Прямий ефір «Луцького радіо»

Людина Часу – Ігор Алексєєв: «У нас в країні навіть вартість молока – заполітизована»

Людина Часу – Ігор Алексєєв: «У нас в країні навіть вартість молока – заполітизована»

Це інтерв’ю мало всі шанси не вийти, бо герой – Ігор Алексєєв доволі «норовливий мен», як він себе називає. Але, на кінець одного робочого дня, після засідання виконкому у трубці пролунав голос – їду до вас.

Чай без цукру і пачка цигарок. Довго говорили про життя, політику, ідеї, найближчі плани. Ігор викурює цигарку за цигаркою і, випускаючи дим, відповідає на питання. Десь занадто емоційно, десь стримано та неохоче, але зрештою – відверто викладає всі карти догори. Каже, що й сам не очікував, що Перший розкрутить його на такі питання для рубрики Людина часу.

- Політтехнолог, вічний активіст, експерт, стратег, політикан, скандаліст… як тільки вас не називали у ЗМІ. Але зрештою - хто такий Ігор Алексєєв?

- Є два варіанта відповіді: або відповісти правду, або відповісти так, як потрібно. Але я напевно виберу щось середнє, адже у кожного своя правда і я не хочу її комусь нав’язувати.  

Я не готовий повісити на себе кліше громадського активіста. На сьогодні це вже звучить по правді як матюк. Я позиціоную себе як людину, якій не все одно на певні речі. Щоправда на дещо мені таки все рівно.

Насправді дуже тішусь з того, що живучи п’ятий десяток літ, я зберіг в собі беззаперечні реакції на ту чи іншу ситуацію. Якщо мене внутрішньо щось зачіпає, то я цим щиро переймаюсь і мене це пре…  

Вважаю, що це класно, коли ти можеш бути небайдужою людиною, бо ми з віком черствіємо, стаємо обтесаними, набуваємо якогось статусу.

- Ви починали свій трудовий шлях як електромонтер Луцького картонно-рубероїдного заводу. Яку маєте освіту і де працюєте?

-Ой… Тут така історія…Я вчився в 11-ій школі. Мене називали «математиком», бо фізику, алгебру, математику здавав автоматично і майже не ходив на ці уроки, бо знав предмети. Я періодично приймав участь у математичних олімпіадах, але був доволі імпульсивним юнаком. Тому якось вступив в особистісний конфлікт з вчителькою математики, який закінчився тим, що мене не перевели до 9-ого класу.

Вона зумисно поставила мені 2 з алгебри і геометрії. На всі спроби примирення я не пішов. Це було таке дисидентство, хоча зараз я вже розумію, що це був дитячий максималізм. І… мене вигнали з 11 школи.

Мені було 15 років, і аби я не був на вулиці, батько вирішив забрати мене учнем на картонно-руберойдовий комбінат. Звісно я пішов у вечірню школу, яка ще тоді була в арці навпроти будинку офіцерів… Там я успішно роблю вигляд, що вчуся, хоча у вечірній школі ніхто не вчився.

Я два роки там навчався і врешті-решт отримав атестат про середню освіту. А потім мене забрали в армію.

- А після цього задумались за освіту?

- Коли я повернувся з армії, це був 91-й рік - не ті часи, коли треба думати про освіту. В батька була зарплата всього 2,5$, а мама продавала щось з городини, аби вижити.

А пізніше я зрозумів, що вища освіта в тому вигляді і тієї якості, яка була на той момент, і частково зараз – мені абсолютно непотрібна.

Може й погана аналогія, але коли відкриваєш газету з оголошеннями і читаєш: «Візьму на роботу продавця з вищою освітою», це говорить про те, що нівелювалось саме поняття про вищу освіть. Був період коли на «Варшавці» людей з 2-ма, 3-ма освітами і закінченою аспірантурою було майже половина ринку. Це був дико незатребуваний сегмент.

З плином часу я зрозумів, що вища освіта, як інструмент хорошого заробітку для виживання  - не актуальний. А пізніше зрозумів – якщо ти вже зайняв свою нішу в житті, то вища освіта потрібна ну хіба тільки на те, щоб претендувати на посаду держслужбовця, бо це вимога закону.

Абсолютно логічним буде наступне ваше питання «За що живе Ігор Алексєєв і де бере гроші?»

- Так, ви казали у вас є бізнес.

- Мене важко назвати «класичним бізнесменом». Якщо говорити по-чесному, то в мене є певні дольові участі в бізнесах. Я дозволю собі не розповсюджуватись про назви фірм і так далі, але розкажу, що гіпотетично, маючи дольову участь у вашому бізнесі, я періодично можу отримати певні дивіденди.

Не обов'язково інвестувати кошти у виробництво чи бізнес. Можна інвестувати по-різному. На жаль, поняття «інтелектуального продукту» в нашій країні поки що знецінене. 

Я радий, що я зустрів людей, для яких ідеї, концепт є матеріальним активом і які готові його капіталізувати. І вони капіталізують. І я з цього періодично маю якийсь зиск. Грубо кажучи: моя ідея - ваша реалізація.

- Консалтинг?

- Ні, це виробництво. В свій час звільнилась певна бізнесова ніша і так співпало – вдалось купити вживане обладнання: воно працює і дає власникам доволі непоганий прибуток.

До їхньої честі, вони пам'ятають, з чого все починалося і хто є автором цієї ідеї. Таких бізнесів є декілька. Це один з небагатьох випадків в Україні, коли невербальний продукт має матеріальну цінність. Ми звикли, що користуємось програмним забезпеченням на халяву, в нас як такого ринку ідей чи концептів немає. Їх зазвичай або крадуть… або крадуть.

І абсолютно справедливо ви можете задати питання, чи є це в моїй декларації і які в мене стосунки з податковою… То я скажу так – я люблю і поважаю нашу податкову і в захваті від наших фіскальних органів. Можу сказати, що в нас з ними хороші стосунки, бо все, що потрібно декларувати, я декларую і не намагаюсь вступати з ними в конфлікти. Тому вся частина мого бізнесового життя - абсолютно прозора  і легальна. Та й загалом, ми з дружиною намагаємося жити просто, економно, без транжирства і без зайвих понтів.

- Тобто не любите показувати свій достаток на загал?

- Я один із тих людей, які не буду кічитись. Бо є маса речей, без яких людина може абсолютно спокійно жити. Якщо сісти задуматись і взяти калькулятор, то беззаперечними є потреби дитини, елементарні фізичні потреби (одяг, харчування і так далі), а все інше – абсолютно не обов'язково купувати.

До прикладу, я користуюсь китайським телефоном, їзджу на автомобілі 2005 року, і мене це влаштовує. Як колись казав один розумний дядько, багатий не той, хто має багато грошей, а той, кому їх вистачає. І я радий, що я знайшов цю «золоту середину», бо нині розумію, що оце мені потрібно, а оце – ні.

Я не розумію годинники по 15 тисяч чи взуття за 1,5 тисячі доларів. Враховуючи загальноекономічну ситуацію в країні, де 90% народу – виживає і заробляє лише на те, щоб адекватно харчуватися і вдягатися, – такі витрати є недоречними.

У Луцьку теж є такий сегмент а-ля «хазяї жизні», які живуть напоказ. Але я вважаю, що це абсолютно неправильно. Це – транжирство. Виникає дуже багато запитань: звідки, скільки і навіщо? Ми ж усі в Луцьку один-одного знаєм і я не можу зрозуміти, хто, що і кому хоче цим доказати.

- Ви вже тричі балотувались в депутати і щоразу від іншої політсили. Багато лучан досі не можуть чітко зрозуміти Ваших політичних поглядів і того, до яких сил Ви є більш прихильними.

- Це доволі дивно… Моя політична позиція завжди була абсолютно чіткою. Була, є і, певно,буде. Ваш покірний слуга почав свою політичну кар’єру з «Варти руху» у 1989 році і тоді ще був «пацаньонком».

А повернувшись з армії, я став неформальним членом на той час Соціал-національної партії України. Згодом її юридично зареєстрували і я став офіційно членом організації «Патріот України», яка використовувала ту символіку, яку зараз використовує «АЗОВ»: дві накладених букви Ідея Нації. Я був головою Волинського обласного осередку «Патріот України», Всеукраїнське об’єднання очолював нинішній голова Верховної Ради Андрій Парубій, а Харківський – здається той же Білецький, який тепер керує «АЗОВом».

- Все ж таки це яскраво виражені націоналістичні течії…

- Щоб не звучало пафосно, назвемо це твердим право-центризмом. Я людина, яка з плином часу все сильніше розуміє, що тільки поміркований націоналізм може витягнути будь-яку країну з кризи.

Тому я вважаю себе націоналістом і абсолютно ґрунтовно можу пояснити, що націоналізм є одним з ключів і стовпів виживання будь-якої держави. Зараз, Європа стрімко мігрує в сторону національних пріоритетів. Разом з тим – погляньте на Америку, яка офіційно утверджує національну ідею і вклала в неї більше трильйона доларів. В міф про американську націю!  Бо ми розуміємо, що це чистої води міф! Зате який!

Американець приїжджає в Європу і чим він «кічиться»? Тим, що він – американець. Він показує «I am American» і це – прояв націоналізму.

Візьмемо Японію: країна дещо закрита, яка дуже бережно відноситься до своїх національних традицій, яка сповідує на побутовому рівні дуже жорсткий націоналізм, але для того, щоб не було проблем зі світовою спільнотою, – у них при владі ліберально-демократична партія.

Можна говорити про Швецію і про їхні зміни в законодавстві відносно ділення на шведів/не шведів. Можна взяти до приладу прибалтійські країни, де пріоритетом після здобуття незалежності є так звана «титульна нація». Там ви можете вільно жити, мати той коричневий паспорт, але якщо ви не знаєте мову, традиції, ви не станете громадянином цієї держави. І це також прояв націоналізму, але поміркований, обґрунтований, зрозумілий. Там інтереси держави і самої нації важать багато.

- Це ви у контексті тих політичних баталій, які фактично призвели до війни в країні?

- Якщо ви живете за правилами України, поважаєте її традиції і закони, то з вами в принципі немає проблем. Але якщо ви приїжджаєте сюди і починаєте розказувати нам, як жити і міняєте правила, то відповідно така і реакція. Це наша країна і давайте не будемо «ходити в чужий монастир».

Не потрібно спекулювати на мовному питанні. Тому що це дуже болюча і нехороша тема. Займаючись волонтерством у 2014 році, не раз спілкувався з людьми, які воювали, і 70% з них були російськомовними. 

Я буду останньою поганню, якщо скажу хоч одне криве слово в їхню сторону через те, що вони не на тій мові розмовляли! Вони вмирали і калічились за цю країну і ми зобов’язані потиснути їм руки.

Якщо потрібно, то я перейду для спілкування з ними на російську мову, бо вони справді боронили наші землі. Тому спекулювання, політичні жонглювання – оце без мене.

- Але в багатьох націоналізм ледь не прирівнюється до радикалізму?

- Я був, є і сподіваюсь лишусь націоналістом. Але я вважаю, що теперішній націоналізм в першу чергу повинен базуватись на патріотизмі.

Є дуже чітка грань між націоналізмом і ультра-націоналізмом. Гарним прикладом націоналізму є ті ж самі американці, яким вдалося побудувати в мізках людей націоналістичну ідею, бачачи, що це – абсолютно різнорасові люди.

Мексиканець, афроамериканець і білий, вчувши перші ноти американського гімну, однаково встають і прикладають руку до серця і пишаються тим, що вони американці. Для класичного націоналізму це нонсенс.

- Певно, як і чесні політики для України та партійний ідеалізм. Розкажіть про свій партійний досвід

- Я вважаю, що я був абсолютним ідейним адептом на 100% СНПУ, потім вона перейшла в «Свободу». А от ПОРА тоді декларувала надрадикальні вимоги. На момент її заснування, це була:

 а) абсолютно «права» структура;

 б) радикальна структура, яка сповідувала фактично ті самі, але в дещо лояльнішій формі, близькі пріоритети національних ідеї, гідності, економіки і т.д.

На той час це мені імпонувало і я долучився до цього проекту. Закінчилось воно тим, чим воно закінчилось: політичною грою та об’єднанням з політичним мастодонтом – ліберальним ПРП (Партія реформи і порядок). Тож радикальна і недалека молодь програла у цій підкилимній боротьбі зубрам того часу. І все закінчилось черговим невеликим розчаруванням…

- А УДАР?

- Чому долучився до УДАРу?... УДАР мені імпонував. По-перше, була пропозиція ввійти в структуру на доволі високому рівні – на рівні людини, яка на щось впливає.

По-друге, був озвучений абсолютний карт-бланш керівництвом УДАРу.

А по-третє, мені імпонувало те,як і що на той момент говорив Кличко. Це був такий собі проєвропейський дядько, який виходив на ринг з українським прапором, підкреслював скрізь, що він – українець. Тому, коли я долучився до УДАРу, це була майже сформована право-центристська партія з всесвітньо відомим лідером і колосальними перспективами змінити країну.

Якщо послухаєте Кличка того часу, це – поміркований, але очевидний націоналіст. Плюс – важливим фактом був колосальний ступінь довіри до Кличка.

Насправді шанс почати змінювати країну, хай з правоцентризмом, а не з жорсткою «правою» партією, був.

Я вважаю, що краще спробувати і пожалкувати, аніж не спробувати і жалкувати. Тому я не шкодую про жоден етап, який був у мене – СНПУ, ПОРА чи УДАР. В принципі це структури, які сповідували в різних формах, але одну й ту саму «праву» ідею.

- Ви вже маєте неабиякий політичний досвід. Чи не відбили попередні програші у вас бажання йти на вибори в майбутньому?

- Я не можу зараз стверджувати так чи ні. На даний момент я не готовий… Бо момент ідеалізму в мені залишився однозначно. Але з кожним роком його стає все менше. Для того, щоб я пішов на вибори, мені треба хоча б частково вірити в ідеї і прагнення політичної сили.

- Все ж таки останнім часом, вам закидають співпрацю з УКРОПом… Співпадіння?

- Давайте поетапно…. Я ж зараз даю інтерв’ю виданню, яке не контролюється УКРОПом… Я не так давно взяв участь у ток-шоу «Протилежний погляд», в передачі, яка не має до УКРОПу жодного відношення.  Правильно? Так.  Є дуже широке коло людей, з якими я спілкуюсь, з якими я маю багато точок перетину та спільні інтереси.

Що стосується політичної партії УКРОП, то особисто я переконаний, що це проект, який однозначно має право на існування, бо далеко не гірший з тих, що зараз є, а ще – це структура і люди, які працюють на Волині і вони зробили достатньо багато для того, щоб я міг їх поважати.

Тому не бачу нічого поганого, коли кажу, що в УКРОПі є люди, яким варто потиснути руку, з яких варто брати приклад.  Але скажу, що ніхто й ніколи не ідеалізував УКРОП.

- Тим не менше – у Луцьку вирують жорсткі політичні баталії…

- Оці спроби заклеймити ту чи іншу партію, спроби розділити Луцьк на рижих і «рижіших» – це все дешева спекуляція. Лучани повинні оцінювати партію за реальними речами, які вони зробили для Луцька. Не формувати свою точку зору на основі віртуальних передач.

Бо якщо ви вступаєте в болото, а завтра йдете по асфальту, то ви як мінімум повинні бути вдячні тому, хто це зробив. І мене дуже дивує, коли відбувається ангажація людей на такому політизованому рівні.

Якщо УКРОП бере на себе відповідальність і намагається зробити Луцьк кращим – я буду їх поважати. Якщо УКРОП не бере цю відповідальність – не буду.  Поки ця політсила відповідає за свої слова, дії та ініціативи. 

Певно я не можу радити вашим читачам, але кожен мав би формувати точку зору на основі реальних дій і вчинків, а не на основі гіпотетичних припущень, в тому числі і медійних.

- Якось дивно виглядає ситуація зі зрізанням дерев на вулиці Лесі Українки. Всі пам’ятають, як півтора роки тому Ви захищали дерева, коли їх планували зрізати представники попередньої влади.

 – Був такий ганебний приклад в житті міста…

- У вас є порозуміння з представниками УКРОПу в місті, але чому так сталось, що через рік представники нової влади все ж таки вирізали майже всі дерева на вулиці Лесі Українки?

- Я для себе з’ясовував це питання і виявилось, що це банальна «нестиковка» певних служб між собою: хтось занадто швидко прийняв рішення, а хтось занадто швидко його виконав. Але політизувати це питання тут абсолютно недоречно і непотрібно.

Потім з’ясувалося, що це плоди пострадянської бюрократичної машини: є папірчик, є рішення, сам прийняв, а того не повідомив, з тим не порадився, а інші з радістю, раз є папірчик, – поїхали і швиденько позрізали.

Я не жалкую, бо тоді нам вдалось відстояти ці дерева на Лесі Українки, бо в Луцьку змінилось відношення до озеленення.  Хоча не приховую, що це вдалось тільки завдяки політизації всього процесу. Може кумедно буде звучати, але у нас в країні навіть вартість молока – заполітизована.

- Пам’ятається, Ви активно просували проект реконструкції парку ім. Лесі Українки. В якості кого були залучені до цього проекту?

- Я дуже пишаюсь цим проектом. З цією ідеєю я приходив до Миколи Ярославовича, з яким був близько знайомий, і декілька разів озвучував її. Мене слухали, проте не зовсім чули.

Тому публічно можу сказати, що люди, які зараз прийшли в міську раду, віднеслись до цієї ідеї абсолютно серйозно і адекватно. Повірили, хоч ризик був колосальний і відповідно – дуже високі ставки.

- Маєте на увазі фінансовий ризик?

- Поясню: гіпотетично ви погоджуєтесь зробити алею, у вас немає ніяких зобов’язань, є ваше слово і все. В бюджеті міста  - коштів на її ремонт немає. Ви алею розібрали і кинули, бо у вас щось сталось чи змінилась фінансова ситуація.

В результаті ми маємо розритий парк. А відповідати кому? Тому, хто взяв на себе відповідальність. І тут я можу подякувати Григорію Недопаду, який підтримав цей проект на 100% і на 200% включився в роботу. Найбільшу повагу викликає те, що він повірив і доніс до людей в муніципалітеті, що це потрібно. 

Три місяці були дуже напружені:  вийде – не вийде, доробить – не доробить. Першим до мене прийшов мій кум Ігор Швець зі словами: «А давай тут зробимо класну алею: закатаємо бруківку, лавочки поставимо, ліхтарі круті повісимо». І він ввійшов в такий кураж від цієї ідеї, бо в голові відразу крутилось: «А що ще було б класно зробити для міста?».

Тож, коли це почало набувати певних обрисів, – долучились й інші люди, окрім тих, кого вдалось залучити мені і Недопаду. І це переросло в своєрідний невеличкий рух, свіжий бізнесовий тренд. Я почав цим дуже пишатися і мені це дуже подобалось.

- Дорого обійшлось усе?

- Щось більше 6 мільйонів гривень – це колосальна сума. Щоправда, спроби «хейтити» цю ідею у мене викликали перманентну агресію: «не того кольору бруківка», «не той дизайн», «а ви в лучан спитали?». Ну якось так… але це теж досвід.

Тому самим цінним у цьому проекті, основний кайф у тому, що мені вдалось консолідувати людей різних політичних поглядів, статків та крісел. Бо одну алею робила людина з одними політичними поглядами, а іншу – з другими. А ліхтарі вішала людина взагалі з третього політичного блоку.

Ніхто не вірив, що можна об’єднати представників «Солідарності»  та УКРОПу, але це спрацювало. І все це консолідувалось навколо однієї ідеї – Луцька. Ми можемо бути членами будь-яких партій чи організацій, але основним пріоритетом повинен бути наш Луцьк. Бо це наше місто, бо нам тут жити. І це спрацювало. Тому я дуже пишаюся саме цим.

- Але останній рік здебільшого лучанам запам’ятався інакше: боротьба за крісло, відкрите поливання брудом, обшуки, затримання, суди…  Як ви розцінюєте таку форму політичного протистояння, яке виникло в Луцьку після смерті Миколи Романюка?

- Все було сполітизовано. На 99,9% того, про що ви зараз мене запитуєте, це чиста рафінована політика. Це моя суб’єктивна думка, але авторство, кінці тих ниток ведуть на Банкову.

Я маю дуже цінний досвід роботи у виконкомі і розумію, що законодавство цієї країни треба міняти на 90%. Всі регіони, м’яко кажучи, є «заручниками» Києва.

З цієї причини вибори в Луцьку не відбуваються, бо це не вигідно Адміністрації Президента, бо вони не контролюють це місто і область. І те, що відбувається в нас, певно, дратує нашого гаранта, бо знайшлась така вотчина, яка не танцює під його дудку.

Це один із тих чинників, які пояснюють, чому на даному етапі мені УКРОП ближчий, бо це опозиційна до влади партія. Щоправда, ймовірність того, що тут виграє представник Банкової, невисока. Саме тому ці політичні спекуляції та інсинуації, ці «хайпи» в інтернеті – це 99,9% політично інспірованого бруду.  

Це політична гра за вплив в регіоні. І тут якраз УКРОП є мішенню.

- Тоді чому Ви полишили членство у ГФ «Варта порядку» фактично перед самим розпалом тих подій, адже начебто «пливли в одному човні»?

- Ваше питання базується на слухах, на хайпах…

- Бо хочеться розвіяти чутки і почути або підтвердження, або спростування…

- Все набагато простіше і примітивніше. На той момент я не міг приділяти достатньо уваги різним сегментам, бо була вагітна дружина.

Побутових проблем і питань земних, якими треба займатись вже і зараз, – було набагато більше, аніж вільного часу. Тому мені довелось вибирати між тим, щоб влаштовувати якісь побутові питання і займатись «Вартою порядку».

Я не вважаю, що сталося щось страшне. Але знову ж таки: з того такий хайп зробили, цілий екшн. До цих пір у мене збереглися чудові стосунки  з керівництвом «Варти порядку».

- Ви є головою Спілки власників зброї Волині. То як же просуваються справи щодо легалізації носіння зброї?

- Ця тема знову ж таки гіперполітизована на всі 100%. Той же президент озвучив, що тільки 11% українців «за», а всі інші проти. Це перший тренд, який підхопили ЗМІ.

Друга маніпуляція - якщо дозволити короткоствольну зброю, то люди перестріляють один-одного в той самий день. А третя – хулігани зможуть, а доброчинні не зможуть… Саме з цього  почалась певна система залякування суспільства за допомогою ЗМІ. Насправді, все зовсім не так.

Давайте подивимось на ситуацію зовсім під іншим кутом і мовою сухих цифр. В деяких американських штатах після введення дозволу на відкрите носіння і зберігання короткоствольної зброї – злочинність падала в 3-4 рази. І це легко перевірити.

Якщо ми повертаємося до українців, то кількість злочинів, скоєних за допомогою вогнепальної зброї, в загальному вкрай невелика. По друге – динаміка падає, здається, з 2016 року. Це офіційна статистика поліції України.

- В цьому є якийсь парадокс…

- Я для себе пояснив це нашою ментальністю та гіпертолерантністю. Я не жартую і не «стібусь». Бо ми якось гіпертрофовано толерантні. В нас основна маса людей настільки терпимі і неагресивні, що часом доходить навіть до абсурду. 

Я впевнений, що в дуже багатьох людей зброя десь «прикопана» за принципом «хай буде, хай полежить». Якщо в дядька чи діда заховано пару автоматів, то це тільки провсяк випадок, а не для того, щоб когось вбивати. 

Отакий нонсенс – кількість незареєстрованої зброї росте, а кількість злочинів скоєних за її допомогою – падає.  Але це вказує, що не все так погано у наших головах.

- То якого законодавчого врегулювання не вистачає для того, аби кожен зумів захистити себе за допомогою зброї?

- Якщо говорити про дозвіл, то моя позиція дуже проста: якщо поліцейський має право застосувати зброю і за допомогою пістолета боронити ваше життя, то логічно, що і ви повинні мати таке саме право.

Але це виглядає вкрай не логічно і нерозумно, коли він має право застосовувати зброю, щоб зберегти ваше життя, а ви – ні.

Отак українське законодавство написано... В Україні взагалі немає закону про зброю. Його не існує. В Україні немає самого юридичного поняття, що таке самооборона і що конкретно ви можете робити, щоб боронити своє життя чи майно.

Двоє зловмисників вирубують двері у вашу квартиру, але якщо ви когось з них застрелите, то посадять вас. Чому? Тому що той, що вижив скаже: «А ми так пожартували». І вам інкримінують перевищення допустимих мір самооборони. І таких прецедентів дуже багато.

- То які плюси легалізації зброї?

- По-перше: гіпотетичний нападник чітко розуміє, що перед тим, як спробувати відібрати у вас сумочку, чи напасти на вас, ймовірність того, що у вас в сумочці лежить пістолет, – доволі висока. І він знатиме, що влада делегувала вам право стріляти.

Перед тим, як іти грабувати чийсь будинок людина 5 раз подумає, чи варто перелазити паркан. В деяких країнах, і зокрема в Америці, такий факт дає вам право стріляти. Тому що право приватної власності є беззаперечним і всіх попередили:  якщо хтось посягає на вашу приватну власність – ви маєте право застосовувати будь-які методи, в тому числі і зброю. І злодії це також знають.

- Теоретично – так…

- Якщо ми візьмемо злочинність в певних штатах США, то вона падала в геометричні прогресії від кількості проданих стволів. Тому що періодично людей вбивали, періодично хтось залазив у будинки, в машини… і кількість бажаючих отримати кулю в лоб – суттєво зменшилась.

Але було недостатньо прийняти тільки один закон. Тут треба, щоб держава зайнялась і просвітницькою роботою. Та сама національна поліція мала б проводити певні курси: якщо ви купили дозволену короткоствольну зброю, ви зобов’язані відвідати їх для того, щоб у вас у мізках відкарбувалось, що ви можете робити, а що – ні. 

І другий момент. Коли люди, не дай Бог, почнуть боронити таким способом своє життя і своє здоров’я – держава зобов’язана, як на мене, в першу чергу ставати на захист інтересів цієї людини і не піддавати сумніву.

Я б не хотів би знову ж таки посилатись на американське законодавство, але коли вивозять труп з подвір’я – дуже часто власника виправдовують. Чому? А щоб не створювати прецедент, бо в нас приватна власність беззаперечна. Він переліз – переліз. Але він знав, що є можливість отримати кулю, – знав. То чого ліз? І людину виправдовують за 15 хвилин і навіть не піддають сумніву.

І якщо такі прецеденти почнуть у нас з’являтися, я гарантую, що кількість злочинів, грабежів авто, квартир впаде в рази. Але все в руках держави!

- Ви досить часто опиняєтесь між двох вогнів – між владою, яка не чує громаду, і громадою, яка не хоче чути владу. То чим плануєте займатись далі?

- Один у полі теж часом воїн, але це в руках кожного. Просто я не можу займатися усім одночасно. В кожного нормального чоловіка повинна бути сім’я, свої обов’язки і пріоритети.  А якщо ти не можеш займатись чимось якісно, то нема чого лізти - вийди з ніші і дай дорогу іншим.

Останні півроку я намагаюсь побудувати будинок для своєї сім’ї. Можливо «будинок» – гучно сказано: 7 на 8 метрів, але це велика економія сімейного бюджету. І знову ж таки – хороша фізична нагрузка, адже не треба ходити в спортзал і витрачати на це кошти. Оскільки багато грошей немає на те, щоб найняти висококваліфікованих працівників, доводиться це робити самому. Люблю працювати руками і багато речей можу зробити сам.

Стосовно громади, то я б радив переступити через політичні амбіції, амбіції тих дядьків у Києві, тому що ми живемо тут, а вони живуть там. 

Бо завтра вони там помиряться або створять нову партію, а нам з вами тут жити.

Пріоритетом для лучан має бути Луцьк і найближчою для лучан має бути та політична партія чи група людей, яка вчинками і діями показує, як Луцьк стає кращим, сильнішим, чистішим і зеленішим.

Текст: Еля КОРОТИНСЬКА (Перший)

Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ (Перший)

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНИЙ


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина Під Верховною Радою сталися сутички активістів і поліції. ВІДЕО
Наступна новина Несподівана знахідка: на Волині під деревом знайшли церковний набір для святого Причастя
Останні новини
Схожі новини