У ній так багато доброти і тепла. Це відчувається в усьому – у мові, у виразі обличчя, у несміливих рухах, коли бере чай або поправляє простирадло на ліжку. Їй – 23. І вже кілька днів, як дівчина мешкає у кімнаті кризового реагування Луцької міської територіальної громади.
Надія (ім’я змінено) опинилася тут як особа, постраждала від домашнього насильства. Але її історія – то не тільки про насильство. То і про байдужість, і про підтримку. І про рідних, які стають чужими, і про чужих, які допоможуть. Це про те, що хай якою безвихідною здається ситуація, головне – не втрачати надії і не опускати рук. І це про те, як маленькими кроками іти до мети, спираючись на підтримку тих, хто опиняється поруч.
* * *
«Мама не хоче зі мною жити… Вона не визнана недієздатною. І потребує постійного особливого стаціонарного лікування, на яке не погоджується, бо не визнає своєї проблеми», – каже Надія. І продовжує: «А сюди привела знайома, з якою ми спілкувалися раніше, коли жили у Луцьку 9 років тому. Вона мені допомагала ще тоді, коли мама лежала у лікарні (у неї все життя – проблеми зі здоров’ям)».
Як уточнить потім Ліна Галан, очільниця управління соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Луцької міської ради, до неї звернулася з проблемою лучанка, яка раніш була сусідкою цієї сім’ї. Мовляв, жінка, мешканка одного з міст Волині, які має порушення психіки, вигнала на вулицю рідну доньку. Надійка усі роки підтримувала стосунки з сусідкою, то ж їй і розповіла про свою біду.
Тож саме завдяки сприянню цієї небайдужої людини дівчина приїхала до Луцька у жовтні і прийшла на прийом до Ліни Галан. Та, вислухавши та дослідивши усі необхідні нюанси, почала працювати над тим, як допомогти. Однак діяти терміново довелося у січні, коли ситуація загострилася. Тоді ж ухвали документально, з фіксацією усіх фактів, рішення про поселення Надії до кризової кімнати.
Бо, як уточнює моя співрозмовниця, впустити, «бо постукали у двері і сказали, що треба прихисток», не можуть. Спрямовувати сюди з відповідно оформленими документами мають право кілька служб. «Тільки так, і ніяк інакше», – наголошує Ліна Галан.
- ДОВІДКОВО. Кімната кризового реагування – безпечне місце перебування постраждалих осіб від домашнього насильства. Це тимчасовий притулок для жінок, дітей і чоловіків, які зазнали домашнього або гендерно зумовленого насильства. Право на влаштування до «кризової кімнати» має: повнолітня постраждала особа за особистим зверненням, або особа, направлена структурним підрозділом місцевої держадміністрації або виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, уповноваженим підрозділом органу Національної поліції, центром соціальних служб або мобільною бригадою соціально-психологічної допомоги постраждалим особам; особа, яка не досягла повноліття, але перебуває (перебувала) у зареєстрованому шлюбі; дитина разом з матір’ю/батьком або особою, яка їх замінює.
* * *
«Я так мрію знайти помешкання, почати працювати, реалізуватися якось, забезпечувати себе. Хочу почати жити самостійно», – тихо продовжує Надія. Дівчина за пів години до нашої зустрічі повернулася із міського центру зайнятості, де вже стала на облік як безробітна. «Я буду приходити (в центр – авт.), вони пропонуватимуть роботу. За трохи нарахують перші виплати. А там і знайду щось», – впевнена вона.
Однак, як знову потім уточнить Ліна Галан, не все так просто. З освіти у Надії – лише середня, яку здобула у спецзакладі (реабілітаційному центрі). І дитина ніде більш не вчилася після школи, а доглядала за мамою. За словами Ліни Галан, у цій історії – чимало задавнених проблем, які так пов'язані, що потрібно одночасно залучати чимало суб’єктів взаємодії.
Найближчі плани – Надія перейде в обласний притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/ або насильства за ознакою статі. Бо якщо у кімнату поселяють на 10, а в окремих випадках 20 днів, то там є змога жити до пів року, водночас вирішуючи усі проблеми.
Їх же назбиралося чимало. «Адже свого часу чимало інституцій або були неправильно задіяні, або не усі функції свої відповідально виконували . Коли ця дитина ще навчалася у спецшколі в Луцьку, треба було ставити питання про надання якісної медичної допомоги та фаховий висновок, отримання статусу людини з інвалідністю.
Ми ж зараз передивилися, а у базі даних ніколи не було їх як сім’ї, яка опинилася у складних життєвих обставинах . Не змінилася ситуація і коли родина переїхала в інше місто на Волині. Не отримали вони допомоги вчасно, а робити це постфактум – найважче.
Дівчина потребує уваги психолога. Наша фахівчиня працює з нею посилено. Є взаємодія з медиками. Впевнена, що і тут все вийде. Дуже відповідально беруться за роботу з нашими підопічними й у центрі зайнятості. І якби Надія мала групу інвалідності, то працевлаштування відбувалося б зовсім по-іншому. Але є саме така ситуація, і докладаємо максимум зусиль, щоб її вирішити», – розповідає Ліна Галан.
* * *
Поки ми говоримо, Надія в’яже. «Це – англійська резинка, вийде шарф, хомутом таким… Мені мама показала. А потім я вже багато чому вчилася сама».
Вона розповідає, що має чимало хобі. Саме вони рятували її у важкі хвилини життя.
Дівчина любить фотографувати, плете бісером, в'яже. А ще – малює. Однак на прохання показати свої спроби живопису зізнається, що малюнки одного дня знищила. «У мене теж був момент зневіри. Що нікому не потрібна ні я, ні те, що я роблю». І за мить уточнює: «Шарф – для брата…»
А Ліна Галан потім розповість ще про один бік проблеми. У Надії є старший брат. Він дає собі лад, однак у самого – досі не вирішене житлове питання. Проте саме його підтримка дуже важлива дівчині.
«Враховуючи те, що такі складні стосунки із найближчими родичами і дівчина не може розраховувати ні на маму, ні на батька, працюємо на те, щоб відновити інші соціальні зв’язки. І тут виходить – ми маємо хорошу взаємодію з її братом. Він розуміє свою відповідальність. Це треба підтримувати та розвивати», – розповідає посадовиця. Вона дуже сподівається, що це теж допоможе дівчині.
До слова, Надією займаються саме у Луцьку ще й тому, що хоч вона не має місця проживання, однак прописана в гуртожитку обласного центру Волині – щоправда, без кімнати чи квартири.
* * *
Кімната кризового реагування у Луцьку запрацювала у жовтні 2021-го. І це стало можливим завдяки проєкту «Трамплін до рівності», який реалізовують спільно Луцька міська рада, Фонд ООН у галузі народонаселення в Україні за фінансової підтримки Швеції.
За словами Ліни Галан, найперше міськрада взяла на себе зобов’язання надати в оренду приміщення, яке було б пристосоване для потреб постраждалих від насильства. З червня по жовтень минулого року над цим і працювали: шукали приміщення, робили ремонт, все облаштовували, затверджували міську програму в Луцькій міській тергромаді щодо запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі.
Наразі тут – четверо працівників. У штаті є психологиня, соціальна педагогиня, педагоги. У всіх – досвід роботи у соціальних структурах. Також вони пройшли додаткове навчання для роботи з потерпілими від домашнього насильства.
- ДОВІДКОВО. У соцмережі є сторінка кризової кімнати Луцької тергромади https://www.facebook.com/crisisroom.lutsk, через яку можна звернутися з проблемою або дізнатися чимало корисної інформації на цю тему. Працює також в обласному центрі Волині цілодобова лінія підтримки. Її номер 0800400332.
Оскільки кімната розрахована на перебування 6-ти осіб одночасно, проблеми з нестачею місць не виникало. Обідами-вечерями тут не забезпечують. Однак є кухня , щоб приготувати їжу. А завдяки угоді з Волинським обласним благодійним фондом «Дитяча місія України» мешканці кризової кімнати мають такий собі сухпайок – елементарний набір продуктів, які потрібні на перший час.
Якщо говорити про маленьких діток, то також є можливість залучити дитяче харчування. Кризова кімната не обмежує пересування осіб, якій у ній перебувають: вони можуть звідси ходити на роботу чи у магазини, водити діток у садочки/школи,
«Є багато небайдужих, які відгукуються і скидають кошти на рахунок управління саме на підтримку кризової кімнати, тож ми маємо резерв на найнеобхідніше», – додає керівниця управління.
* * *
З обов’язкового – при поселенні тут роблять тест на ковід. Й одразу беруться за вивчення й оцінку ситуації людини, яка потрапила у кімнату кризового реагування.
З жовтня 2021-го (це час відкриття) і до кінця січня 2022-го тут перебували чотири жінки і чотири дитини. «Чомусь є така тенденція, що усі такі сварки у родині трапляються у вихідні, свята й у вечірній час. Тож часто забирають постраждалих посеред ночі», – розповідає Ліна Галан.
Співробітники Нацполіції перші приходять на виклики щодо домашнього насильства й оцінюють ситуацію. І, якщо бачать загрозу життю чи здоров’ю, то негайно ухвалюють рішення про поселення у кризову кімнату.
«Це дуже важливо, що у Луцьку є безпечне місце, куди можна доправити будь-кого, хто стикнувся з насиллям, убезпечити, задовольнити найбільші проблеми», – наголошує співрозмовниця.
Усіх (і тих, хто проживає, і працівників, і візитерів, як ми з фотографкою) попереджають: інформація про це місце не розголошується (і навіть передбачена відповідальність за недотримання таємниці).
Кімната оснащена відеокамерами та кнопками виклику служб швидкого реагування у випадку надзвичайної ситуації . Тож для цієї безпеки вживаються усі заходи.
* * *
Найскладнішою з усіх чотирьох випадків Ліна Галан вважає ситуацію, коли до них о 2-й ночі привозили побиту жінку. З трьома дітьми. Зателефонував до поліції син-чотирикласник, бо батько влаштував посеред ночі пекло і, за словами дитини, шарпав навіть маля, якому було місяць від народження.
«Після важких пологів дитина місяць перебувала у реанімації. Коли жінка повернулася до співмешканця, він у перший же тиждень здійснив насильство над нею та дітьми. Для нас їхня ситуація та вирішення її стали випробуванням з випробувань», – пригадує Ліна.
У випадках, коли насильство здійснюють чоловіки або співмешканці, є багато ідентичних проблем. Тож до роботи над вирішенням негараздів залучають юристів, що працюють за програмою Безоплатної правової допомоги (https://www.legalaid.gov.ua/). З ними підписаний меморандум.
«Багато жінок терплять насилля у сім'ї через матеріальну скруту, соціально-побутові проблеми. І, звичайно, у них є боязнь розлучення і через власне судовий процес та витрати на нього.
Юристи надають нашим підопічним реальну допомогу. Вони ретельно розбирають усю інформацію, якщо потрібно – готують документи, позовні заяви (чи для обмежувального припису , чи для розлучення і поділу майна, чи для закріплення прав на майно).
Юридичний аспект допомагає жінці схопитися за ту рятівну соломину, завдяки якій вона випливе в інше життя», – наголошує Ліна.
Працівники кризової кімнати також звертаються до департаменту соцполітики, якщо з тих чи інших причин немає гарантованих державою виплати, щоб там допомогли подати необхідні для цього документи. Бо ці кошти хай частково, але ж забезпечать потреби у харчуванні-проживанні.
Також тісна взаємодія зі службою зайнятості. Бо зазвичай у таких жінок робота або низькооплачувана, або й відсутня. Вони переважно не мають відповідної освіти. Їх ставлять на облік як безробітних. І спрямовують на курси, щоб перекваліфікуватися, знайти роботу, почати отримувати кошти.
«Це дозволяє зовсім по-іншому оцінити критичну ситуацію, яка склалася, повірити у себе та здатність змінити життя», – наголошує очільниця управління.
* * *
Дуже важлива з початків і психологічна допомога, кризова інтервенція. Тут її надають і дорослим, і дітям. Фахівчині проводять різні види тестування і бачить тривожність та її причини. Кризова кімната для постраждалих – можливість зупинитися, виговоритися, зрозуміти поточну ситуацію, з іншого боку глянути на неї, підказати самим собі рішення.
«Бо жінка не тихо плаче у подушку, а по частинках розбирає все з психологинею. Так приходить розуміння, як вона має далі формувати своє життя, як шкодять такі депресивні відносини дітям, як накладають відбиток на їхнє майбутнє. Бо про це зазвичай постраждалі не задумаються, вони просто в усьому звинувачують себе», – розповідає Ліна Галан.
А деколи саме діти можуть більше розповісти, ніж мама. І це також необхідно для визначення подальшого алгоритму дій.
«Коли в небезпеці діти – ми реагуємо, залучаючи вже і ювенальну превенцію, і центр правової допомоги, і медиків. Відповідно, працюємо по оцінці потреб дітей та здатності сім’ї їх задовольняти», – уточнює посадовиця .
Також, за її словами, тоді взаємодіють із департаментом освіти. Тут переважно можуть допомогти з гарячим харчуванням чи підтримкою з боку школи.
«Ну і, звичайно, задіюється служба у справах дітей. Це єдина організація, на яку пишеться офіційний лист, що у кризовій кімнаті перебуває така особа з такими ось дітьми. Вони ставлять їх на особливий контроль, відповідно, правовим захистом дітей займається ця служба», – наголошує Ліна Галан.
* * *
Оскільки час перебування у кризовій кімнаті дуже обмежений, її працівники вивчають можливості сімейних контактів – тобто шукають близьких родичів, які допоможуть, наприклад, нададуть місце проживання.
«У багатьох випадках такі люди є. І вони погоджуються підтримати, бо про ситуацію не підозрювали навіть – жінці було незручно, як ще донедавна вважали стосовно проблеми насилля, «виносити сміття з хати». Вона багато років мовчала.
І коли ми говорили з близькими родичами, вони не знали, що у сім’ї відбувається. Ще й дуже дивувалися: мовляв, не помічали синців чи депресивних станів, а замкнутість сприймали за особливості характеру», – розповідає співрозмовниця.
* * *
Усі ті, хто тимчасово мешкав у кризовій кімнаті, досі підтримують спілкування з її працівниками. І хай різними словами, але кажуть одне й те ж.
«Мені потрібно це було раніше зробити. Від якоїсь безвиході жила з ним, терпіла такі відносини. Зараз як народилася». «У мене є план дій, що змінити, щоб не було насилля, як треба рухатися». «І це ж знайшла, куди піти. Жити маю де, почала спілкуватися з родиною. Жаль, що не зробила цього раніш».
«Хочу почати жити», – каже 23-річна Надія. «Не терпіть насилля. Звертайтеся у відповідні служби, йдіть від кривдника. Завжди можна людині допомогти», – наголошує Ліна Галан.
Що робити, якщо ви стали свідком домашнього насильства?
- Відреагуйте, не залишайтесь осторонь. Від цього може залежить життя потерпілої особи.
- 1. Не розпитуйте деталей, не намагайтеся з'ясувати «причини» насильницької поведінки з боку кривдника. Це може викликати до Вас недовіру з боку потерпілої особи. Вислухайте потерпілу особу та підтримайте.
- 2. Поговоріть особисто з потерпілою людиною. Спокійно запитайте, чи потрібна їй будь-яка допомога і дайте їй зрозуміти, що вона може вам довіряти і будь-коли звернутися до Вас за допомогою.
- 3. За необхідності, разом зателефонуйте до відповідних служб або «гарячу лінію» 15-47 / 0 800 500 335;
- 4. Придумайте «кодове» слово або сигнал на випадок розпалу домашнього насильства.
Текст Ольга БУЛКОВСЬКА
Фото Юлія Коцюба
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
