Вона їх називає «мої діти». Вони її – «міс Кейт». Лучанка Катерина Сагайдачна мала успішний досвід роботи перекладачем у бізнес-компаніях. Але зрештою, любов до мов і до дітей перемогла. На фасаді її нового офісу – вивіска зі словами «Мій успіх». Це – створений нею репетиторський центр.
Свою улюблену справу Катерина перетворила в успішний проєкт. Під одним дахом згуртувала професійних репетиторів і вчить дітей бути і успішними, і щасливими.
«Перший» розпитав, як їй це вдалося.
«Усе починалося з любові до мов»
Ще в школі Катерина полюбила англійську мову. І не через якусь методику чи підручник, а власне завдяки вчителеві-наставнику Софії Дубині. Саме Софія Данилівна своїм аристократичним виглядом, манерою спілкування і відданістю предмету запалила у ній цю любові. Потім цю справу продовжили інші наставники. І це доводить: не методики, не підручники, а тільки ЛЮДИ і їх відданість справі можуть навчити вас бездоганно володіти різними мовами і таким чином підкорювати світ.
ЇЇ особиста історія – це історія про те, як через любов прийти до успіху та самореалізації. Вже під час навчання у вузі Катерина Сагайдачна стала однією з перших студенток, якій у стінах її навчального закладу пощастило отримати шанс певний час стажуватися у Німеччині та жити в німецькій родині. Цю родину вона й досі називає «своїми німецькими батьками»...
«З чого все починалося? Усе починалося з любові. З любові до дітей і з любові до мов. Мріяла бути актрисою. Мріяла мати багатодітну сім’ю. Мріяла подорожувати. Мої мрії реалізувалися.
Я маю свою багатодітну сім’ю. Маю її тут, у своєму репетиторському центрі. Але разом із тим не маю необхідності постійно прибирати, готувати, прати (сміється, – авт.).
Завдяки мовам я маю можливість подорожувати. І не тільки сама. Ми любимо подорожувати з дітьми. Для нас то дуже важливо, бо саме таким чином ми даємо дітям емоції, а через емоції вони пізнають світ.
* * *
У моїй родині є історії про те, як мої предки виїхали в Америку та Німеччину. Я росла з розумінням того, що мої бабусі та дідусі, які лишилися в Україні, завжди дуже хотіли спілкуватися з ними і не мати мовних бар’єрів. І те, що я дуже комунікабельна і дуже відкрита до мов, - то таке собі втілення їхніх мрій та бажань.
* * *
Усі мої педагоги з дитинства були професіоналами. Пригадую свою перш вчительку англійської Софію Данилівну Дубину: вона була в першу чергу леді, відрізнялася тим від усіх інших викладачів. Носила гарне вбрання і завше нам, школярам, чомусь була схожа на іноземку. Власне, то вона нам прищепила любов до цього предмету.
Згодом зі знаннями долучилися до цього вчителі Ольга Йосипівна Хайкіна та Наталія Андріївна Бусловська. Вони мене підготували до навчання у вузі. Це все означає, що саме люди (і ніщо інше!) завше найбільше впливають на подальший успіх і долю учня.
* * *
Навчання у вузі – і знову любов. Під час навчання я потрапила в німецьку родину. Я не просто там добре вивчила мову: вони огорнули мене (і огортають досі!) батьківською любов’ю...
То була така майже батьківська опіка, яка породила в мені любов до німецької. А завдяки цьому я згодом могла реалізувати себе.
Коли мене спитали, в якій галузі я хотіла б попрактикуватися у Німеччині, я обрала соціальну сферу. Але в перший же день я втрапила у будинок самотніх людей літнього віку. Для мене то був великий досвід, але разом із тим я розуміла, що я не зможу там максимально покращити свої знання мови.
На допомогу мені прийшла моя німецька родина. Вони усвідомлювали, що я не зможу добре вивчити німецьку мову в таких умовах. А тому мені запропонували практику на великому підприємстві, яке займалося виробництвом пресів для меблів. Там залюбки прийняли до себе українку, яка хоче вивчити німецьку. Я працювала в бюро, де перекладали документацію для російського ринку. Через деякий час мене запросили туди на роботу, і я вже повноцінно працювала там як перекладач.
Їх вона називає «німецькими батьками»
За період практики, хоч він був і не дуже тривалим, я вивчила мову більше, ніж за два роки університету.
Знову ж люди відіграли ключову роль у вивченні мови. Практика на підприємстві заклала у мені модель бути успішною і професіоналом у своїй справі. Правильне оточення формує людину, а тому я щаслива, що мене завжди оточували люблячі люди, я навчилася серед них бути щасливою і бути професіоналом.
Зі своїми німецькими батьками я спілкуюся досі. Більше того, недавно їздили до них у гості зі своєю старшою донькою.
* * *
Саме тому я, викладаючи дітям нині, завжди акцентую, що вони повинні їхати за кордон, хоча б на кілька днів, щоб зануритися в середовище країни, мову якої вивчають. Бо коли вони їдуть в Туреччину на «аll inclusive», вони не можуть відчути природнє середовище».
«Тут ми допомагаємо і дітям, і батькам»
Повернулася в Україну й успішно реалізовувала себе у перекладацькій роботі. Виробнича документація, бізнесові відрядження, активне бізнес-життя… Коли настав час подумати про власну сім’ю і дітей, вона без роздумів присвятила себе материнським клопотам.
Тому історія Катерини – і про те, як можна бути одночасно і турботливою мамою, і успішною бізнес-леді.
«У декретну відпустку я пішла «оптом»: між моїми дітьми три роки різниці. І всі ці 6 років я на всі сто віддавалася справі виховання дітей. Насолоджувалася кожною миттю, кожним заняттям з ліплення з тіста чи пластиліну, кожною прогулянкою до парку, кожне дитяче свято перетворювала на подію року в їхньому житті.
Бо я розуміла, що прийде пора – і я займуся іншим, а поки на часі – діти.
Через 6 років я знову спробувала працювати у бізнес-структурі, але дуже швидко побачила: оскільки я люблю мови, люблю дітей, то просто бізнес-робота – це вже не зовсім моє.
Ризикнула змінити все – і спочатку мене запрошували до дітей як репетитора з вивчення іноземної. Але Луцьк – таке місто, де рекомендації відіграють важливу роль, відтак дуже швидко кількість моїх учнів уже виросла в цілу багатодітну сім’ю.
Ще в дитинстві я мріяла мати багатодітну сім’ю, і сьогодні я її маю.
* * *
Я відкрила репетиторський центр. Спершу це був невеликий клас з іноземної. А потім стало очевидним, що діти потребують не тільки допомоги у вивченні іноземної, а й математики чи української мови, наприклад.
Я розумію, що не всім дітям потрібні 12-ки. Не всі їх можуть мати. І, власне кажучи, дванадцятка не робить дитину щасливою. А відносини у сім’ї зберігаються. Тобто мама приходить додому з роботи – і розуміє, що математика, хімія чи фізика - вже не те першочергове, чим треба перейматися. У неї є час просто побути біля своєї дитини. Без нервів і трати часу на уроки.
Тут, у нашому репетиторському центрі, ми допомагаємо і дітям, і батькам.
* * *
Ми зараз всі поспішаємо жити, тому діти часто щасливі навіть від того, що хтось просто знає їхню мрію. Я сама дуже люблю мріяти, і отримую величезне задоволення, коли мої мрії здійснюються. а отже розумію, що для дітей важливо говорити про їхні мрії та бажання.
Натомість часто батьки навіть не питають дітей, що вони хочуть. Вони їх завезли за графіком туди, туди і ще кудись – і забрали, а оцих речей не чують.
Ми стараємося з дітьми комунікувати. І ця пряма комунікація – запорука їхнього успіху. Коли немає контакту з дитиною, будь-яка навчальна програма не є успішною».
викладачам отакі теплі і щирі малюнки...
«Усі діти розумні. Їм просто треба більше уваги»
У репетиторському центрі «Мій успіх» не просто навчають дітей. Тут повертають їм віру в себе. Тут вчать їх бути успішними і фокусувати свою увагу на емоціях та власних успіхах.
Для прикладу, кожного дня учні приходять на заняття з іноземної і починають його з того, що заповнюють «щоденники вдячності». Все просто: написати, за що ти вдячний сьогодні. І хтось пише: за життя, за батьків, за якесь виконане бажання, а хтось просто – «за міс Кейт».
«Тут кожна дитина має годину часу і розуміє, що ця година – то винятково для неї.
Діти – всі розумні. Вони просто хочуть уваги чи любові. Коли у групі займається 10-15 дітей, то я розумію, що викладач може їм давати унікальні знання, але чи може він дати кожному достатньо уваги і приділити достатньо часу?
Я інколи дивуюся: дитина все знає, але каже: «Можна я з вами ще трошки побуду?». І хай вона буде з тобою на кілька хвилин довше, але вона отримує оцю свою завершеність, свою дозу уваги. Їй саме це важливо.
* * *
Навчатися тут чи не навчатися, у нас вирішують не батьки, а діти. На першому занятті ми кажемо дітям: «Тут шеф – ти!». Відтак якщо мама сама собі обирає роботу, то і дитина сама собі обирає, де їй займатися. Якщо їй комфортно і відчувається гармонія між викладачем і учнем, тоді ми працюємо разом. Ніхто не ходить сюди з примусу.
Ми часто проходимо з дітьми різні тести. Іноді діти не можуть відповісти на елементарне питання: що робить тебе щасливим чи про що ти мрієш? Ми їм у цьому допомагаємо, розмовляючи на ці життєві теми. Навчаючи іноземної, ми не вчимо їх сказати, що «London is the capital of Great Britain». Ми робимо – більше.
* * *
Ми вчимо їх висловлювати свої думки. Діти приходять на заняття і найперше починають говорити свою вдячність. А вкінці заняття теж обов’язково запитуємо, чи вони задоволені роботою. Бо коли задоволені, то ці знання, які ми їм тут даємо, із задоволенням «вляглися» в їхні голови.
Це ті психологічні моменти, на які ми звертаємо увагу. Бо знання знаннями, а тільки через емоції, через любов з нашими дітьми сьогодні можливо працювати. Їм важливо ці емоції мати і мати задоволення від процесу навчання.
* * *
Ми ніколи не порівнюємо дітей один із одним. Ми порівнюємо їх із собою – від того моменту, якими вони до нас прийшли, і до того, якими вони стали».
* * *
Усі наші заняття починаються зі щоденника вдячності. Коли дитина нам буде вдячна, вона буде успішна. Наші вихованці пишуть нам, за що вони вдячні. Вони фокусують таким чином свою увагу на безліч класних моментів у своєму житті.
Іноді ми експериментуємо і пишемо такі вправи, як: «Я хочу, щоб мій вчитель знав…». І буває, дитина пише: «Я хочу, щоб мій вчитель знав, що я захоплююся математикою, але не люблю іноземні мови». І я розумію, що цій дитині треба допомогти. Або: «Я хочу, щоб мій вчитель знав, що батьки мені не купують хом’ячка»… Розумію, наскільки дітям важливо висловлювати свої мрії та бажання і вчитися мріяти про масштабніші речі.
«Не буває репетиторів на все життя»
Репетиторський центр «Мій успіх» - це більш, як п’ятирічний досвід роботи Катерини Сагайдачної у цій сфері освіти. Тут використовують напрацьований на її власному професійному досвід підхід до дітей.
Крім того, в умовах шаленої зайнятості сучасних батьків, створивши багатогалузеву допомогу в межах одного центру, тут сприяють тому, щоби батьки мали більше часу на дітей. Кажуть, цей час потрібен і батькам, і дітям – для іншого: для звичайного сімейного спілкування.
Як виявилося, ідея зібрати усіх репетиторів в одному місці – на часі. У центрі «Мій успіх» в цьому переконалися на власному досвіді.
«Репетитор потрібен, якщо батьки не хочуть псувати відносин з дітьми, якщо вони самі не можуть (а часто і не хочуть) їм донести якусь інформацію. Якщо ці прогалини не залатати якомога раніше, то вже в старших класах буває дуже складно. Можна мати репетитора раз на тиждень, щоби він просто пояснював незрозумілі теми. Можна – двічі, і тоді викладач контролює домашні завдання та закріплює матеріал додатковими вправами.
Іноді репетитор просто допомагає дитині подолати бар’єр у спілкуванні з дорослими.
* * *
Не буває репетиторів на все життя. Але батьки мають вчасно помітити, коли репетитор потрібний їм і їхній дитині.
У репетиторському центрі діти мають змогу повторити і закріпити вивчене. Чи мають вони її на уроках у школі? Не завжди. Часто у школі просто не можуть зробити паузу і закріпити якісь знання ліпше, бо мусять іти далі за програмою. Я ніколи нікого не критикую. Але розумію, що школи теж працюють у непростих умовах зі своїми програмами.
Коли почала викладати дітям, стала більше цікавитися альтернативною освітою. Відвідуючи різні семінари знову ж таки у своїй улюбленій Німечиині та в школах України, мала можливість порівняти програми і підходи. У Німеччині мене вразила навчальна програма: там діти вивчають тему 6 тижнів, і вже не повертаються до цієї теми кожного наступного вересня.
Тому це абсолютно нормально, що в Луцьку з’являється все більше приватних і альтернативних навчальних закладів. Одним дітям підходить одне, іншим – інше. Важливо задовольнити потребу. Це благо – мати вибір.
* * *
«Мій успіх» програмує дітей на успішність, він ставить перед ними таку задачу: побачити свій успіх. От, власне, звідси і назва центру.
У нас займаються не тільки діти. Є багато дорослих, яким некомфортно вчити іноземну мову в групах. Ці люди, зазвичай, дуже цінують індивідуальний підхід (час, теми, викладачі, підходи, атмосфера...), бо через зайнятість вони не можуть собі дозволити підлаштовуватися під графік цілої групи.
З вересня цього року ми працюємо за новою адресою й у нових стінах. Виникла потреба якось означити своє існування. Так постала назва «Мій успіх». Так постала ця локація.
Там діти прописують безліч класних моментів у їхньому житті
* * *
Насправді сторінку у Фейсбуці я завела зовсім недавно. Але навіть не тому, що в цьому була нагальна потреба, а тому, що мене часто про це запитували. Багатьом у голову не вкладається, що суто на «сарафанному радіо» можна успішно працювати. Я часто їжджу на семінари і тренінги, і коли там розповідаю про себе, то всі дивуються, як можна працювати без сторінки у Фейсбуці і мати стільки клієнтів. Мене постійно запитують: «Катерино, як ви так працюєте?» (сміється, – авт.).
Тому всі, хто побачив мою сторінку у Фейсбуці, одразу кинулися мене вітати. Мовляв, наре-е-ешті! Усі мої знайомі щиро зраділи, коли дізналися, що я відкрила репетиторський центр. Я їм дуже вдячна за підтримку. Це приємно, що є ціла когорта людей, які готові порадіти моєму успіху.
* * *
Питання успіху в кожного своє. Для мене важлива самореалізація. Для когось успіх – це, можливо, мільйони. Ще для когось – мати улюблену справу, щоранку прокидатися і щасливою йти на улюблену роботу.
Мій формат: я задоволена – значить, я успішна. Вдячні клієнти, щасливі очі батьків, задоволені та успішні діти – для мене є успіх.
* * *
Успіх вашої дитини? Успіх – це коли дитина самостійно робить свої кроки в навчанні. Це як навчити ходити.
Для мене оцінка – не принципова. Ми ж не причепимо собі на лацкан піджака дванадцятку і не поїдемо з тим в Америку? Правда? Я до оцінок ставлюся дуже спокійно. Але це – критерій для багатьох дітей та батьків. Проте варто бачити успіх дитини, а не оцінки.
Коли дитина зрозуміла з допомогою репетитора якусь тему і принесла 11-ку за самостійну зі школи, то я кажу: «То завдяки тобі чи завдяки мені? Я писала самостійну чи ти? Ти сама. Значить: ти можеш!». І це мотивує дитину».
* * *
Ми фокусуємо дитину на її успіху. Успішна дитина буде сміливо мріяти, здійснювати свої мрії і себе реалізовувати. Поруч із дітьми реалізовуються і мої мрії:
- я маю багатодітну сім’ю;
- маю улюблену роботу;
- маю час для себе в власних дітей;
- оточую себе прогресивними, вдячними, мудрими, успішними, сучасними людьми;
- постійно навчаюся, бо діти розвиваються, і поряд з ним треба постійно рости;
- формую команду з такими ж цінностями;
- подорожую із задоволенням та зі змістом.
Колись я потрапила в Німеччину і полюбила німецьку мову. Сьогодні я допомагаю у цьому нашим дітям. Організовую поїздки учнів до Німеччини, щоб вони особисто відчули любов німців до свої мови і до своєї культури. На свято Миколая ми разом із нашими учнями відвідали різдвяний Вроцлав і Герліц. Під час таких подорожей діти були вільні від відпочинку «аll inclusive», яке нав’язує їм суспільство.
* * *
Роль наставника і викладача в суспільстві сьогодні надважлива. Власне, вони і формують наше суспільство. Тому бажаю усім батькам мати чудових вчителів і натхненних наставників для своїх дітей.
Фото: Ірина КАБАНОВА та з архіву Катерини САГАЙДАЧНОЇ.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
