«Я ж усіх цих людей усіх знаю...» - Віктор Чорнуха гортає старий ще радянський фотоальбом 85-го року.
У ньому на перших сторінках кольорові світлини передовиків їхнього тресту. На титулці напис: «Министерство монтажных и специальных строительных работ УССР. Главхимпроммонтаж. Трест «Промхисантехмонтаж» 1960-1985». Тоді подібні альбоми з історією неодмінно повинні були мати підприємства-легенди.
У їхнього тресту теж була своя легенда. Зводили заводи, монтували унікальні конструкції, і той же Чорнуха, тепер вже відомий луцький забудовник, у свій час будував… рівненський «Азот», наприклад.
Але більшість філій цього тресту сьогодні не існує. Більшість у свій час просто перегорнула останню сторінку і закрила свій альбом.
Луцька філія мала продовження.
Цій нині найбільшій будівельній компанії Волині вдалося не просто прожити 60 років, не просто лишитися на плаву. У них – своя унікальна історія. Їм вдалося пережити СРСР, вийти з розвалу іншими, єдиними вціліти з усіх управлінь колись потужного монтажного тресту «Промхісантехмонтаж» з центром у Львові та філіями у багатьох регіонах країни.
Цей досвід – то наша історія. Історія про постання незалежної країни на руїнах радянської планової економіки.
Коли тепер культові й модні столичні девелопери, розповідаючи про 20-ліття життя своєї компанії, кажуть про тривалість, історію і традиції, Віктор Чорнуха, засновник «Луцьксантехмонтаж №536», може хіба всміхатися. Він приїхав до Луцька на початку 80-х, і тільки до цього моменту «Луцьке СУ №536» (таку колись назву мала компанія) існувало 20 літ.
60-ліття стало приводом для цієї розмови. Ми навмисне попросили батька і сина Віктора та Ігоря Чорнух поговорити про їхню родинну справу над старими світлинами. Поговорити про те, як підприємству вдалося лишитися в історії тоді, коли багато інших канули в Лету, а разом із тим і про історію будівельної галузі Волині.
Тоді коли це пропонували, і подумати не могли, що «Луцьксантехмонтаж» так ретельно фіксує свою фотоісторію. У альбомах, більших, менших, новіших і вже трохи давніх, - історія будов, нових складних рішень, реконструкцій, мереж, промислових цехів…
Ми помиляємося, коли вважаємо, що ЛСТМ – компанія, яка будує житло. Житло – це тільки фрагмент.
Далі – дослівно…
...Ігор Чорнуха – генеральний директор ПрАТ «Луцьксантехмонтаж №536». Народився у 1978 р. у Львові. З 1981-го живе і працює у Луцьку. Нині очолює і розвиває створену батьком компанію. ЛСТМ тривалий час є флагманом будівельної галузі на Волині. Виконує будівельні, монтажні, спеціалізовані та високотехнологічні роботи, працює на знакових державних об’єктах, промислових підприємствах, зводить житлові комплекси. Член ради директорів Конфедерації будівельників України.
«Півроку відсидів прорабом на рівненському «Азоті»
Віктор Чорнуха: «…1960-й рік. Трест заснований на базі Миколаївської ПМК, що у Львівській області. Саме у Миколаєві була монтажна МПК, яка працювала на будівництві цементного заводу, згодом – газосилікатного, і Роздольського гірничохімічного комбінату, де добували сірку. Далі був створений потужний трест на три області.
Керівник тресту Михайло Сорока не мав вищої освіти. Уявляєте? Потім його хотіли ставити замом міністра і начальником «главка» в Києві, але він так і лишився із середньою освітою. Але був геніальним. Саме його, Михайла Сороку, я називаю моїм виробничим батьком.
Після того, як закінчив інститут і приїхав з Харкова, я іншої системи, як трест «Промхімсантехмонтаж» не знав. Усе своє життя я працюю у цій системі».
* * *
«Вважалося, що монтажники – то вища каста будівельників, це була будівельна еліта. Ми не мали питань з розчинами, з бетонами. Ми монтували потужні промислові об’єкти хімії, оборонки, ми будували за великими параметрами. Такими, що сьогодні можна тільки уявити.
Часто згадую ті роки, коли я ще майстрував. Працював на Яворівському гірничо-хімічному комбінаті. Півроку відсидів прорабом на «Азоті» в Рівному».
Серед інших - Михайло Сорока
* * *
«Загалом в регіонах було 14 управлінь. Три – в Рівненській області, бо там було хімічне виробництво потужне, а це передбачає величезний об’єм спеціалізованих робіт. І одне з управлінь «СУ 536» у 1961 році було створене на Волині. Що ми робили? Були потужною і єдиною такою в області субпідрядною організацією (на субпідряді у треста «Волиньпробуд»), яка повинна закривати все, що зв’язано з металом, сантехнікою, трубами, вентиляцією, технологічним устаткуванням, трубопроводами, тощо».
* * *
«Уперше до Луцька мене привезли в грудні 1981-го. Поводили по обкомах, горкомах… Три кандидати мали на ту посаду. Управління застав повністю розваленим. Повністю. Працювало всього 120 чоловік. Воно і знаходилося тут, де наш офіс».
«Мене пробували ламати. Але я вів себе незалежно»
Віктор Чорнуха: «Починав з кадрів, якщо чесно. Покійник Леонід Косік, був такий начальник дільниці, – під судом, не мав права займати матеріально-відповідальні посади. Але я побачив, що він дуже толковий хлопець і призначив його начальником дільниці. Тільки це зробив - мене відразу в горком на комісію. «Яке ви мали право?» - питають. Кажу: «Тоді приходьте і працюйте».
Мене тут пробували ламати місцеві будівельні акули, які звикли, що завжди субпідрядник у всьому винен. Але я тоді вів себе дуже незалежно. Цю всю філософію місяців за дев’ять я змінив.
І скільки мені в житті доводилося працювати – тільки з повагою, по-людськи. Ніхто й ніколи мене не намагався підставити, бо це «безполєзно».
* * *
«Тоді чітко працювали за різними графіками. Діяли будівельні штаби. Цими штабами постійно перевірялися будівельні протоколи. Був штаб Луцька, штаб Ковеля, штаб Нововолинська, виїзні штаби з обов’язковою участю чи другого секретаря чи заступника голови облвиконкому. Так працювала система.
Тоді у 1982-му році ми якраз здавали першу чергу луцького ДПЗ (про історію та реалії колишнього ДПЗ, а нині «СКФ Україна можна читати ТУТ). 120 наших людей і 200 прикомандированих. А з прикомандированими непросто. У відрядження відправляли найгірших. Я зрозумів, що треба створювати свій колектив. За півтора року в мене було вже 300 з лишнім людей».
* * *
«Коли ми з дружиною прийшли в Луцьк – отримали квартиру. Тому ми й зважилися на переїзд. Вона така дуже «зацєнта» львів’янка, мабуть, би й сьогодні пішки до Львова пішла (сміється, – авт.). Але я їй кажу: «Аню, їдемо, коли жити? Квартиру тут ми не знаємо, коли отримаємо». Так ми тут заякорилися. Навів кадровий порядок. А роботи якраз в Луцьку було багато.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Мама каже, що я вся в тата. І що це погано». Ірина Патлашинська. РОЗМОВА В КНИГАРНІ
«Ви тільки дивіться: 33-й саме будувався, 4-й мікрорайон тільки починали (це ДПЗ). Я приїхав – 40-го не було, пшениця росла. Отут біля «Там-Таму» і на Карпенка-Карого був аеродром. Вже літаки забрали, але ще смуга була, кукурузники на неї сідали. І здається, це все було 40 років тому, а якщо вникнути, то це як у минулому житті.
І скрізь сантехніка, сантехніка, сантехніка… Звичайно, коли я дивлюся на те, що ми будували, на тодішню якість і порівнюю її з сьогоднішньою, то соромно аж. Але це все відповідало тогочасним вимогам і темпам. Темпи були божевільні».
* * *
«Ми завжди мали велику довіру в колективі. Я напрацював свою систему виховання кадрів, яка діє до цих пір. От син продовжує мою справу, але в нього – те саме».
«Я зберіг батькову систему, бо ефективна»
Ігор Чорнуха: «Так, я зберіг цю систему роботи, бо вона ефективна. У нас щодня о пів на п’яту вечора планерка, де розписуємо все на наступний день: крани, машини, бетоновози, матеріальне забезпечення, де який бардак за день побачили… Все це ми аналізуємо, обговорюємо, робимо висновки і розписуємо.
Тоді наступного дня ми вже не тратимо час на планування. Маємо час всіх побачити на робочих місцях і виїхати, якщо кудись на об’єкти треба».
* * *
Віктор Чорнуха: «І головне, що до вечора ніхто собі сто грамів не дозволить випити. Бо планьорка мусить бути (сміється, – авт.)».
* * *
Ігор Чорнуха: «Кожен керівник має свій стиль роботи. Безперечно, що й у мене він – свій. Але я прихильник того, що коли ти щось змінюєш, ти повинен принести щось більш конструктивне. От саме у цих речах я конструктивнішої схеми не бачу, вона дієва вже десятки років, причому за різних умов: чи то бізнес, як зараз, чи таке планове державне будівництво, як тоді, коли батько починав і набирав обертів з колективом. Для нас це вже стало нормою».
ти повинен принести щось більш конструктивне»
* * *
Віктор Чорнуха: «Я з інституту заробив дуже великі гроші. Керував будівельними загонами. Саме там я навчився організовувати роботу на будівництві. Ми працювали аж у Костанайській області (Казахстан, – авт.). Там у Боровському районі був совхоз, де ми могли працювати цілий рік. Я там мало не оженився на дочці директора совхозу (сміється, – авт.). Інститут закінчив, і в костюмі та з магнітофоном поїхав туди, там мені вже роботу знайшли. Але побув, погостював, це якраз перед тим, як їхати до Львова. Вернувся у Львів, треба було взяти відкріплення. Там кажуть: «Ти нам нужен»… Потім ще раз в Костанай з’їздив, ми там збудували корівник, отримали великі гроші. Але знову повернувся у Львів і став там працювати, за років два-три став замом головного механіка всього тресту…
А потім наш трест повністю розвалився. Навіть слідів нема. Все продалося, пропало і знищилося. І тільки ми з колективом пішли, люди мені довірилися».
* * *
Ігор Чорнуха: «…Я впевнено можу казати, що ріс у батька на роботі. Я навіть жив певний час у його водія вдома (в Юрія Кревського), коли мама була в пологовому, бо народила Іру. Це 1983-й, мені тоді було 5 років. Мусив забрати до себе водій. А вони тут через дорогу від офісу жили. Батько ж завжди дуже багато часу витрачав на роботу.
З того, що згадую з дитинства і це пов’язане з батьковою роботою: тут завжди була баня. То теж таке наше сімейне дозвілля з самого малечку. Ми з татом ходили в баню. Вона й зараз є
Ясно, що малими ми були на всіх корпоративних святах. Наприклад, новорічних ранках для працівників».
«І ми з сином потиснули один одному руки»
Віктор Чорнуха: «…Був такий у нас перехідний момент у житті. Син закінчив університет, юридичний факультет – і ми з ним сіли отак і говоримо…
Кажу: «Ігоре, подзвонив прокурор Юра Шамринський, він працював у прокуратурі й ми дружили, пропонує тобі працювати там. Я йому відповів, що тут вирішуватимеш ти». Ігор каже: «Тату, я не хочу працювати у прокуратурі». Я відповідаю: «В міліцію я тебе не пущу. А хто буде продовжувати батькову справу? Батько з села, з колгоспу на Східній Україні, своїми руками все це зробив, фірма вже корпоратизована…».
Тоді ми з сином потиснули один одному руки. Він не став зразу гендиректором. Я теж спершу був майстром, прорабом, начальником дільниці, а потім начальником «СУ №536». Так і він пройшов нижчі щаблі, далі став директором заводу, потім керував «Волиньспецбудом», і вже років 9 – генеральний директор».
* * *
Ігор Чорнуха: «Я не знаю, чи шкодую, чи не шкодую. Я просто іншої роботи не знав. Вибір у свій час зробив такий».
* * *
Віктор Чорнуха: «У мого товариша Антона Кривицького була приказка улюблена. «Вітя, - казав він, - ніколи не клади всі яйця в один кошик». Тобто веди кілька напрямків бізнесу. У нас в родині є все, є різний бізнес, але нічого ми не вміємо робити краще, ніж будівельні роботи».
Ігор Чорнуха: «Ці всі роки вони ж не минули даремно, вони відшліфували нас. І не тільки нас і наш морально-етичний рівень, а й інших наших керівників на підприємстві. Вони найперше стараються мати високий морально-етичний рівень у всьому: у взаєминах із замовниками, своїм колективом, з банками, з владою.
Це все шліфує час. Наша історія диктує нам нашу репутацію. На сьогодні, я вважаю, ми саме соціально відповідальний бізнес. Особливо коли говорити про наш будівельний бізнес. Хоча зараз таке рідко де можна побачити. Напевне, більшість шукає, де дати хабара, де щось зробити всупереч нормі.
Ми часто йдемо важчим шляхом: доводимо щось, аналізуємо. Важко бути флагманом. Важко конкурувати з тими, хто не платить податки. Навіть щодо собівартості. Але вдається».
«Ми скупляли компанії, бо знали: попереду будівельний бум»
Ігор Чорнуха: «Один із ключових моментів в розвитку компанії – коли «Луцьксантехмонтаж» зі спеціалізованого і субпідрядного підприємства стає справжньою генпідрядною організацією. Це було стратегічне для підприємства рішення. Відтоді ми могли здавати об’єкти під ключ.
Вижити вузькоспеціалізованою організацією було б надзвичайно важко. Тоді ми стали робити потужні об’єкти і зводити свої перші житлові будинки. Тут, до речі, є світлини першого нашого житлового будинка».
* * *
Віктор Чорнуха: «…Цей момент, про який каже Ігор, був справді переломним. Тоді я зрозумів, що чисто монтажне підприємство не має права на життя. Зменшувалися обсяги промислового будівництва, все згорталося і закривалося. Тоді ми помалу з одного 6-поверхового будинку на вул. Липинського в луцьку почали зводити житло.
Я дібрав спеціальну дільницю, очолив його дуже хороший хлопець Володя Борович із Рокинь, і сьогодні у нас дуже багато людей з цього селища. Так склалося, що в нас тут виросли цілі рокинівські сім’ї. Всі інші задихалися. А ми почали будувати житло.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Луцьксантехмонтаж №536» стартує з новим ЖК«Династія», де будуть таунхауси. Житло вже продається
За 20 років у нас немає ні одного дня затримки зарплати. А до того – були, місяців 5-6, може, трохи більше. Але ніхто не звільнявся, люди вірили в нас. І ця довіра нас поставила на ноги».
* * *
Віктор Чорнуха: «Стало ясно, що нам треба власну виробничу базу будівельника. Це бетонний завод, повну механізацію, тобто баштові крани, без яких – ніяк. Тоді легко було: всі розвалювалися, їх можна було скупити. Сьогодні ніхто стільки кранів не має. Плюс автокрани і вишки.
Ми не виводили гроші, ми не тратили і не тринькали, ми весь час розвивали базу і приєднували до нас.
Прийшов Стефанович (Леонід Стефанович, директор «Житлобуд-2»): 40 людей і один кран. Просить взяти його «на прицеп». Я його взяв. Я зробив ту компанію, яка є сьогодні. Леонід – прекрасний менеджер, але як люди ми різні – і прийшов момент, коли ми розійшлися, хоч я володів контрольним пакетом компанії.
Так само занепадала «Волиньспецбуд», а ми скупляли такі компанії, бо знали, що попереду все одно буде будівельний бум. Тепер це незамінна для нас організація. Ми вже не шукаємо субпідрядника на дорогу, каналізацію, благоустрій і всі зовнішні роботи».
* * *
«П’ять років поспіль (до цього року) ми були єдиною в Західній Україні будівельною компанією, яка зареєстрована у офісі великих платників податків у Львові. Параметрів тут – два: обсяги робіт і сплачені податки. Єдиною будівельною з-поміж 150-ти організацій. Чуєте? А будівельних компаній у Львові ж повно. Ви уявляєте, які це магнати? Все це ховається…, от в чому біда».
жодній людині ціну не змінили»
* * *
«У 2019-му ми заплатили 96 млн податків. У 2020-му – більше 70-ти».
«У мене отут вся будівельна статистика Волині. Кожне підприємство: скільки вони сплатили ПДВ, яку нарахувало зарплату, скільки сплатило податку на прибуток, які навантаження мають. І сміх і гріх, коли бачиш, як вони виходять і «умнічають». Де вони? Що з них має громада? Нічого. А понтів. А розмов. Я просто люблю бути підготовленим до всього, тому цю статистику завжди маю під рукою».
* * *
«Головне в цій нашій історії, що ми жодній людині ми ціну не змінили. Прописана ціна – і це наша відповідальність, що долар подорожчав чи щось трапилося.
От цього року на 30% подорожчав метал, так само газ та електроенергія. Але в нас договори підписані – все. А почитайте договори інших. Там інвестор має право коригувати ціну.
Мені образливо за те, скільки не отримує місто, держава тільки тому, що не всі працюють в однакових умовах. За це завжди борюся і завжди маю багато сильних ворогів».
«Там є цехи – як хірургічні палати»
Віктор Чорнуха: «Ми, будівельники, якщо десь п’ємо чарку, то дуже часто кажемо тост за те, щоб найкращий об’єкт був попереду».
* * *
Ігор Чорнуха: «Найбільш символічний і престижний – перинатальний центр. Це довгобуд. Це наш іміджевий об’єкт. Він найбільший в Україні».
* * *
Віктор Чорнуха: «Так. Я мастерок Кучмі давав, коли він закладав капсулу. Борис Петрович тоді при всіх каже Кучмі: Прошу одну річ, щоб ви погодилися на мою пропозицію. Будьте хрещеним батьком цього об’єкта». А в другий приход Клімчук, царство йому небесний, сказав: «Вікторе, я тобі гарантую, що ми відкриємо пренатальний». Трошки не дожив. Це, до речі, якраз той об’єкт, який починав я, а завершував Ігор».
Це, до речі, якраз той об’єкт, який починав я, а завершував Ігор»
* * *
Ігор Чорнуха: «...Він масштабний, він високотехнологічний, і тим цікавий. Вперше в Україні саме там було збудовано так звані чисті приміщення. Вони герметизовані. Крім того, там дуже сучасне усе обладнання, особливо те, що стосується обміну повітрям. Шостий поверх – там ціла система очистки повітря, це як в космічному кораблі виглядає.
Все це обладнання ми монтували, це величезна робота. Так, він дуже дорогий. Але з усіма іншими – то небо і земля».
* * *
Віктор Чорнуха: «Усі садки, усі школи, які є в Луцьку, точно будували ми. Тільки не як будівельники,а як монтажники. Це сто процентів наші руки у спеціалізованих роботах.
Із промислових об’єктів - дуже сучасний луцький майданчик заводу «Богдан», будували його десь у 2006-2007-му. Там є цехи - як хірургічні палати. Там нова система опалення задіяна, коли не повітря гріється, а особа. На Волині більше нема таких цехів ніде. Це технологічно красивий об’єкт.
У нас багато таких промислових красивих технологічно об’єктів. Наприклад, такі тунелі підземні, через які йдуть всі комунікації. Все фарбоване у різні кольори. Все чисто. Дуже люблю їх показувати, Ігор часом сміється, каже: «Тату, хватить». Загалом же, промисловість набагато складніша, ніж житло».
«Робота майбутнього – комунікації»
Ігор Чорнуха: «Часто люди думають, що «Луцьксантехмонтаж» - це тільки житлові комплекси чи будинки. Навпаки. Ми дуже багато виконуємо спеціалізованих робіт. Ви ж дивіться: зараз усі говорять про заміну комунікацій, міста стикаються з величезними проблемами через застарілі комунікації, коли – все, коли не рятують ремонти. Тому на розвиток цих проектів ми робимо і будемо робити акцент. Це – робота майбутнього.
Тут велике значення мають саме фахівці, які в нас є. То наш золотий резерв. Люди, які у цій сфері працюють 20 і 30 років. Зробити шов, наприклад, не доручиш будь кому. Бо контроль за швом – рентгенівський. А у нас таких півтора десятка людей, своя атестаційна комісія».
* * *
«Із промислових об’єктів – ми завжди присутні на «СКФ Україна». І навіть зараз наші працівники монтують там обладнання спільно зі шведами».
* * *
«В останні років 5 ми дуже багато працюємо з європейськими грантовими коштами. З такими структурами, як Світовий банк, НЕФКО, Європейський банк реконструкції та розвитку. Втілили кілька потужних інфраструктурних проектів: у Тернополі провели заміну тепломереж, у Луцьку так само, у всьому Нововолинську провели заміну колекторів водопроводу.
Робота з комунікаціями – наша гордість».
* * *
Віктор Чорнуха: «...От і буквально зараз: біля «Там-Таму» в Луцьку прорив у водопроводі – і ніхто не взявся там роботи провести. Гроші - усього 600 тисяч, але дуже велика глибина. Загалом же відсотків 15-20 комунальних мереж в більш-менш людському стані. А 80 (від тепломереж, які гріють сніг, - до тих «чугуняків» водопроводів) потребує заміни. І тут непочатий край роботи. Так само, як з хрущовками… Непочатий край...».
* * *
В якийсь із квітневих днів (чи вечорів) у родині Чорнух за чаркою скажуть той самий коронний тост будівельників. Про найкращий об’єкт, який попереду.
А до компанії альбомів зі старими світлинами, може, додасться ще один альбом. ...З ювілею 2021-го.
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА.
Хімзавод, де Віктор Чорнуха пройшов школу прораба
Його монтували фахівці «Луцького СУ №536»
На тому етапі то стратегічне рішення для компанії.
Так вона долає кризу 2000-х
І дитячих новорічних ранків. І зустрічей колективу
«Не цехи, а хірургічні палати»
та голова облради Анатолій Грицюк на урочистостостях
поспішає привітати будівельників
як кабінет голови ОДА...
тодішній керівник СБУ Валерій Хорошковський, голова ОДА Микола Романюк та Віктор Чорнуха
нині судді КС Петра Філюка
виконаний ЛСТМ
Перинатальний центр у Луцьку