…У Луцьку в той день вже була руда трава і так по-серпневому чутно димом та чорнобривцями навіть на проспекті Волі. На горизонті - вибори, вздовж доріг «квітнули» білборди, і тому трохи гіркий аромат серпня і чорнобривців геть пасував моменту.
Локацію для інтерв’ю з нардепом Вячеславом Рубльовим обирала я. Навмисне вирішила, що це має бути Skybar Family. Ресторація на даху торгово-офісного центру в центрі Луцька. Знизу вже у передчутті осені розлігся міський парк, далі – рованцівський луг, замок, за зеленню не видно Старого ринку. Десь там іподром, на якому торік виступав «95 квартал»... Той самий іподром, на якому команда Ігоря Палиці зібралася будувати розкішний спорткомплекс. Але навіть не тому ми прийшли говорити в Skybar Family.
Рівно рік тому на цьому місці першу свою прес-конференцію в Луцьку проводив Дмитро Разумков, тоді ще як лідер «Слуги народу». Позаду нього стояв зелений плакат із символікою політсили. Поруч були кандидати від неї в округах. Усі вони прийшли, аби їх міг презентувати публічно лідер партії. Колективне фото на згадку. Потім фото з лідером. Згодом з 5-ти кандидатів округ «візьме» тільки один – Вячеслав Рубльов. Ще один (Валерій Стернійчук) матиме козирі та пройде в раду за списком.
Рік позаду. Вячеслав Рубльов вів насичене депутатське життя, часто бував в окрузі, вибивав гроші соцеконому, тримав руку на пульсі кадрових змін в регіоні та суспільно-політичного життя в цілому. У парламенті його назвали представником групи Коломойського у «Слузі народу». Де-факто нардеп так і лишився працювати у команді Ігоря Палиці. Нині Палиця на всю розвиває власний політичний проект – партію «За майбутнє».
Як, де, з ким у цій ситуації буде нардеп Вячеслав Рубльов, і незрячому видно. Однак де-факто часто саме він (як потім сам скаже) є «єдиним «слугою», якого люди за цей рік бачили в селах Волині».
«Волинська ОДА програла від звільнення Щербак»
– Ви вже мені пробачте, я навмисне вибрала цю локацію для інтерв’ю, тут символічно говорити і про роботу в команді «Слуги народу» і про якісь «нові-старі» старти в команді «За майбутнє». Рік тому ми тут з вами бачилися…
– Якщо відверто, то вже трохи більше, ніж рік пройшло. Рік тому я вже був у Трускавці, бачу за своїми фото у фейсбуці (сміється, - авт.). Але хай буде тут, я ж не проти.
– Давайте розпочнемо не з виборів, не з планів, а з Погуляйка. Дуже свіже запитання, яке хочеться задати. Нещодавно голова Волинської ОДА Юрій Погуляйко дав своє перше і, може, єдине інтерв’ю…
– …Скоріше, останнє.
– …Все може бути. Так-от, відповідаючи на запитання, кого із нардепів запрошували до участі у робочій поїздці Президента Зеленського на Волинь, він розповів, що Валерія Стернійчука – так, а от Вячеслав Рубльов хоч і був у Крупі, але з власної волі. Бо він «завжди всюди ходить, хоч його ніхто не кличе». Думаю, вам є що сказати на ці слова чи пояснити, чому вони сказані?
– Ви знаєте, якщо голова ОДА об’єднує навколо себе людей, він шукає можливості комунікувати з депутатами Верховної ради, обласної, з головами ОТГ, міськими головами. Якщо він роз’єднує, тоді, напевне, говорить такі фрази, за які він потім не відповідає. У мене склалося враження про нього, як про людину, яка, напевне, випадково втрапила в політику на зеленій хвилі. І це його інтерв’ю, яке я прочитав, тільки підтвердило мої здогадки. Про що нам з ним говорити? В принципі все ми давно уже проговорили.
Якщо президент перебуває на окрузі народного депутата, а народний депутат – не там, то це – неправильно. Я вважаю, було б правильно взагалі, щоб там були присутні всі депутати-мажоритарники від області незалежно від того, в якій фракції чи групі вони працюють у парламенті. За нас громада голосувала. Так, ми не робимо президенту теплої ванни, але хочемо об’єктивно поговорити і розказати не тільки про щось хороше, а й про проблеми.
У мене після візиту президента склалося враження, що в нас на Волині та-а-ак все добре, що більше нічого не треба. Що тут є голова ОДА, що він тримає руку на пульсі, що в нас вистачає коштів на медицину, освіту, немає жодних проблем, бо не було жодних прохань. У нас були тільки ті, хто дякували президенту. А за що дякували, коли ми маємо купу викликів?
Я аналізував візити в Дніпропетровську область, в інші регіони, після візиту на Хмельниччину там взагалі додали шалену суму на дороги, а все тому, що там відверто говорили президенту про проблематику доріг.
Недавно проїжджав через Хмельниччину і був вражений, наскільки широко там проходить будівництво доріг – ну просто дуже масштабно. Я в захопленні від команди ОДА Хмельницької області, вони молодці і патріоти рідного краю. Я ними захоплююся, про що я не можу говорити тут на Волині, де мене обирали. Будь-яке спілкування з президентом – це нагода залучити додаткове державне фінансування. На жаль, таку нагоду ми просто бездарно …втратили. Скажемо так, щоб не використовувати інші слова.
Тому я при президентові не показував би втретє садочок (хоча мені приємно, що він будується в мене на окрузі, з незалежності то, певне, єдиний садок, який збудується з нуля).
Читайте також: Зеленський і його волинський день. РЕПОРТАЖ
– Можете сказати, що ж насправді відбулося з переліком запрошених чи акредитованих осіб для участі в поїздці президента в Крупу? Всі медійники здивувалися, що нардепа Вячеслава Рубльова не внесли до цих списків і ви мали чекати погодження від працівників Офісу президента. Це – як?
– Нардеп Андрій Задорожній, який є куратором нашої області, від Верховної ради подавав список, в якому я був. Що тут робили зі списком на місці, я не знаю. Але коли я підійшов (повірте, я знаю людей в адміністрації президента, можливо, деякою мірою трохи краще, ніж Погуляйко) і спитав: «У вас є якісь питання чи це випадковість?», то за 30 секунд все вирішили.
Мені відповіли, що, очевидно, не надто компетентні люди займалися на місцях цими справами. Це якщо акуратно.
– Чи не вплинула ця ситуація на звільнення заступниці голови ОДА Тетяни Щербак з посади? Це сталося наступного дня, нагадаю.
– Ні, не вплинула. Повірте, я за день до цього знав про це кадрове рішення. Тим більше, вона не була «звільнена», вона звільнилася сама.
Відверто кажучи, можна багато чого говорити про людину, яку ми не так довго знали… Але з Емілем Мікаїловим та Тетяною Щербак я стикнувся тоді, коли ми обговорювали питання об’єднаних територіальних громад, і в професійному, фаховому підході мені вони сподобалися. Так, вони не розуміли до кінця специфіки волинського краю, але це були ті люди, які слухали, спілкувалися і чули.
От простий приклад, на Горохівщині мала бути Шклінська громада, вона не реалізувалася, відтак треба було поділити ті села між двома громадами. Я відстоював якусь логістичну сторону цього питання, наполягав, що треба зважити на розташування біля траси і таке інше, а вони при мені гуглили, пересвідчувалися і врешті погоджувалися.
Я вам скажу, що Волинська ОДА програла від їхнього звільнення.
«Це було важливіше, ніж поїхати на Світязь»
– Я звернула увагу, що коли «рятувати Світязь, який міліє» недавно приїздили нардепи від «Слуги народу», відпочивали у готелі і розважалися на березі, то вас, їхнього колеги по фракції, в тій компанії не було. Чому ви проігнорували те зібрання?
– Мене запрошували, але першого дня я був у Києві і мав там вже призначені зустрічі. А наступного дня планував долучитися, але у Луцьку відбувалося засідання комісії ТЕБ ТНС, бо місто опинилося в червоній зоні. Я представляю 20 округ, але без Луцька його уявити собі важко, ці всі проблеми дотичні до проблем моїх виборців.
Я пішов відстоювати інтереси громади. На той момент це було важливішим, ніж поїхати на Світязь. Прийняв таке рішення і в принципі не шкодую. Після мого виступу голова ОДА повідомив про помилку в розрахунках.
– А хто помилився?
– Помилилися справді в Києві. Через неправильно закладений алгоритм будь-який населений пункт міг безпідставно опинитися в червоній зоні. Розрахунок був неправильним, все таки це визнали. А на сьогодні ми бачимо, що ситуація з коронавірусом розвивається досить стрімко. Будемо бачити, чим воно завершиться.
– Ще одна суєта – дороги. Ви критикували Олександра Савченка (екс-голова Волинської ОДА, - авт.) за ямковий ремонт. Ставили у приклад колегу з УКРОПу Олександра Шевченка, який вважав, що ямкові ремонти – то гроші на вітер. Хочу спитати, чи роблять у вас на окрузі ямкові ремонти доріг?
– Ямковий ремонт є, але він не відбувається у таких масштабах.
Недавно був біля села Зелене на Горохівщині, де триває ремонт дороги. Там знизу провели ямковий ремонт, зверху накрили суцільним полотном – в результаті згодом не будуть вилазити «пломби». Хай то буде невеликий шар асфальту, але він дозволяє закрити все це і мати від того ефект. А коли ми приїхали до самого села (цю дорогу я прекрасно пам’ятаю, вона – жахлива, це відчували і місцеві люди, і туристи, які добиралися до Берестечка, я сам це бачив, бо принаймні раз на рік їду в Берестечко чи в Пляшеву на Козацькі могили), я був приємно здивований: там уже кілька шарів асфальту.
До гарної дороги там скоро буде й освітлення, нам вдалося добитися виділення 200 тисяч гривень з так званого соцеконому на ці речі. Сподіваюся, восени діти вже йтимуть в школу не тільки гарною дорогою, а й гарно освітленою.
– На початку року ви говорили про те, що бачите своїм завданням, аби ці «вигризені», я б сказала, гроші на соцекономічний розвиток регіонів були освоєні на вашому окрузі (це трохи більше 10 млн). Чи скрізь їх освоять?
– Справи з освоєнням коштів йдуть не зовсім гарно. Кошти приходять в область, далі їх тут розподіляють по місяцях, є певний графік фінансування. Відповідно до нього визначаються роботи, тендерні процедури, тощо. Не хотілося б зупинятися на певних районах, але скажу, що в окремих є труднощі з тим, що районна влада хоче зволікати з використанням грошей. А є ті райони, які тільки дізналися про постанову Кабміну, одразу почали цю роботу.
Утім, більшість голів РДА подякували мені за те, що мають таку можливість на 20 окрузі (хоча їм кажуть, щоб не спілкувалися з народним депутатом).
– Ви сказали «хоче зволікати». Хто хоче і чому?
– Я не можу казати про якісь внутрішні розпорядження, які їм йдуть, напевне. Але я знаю, що є категорія людей, які зацікавлені в тому, щоби ці кошти не відпрацювали. Кошти так званого дорожнього фонду в Україні, на жаль, працюють краще, ніж у Волинській області.
У мене хороші взаємини із Олексієм Кубраковим (керівник «Укравтодору» останніми місяцями двічі був на Волині з робочими візитами, один раз – із президентом, - авт.), ми з ним спілкуємося не тільки на візитах президента, а й досить часто обмінюємося інформацію. Так-от він незадоволений тим, як працює державний дорожній фонд у Волинській області.
– Цього року багатостраждальна дорога до села Сокіл Рожищенського району, яку давно розбили вантажівки з піском з місцевих кар’єрів і роками не ремонтували, буде зроблена, так?
– Відверто скажу, я спілкувався з Кубраковим на цю тему кілька разів. Саме ці шляхи (село Зелене, село Сокіл, село Шклінь і поворот на Торчин, де кілометр дороги ще викладено камінням, також дорога з Горохова на Привітне, Локачі та Війницю), так звані «тешки» міжрайонного значення, які сполучають райони, є пріоритетними на сьогодні. Але сокілська дорога – це просто мій депутатський біль багато років. Ще будучи депутатом обласної ради, я добивався, щоб почали її ремонтувати.
Сьогодні на неї виділено 100 млн грн, якщо, звичайно, у тендерні процедури не будуть включатися певні лобісти, то її почнуть будувати. А я зможу з людьми нею пройтися, тоді вони оцінять те, що робить народний депутат. Бо я пригадую, що коли приїжджав мій попередник… А їхав він на дуже хорошій машині…
– Колись ви йому казали: «Сідайте на ферарі, їдьте на стадіон»…
– Ні, то не ферарі, якщо відверто, то добрий «кубік» з добрими шинами, відтак в нього проблем на тій дорозі не було. А я там десь колеса пробивав, ми й бак там пробивали... Тому, може, він (Сергій Мартиняк, екс-нардеп від 20 округу, – авт.) і не відчув проблеми. Я - відчув, мені б хотілося, щоб для жителів села Сокіл та прилеглих сіл була дорога, якою вони могли б швидше добиратися до Рожищ і до Луцька. Бо дороги – то артерії, якими не тільки рухається транспорт, а й рухаються кошти.
«Хай краще такі, як я, будуть у фракції «Слуга народу». Щоб вона чула правду»
– Якщо говорити про рік депутатської роботи у складі фракції «Слуга народу», то які висновки вам просяться найперше?
– Бачите, у фракції «Слуга народу» ти себе достатньо проявити не завше можеш. Це, правда, не стосується таких людей, як я, котрі беруть слово навіть тоді, коли їм деякі люди його не дають. Але ми ж розуміємо: на виступи у Верховній Раді ходять одні й ті ж персони, їх погодили – і вони виступають попри те, чи знають тему, чи ні. І вони будуть ходити, бо рішення прийняте партією. Однак мені здається, що у нас є досить багато яскравих людей, особливо, мажоритарників, які б не гірше могли донести законопроект чи його обґрунтування.
Я вважаю, що монобільшість трохи «затирає» своїх депутатів. Вони могли б бути набагато яскравішими та ефективнішими. Тому в основному я виступаю якраз на фракціях. Не всім мої виступи подобаються, але тим не менше я доношу свою думку такою, яка вона є.
Знаєте, що я хотів побажати народним депутатам зі своєї фракції «Слуга народу»? Не боятися висловлювати свою думку, бо страх нікуди не приводить. Якщо у мене була своя позиція щодо ринку землі, то я – один із 5-ти народних депутатів, які при президентові встали і сказали, що ми категорично не будемо голосувати.
– Давайте тоді про майбутнє. Багато хто вже заявив про майбутнє Вячеслава Рубльова, ваше прізвище називають серед тих 5 волинських нардепів, які стали основою партії «За майбутнє», але ви публічно і однозначно своїм виборцям ще цього не пояснювали, не писали, не оголошували…
– Ви знаєте, а мені публічно ніде і не треба писати, бо я завжди був у команді тих волинських депутатів-мажоритарників, які працюють для розвитку Волині і намагаються сюди затягувати кошти, реалізовувати суспільно-важливі проекти. Якщо ви пригадуєте нашу роботу, коли Ігор Палиця був головою обласної ради, то знаєте, що за ці чотири роки села і містечка стільки не бачили коштів з обласного бюджету якраз на їхні проекти: на садочки, школи, бібліотеки, ФАПи, амбулаторії.
Те, що було зроблено – це величезний фундамент на Волині.
Приїжджаю у будь-яке село – у мене лежить листочок, з якого ми бачимо, що ми там реалізували якийсь проект. Тобто нема такого населеного пункту, де б цього не було. Якісь проекти ми реалізовували за кошти фонду, якісь за кошти обласної ради. Сьогодні змогли спрямувати туди соцеконом – і це теж дуже добре.
Але якщо відверто, то переживаю за своїх колег, бо їхній соцеконом адміністрація «розкидала» пропорційно, куди бачила. Хоча думаю, що ефективніше, коли це робить депутат, бо він виїжджає на місця, він краще знає ці об’єкти і потреби регіонів.
– Чи будете ви членом партії «За майбутнє»?
– Я поки що безпартійний. Я й так у волинській команді Ігоря Палиці, я комунікую тісно з усіма чотирма народними депутатами, які представляють мажоритарні округи області. Щодо майбутнього і команди… мене ж і моїх людей не бачать у списках в обласну раду від «Слуги народу», правда?
– Вже є такі списки?
– Ну… (сміється, - авт.) Я точно знаю, що є. Але коли людей, які працювали на президента, не запрошують або їх відкидають (я вносив пропозицію, щоби тих хто, які чесно працював на президента, має освіту, вміння, має досвід місцевого самоврядування, брали у владу, тоді вони набагато краще там виглядали б, ніж ті, кого, наприклад, пропонували у нинішній склад ОДА). Але зорі інакше склалися, видно.
Відтак ці люди, які працювали зі мною багато років, прийняли рішення, що їм у команді партії «За майбутнє» буде комфортніше. Я думаю, що вони підуть, виграють ці вибори і будуть депутатами обласної ради. Якщо команда вирішить, що мені треба буде підсилити цих людей, то я звичайно їх підсилю.
– Так, я хотіла про це якраз і запитати, бо Ігор Гузь, наприклад, уже давно відкрив карти про те, що він буде у списках до облради, вестиме своїх людей.
– Ну, він в депгрупі «За майбутнє»! Йому все дуже просто! Він не може очолити список «Слуги народу».
– Ну, вам теж можна вийти з фракції…
– Я відверто скажу, що краще хай такі, як я поки що будуть у фракції «Слуга народу». Щоби фракція хоча б чула правду, що і як відбувається. Бо дуже багато людей сьогодні не їздить по Україні й, можливо, не чує те, що мали б почути від громадян, а потім донести у фракцію до своїх колег.
«УКРОП своїми кістками стелив дорогу «Слузі народу»
- Багато хто з експертів вважає, що партію «За майбутнє» чекає доля УКРОПу: згаснути після виборів. А ви?
– Доля УКРОПу – це доля «Слуги народу». Чому так кажу? Якщо ви пригадуєте, Олександр Шевченко, який йшов на вибори, а УКРОП тоді був опозиційною непарламентською партією, якраз на себе прийняв основний удар від влади Петра Порошенка. Цей удар прийшовся по тих людях, які були членами команди УКРОПу, частина з них, до речі, сьогодні у фракції «Слуга народу», частина – в депгрупі «За майбутнє». Мені приємно було там зустріти тих, кого, як і мене, переслідували тоді.
УКРОП зник, але у певних областях поклав себе у фундамент фракції «Слуга народу». Тому він свою функцію відпрацював. Ми своїми кістками стелили дорогу «Слузі народу». І це правда.
– Тут, в цій луцькій ресторації, Дмитро Разумков, відповідаючи на питання, коли ж ЗЕ-команда стане будувати партію, запевнив, що до цієї роботи приступлять після виборів. Але ж у нас на Волині, наприклад, лише зараз я чую про створення обласного осередку і партійної мережі. До цього моменту її не було, відтак сумніваюся, чи буде. А ви як скажете, існує «Слуга народу» як партія?
– На папері – існує.
– А більше, ніж на папері?
– …Коли я був керівником Волинського осередку партії УКРОП, у нас було 5 тисяч членів партії. У нас були районні осередки, офіси. Кожен раз ми йшли на вибори (тоді були проміжні вибори до ОТГ), щоб підтверджувати, що партія існує і вона перемагає. Ми ж пам’ятаємо, скільки ресурсів тоді задіював Порошенко, щоб не вигравали представники УКРОПу. Могли й вони не виграти, але головне, щоби ми не пройшли.
Окей, обласний осередок на Волині є. Можна створити. Та головне – осередки на місцях. Коли ми мали прихильників практично на рівні кожного села – оце структура. Її важко будувати. Я вам як будівничий скажу, що ми її на Волині розбудували.
Сьогодні ж я як представник фракції «Слуги народу» – часто у селі єдиний «слуга», якого вони там бачили. Немає структури. Нема людей, які за це відповідають. Більше скажу, крім 20 округу, мені здається приймалень ніде і не було. Я сподівався, що будуть державні кошти на партію. У мене був план (я ж сподівався, що ми будемо працювати) в кожному ОТГ розгорнути громадську приймальню. Але гроші так і не прийшли, я не знаю їхню долю.
– Чи чекаєте ви перевиборів у парламенті?
– Відкидаємо, що я політик. Скажу як звичайна людина. Україна виграла б, якби були перевибори – прийшли б люди іншої якості.
– Ну, стоп: це ж стара пісня, завше кажуть, що прийдуть люди іншої якості…
– Ми весь час бігли за новими обличчями, тепер же люди самі побачили: що він може зробити, якщо він не розбирається в азах? Сидіти і тиснути на зелений ґудзик? Я вважаю, що це не робота народного депутата – просто тиснути на зелений ґудзик.
Він повинен працювати на своїх виборців, виборці повинні знати і розуміти, хто цей народний депутат. Ми не повинні штампувати законів. Кількісно ми робимо гарно, а чи покращилася якість життя людей, чи відчули громадяни цю кількість? Я краще голосував би за меншу кількість законопроектів, але таких, які потрібні.
– Які у вас стосунки з Валерієм Стернійчуком? Чи вважаєте ви його побратимом по фракції?
– У мене з усіма колегами нормальні стосунки. Як з волинським нардепом я з ним спілкуюся. Зрозуміло, що він представник списку партії, і це має свій відбиток. Але я вважаю, що він виставив свої пріоритети і рухається за ними. Може, у мене інші пріоритети, але принаймні я не бачу, що він робить в чомусь гірше Волині.
– Кілька разів ви використали таке словосполучення, як «мої люди». Кого ви називаєте своїми людьми, хто «команда Рубльова на Волині»? Бачу у вашій команді людей «Батьківщини» наприклад. Того ж мера Рожища Вячеслава Поліщука. І це не перший батьківщинівець який «мігрував» в «За майбутнє», до речі.
– Це люди, з якими ми пройшли певний політичний шлях. Ми не беремо тих, про кого кажуть «гарний чоловік – то не професія». Є депутати районної ради, які працювали з нами кілька років, є мери міст, голови ОТГ. Коли у нас співпадають інтереси розвитку громади, коли є спільні погляди – це наша команда. Це кістяк, який був зі мною в УКРОПі, який продовжує зі мною йти далі. Деяких людей знаю 15 років.
Щодо Вячеслава Поліщука – так, він з «Батьківщини». Але я зважаю на партійне минуле людини тільки тоді, коли це минуле, яке має антиукраїнський слід, таке – не приймається. Однак у моєму оточення таких нема.
– Ви не боїтеся, що пройде кілька років і, пишучи інтерв’ю з Вячеславом Рубльовим, журналісти постійно будуть перераховувати політичні проекти, в яких ви брали участь чи до яких були причетні? Там: «Батьківщина», УКРОП, «Слуга народу», «За майбутнє»…, можливо, ще щось?
– Якби у нас керівництво держави за ці три десятки років було на високому рівні, то в нас була б сформована політична система, і тоді це було б негативом. У нас же – несформована політична еліта як така. Наша місія – її сформувати. Я хотів би, щоб в Україні вибудувалася двопартійна система. Ти вибираєш ідею – і далі рухаєшся. Але такого ж нема. Для тих, хто в політиці, це зрозуміло.
– Політики розуміють. А наскільки це чесно перед виборцями: ідеш в раду з одними, виходиш – з іншими?
– Перш за все, я йшов на вибори як безпартійний. З іншого боку, «Слуга народу» запрошувала рейтингових людей, які можуть виграти. От якби на 20 округ пішов офіціант зі Skybar Family, який результат був би?
– Був би. Але трохи менший. З тих 5-х бранців, яких тут презентував Разумков, на окрузі пройшли тільки ви. Стернійчука не рахую, він – бонусом.
– Я вам скажу результат: я привітав би Мартиняка з перемогою. Тих, хто мав рейтинг нижче партійного, витягнула хвиля партії. У моєму випадку – навпаки. Це при тому, що в нас колишня укропівка теж пішла фактично проти мене. Колишня самовисуванка. І 6%, які могли впасти в загальний кошик перемоги, якраз впали в інший. А я набрав більше партійного рейтингу.
– Так ми втратили яскраву та ініціативну Олену Твердохліб.
– Кожен робить свій вибір.
«Новий голова облради буде від партії «За майбутнє»
– Яку політичну силу представлятиме голова нової Волинської обласної ради?
– Я вважаю, що це буде «За майбутнє». Важко прогнозувати відсотки. Але те, що я бачу з досвіду цієї ради, яка показала приклад всій Україні, як можна працювати, то більшість, думаю, буде формуватися на основі партії «За майбутнє».
А хто буде по ліву, чи по праву руку від голови, покажуть рейтинги партій і кожна команда зокрема.
– Яких партій з нині представлених в облраді, точно не буде там завтра?
- Переконаний, що не буде «Нашого краю», Радикальної партії Олега Ляшка. «Батьківщина» буде, «Європейська солідарність» буде. З’явиться «Слуга народу», безперечно. З’явиться «За майбутнє», «Свобода», думаю, зможе акумулювати свій електорат. Хоча під час президентської виборчої компанії він трохи перетік в ЄС. Гарно попрацюють – зможуть повернути.
– З усіх розроблених вами законопроектів ви самі серед найважливіших ви назвали законопроект про пільги депортованим з Польщі. Ця тема стосується безпосередньо вашої родини, долі вашої бабусі. Ви знаєте історію цієї депортації? Яка вона?
– Про пільги для моєї родини, звичайно, не йдеться: бабусі вже багато років немає. Але йдеться про справедливість по відношенню до тих людей, яких не так багато лишилося. Я - про реально переселених, які тоді були ще дітьми. Перш за все, ми мали б визнати той факт, що їх навмисне перевозили і переселяли. Це важливо, щоби громадяни розуміли, що їхні країна відстоює своїх людей, що вона переживає за етнічних українців, які були переселені.
Моя бабуся Ніна - українка, проживала у селі Варешин, на Холмщині. Там ще лишилися могили нашої родини. Колись ми частіше туди їздили, був навіть у мене такий період, коли я очолював товариство «Холмщина молода». Бабуся побувала у своєму селі ще за часів СРСР, коли відбулося перше послаблення режиму і була така змога. Вже напочатку незалежної України до неї в гості приїздили ті українці, які лишилися в Польщі. Для нас то були «поляки», бо вони спілкувалися польською. Тоді я був дитиною і якось у те все сильно не вникав.
Вона встигла закінчити училище (колись ми з мамою проїжджали повз училище, де вчилася бабуся, маємо навіть фото з періоду її навчання), вийти заміж, й уже вагітною змушена була лишити свою рідну землю, в товарняку її, вагітну, з рідними перевозили на терени України. Потім вони, як і всі, повернулися ближче, на Волинь. Але частина нашої родини взагалі потрапила в якісь миколаївські степи. Пригадую, як вдома розповідали історії про те, як там було важко з водою, як вони чекали дощу і розставляли посуд, щоб зібрати дощову воду…
Ми ж знаємо, що багато людей і до сьогодні тримають документи, які свідчать про те, де вони жили, що в них забрали, що вони перевозили. Думаю, що Польща на сьогодні вже нічого не повертатиме. Але українська держава повинна надати цим депортованим людям пільги. Це невелика кількість українців, ми повинні їх шанувати та підтримати і шанувати пам'ять про ті події.
Хоча законопроект, до речі, не був підтриманий. Пройшов два комітети. Я просив депутатів з різних політичних партій підтримати його внесення в стіни парламенту, однак пріоритети виставляють іншим чином. Краще замість 20-30 законопроектів порожніх, які «лежать» і нічого в країні не змінили, прийняли б цей. Ми б вшанували депортованих, їх з кожним днем стає менше.
– Попереднє наше інтерв’ю ви закінчували словами, що хочете взимку нарешті звозити синів у Карпати. Звозили? І де відпочили влітку?
– Звозив. Влітку, як на мене, найголовніше, щоб діти побачили море, бо після нього вони менше хворіють. У мене завше відпусткою займається дружина. Вона знає ті короткі проміжки (5-7 днів), коли ми можемо щось на цю тему організувати і робить все, щоб валізи були зібрані, діти готові, а нам лишилося тільки їхати.
Читайте також: «У нас уколи робить тато». Ми побували вдома у Рубльових
Море ми дітям показали. Але з моря ми дуже різко вклинилися в роботу. Перша зустріч дорогою додому у мене була недалеко від місця відпочинку. До речі, географія моїх робочих зустрічей за цей рік дуже змінилася. Коли ти народний депутат, ти маєш безліч контактів, знайомих по всій країні. Через що моя дружина Оксана каже: «З тобою скоро взагалі ніде не сховаєшся». Але головне, щоб діти лишилися задоволені.
– Давайте під завісу згадаємо про гуртожиток в Рожищі. Той, який згорів. Той, де люди лишилися без даху і гуртом кинулися той дах відбудовувати. Ви теж допомагали. Як справи у людей зараз?
– Я не олігарх. Я не маю свого бізнесу. Але я багатий своїми друзями.
Коли сталася біда, я спочатку попросив допомогти Андрія Разумовського та його БК «Інвестор», потім так само Сергія Голікова… Кожен, як міг, посприяв. Думали довезти ще бруківку, але на той час у ній не було ще реальної потреби. Сьогодні, наскільки я знаю, стіни звели. Можливо, до внутрішніх робіт перейшли.
Збираюся з мером Рожищ Вячеславом Поліщуком туди навідатися, подивитися, яка є проблематика, чим ми ще можемо підтримати. На сьогодні думаю, що це дуже добре, що будівельники обєдналися і допомогли людям. Шкода, що до цього призвела трагедія, пожежа. Але це якраз та історія, яка показує людей моєї команди: коли я звертаюся, вони – відгукуються.
Читайте також: Дитячі фото відомих волинян. Спецпроект на прощання з літом
«Не вірте тому, хто вам скаже, що кінцевий список є»
- От що б цікавого я почитала вже сьогодні (і не тільки я), то це список партії «За майбутнє» до облради. Всім цікаві ці люди. Ви цей список бачили вже? Хто вони?
- Якщо вам хтось каже, що кінцевий список є, то його – немає. Нема! Ті люди, які будуть іти від ЗМ (з того, що я знаю), точно є професійними. Я вважаю цих людей реалізованими у житті не тільки в якомусь політичному, місцевому аспекті. Вони показали своїм прикладом, що вони можуть зробити в бізнесі, в якихось процесах громадянського суспільства, як вони себе показали в ролі депутатів (не лише обласної ради).
Ті люди, які йтимуть від партії «За майбутнє», повинні бути лідерами думок. Всередині районів. Всередині області. Щоб не було так, що ці люди прийшли в облраду, а на другий день постало питання: а що робити далі? Вони вже мають знати, що треба зробити, щоб на Волині покращився інвестиційний клімат, щоб якнайліпше відбувалося залучення та освоєння державних коштів, щоб бюджет наповнювався…
Мені, до речі, дуже імпонує позиція голови бюджетної комісії обласної ради: наскільки він правильно згуртував навколо цих процесів той апарат, який з ним працює.
Цих людей ми не бачимо, ми бачимо депутатів. А якраз людям, які працюють в апараті над бюджетом, рухають надскладним процесом, їм можна подякувати. Реально бюджетний розподіл і використання коштів змінився в кращу сторону. І через те, що вони з Михайлом Імберовським ефективно працюють в обласній раді, мені здається, що ця ж команда мала б і надалі працювати. Ви ж бачили, як бюджетна комісія у нас відбувалася на початках і як зараз. Я тоді практично на кожній комісії був…
- …Я тоді писала, що ви – гуру бюджетних баталій.
- Зараз же все спокійно, мирно. Я володію ситуацією так само, але буваю рідше, бо все перейшло в конструктивне русло. Хай це міні-команда, але це команда, яка повинна продовжувати роботу в обласній раді. Мені б це імпонувало, я думаю, і більшості краян імпонує.
Якщо у мене буде така можливість десь спілкуватися з Ігорем Петровичем (в ближчому часі, бо ми й так спілкуємося, тут нема ніякого секрету), я радив би, аби ми, йдучи з конкретною командою, вже казали: оця група людей відповідає і працюватиме над бюджетним процесом, ця – над екологічними питаннями, ця – над законністю... Команда повинна бути представлена професіоналами, щоб люди бачили, що це команда, яка буквально завтра приступить до роботи.
- А список формує Ігор Палиця одноосібно і тільки він? Чи у вас є така колективна демократія і дискусія?
- Пропозиції вносить кожен. А кінцево, думаю, все одно буде якась дискусія, якась розмова. Так чи інакше то повинні бути вже сформовані люди. Бо якщо ми підемо за принципом, за яким набирали кандидатів у Верховну раду від «Слуги народу», то це буде програш.
А мені б хотілося, щоб Волинь виграла.
* * *
Допиваємо каву холодною. На фразі «хотілося б, щоб Волинь виграла» диктофон вимикаю. Skybar Family сповнюється звичним йому вечірнім галасом.
Під завісу розмов про обласну раду майбутнього нам чомусь згадується старий більярдний стіл, який вже хтозна скільки каденцій стоїть собі в кулуарах обласної ради.
Ніхто вже й не пригадує, коли там бачив хоча б кулі, не кажучи вже про киї. Змінюються голови, господарі, депутати, а стіл стоїть. Такий собі символ невмирущості політичної гри, яка відбувається позаочі, під старим зеленим сукном від виборів – до виборів.
– Як ви думаєте, той стіл приберуть? – запитую у Вячеслава Рубльова, поки ми розглядаємо на обрії Луцький замок в тіні луцького парку.
– Я його пам’ятаю ще при Грицюку, коли тільки почав працювати з облрадою тісніше. Чомусь мені здається, що його місія ще не виконана: хай стоїть. Стоїть як нагадування для депутатів: саме там часто проводили найгарячіші перемовини, і якби той стіл міг говорити, він би сті-і-ільки нам розповів. А коли в облраді в 2010-2015 роки ще можна було палити цигарки, то смітник, який стояв поруч з цим столом, іноді від «зашквару» – спалахував вогнем, стільки навколо було сказано і накурено. Тому цей стіл – мовчазний свідок кулуарних домовленостей. Я думаю, той, хто його буде перший рухати, той погано завершить.
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото: Юлія КОЦЮБА.