Прямий ефір «Луцького радіо»

Про батька-комуніста, синьо-жовтий стяг зі шторів і «натюрморт з пляшкою». СВОЯ ІСТОРІЯ

Про батька-комуніста, синьо-жовтий стяг зі шторів і «натюрморт з пляшкою». СВОЯ ІСТОРІЯ
Віталій Мельник, художник з Луцька

«1989 рік. Мертві магазини. Особливий дефіцит – тканина кольорів нашого прапора. Є блакитний шовк, декілька метрів завезли з Польщі. Де ж узяти жовтого? Запитую у всіх знайомих.

- Ой, Віталію, поїхали мерщій до мене додому, - каже Любов Миколаївна Чернацька.

Заходимо в квартиру – і вона знімає жовті штори.

- Візьми, будь ласка.

Таким чином були виготовлені національні прапори, одні з перших в Луцьку».

Це - фрагмент із книги «Штрихи» луцького художника Віталія Мельника. Він - один із тих, кому доручали нести синьо-жовті стяги на чолі перших рухівських демонстрацій у Луцьку. Це в його художній майстерні після того, як «Літературна Україна» надрукувала програму Народного Руху, відбулися перші збори, на яких гостро стало питання: треба щось робити. Потім за це він поплатився роботою і став героєм традиційної для того часу викривальної публікації у «Радянській Волині».

Віталій Мельник з однодумцями і товаришами починав Рух на Волині. Рухові – 30-ть, стільки ж Незалежній Україні. Віталієві – 72. Він - сивий художник.




- Ви лучанка? – найперше запитує.

Зустріч призначає «біля свого друга». Тобто – біля пам’ятника Костеві Шишку. Для нього знаково: лучанка чи не лучанка. Трохи далі за Ковельську? Дубнівська? Вишків?

 – Е-е-е-е…, то не лучани. Я народився на Луговій, знаєте таку? Часто сміюся, що то єдина вулиця в Луцьку, яка споконвіку Лугова. Ото Луцьк! А все інше…

З Віталієм розмовляти складно. Він часто говорить ребусами, просить без по-батькові і на ти. Перше вдається, друге - ні. Примружує очі. Вдивляється тобі в душу, ніби виглядає, чи дійшло… Про Луцьк, Рух і Незалежність розказує так, наче і я мала б бути свідком тих подій, і мала б знати отаких прапороносців, як він, мала б впізнавати вулиці, якими тоді ходили з синьо-жовтими прапорами, мала б не мати білих плям у тій історії.

Але я їх маю. Їх має багато хто з волинян. Поки прапороносці живі, поки мають спогади, про це треба писати, бо то їхні жилаві руки тримали древка з першими синьо-жовтими.

Далі – дослівно. З нагоди чергової річниці подій, які вирували у Луцьку 30 років тому і які кардинально змінили життя навіть не однієї країни.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Харитиня і листівки. Як «голобськії поляки» після 43-го листи в Україну писали. СВОЯ ІСТОРІЯ

 *  *  *

«Дитинко, я нацист. Не націоналіст, а нацист. Бо нація понад усе. Я тут торгуватися не можу.

Це місто - моє.

Я в Луцьку народився 18 січня 1947 року. Таких, як я, є вже мало. От пройди тако: звідси сюди і не побачиш такого старого. Ну, нема».

 *  *  *

… «Зайди в інтернет, напиши: «Віталій Мельник «Штрихи». І ти побачиш книжку, яку я написав про Луцьк. Вона тільки там, в інтернеті, і є. Бо друкованого примірника нема навіть у мене. Колись виміняв у Кубіва на якусь іншу… Там нічого такого. Там просто луцькі легенди».

 *  *  *

… «Я – перший випуск художньої школи. Тієї, що була на Пушкіна. Нас приймали у школу в Будинку піонерів. А вчилися ми на Пушкіна. Де Петро Перший, казали, був. Ніби-то був.

Художників у моєму роду не було. Але мій дід був ковалем у Перемишлі. Нині це Польща, але це Україна».

 *  *  *

«Під заявою про реєстрацію на Волині Народного руху України «За перебудову» стоїть два підписи: голова зборів Микола Панасюк, секретар – Віталій Мельник. Хай би там що.

А от мій батько, Степан Дмитрович Мельник, - засновник КПЗУ. Він з Локач, точніше - з Крухиничів під Локачами. Його посадили за те, що комуністи збиралися в нього в хаті в Крухиничах. Судили у Володимирі-Волинському. З 15-ти років батько відсидів 10. А потім став начальником земвідділу облвиконкому і працював у Луцьку».

 *  *  *

… «Все почалося з того, що газета «Літературна Україна» опублікувала програму «Народного Руху». Я в той час – луцький художник, наша майстерня знаходилася у Луцьку на вулиці Івана Франка, 33.

Приходжу до Олега Байдукова. А він - парторг художнього фонду. Дзвоню Миколі Панасюку. Кажу: «Приходь сюди». Він: «Для чого?». Кажу: «Для політичного…». Той прийшов. Зійшлися Микола, Олег, Василь Гура, колишній директор фонду, та Іван Лисак, профорг фонду. Вирішили, що будемо робити координаційну раду. Ми ж нікого не знали тоді».

Одна з демонстрацій у Луцьку під час виборювання Незалежності. 
Віталій Мельник на чолі колони з прапором. У костюмі ліворуч.
Фото з архіву Віктора Чухрая

 *  *  *

«Чи було мені страшно? (сміється, – авт.). Ні-і-і… Але підніми, будь ласка, газету «Радянська Волинь». Там є така стаття «Натюрморт з пляшкою».

…Була одна ситуація, коли ми вчергове збиралися. Міліціонер чомусь навідався. Аж потім після неї Вітя Лазарук каже, що Нагорний писатиме про це у «Кловню» (рубрика в газеті «Радянська Волинь» в якій друкували сатиричні публікації, - авт.). Подзвонив Миколі Панасюку. Той потім при мені телефонує Іванові Лазорку (тоді це був перший секретар обкому партії) і каже йому: як ти будеш так, то я буду отак… Але стаття вийшла».

 *  *  *

«Чого я так озлобився на ту радянську владу? 2 травня 1986 року (а доця в мене з 77-го) жінка вдягнула її гарненько. І ми пішли загаряти. Ми загаряли, дитинка маленька роздяглася… під тим чорнобильським сонцем. А потім я десь прочитав, що найбільший радіаційний удар по Луцьку прийшовся на друге травня 1986 року. Я спокійний. Але відтоді для мене та влада стала ворогом. І хоч у мене батько був засновником КПЗУ, більшого ворога, ніж комуністи у мене не було».

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Для неї 1943-й пахне суницями, або Баба Янка - донька поляка. СВОЯ ІСТОРІЯ

 *  *  *

«Тоді, у 1988-му, начальство мусило якось відреагувати на «Натюрморт з пляшкою». Мені запропонували стати… підсобним працівником. Після цього я собі сказав, що більше ніколи не працюватиму на державу. І з того часу більше – ні-ні… Церкви розмальовував і таке інше. Але на державу – ні-ні».

Роботи Віталія Мельника

  *  *  *

… «Я виступав на першій конференції Руху у Волинському обласному театрі ляльок. Сам писав той виступ. Говорив тоді про пам’ять і про власність, грубо кажучи.

Говорив про те, що не можна знущатися над могилами. Не можна, щоб у нас були заорані могили…

А знаєш, чому? Мій батько помер у 1951-му і був похований на кладовищі навпроти нинішньої 4-ї школи. Я його змушений був перепоховати. Я бачив, як той цвинтар комуністи знищували. Мені тоді було 36».

 *  *  *

… «Батько був забальзамований. Бо всіх, хто був у вищій партшколі, тоді бальзамували. І от як зараз бачу: ходить гроботьос про тому гробу… Потім піднімає труну, а там - живий батько. Як живий! І треба було його не чіпати, а той його руками тронув – і все розсипалося в пил на очах, тільки кістяк у пилу й лишився.

Закрили і повезли знову ховати в Крухиничі. Вже в нову могилу мій брат закинув кілька тонн  бетону. Щоб більше його ніхто не чіпав. Бо не можна тривожити предків. І вина в тому Івана Фуріва (на ту пору – секретар обкому КПУ). Івана Івановича, уважаємого тоді чоловіка».

  *  *  *

… «А що про нас розказувати? Складно всім було. На голову Руху ніхто не хотів ставати. Ніхто! Тоді брали любого з нас.

Якби тоді з нами не було Катерини Шаварової, ми б йому очі повидирали. Сварилися тоді, страшно. Чуть що: «Ти кагебіст!». Очі мало не видирали».

 *  *  *

… «Але недаремно. Чуєте? Я вважаю, що те все недаремно. І на День незалежності вдягаю вишиванку. Вона у мене гарна, майстриня вишивала. Приходьте на День незалежності на урочистості. Там мене у ній і побачите.

А так просто вдягати – не хочу. Бо так просто – не люблю».

 *  *  *

Він досі малює. Каже, хоче перевидати свої «Штрихи». Це книга колоритних луцьких замальовок. З реальними героями, реальними емоціями, яка дуже реально переносить тебе у той час, в якому Віталієві Мельнику довелося зріти.

Текст: Олена ЛІВІЦЬКА.

Фото: Ірина КАБАНОВА.


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина У Луцьку – змагання спортсменів-пенсіонерів: найстаршому учасникові – 84 роки
Наступна новина Ковельчанка увійшла до ТОП-50 кращих вчителів України
Останні новини
Схожі новини