Дерев’яний храм Успіння Пресвятої Богородиці, що у селі Оконськ Маневицького району, 28 серпня відзначатиме 300-літній ювілей.
За три століття в ньому жодного разу не припинялася служба. У світі вирували війни та відбувалися катаклізми, а в Оконському храмі люди молилися. Так триває і донині, – пише Район Маневичі.
Найдавніші згадки про село Оконськ, яке звалося тоді Кукольська Воля, датуються 1607 роком.
Село було у власності дідича Івана Кукольського. 1622 року зване вже Окно (від потужного джерела круглої форми), належало дідичу Марку Гулевичу і було пограбоване та повністю спалене мінським воєводичем Яном Казимиром.
В 1696 році парафія в Оконську належала до унійного Кашогородського деканату Луцько-Острозької єпархії, але вже на початку XVIII століття відійшла до Луцького деканату. Ймовірно, про цю давнішу церкву записав у 1721 році польський природознавець Жончинський: «При руській церкві в Оконську (ad ecclesiam Oknicensem) є мале, кругле і надзвичайно глибоке озерце, зване Безодня».
За приблизними даними храм збудовано у 1718 році. В збірнику «900-ліття православ’я на Волині» за 1892 рік згадується Оконськ: «Церква Успіння Богородиці існує більше двох століть, дерев’яна, з такою ж дзвіницею. В селі нараховується 503 жителі, з яких три особи духовного сану. Церква володіє 53 десятинами землі». А за ще однією із версій храм значно древніший.
На початку XIX століття церква стала православною парафією луцької благочинії Волинської єпархії. У 1840-х роках був здійснений ремонт – зняли піддашшя, укріпили стіни і дали вертикальну шалівку з лиштвами, зашалювали світловий ліхтар, влаштували новий головний престіл і жертовник та завпрестольний вівтар, звели чотириколонний портик при західній стіні бабинця. Тоді ж, правдоподібно, збудували нову дерев’яну дзвіницю.
При наступних ремонтах було замінене ґонтове покриття на бляшане, пофарбовано стіни ззовні і всередині синьою олійною фарбою.
Новий іконостас, в різьбі якого відчутні класицистичні впливи, встановлений або в 1840-роках, коли добудували портик, або на початку 1870-х років. Про це можуть свідчити підписи на двох старих іконах початку XIХ століття, відновлених коштом мешканців.
На іконі «Новозавітної Трійці» є напис: «Сію икону пожертвовалъ Илія Музыка въ 1872 году», а на іконі коронованої Богородиці з Ісусом-Дитям та пристоячими Антонієм і Теодосієм Печерськими напис: «Сію икону пожертвовалъ Михаилъ Крещук въ 1872 году».
В 1914 році в громади з'явився намір звести нову церкву, бо стара стала тісною і була прикрашена посередньо. Але події Першої, а пізніше Другої світової війн не дозволили здійснити цей намір. Після Другої світової війни церква весь час була чинною, громада дбала про неї і постійно ремонтувала та поновлювала. На початку 1990-х років до південної стіни вівтаря добудували муровану ризницю, в якій встановили котел для обігрівання церкви.
Поруч із храмом – могила. Тут спочиває отець Микола Сукманський – непересічна постать, видатна людина. Священик, про якого в Оконську ходять легенди. Саме Сукманський був настоятелем оконської церкви ще за Польщі і в роки Другої світової війни, аж до 1949 року. В молодості співав у хорі самого Федора Шаляпіна. На Волинському Поліссі правив у Оконську та викладав у сільській церковно-приходській школі. Завдяки отцю Миколі в селі були врятовані від розстрілу люди.
Відкритий храм був і в радянський період. 48 років після Сукманського правив у ньому отець Григорій Кирильчук (на фото в центрі). Завдячуючи його авторитету найдавнішу церкву в районі не осмілилися закрити, мало того, саме ця невелика церква на тривалий час стала прихистком для ікон, старовинних церковних книг, документів, начиння та інших цінностей, які належали храмам, що опинилися у 1960-х під замками.
Вже вісім років настоятель храму – ієрей Олександр Лановий (родом із Хмельниччини). Допитливий священик ретельно вивчає історію церкви та села і знає чимало цікавих подробиць. Отець Олександр нині відомий як волонтер, своя людина для більшості маневичан, які пройшли пекло АТО.
Оконська церква споруджена на високому горбку, але без кам’яного фундаменту. Замість нього – звичайні дубові пеньки. Культова споруда збудована без жодного цвяха із витесаних сокирою колод. Все зроблено настільки добротно, що храм простояв три сотні літ, пережив кілька воєн.
Церква Успіння Пресвятої Богородиці – характерний взірець волинської дерев’яної тридільної одноверхої церкви XVIIІ століття, всі зруби якої однакової ширини. Яскраво представляє водночас типовість та різноманіття української сакральної архітектури. Зокрема, це стосується такого архітектурного елемента як колонний портик, добудований як данина традиціям класицизму у першій половині ХІХ століття.
Сучасну форму отримала після ремонту. До вівтаря з півдня прилягає мурована ризниця, вікна в стінах церкви – як з житлового будинку. Іконостас датують ХІХ століття. З півдня від святині розміщується дерев'яна двоярусна дзвіниця з XIX століття, на другий ярус якої ведуть зовнішні сходи.
В інтер’єрі храму зберігаються цінні твори іконопису ХІХ-ХХ ст. У церкві залишилися царські ворота XVIII cтоліття і унікальний іконостас, ікони з образами святих з ХІХ ст., збереглися дарунки солдатів Першої світової, які тут молилися у 1915-му, – лампадка із дарчим написом та образ Володимирської Богоматері на березових дошках.
В усі часи тут молилися люди. Навіть в радянський, атеїстичний період храм був відчинений і тут творилася молитва. Сюди завжди йшли православні і з радістю, і з горем. Цей храм можна назвати духовною перлиною Волині. На Водохреща в Оконськ приїжджає кілька тисяч людей.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
