Олега Рабочаускаса знають у Луцьку як підприємця і бізнес-тренера. Більше 10 років для бізнес-середовища він проводить тренінги на тему тайм-менеджменту, корпоративної культури, командоутворення тощо.
Його знає кожен, хто працював у структурах групи компаній VolWest (мережа магазинів «Наш Край», «Адреналін Сіті», «ТехноМодуль», «Комп’ютерна академія ШАГ» та ін.). Він і сам – один з творців цієї структури, працює там з початку 2000-х, очолюючи компанію «ТехноМодуль».
Олег Альгімонтасович, на відміну від багатьох сучасних бізнес-тренерів, розповідає про речі, перевірені на власному досвіді, адже бізнесом почав займатися ще у 90-х. Тоді разом з друзями-студентами створив компанію «Інекс».
Зараз він – керівник успішної компанії, топ-менеджер, тренер Бізнес-академії практичного менеджменту.
Олег Рабочаускас розповів «Першому», чому для заснування своєї справи не обов'язково мати стартовий капітал, для чого потрібна корпоративна культура, як вижити на ринку, чому кожна компанія може бути брендовою та як віра в Бога змінює ставлення до бізнесу.
– Ви маєте великий досвід у проведенні бізнес-тренінгів. Чого неможливо навчити на жодному тренінгу?
– Я думаю, що на бізнес-тренінгу можна навчити будь-чому. А якщо це буде низка тренінгів, можна дати глибоку інформацію.
Питання в тому, наскільки людина буде готова те, що почула, втілювати у своє життя. За статистикою, з кожного тренінгу людина засвоює близько 3 % інформації. А якщо за 90 днів вона не використала ці 3 %, то з них в пам’яті залишиться тільки 3 %. Це дуже мало.
Фактично людина вже нічого не буде пам’ятати. Тому потрібно все почуте відразу втілювати в життя.
– Дуже багато людей після тренінгів так і не зрушують з місця у своєму розвитку чи бізнесі. Чому?
– За один тренінг не можна стати бізнесменом чи бізнес-вумен. Він може бути тільки поштовхом до чогось. Якщо людина ніколи не займалась бізнесом, то одного тренінгу може бути мало, щоб розібратись, чим займатись в житті, зрозуміти свої ключові цілі і місію.
Тренінг може допомогти дати відповіді на якісь запитання. Поки людина внутрішньо не буде готова до своєї справи, то ніякий тренінг не допоможе. Через це не всі люди після тренінгів починають свій бізнес – вони просто внутрішньо ще не готові.
Інформація на тренінгу – золота. Кожен з них – це потужна хрестоматія. Щоб людині самій дійти до цього, треба перечитати багато книжок, передивитись багато відео та зробити багато аналітичних заключень.
Я проводжу тренінги, які перевірені життям. Це не просто інформація з книжок, яка може бути хорошим теоретичним посібником. Це інформація, на якій стоїть штамп: «Працює».
Є правило 72 годин. Якщо ми щось почули і це нас захопило, то ми маємо протягом 72 годин зробити якийсь крок до реалізації почутого. А якщо ми цього кроку не робимо, то мозок думає, що ця інформація непотрібна, і він видаляє її.
А коли ми прийшли додому і щось зробили для втілення своєї ідеї, тоді мозок думає: «Оо, це вже не жарти, ця людина буде чогось досягати». І таким чином розпочинається шлях до успіху.
– Часто бізнес-тренери і так звані мотиватори в реальному житті не мають власного бізнесу. Чи варто іти до таких на навчання? Як зрозуміти, хто може реально чогось навчити, а хто ні?
– Приходить на думку така історія. Один професор, який викладав в університеті, не мав бізнесу, але набирав групи, в яких навчав менеджменту.
Одного разу на лекції піднявся чоловік, сказав, що він мільйонер і запитав, чи в професора є якийсь бізнес. Той сказав, що ні.
«А чи заробили Ви в житті мільйон?» – запитав чоловік. Професор відповів: «Ні, я просто навчаю». «То чого Ви можете мене навчити, якщо я вже мільйонер?» – сказав чоловік. У залі запанувала тиша. Піднявся інший чоловік і сказав: «А я вже п’ятий рік ходжу на лекції до цього професора. П’ять років тому я був таким, як Ви, – мільйонером. А зараз я – мільярдер». Присутні зааплодували і навчання продовжилось.
Все залежить від людини, яка прийшла в аудиторію, за чим вона прийшла, як буде цю інформацію використовувати, як теорію зможе перетворити в реальні досягнення.
Щоб зрозуміти, чи варто іти до якогось тренера, можна «підглянути» в Інтернеті інформацію чи відгуки про нього, зв’язатись з людьми, які відвідували його тренінги, і запитати про їхні враження.
– Зараз дуже багато літератури про вдалі стартапи, успіх в бізнесі, управління персоналом, про те, як бути хорошим керівником… Є люди, які називають купівлю таких книг викиданням грошей на вітер. Як Ви думаєте? Чи є книги, які, на Вашу думку, варто було б прочитати кожному причетному до бізнесу?
– Читати треба завжди. Багато. Настільки, наскільки людина може знайти для цього часу. Є книги, в яких все те саме, що в інших, але подане з іншої точки зору. Може, не досить цікаво, якщо читаєш про якусь ідею вдруге, але й не зашкодить.
А є книги, які я називаю фундаментальними. Вони зрозумілі і потужному бізнесмену, і звичайній людині. Речі, про які в них йдеться, незмінні з часом, не змінюються залежно від величини твого бізнесу чи масштабу твоїх досягнень.
Для тих, хто хоче в бізнесі прорости, я порадив би такі книги:
«Від хорошого до великого». Це статистична праця команди людей, які протягом багатьох років опрацьовували зустрічі з топ-менеджерами і працівниками великих компаній. Ці компанії не просто були кращими, а за короткий час подвоїли чи потроїли свої прибутки.
Коли вони розбирались, чому так сталось, все сходилося до команди і людини, яка керувала нею. Книга дуже цікава, дуже багато фраз я знаю напам’ять.
Це мої цінності. Наприклад, те, що хороше – ворог великого. Коли ми задовольняємось хорошим, то ніколи не можемо зробити чогось великого.
«Стратегія голубого океану». В Польщі створений цілий бізнес-інститут на основі цієї книги.
«Атлант розправив плечі». Вона показує бізнес у критичному стані, коли люди піднімають його до великих вершин.
«Ціль» і «Ціль 2». Колись я працював в одній компанії, де обов’язком було прочитати ці книги. Ми ще по них здавали екзамени. Коли нас питали, яка наша улюблена книжка, ми говорили, що «Ціль», «Ціль 2». Бо ми їх добре знали.
Зараз деякі книги можна читати хрестоматично. Замість того, щоб гортати 300 сторінок, можна прочитати 15-20 і зрозуміти, про що ця книга.
– Поширена думка, що в Україні неможливо добре заробляти. Але разом з тим у нас є успішні бізнесмени. Що заважає нашим людям бути заможними?
– Будь-яка перепона, яка заважає людині досягнути чогось, в тому числі і в бізнесі, закладена в нашій голові. І щоб почати щось робити, треба спочатку змінити хід думок. А для цього, по-перше, потрібно читати книги, які можуть дати відповідь на наші запитання. По-друге, послухати рекомендації людей, які чогось досягнули. По-третє, читати біографії великих людей. Це як міні-брошурка, за допомогою якої ти розумієш, що не все гладко було в їхньому житті.
По-четверте, якщо людина дійсно ставить перед собою великі цілі, то треба пошукати наставника, який міг би допомогти змінити мислення, дати поштовх віри і внутрішньої зосередженості на власних цілях. Самому дуже важко за короткий період все зробити.
У нас в державі досить гарна базова освіта, якщо діти вчились, а не просто відвідували навчальний заклад.
У нас хороший простір для можливостей. Українці не до кінця розуміють, що таке конкуренція. Ми думаємо, що США – це клондайк, але там конкуренція дуже жорстка. Компанії настільки швидко розвиваються, що ти трохи позіхнув і вже в останньому вагоні. В Україні поки такого немає. Вона є дуже хорошим полем для початку бізнесу.
Багато хто каже, що щоб почати бізнес, треба багато фінансів. Ви знайдете їх. Людина, яка має велику ідею, великий потяг і силу всередині, бажання щось робити, обов’язково знайде стартовий капітал. Сьогодні вдосталь людей, які готові інвестувати у цікаві проекти.
– За кордоном поняття «корпоративна культура» є звичним. Це не просто абстрактне поняття, а дієва система. Як у нас?
– І в Україні, і за кордоном є компанії, які нічого не чули про корпоративну культуру.
Але і в нас є компанії, які вже років 10-15 тому зрозуміли, що має бути щось більше, ніж заробляння грошей.
Корпоративна культура потрібна кожному бізнесу, який доростає до цього. Якщо бізнес маленький, він може обійтися і без неї. Хоча і там є набір правил, який його вирізняє, просто його не описали як корпоративну культуру.
Корпоративна культура – це не просто гарні слова. Це унікальний інструмент, який допомагає у багатьох речах. По-перше, якісно управляти персоналом.
По-друге, це дуже серйозний важіль, за допомогою якого можна боротись із конкурентами.
Правильний підхід завжди характеризуватиме маркетингову орієнтацію: для кого ми це робимо, з якою якістю, як нам задовольнити або перевершити сподівання нашого клієнта. Це реальні дії.
– Корпоративна культура якої компанії Вам найбільше до вподоби?
– Найближча і найбільше мені подобається корпоративна культура компанії «ТехноМодуль». Через те, що я створив її разом з іншими людьми. Вона відображає мої цінності.
Цінність будь-якої компанії – це ядро. Компанії зі сторічним стажем на ринку могли поміняти свою продукцію, власників, підходи до бізнесу, місце розташування, офіси та обладнання. Практично все змінюється, крім одного – цінностей. Це ядро, яке змінювати не можна. Вони передаються з покоління в покоління. На них все стоїть.
Як правило, перша цінність має бути загальносоціальною. Наприклад, праця та ставлення один до одного і до клієнтів від щирого серця.
Друга цінність повинна відповідати за розвиток.
Обов’язково має бути цінність, яка відповідала б за певні інновації. Зараз такий час, що якщо ти трохи застоявся на місці, то тобі треба наздоганяти інших.
Повинна бути цінність, яка має відповідати за продукт і стосунки з клієнтом на ринку.
Мала б бути цінність, яка об’єднувала б колектив, як одну команду. І мала б бути цінність, яка б відповідала за фінансовий стан.
Бізнес має свою ціль – заробляти гроші і робити поліпшення, тоді він конкурентноздатний. Гроші заробляють не тільки для того, щоб їх витрачати. Треба розвивати компанію. Так можна було б набрати низку цінностей для будь-яких компаній.
– Є такий вислів, що поганий той козак, який не хоче бути отаманом. Чи можна так само стверджувати про працівника, який не хоче бути керівником?
– Керівника від підлеглого відрізняє одна річ – це рівень взятої на себе відповідальності. Людина може бути хорошим працівником, але не хотітиме брати відповідальність. Є три рівні готовності відповідати за щось.
Перший рівень – коли людина не хоче і не може взяти на себе відповідальність. Другий – коли людина хоче взяти відповідальність, але не може. Третій – коли може, але не хоче.
Керівник – це та людина, яка хоче взяти і бере на себе відповідальність. Всі рівні готовності – це певні етапи в нашому житті. Я своїм підлеглим, яким пропоную підвищення, завжди говорю: «Життя дає тобі два шанси: один сьогодні, а другий через певний період часу. То для чого відмовлятись? Треба використовувати цей момент». Як казав Кличко: «Є шанс, нерозумно не скористатись».
– Зараз компанії більше дбають про свою впізнаваність і вкладають у це чималі кошти. Існує думка, що займатись брендингом – справа великих компаній. Чи справді це так?
– Всі компанії, які поставили ціль заробляти гроші, стали банкрутами. Історія по сьогодні винятків не знає.
Керівник компанії не розглядає компанію в одній перспективі. Він бачить короткострокову перспективу – заробляння грошей і далекострокову – формування бренду.
Поступово компанія рухається і створює впізнаваність, яка закладається у свідомості споживача.
Зрозуміло, що великим компанія це легше робити. Маленьким важче, але можливо.
Є така книжка «Людина-бренд». Автор Том Пітерс описує, що кожна людина може стати брендом.
Якщо у нашому місті буде крутий маркетолог, кухар чи журналіст, то кожна компанія, ресторан та газета відповідно захочуть їх найняти до себе на роботу.
Оце і є бренд. То якщо людина може із себе робити бренд, то це реально для компанії, навіть для маленької, яка має більше ресурсів. Це святий обов’язок у далекій перспективі.
– Що треба робити бізнесменам, щоб не загубитись на ринку?
– Якісно працювати. Хтось із гуру менеджменту сказав, що з багатьох топ-менеджерів треба зняти годинники і одягнути компаси. Через те, що вони роблять великі речі, але неправильно обрали свій напрямок. На ринку дуже важливо знати точку, в яку треба рухатись. Це основа успіху.
А не приймати ситуативні рішення, бо це стратегія виживання, а не стратегія переможця. Стратегія переможця – це коли компанія розробляє стратегічну канву і наперед може передбачити хоча б 80 % всіх негараздів і до цього підготуватись.
– Зараз часто у всіх негараздах звинувачують війну. Що насправді найбільше гальмує розвиток бізнесу?
– Римляни говорили: якщо ти хочеш у чомусь розібратись, то спершу дай відповідь, кому це вигідно. Якщо йти вглиб, то відповіді будуть політичні. Я бізнесмен, а не політик.
– Чи варто у роки війни розпочинати свою справу?
– Це наш громадянський обов’язок – переживати за людей, які живуть в гірших умовах. Але колись бабця моєї дружини, яка пережила дві війни, говорила таку річ: «Якщо з одного кінця села хата горить, то з іншого вже будується нова».
Війна може забирати життя, але не може його зупинити. Життя все одно буде, воно йтиме вперед і вистоюватиме у складних умовах. А якщо життя буде продовжуватись, то нам треба і продукти, й інші товари… У війну люди одружувались. Весілля, хоч і зі скромною атрибутикою, але було.
Життя не зупиняється і бізнес також. Треба рухатись вперед і вірити в найкраще. Перемога буде за нами.
– Зараз реклама – це не тільки ролик на телебаченні та плакат на білборді. Її багато у ЗМІ та у соцмережах. Як думаєте, за років 5 на екранах телевізорів ще буде реклама? Чи вона повністю перейде у соцмережі?
– Реклама – це чиясь вигода. Вона вигідна рекламодавцю і тим, хто її виготовляє. Вона житиме там, де буде вигідно. Якщо буде вигідно на телебаченні, то вона там буде.
За 5 років вигода на телеканалах для реклами точно не пропаде. Вона може змінити форми. Може, не всяка реклама буде туди достукуватись, але й повністю не зникне.
– Ви – людина віруюча. Як віра впливає на Вас як на бізнесмена?
– Кожна людина віруюча. Атеїсти вони теж вірять, тільки в те, що Бога нема. Але довести цього не можуть, тому вірять, що Його нема. Віруючим людям теж важко довести деякі аспекти, але вони вірять, що Він є.
Вірити і жити по вірі – це кардинально протилежні речі. Ми можемо всі вірити, але не всі живемо так.
А якщо людина вірить і живе по вірі, вона бачить в людях тих, з ким треба поділитись.
Бізнес – це не благодійна організація. Але він спочатку заробляє, а потім якусь частину віддає, в тому числі на благодійництво.
Кожна людина може тримати або не тримати слово, відповідати чи не відповідати за свої дії перед працівниками, а я це все роблю з вірою.
Якщо я дав слово, я не можу його зректись, бо не можу зректись сам себе.
Мені комфортно жити по своїй вірі. Вона не заважає, а стимулює робити все краще для себе, своєї сім’ї, компанії і держави.
Текст: Наталя ХВЕСИК (Перший)
Фото автора та з архіву Олега РАБОЧАУСКАСА
Передрук заборонений.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
