецепти. ТОМАЧІ
Українці, які у травні 1951-го опинилися у сибірському селі Кундулун Іркутської області, і не мали що їсти, рятувалися їжею з лободи. Ця страва, каже Богдана Петрівна, якийсь час була їм чи не за головну. Бо картоплі було мало і хліба було мало. А лобода – росла навколо…
«Це вже потім ми насадили картоплі, нам та іншим українськими родинам принесли її по відрові місцеві рускі. А спочатку ми їли лободу.
Я вам розкажу як: бабуся зривала її біля хати, на городі, який був при тій хаті, яку нам дали. Потім ставила воду на грубу, щоб закипіла. В ту воду опускала лободу, аби ошпарилося. І зразу ж виймала.
Те зіллячко поріже-поріже – і на сковородку. А тоді жарила ту лободу на олії, смачила… Ми їли», - згадує 74-річна жінка, яку із батьками товарняком вивезли з України за рознарядкою енкаведистів.
Із «сибірської кухні» вона добре пам’ятає, як уже згодом, коли мали і горада там, і господарство, розрізали начетверо бика, підвішували в коморі на крюки і просто відрубували собі м’яса за потреби, скільки хотіли…
Смаки чужого краю зберегла у спогадах, але смак лободи, підсмаженої в олії, забула. Бо ні разу не готувала його і не куштувала його після 1951-го.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Де й казали, шо то кобиляче мулуко». Про старі рецепти. ТОМАЧІ
«Сало солили у дерев’яні ящики.
Щороку мали бочку насоляних груздів. Ми ходили в ліс і грузді збирали тільки білі, слизисті. Намочували грузді на три дні холодною водою, тоді солили в таку бочку, як з-під тюльки і в погріб її під хатою.
А ще - там завжди була бочка синіх ягід (більші як чорниці). З тих ягід ми варили варення: вони добре не зберігалися.
Збирали й брусницю. Засипали її в таку саму бочку, розводили цукровий сироп і заливали тим сиропом: їли потім всю зиму.
Мали кожного разу і бочку насоленої риби. У моєї подружки тато там робив на млині. Млин стояв на воді, він поставить заставку - і мій тато лізе збирати рибу…
Отак жили там аж до 64-го. І може, б і не верталися, бо непогано було, але дідо і баба дуже просили, вони все хотіли вмерти на своїй землі», - каже жінка.
Повернулися у 1964-му. Нині живе на Волині. Її історію депортації можете прочитати ТУТ.
смаженої на олії лободи
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Вмакати кєшку треба в тук». Про старі рецепти. ТОМАЧІ
* * *
«Перший» розповідає про секрети простої волинської кухні, записуючи автентичні рецепти та кухонні поради у селах Волині – від тих, хто їх готує.
Традиційно ми це робимо наживо, тобто тією мовою, якою наші герої розмовляють у глибинці: щоб Волинь на смак була яскравіша. І смачніша!
Так ми готуємо проєкт, в якому хочемо зібрати все найцікавіше про смаки Волині – без прикрас, як є.
Далі буде!
(передрук заборонено)
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА
Фото: Людмила ГЕРАСИМЮК