Юрій Харченко став депутатом Волинської обласної ради рік тому. Він представляє політичну партію «За майбутнє». Є секретарем майнової комісії.
Крім того, він – помічник народного депутата України Вячеслава Рубльова.
Родом із сусідньої області, де, до слова, був депутатом Костопільської міської ради.
«Першому» Юрій Харченко розповів, чим Волинь відрізняється від Рівненщини, чому школи-інтернати потрібні та які проблеми найактуальніші в селах.
Довідково: Освіта: вища, Львівський державний аграрний університет, спеціальність – «Менеджмент організацій», Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, спеціальність – «Банківська справа».
Місце роботи: Управління справами апарату Верховної Ради України. Посада: помічник-консультант народного депутата України.
Партійність: член політичної партії «За Майбутнє».
– Як ви потрапили на Волинь?
– У політику мене привів Вячеслав Рубльов. Ми знайомі досить довгий час.
Коли він став членом партії «УКРОП», то закликав мене приєднатися.
Після того, як він обрався народним депутатом, запропонував мені бути його помічником. Я погодився. З вересня 2019 року працюю в команді Вячеслава Рубльова і відповідаю за роботу на окрузі.
У 2020 році відгукнувся на пропозицію Рубльова балотуватися в депутати Волинської обласної ради і пройшов.
– Живете на Рівненщині чи в Луцьку?
– Перший місяць я «катався» туди-сюди, але це було досить складно. О шостій ранку виїжджаєш з дому, повертаєшся о 19:00. По чотири години забирала дорога, тому переїхав жити до Луцька.
Я й так багато їжджу – десь тисячу кілометрів у тиждень.
Відвідую старостинські округи, заїжджаю в різні села – ближче до людей.
Влаштовую прийоми громадян, окремо зустрічаюсь із трудовими колективами шкіл, лікарень та різних установ. З головами громад спілкуюся якщо не щоденно, то раз у кілька днів. Але коли говорю з людьми, то бачу проблему глибше.
Наприклад, у Торчині та Копачівці громадяни порушили проблему з мобільною поштою. Ситуація така: у селах, де менше, ніж 1200 жителів, позакривали відділення «Укрпошти», а листонош звільнили. Тепер раз на тиждень у село приїжджає машина.
По-перше, люди, які приїжджають, не знають місцевості. По-друге, за один візит вони не встигають виконати всі обов’язки.
У селах послугами «Укрпошти» користуються переважно пенсіонери. Їм потрібно отримати пенсію, оплатити комуналку, розрахуватися за передплачені газети. На це є декілька годин, яких не вистачає.
Були випадки, коли людям не встигали видати пресу. У результаті вони отримували газети двотижневої давності. А кому цікаво читати те, що було два тижні тому? Тож почала страждати регіональна преса, бо впали тиражі.
Пішла хвиля негативу на таку реформу. Ми цю проблему підняли на рівні народного депутата. Опрацювали звернення, і Вячеслав Рубльов озвучив відповідний запит.
– Не пожаліли, що переїхали сюди?
– Ні. Моя робота не проста, але цікава. Щодня нові виклики та завдання. Коли вирішуєш їх, є задоволення від того, що ти робиш.
Цікаво, що коли я на Рівненщині, то кажу «в нас на Волині», а коли я тут, то кажу «в нас на Рівненщині» (сміється – ред.).
– Чим робота на Волині відрізняється від роботи на Рівненщині?
– Тим, що тут є команда, в якій люди об’єднані спільною ідеєю.
У нас є підтримка голів громад, депутатів обласної ради та команди нардепів-мажоритарників. Нікому не секрет, що вони йшли на вибори як одна команда від партії «За майбутнє».
Добре, коли на прийомі громадян є голова громади, староста, обласний та місцевий депутати. Тоді озвучена людиною проблема вирішуються відповідно до компетенції кожного.
Коли підтримують на різних рівнях, то набагато легше працювати. З нас відповідно і запит втричі більший.
Також багато чого залежить від контакту з бізнесом. На Волині нема крупних агрохолдингів, власники яких сидять в Києві чи на далеких островах і не цікавляться, чим живе село.
Наші фермери живуть тут, їздять по тих самих дорогах, їхні діти ходять в ту саму школу, що й діти їхніх працівників. Вони зацікавлені в розвитку села, тому вкладають гроші в інфраструктуру громади, хоч для них це не приносить ніякої віддачі.
– Чи важко поєднувати обов’язки депутата обласної ради з обов’язками помічника нардепа?
– Помічники нардепа є двох видів – одні концентруються на законотворчій роботі і сидять у Києві, а інші працюють в окрузі. Мені ближчий другий варіант.
Я деколи буваю в Києві в комітеті. Працюю там день-два і повертаюсь сюди.
У мене роль обласного депутата логічним чином доповнює роль помічника нардепа.
Коли є проблема, я розумію, які можливості є на різних рівнях. У разі потреби підключаю команду нардепа, і він виносить питання на загальнодержавний рівень.
– Розкажіть, як працювати з Вячеславом Рубльовим. Який він як лідер?
– У нього висока працездатність. Він задає високий темп роботи.
Якби він не ставив такі високі вимоги до себе і команди, то того результату, який маємо, однозначно не було б.
На Рівненщині на окрузі ніхто ніколи не бачив ні народного депутата, ні його помічників. Там нардепа вибрали і забули про нього на наступні 5 років. А тут постійно їздимо і контактуємо з громадами. Ми літній період відпрацювали кожну суботу і неділю без вихідних.
Зараз коли їду по округу, то бачу, скільки команді вдалося зробити за два роки.
Так, це кошти різні – щось із державного, щось із обласного бюджету, щось завдяки соцеконому, але важливий результат.
– З кого з команди берете приклад?
– У кожного чогось можна повчитися. В обласній раді депутати з різним життєвим досвідом. Є люди, які мають четверту каденцію. Вони мотивують. Ти дивишся, як працюють інші, і стараєшся не відставати.
Кожен ставить високу планку активності. Це досить шалений темп. Роботи насправді багато. Звернень – маса.
Дуже багато чого не робилося протягом останніх 30 років.
Мені подобається гасло компанії «Вілія»: «Час іде, треба бігти». Ми мусимо поспішати і користуватися кожною можливістю щось зробити. Чим більше проєктів вдається, тим більше досвіду набуваєш.
Ми не можемо зробити все, але працюємо над тим, щоб у кожному населеному пункті побачили зміни.
– Яких змін в окрузі досягнули цього року?
– Важко відділити свій особистий внесок як депутата, адже більшість із того, що вдалося, – результат командної роботи.
Обласний бюджет обмежений. Якщо 5 років тому він був приблизно 8 мільярдів гривень, то зараз – 2,8. Це майже втричі менше. Для порівняння: бюджет Луцької міської громади становить 2,5 мільярда гривень.
З обласного бюджету цього року вдалося залучити кошти лише на найнагальніші проєкти.
Наприклад, 100 тисяч гривень виділили на інклюзивно-ресурсний центр в Затурцях.
Для Луківського професійного училища придбали сучасні комбайн і трактор, оскільки там попередній директор здав техніку на металобрухт. Учні отримували посвідчення комбайнера, навчаючись по книжках або на чужій техніці.
Для Затурцівської спеціальної школи виділили гроші на на ремонт даху та туалетів, а також купівлю шкільного автобуса.
Завдяки фінансуванню з обласного бюджету закупили півтора десятка шкільних дошок для шкіл округу.
Шукаємо шляхи, як залучити кошти з державного бюджету. Багато питань соціального характеру вирішуємо коштом соцеконому. Цього року це хороший ресурс, адже кожен нардеп завів на округ 30 мільйонів гривень.
З них зокрема 400 тисяч гривень використали на завершення ремонту в будинку культури в Копачівці.
За підтримки нардепа цього року нам вдалося розпочати ремонт найкритичніших доріг в окрузі.
Це питання контактів та здорового лобізму на рівні Києва, адже міністр інфраструктури не знає, де Рожище, Горохів чи Локачі і що туди треба 200 мільйонів на дорогу.
За сприяння Рубльова два мільйони гривень спрямували на придбання обладнання для Волинської обласної клінічної лікарні.
– Яка проблема є найгострішою в селах?
– Для жителів села важливо, щоб був фельдшерсько-акушерський пункт, дорога, транспорт та школа.
Або ж мають бути шкільні автобуси, які рухаються за нормальним графіком, а не, грубо кажучи, забирають дитину вранці і привозять ввечері, бо один автобус обслуговує декілька сіл. Хоча краще, аби була хоча б початкова школа.
Зараз ФАПів як таких у системі охорони здоров’я нема. Національна служба здоров’я України коштів на них не платить. Їх називають пунктами тимчасового базування. Є випадки, коли громади беруть ФАПи на своє утримання.
З дорогами є проблеми, особливо з місцевими. В окрузі більшість доріг державного значення вже відремонтували, в тому числі «найгіршу дорогу на Волині» – з Рожища на Сокіл. Там був повний жах. Проїхати і не зламати машину було як виграти у лотерею.
Такою ж була дорога через Шклинь Городищенської громади. Там був відрізок, який багато років не могли відремонтувати. Цього року нам це вдалося. Ремонт іде до завершення.
Так само було у Війниці Затурцівської громади. До Локач і Скобелки була жахлива дорога. Я коли вперше з незнання там їхав, то дуже пошкодував.
– Для сільських шкіл актуальною є комп’ютеризація. Як вирішуєте цю проблему у вашому окрузі?
– Поки що завезли кілька комп’ютерів у село П’ятикори. У них була техніка, якій 25 років.
Така проблема є не в одній школі. Багато де урок інформатики йде «на пальцях» чи ноутбуці вчительки, який вона принесла з дому.
Якщо буде по кілька сучасних комп’ютерів в класі, це вже дозволить дітям побачити, як має бути насправді. Сенсорні телефони з Тік-Током і вайбером ніколи не замінять комп’ютерів.
Тому в планах команди народного депутата спільно з територіальними громадами округу та Луцькою районною радою запустити програму з оновлення комп’ютерної техніки у школах.
Техніка потрібна також дитячим садочкам, щоб діти могли глянути мультика чи провести якусь музичну програму.
– Є села, де дитсадків взагалі нема. Чи є шанси, що їх побудують?
– Будемо дивитися на речі реально. Будь-яке будівництво – це не мільйони, а десятки мільйонів гривень.
Якщо на освіту є субвенція з держбюджету, то дошкілля фінансується тільки з місцевого бюджету.
В першу чергу місцева громада має дивитися, наскільки виправдане будівництво. Унаслідок децентралізації багато приміщень не використовуються. Якщо є кошти на утримування, то приміщення знайдеться.
Якщо в селі нема садочка, але є діти, то місцем дозвілля для них може бути дитячий майданчик.
– На території вашого округу є декілька спеціалізованих шкіл. На рівні держави піднімалось питання про доцільність існування інтернатної системи як такої. Яка ваша думка?
– Ці заклади потрібні. Інклюзія важлива, я за неї. Але не всі діти можуть ходити в звичайну школу.
На жаль, здорові діти жорстокі. Це реалії. Коли дитинка відрізняється від інших, починаються проблеми.
У 2020 році на рівні Києва ми трохи «воювали». Тоді багато хто поширював ідею, що спеціальні школи не потрібні. Усіх дітей хотіли «розігнати» в інклюзивні класи, а в разі спротиву батьків позбавити їх батьківських прав.
Нам довелося доводити, що це помилка. У багатьох вихованців спецшкіл непрості батьки. Є багато ромів, у яких вдома навіть підлоги нема.
Діти повинні мати належні умови проживання. Коли ми побували в Липлянській спеціальній школі-інтернаті, то вирішили її оптимізувати.
Заклад існує з 60-х років. Там 15 будівель, розкиданих по території зо три гектари. Бані і душові – за 150 метрів від спального корпусу. Уявіть, як діткам взимку доводилося…
Цього року в облраді прийняли рішення приєднати Липлянську школу до Затурцівської спеціальної школи, оскільки у другій кращі умови.
Це той заклад, із яким хочеться співпрацювати. Коли в кабінет забігає дитина і сідає директорці на руки, очевидно, що вона довіряє їй і любить її. Це ознака хорошого ставлення до вихованців.
– Що робить облрада, аби управління комунальними закладами було ефективнішим?
– Недарма запроваджені бюджетні слухання. Під час них ми чуємо від кожного керівника, як він заробляє та витрачає гроші.
Проте ефективність роботи визначається не лише прибутковістю. Деякі заклади апріорі не можуть бути прибутковими. Важлива також соціальна значущість.
Наприклад, комунальне підприємство «Волиньфармпостач» має аптеки в сільській місцевості, де багатьом приватним закладам не вигідно. Таким чином його діяльність спрямована на корисність для громади.
На жаль, багато керівників сприймають комунальні заклади як свою вотчину, забуваючи, що вони наймані менеджери.
У кожного керівника є контракт. Коли він закінчується, проводиться відкритий конкурс. Якщо людина не показала себе належним чином, контракт не продовжать. Якщо ситуація критична, то можемо поміняти і раніше.
Ми з колегами стараємося їздити по закладах і дивитися ситуацію на власні очі.
Відношення керівників до своєї роботи та господарський підхід видно відразу. Не завжди треба вкладати купу грошей, аби установа виглядала належним чином.
У Волинському коледжі культури і мистецтв імені І.Ф. Стравінського два роки тому була пожежа. Замкнуло проводку на стелі. То якщо цю пляму за два роки ніхто елементарно не забілив, то, вибачте, про що можна далі говорити?
– Які комунальні заклади варто ліквідувати?
– Заклад не може існувати лише для того, щоб заробляти зарплату для директора і працівників. А якщо ще є збитки, то це кричуща ситуація.
Якщо нема перспективи утримання майна, його треба продавати або передавати громадам.
Так було з книгарнею «Освіта» на проспекті Волі. Це комунальне підприємство Волинської обласної ради, яке знаходилося в приміщенні, що належить Луцькій міській раді.
Там час зупинився в середині 90-х. Вони виходили в нуль або з невеликим мінусом. Якби працювали активніше, то там могла бути атракція, спрямована на промоцію Луцька і Волині. Зараз підприємство фактично ліквідоване. Приміщення міська рада продала за 16 мільйонів гривень.
Другий приклад – «Круча», колишня обкомівська дача. Її можна було продати в минулій каденції та отримати до мільйона доларів. Зараз її оцінили в 3,5 мільйона гривень. Пройшло 5 чи 6 років, за які воно охоронялося абияк. Приміщення вже нікому не цікаве, цікавить хіба земля.
Ще один приклад – музей-скансен у Рокинях. Його передали у власність громади Луцька, а також змінили керівника. Новий очільник активно розвиває музей.
У Сенкевичівці було дві школи – звичайна і спеціалізована. Їх об’єднали. Це було непросте рішення, але завдяки цьому зекономили кошти й обласного бюджету, і громади.
– У вашому окрузі розташована Берестечківська лікарня, яка була близька до закриття. Яка зараз там ситуація?
– Берестечківську лікарню не закрили, але оптимізували. Там хочуть іти по слідах Шацької районної лікарні – об’єднати первинну і вторинну ланки.
Зараз усі лікарні мають заробляти, знайти свою спеціалізацію. Наприклад, у Торчинській лікарні роблять операції, за які мало хто береться, – при переломах шийки бедра в літніх людей. До них їдуть люди з усієї України.
Лікарня маленька, але за останній рік там зробили приблизно 500 операцій.
– Як співпрацюєте з громадами?
– Умови, які ми ставимо для керівників громад – ефективність використання коштів та обґрунтованість потреб. Хочеться працювати там, де розумієш, що кошти будуть використані з толком.
Ми не даємо третьої чи п’ятої частини коштів на якийсь проєкт. Тоді він із пафосом розпочинається, а потім все затихає, коли закінчуються гроші. Якщо починаєш щось, то маєш розуміти, як доведеш до кінця.
У нас є проєкт «Громада за майбутнє». Суть: навчити громади залучати кошти інвесторів.
Конкуренція є на всіх рівнях. Між громадами теж – хто виграє грант, до кого прийде інвестор. Проєктні менеджери допомагають розібратися з документами, підкреслити переваги кожної з громад.
Наприклад, у Копачівці на хорошому рівні молодіжний рух. В Затурцях розпочнуть великий інвестиційний проєкт – будуватимуть понад 30 вітряків вартістю приблизно 170 мільйонів євро. У Торчині цього року проводили фестиваль «Торчинський ярмарок» за підтримки Українського культурного фонду.
– Два ваших запити спрямовані на те, аби забезпечити об’єктивне проведення досудового розслідування стосовно зловживання владою посадовців. Чому для вас було важливим подати ці запити?
– Це питання команди. Коли голова Підгайцівської громади Юрій Семенюк на виборах пішов з командою «За майбутнє», ми декларували спільні цінності.
Семенюку висунули умови: попрацюй одну каденцію чесно. Він запевняв, що не буде дерибану землі і сесій, які ведуться по телефону.
Якщо людина не дотримала цінностей, які ми декларували, якщо далі розкрадаються гроші, якщо проєктний менеджер нападає на журналістку і, звільняючись з роботи, видирає розетки – я не можу бути осторонь.
Текст: Наталя Хвесик
Фото: Інна Максимчук
На правах реклами
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
