«І в горі, і в радості, доки смерть не розлучить нас», – обіцяють молодята, коли вирішують створити сім’ю. Втім, статистика свідчить про те, що не всі розуміють, наскільки це – відповідальний крок. У 2019 році Україна була лідером з розлучень серед європейських країн.За припиненням стосунків зазвичай стоять біль і втрата кожного члена родини, зокрема дитини. Найчастіше ми говоримо про роль мами у вихованні дітей, але мовчимо про тих, хто має такі ж права й обов’язки – татів, які хоча й не менш потрібні дітям, але подекуди залишаються осторонь процесу виховання.
Як пережити розлучення, не втягнути у конфлікт дитину, як виховати дитину без травм навіть у неповній родині – про це ми говорили з сімейною психотерапевткою Тетяною Удаловою. Далі – пряма мова експертки.
«Мамо і тату, як добре, що ви разом!»
Роль мами і тата в житті дитини надзвичайно важлива. Повноцінний розвиток особистості, формування всіх базових навичок найкраще відбувається, коли в житті дитини присутні і жінка, і чоловік.
Це важливо від початку створення пари, коли люди закохуються, долають певні складнощі адаптації, вчаться приймати одне одного і розуміють, що готові до народження дитини. Саме на цьому етапі дуже вагомою є участь чоловіка. Відчуття безпеки для жінки є надзвичайно важливим, а саме чоловік їй це дає. Майбутній тато повинен допомагати дружині проходити шлях вагітності, пологів і з перших хвилин життя бути присутнім у житті немовляти – це те, що формує базове відчуття безпеки. І ми тут говоримо не лише про фізичний аспект, а й емоційний. Коли тато поруч, мама почувається у безпеці, а з нею, відповідно, і дитина. Якщо в маляти порушене базове відчуття безпеки, яке дає їй тато, то воно відчуває тривогу. Всі внутрішні ресурси йдуть на її подолання, відтак не залишається їх для розвитку.
Британські вчені проводили дослідження, яке показало, що діти, батьки яких брали активну участь у вихованні, були більш успішними і краще соціально адаптованими.
Тато важливий як для дівчинки, так і для хлопчика, хоч і дещо по-різному. Для дівчинки тато – перший і, можливо, найбільш значущий до певного етапу чоловік у її житті. Він дає дівчинці розуміння того, як взаємодіяти з чоловіками. Від тата – відчуття гідності, власної цінності, він формує ставлення дитини до себе. Крім того, для хлопчиків у дорослішанні важливими є рівняння саме на батька та ідентифікація з ним: “Я хочу бути таким як тато”, або – навпаки.
«Мамо, мій тато помер?»
Завжди необхідно бути чесним із дітьми. Якщо тато помер, то ніяких байок вигадувати не потрібно. Варто розповісти правду, але підібрати слова, зважаючи на вік. В іншому випадку малюк подорослішає, дізнається правду, й у цей момент буде відчувати себе зрадженим. Уявляєте емоції дитини, яку обдурила найближча людина? Це однозначно стане для неї ударом.
Усі мають право на правду та свої почуття. Рідні не мають боятися почуттів дитини, бо горювати через втрати – це нормально. У випадку смерті одного з батьків, важливо пройти цей етап разом із близькими. Звісно, пояснити це сину чи доньці варто правильними словами. Але, якщо тато помер, казати маляті, що він «кудись поїхав» – неприпустимо. Варто також говорити про свої почуття і сприйняти емоції дитини: «Я розумію, що тобі сумно. Мені також дуже важко. Але ми обов’язково впораємося».
Упродовж життя втрати не оминають нікого. І саме в дитинстві ми вчимося переживати їх.Проте не варто перетворювати втрату на катастрофу, адже є ризик зануритись у патологічне переживання горя, тобто постійне почуття туги, пошуки померлого, безперервні думки про втрату, невіру в смерть близької людини, відсутність визнання втрати.
Якщо дитя втратило батька у досить ранньому віці і не пам’ятає про нього нічого, важливо, аби матір ділилася з ним власними спогадами, розповідала про свого чоловіка, показувала світлини.
У будь-якому разі смерть батька або те, що він залишає сім’ю, – завжди травма для дитини. Я сказала би, що це — руйнування її звичного світу. Але близька людина, яка з нею залишилася, може допомогти пережити це.
«Мамо, куди зник тато?»
Кожна життєва ситуація має свою історію: «Кожна щаслива сім’я — щаслива однаково, кожна нещаслива сім’я — нещаслива по-своєму». Точно не трапляється так, що все було чудово, а одного дня стало дуже погано. Переважно розлученню батьків щось передує. Для усіх цей процес болісний, бо він також про втрату. Жінка, яка емоційно не пережила свого розлучення, цієї втрати, цього болю, найчастіше уникатиме розмов із дитиною про ситуацію, яка склалася. Тим часом малюк буде відчувати: щось таки відбувається.
Якщо дитині не розповідають правду, вона схильна фантазувати і брати всю провину на себе: «Це я погано себе поводила, тому тато пішов». Тому мамі важливо знайти сили і можливість пояснити доньці чи сину, чому тато з ними більше не живе.
Завжди можна розповісти про ситуацію через власні почуття: «Я теж сумую, мені теж боляче. Я розумію твій біль. Ми з татом сварилися, налагодити усе нам не вдалося, тому ми вирішили, що будемо жити окремо».Однак, варто наголосити дитині, що, попри це, вона однаково важлива і мамі, і татові: «Ми тебе любимо так само, тут немає твоєї провини». Необхідно підтримати її, запевнити, що спільно ви впораєтеся.
Якщо дитина росте у неповній сім’ї, де її виховує лише тато або мама, то для її розвитку важливо, щоб була інша жіноча або чоловіча фігури. Це може бути бабуся або дідусь, друг сім’ї або подруга, вчителька або тренер.
Ми всі родом з дитинства. Діти, які отримали певний травматичний досвід у сім’ї, мають проблеми з комунікацією, адаптацією, впевненістю, самооцінкою, вірою у себе. Власне, ці якості дає батько. Звісно, ми не можемо говорити, що усі тати ними володіють, однак, якщо вони мають ці якості, то зазвичай передають їх дитині, навчають її.
«Мамо, тату, ви розлучаєтесь?»
Якщо ми говоримо про фізичне розлучення, то воно настає безпосередньо у суді чи РАЦСі, однак емоційне розлучення відбувається набагато раніше. Сім’я перебуває у стані «холодної» або «гарячої війни» тривалий проміжок часу і, звісно, це доволі серйозно травмує дитину. Особливо травматичною є безпосередня участь у конфліктах батьків.
У будь-якому випадку адаптація до нової реальності проходитиме важко. Але якщо поруч мама, яка підтримує, розуміє, слухає, то й маляті буде легше. Рівень травматизації дитини залежить від того, наскільки цей «фундамент» підтримки був міцний. Батькам важливо сісти й обговорити те, як усім жити далі, щоб кожен член сім’ї почувався задоволений, а найважливіше – дитина.
Різкі зміни в поведінці можуть свідчити про певну психологічну травму. Коли весела дитина стає замкнутою, не хоче спілкуватися, відмовляється відвідувати гуртки, її навчання погіршується, або ж надмірно активна в якийсь момент стає дуже «зручною» (просто думає, що тато її розлюбив, і боїться, що те саме станеться з мамою) – це перші показники травми у дітей. З цим необхідно працювати, оскільки ситуація може лише погіршитися.
Є й діти, у яких травма проявляється психосоматичними, невротичними розладами, тобто не лише поведінковими змінами. Тут однозначно треба звертатися до психологів, психотерапевтів, цього не варто боятися. У кожного дорослого є вибір: «нести» свою травму все життя або пропрацювати її і позбутися. А у дитини такого вибору немає, їй у цьому повинні допомогти батьки.
Якщо тато не ігнорує дитину, не висловлює небажання її бачити, мама має знайти в собі сили і піти на домовленість з партнером. Бо подружні стосунки — це вибір, а батьківство — це назавжди.
Найважливіше при розлученні зберегти нормальні стосунки з партнером: якщо щасливі батьки (навіть окремо), буде щасливою і дитина. У процесі дорослішання дитини виникає безліч питань, які мають вирішувати тато і мама спільно. Дитині дуже важливо бачити спокійний діалог між двома найближчими для неї людьми. Отож, домовленість – на першому місті.
Якщо говорити про час, який кожен із батьків проводить із дитиною, то дуже багато залежить від їхніх бажання і можливостей. Головне – аби спілкування не перетворилося у ще один конфлікт і «відвойовування» годин.
«Мамо, я уже доросла»
Чи пронесе людина дитячі травми від розлучення або втрати батька у доросле життя, залежить лише від близьких, які були поряд. Добре, якщо поруч із мамою з’явиться інший надійний чоловік, який допоможе їм пережити складний момент, а дитина бачитиме чоловічу роль, підтримку, стимул до розвитку. А може трапитися й так, що хлопчика виховає травмована матір, яка з розлучення зробить трагедію усього життя, і йому вже дорослому буде складно будувати стосунки з жінкою, створювати власну сім’ю, виховувати дітей, а подекуди й соціалізуватися.
У випадку смерті одного з батьків, якщо дитині не допомогли пережити втрату, не звернулися до психолога, це може боліти все життя. Пропрацювати травму – це не забути і викреслити (бо ми ніколи нічого не забуваємо). Це означає згадувати свій досвід так, щоб всередині вже нічого не горіло, не боліло, не резонувало.
Неповна сім’я – це не клеймо для дитини. У сучасному світі інститут сім’ї дещо здає свої позиції, і жінка є цілком самостійною, повноцінною особистістю. Однак, дитина у процесі виховання повинна бачити і жіночий, і чоловічий приклади, відчувати підтримку та залученість у своє життя як від матері, так і від батька.
Текст: Юлія ГАЛЕЦЬКА
Фото: Юлія КОЦЮБА
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
