100 днів мер. Ми поговорили з Ігорем Поліщуком

100 днів мер. Ми поговорили з Ігорем Поліщуком
Луцький міський голова Ігор Поліщук

Ми їдемо мостом на Шевченка. Це – субота, майже восьма ранку, дорога порожня. І це унікальна пора, коли тут  немає тягучки...

Усі, хто є в машині, думають про те, що буде, коли в Луцьку візьмуться до реконструкції моста. Мені хочеться, щоб так думали...

Цієї суботи у нас інтерв’ю з Луцьким міським головою Ігорем Поліщуком. Привід – найбанальніший із банальних: 100 днів у кріслі мера офіційно.

Щоб утекти від кабінетного настрою, я беру вибір локації на себе і навмисне пропоную говорити у порожній концертній залі.  Неочікувано: він погоджується. Насправді хотілося вивести Ігоря Поліщука із зони комфорту. Спровокувати на дещо інші історії. Та інші емоції.

Тому – дочитайте до кінця...

Для довідки. Луцькому міському голові – 32. У нього за плечима досвід важких політичних баталій, непростої перемоги на виборах і реноме керівника, який у команді політика Ігоря Палиці. Усі ці сто днів Ігор Поліщук працював на те, щоб довести, що лучани не помилилися з вибором.  Встиг дати старт кільком важливим проектам. Встиг підтвердити статус максимально публічного мера. Але так і не укомплектував керівні кабінети у міськраді.

 

*  *  *

(поки їдемо)

- Ігоре Ігоровичу, кожного ранку йду на роботу з Чернишевського через міст на Шевченка і Набережну – і бачу проблему з тягучками на цих дорогах, вузьким мостом, тощо. Іноді мене підвозять сусіди, але коли розповідаю водіям про плани реконструкції цього моста, вони все ще іронічно всміхаються і мало вірять, бо сприймають це як передвиборчу обіцянку. Наскільки реальні плани? 

- Реальні. Зараз проведений тендер на вибір проектанта. Це дуже й дуже серйозний об’єкт, тому до проектування треба підійти надсерйозно, щоб він коштував розумні гроші і прослужив багато десятків років. Проектант приступив до проектування. Думаю, що це займе весь цей рік. Будемо міркувати, як зробити цей ремонт максимально швидко.

Весь міст необхідно розібрати, доставити додаткові опори. Це колосальні роботи. Звичайно, що Ковельська буде перенавантажена, це проходитиме важко, але рано чи пізно треба починати.

Безпосередньо до ремонту будемо приступати наступного року. Важко сказати точну вартість. Наразі припускаємо, що це десь біля 30-ти мільйонів. Буде тендер на відбір підрядника – побачимо.

У дорозі з мером

- Останнім часом багато тягучок на Набережній зі сторони Ковельської. З чим, на вашу думку, це пов’язано?

- Люди просто не вміють проїжджати турбокільце. Я виїжджаю з роботи, їду вулицею Даргомижського і повертаю праворуч. Бачу, що всі люди стають у ліву смугу.

Турбокільце створене для того, щоб ним можна було рухатися одночасно двом машинам.

У чому кайф?

Локація.   Ми перебираємося до зали музичної школи №1. Беремо стільці. Позаду – рояль, попереду – порожні місця. В інші дні тут вирують інші емоції. Попри вихідний, у міського голови попереду кілька зустрічей, тому я час від часу поглядаю на годинник, щоб вписатися у таймінг мера.

Незвично говорити в оточенні порожніх стільців та з роялем за плечима було тільки перші кілька секунд.

Згодом міські драми беруть гору...

 

- Субота. Вихідний. Ранок, а ми тут. Згодом – у вас ще робочі зустрічі, у міській раді є заходи... Скажіть, у чому кайф від цієї роботи?

- Так, життя насичене. Побачимо за результатами. Цей «кайф», як ви кажете, відчуваєш, коли навіть бачиш такі об’єкти, як ця зала. Шкода, що немає зараз фотографій, щоб показати, яка тут була руїна...

Задоволення від цієї роботи точно в тому, що ти можеш лишити по собі щось матеріальне, те, що буде багато-багато років  після тебе.

Тут ми зробили капітальний ремонт, відреставрували цей абсолютно занедбаний рояль, який стояв у театрі ляльок, найняли для цього Чернігівську фабрику музичних інструментів. Думаю, він послужить тут ще не один десяток років. З таких речей і складається весь «кайф» (сміється, – авт.).

- Що ви вже встигли за ці сто днів?  Якщо коротко.

- Найперше, і мені здається, що це дуже важливо, ми налагодили нормальну роботу Луцької міської ради, депутатського корпусу, виконавчого комітету, всіх управлінь, департаментів. Дай Боже, щоб і в 2025 році під кінець каденції наші сесії проходили настільки конструктивно і з користю для міста.

Згадую тепер, як у позаминулій каденції були триденні сесії, з виступами на півгодини – це жахливо, бо забирає час у міського голови, в депутатів, у працівників виконавчих органів, вносить деструктив.

Щодо конкретних речей. Ми пришвидшили отримання тролейбусів: сьогодні вже 10 нових тролейбусів є. Завершуємо встановлення розумних зупинок: уже 7 є, а 2 ще встановимо наступного тижня. У співфінансуванні з обласною радою придбали квартиру для спортсмена. Це хороша програма.

Сформували непоганий бюджет. На щастя, оптимізували витрати і знайшли максимально можливостей, щоб збільшити доходи. Сьогодні маємо добре перевиконання, що дозволить нам цього року зробити чимало хороших проектів.

- Буквально днями «Радіо Свобода» записало інтерв’ю з мером Дніпра Борисом Філатовим. Я звернула на нього увагу тому, що він теж говорить про «місто без маршруток»... Цікаво у цьому контексті запитати про дві речі. Перше: «місто без маршруток» - це такий мерський тренд зараз? Вимога часу? Друге: хто з міських голів в Україні є таким, чий би досвід вам би було цікаво перейняти?

- Давайте з другого. Можливо, я скажу зараз таку фразу, яка не сподобається багатьом. Можете критикувати, але я вважаю найкращим міським головою покійного Геннадія Адольфовича Кернеса. Я познайомився з ним у 2017 році. Ми мали досить тривалу розмову.

- За яких обставин?

- То була робоча поїздка в місто Харків. Поясню, чому так говорю. Я оцінюю його діяльність виключно з тих позицій, як змінилося місто за той час, коли він ним керував.

Справа у тому, що, навчаючись у Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого, я був у Харкові в 2011-2012 роках. Безумовно, і на той час це місто виглядало гарним, масштабним. Все-таки це «перша столиця».

Згодом тривалий час я не їздив до Харкова, а вдруге потрапив туди у 2017-му - і був вражений змінами, які впровадили в місті за цей час. Вражений підходом до вирішення господарських питань. Вражений командою Геннадія Адольфовича, наскільки це люди професійні, з величезним управлінським досвідом. Вражений тим, наскільки детально пропрацьовується кожен проект, який реалізовується у місті. Вражений чистотою. Люди, які приїздять туди з інших міст, просто не вірять, що це Україна...

- Ви так розповідаєте, що мені захотілося в Харків. Не була там з часу прес-конференції в академії президента Ющенка. Тому я й заперечити вам не можу…

- ...Вражений парком імені Горького. Коли ми почали зміни в нашому парку, то стали це робити саме після побаченого там. Він надзвичайний, як буде можливість, відвідайте. Були на комунальному підприємстві, яке займається бездомними тваринами. Просто у кожній сфері там був порядок, у кожній сфері працювали професійні люди, здобутки міста було видно. Не треба  було довго розповідати, що зроблено, ти все бачиш.

- Ви не боїтеся критики, згадуючи Кернеса? Коли ви висловили публічне співчуття через його смерть, вас критикували, згадуючи покійному Кернесу історію про «ХНР» та багато іншого.

- Я вважаю, що критика в цьому випадку недоречна. Це - мій колега, його обрали більшість виборців, які прийшли на місцеві вибори в Харкові. Обрали навіть попри те, що він фактично участі у виборчій кампанії не брав. Він був відсутній у місті. Я думаю, що це величезний кредит довіри, який далеко не кожному міському голові вдасться повторити.

«Коли ми почали зміни в нашому парку,
то стали це робити саме після
побаченого у Харкові»

«У селах не пошкодують, що приєдналися»

- Повернуся до «міста без маршруток»... Вважаєте це реально втілити в Луцьку?

- Ми рухаємося в цьому напрямку. І щодо якомога швидшого завершення проекту з отримання 29-ти тролейбусів, і щодо спонукання тих підприємців, які здійснюють перевезення, щодо придбання нормальних автобусів, у яких немає дірок у підлозі, в яких не відвалюються колеса на ходу, які є комфортними. Цього тижня оголосили конкурс на маршрути 23 і 23А, вимога: відповідність транспорту екологічному стандарту євро-5. Тобто «Богдани» для цього не підходять. Орієнтуємося  на максимально швидке покращення громадського транспорту: і приватного, і комунального.

У нас в місті щодня рухається орієнтовно 140-150 маршруток. 29 тролейбусів, які ми отримаємо, зможуть замінити 70-80 маршруток. Натомість у нас було 42 тролейбуси, отримали 10 нових. На лінії орієнтовно завше 50, бо постійно якийсь транспорт чи на капремонті, чи на поточному.

Я очікую, що в нас лишитися 60 маршруток. У процесі оновлення транспорту і вони не витримають конкуренції.

Залишиться вирішити питання з приміськими маршрутками, які будуть рухатися містом. Для цього треба виносити автостанцію за місто. І це питання таке складне, дискусійне...

- Мені тут хочеться опонувати тим, що Луцьк – це ж обласний центр, його не закриєш від нелучан, це нелогічно якось...

- Так. З приміста приїжджають люди, які працюють в Луцьку, підприємства, на яких вони працюють, сплачують податок з доходів фізичних осіб, тому необхідно шукати баланс.

- Чи складно бути «мером села»? Мером міста ви бути вмієте, у вас був час повчитися. Натомість ви отримали у підпорядкування досить віддалені села. Буків. Озденіж. Іванчиці...

- Не можу сказати, що це важко. Я переконаний, що ми забезпечимо роботу всіх служб, всіх органів таким чином, що мешканці не пошкодують про те, що вони приєдналися.

Зараз - етап впровадження змін... Уже завершився підбір кадрів, які будуть здійснювати обслуговування мешканців тергромад: і працівників ЦНАПу, і працівників департаменту соцполітики, й інших. Ми зможемо забезпечити надання якісних послуг для цих мешканців, нормальну діяльність житлово-комунального господарства. Будемо вкладати кошти у вирішення інфраструктурних проблем, які є в громадах, – і люди не будуть розчаровані. Принаймні таке завдання я ставлю своїм підлеглим: і старостам, і заступникам, і секретареві міськради.

«Будемо вкладати кошти у вирішення інфраструктурних
проблем, які є в громадах, – і люди
не будуть розчаровані»

Перше наше завдання – не допускати жодної дискримінації  навколо того, де людина проживає: в селі чи в місті. Ми сьогодні є Луцька тергромада. Ми всі одна громада.

І ми підтверджуємо свої наміри на ділі. Зокрема, на завершення будівництва заборольської школи (а це, напевне, найбільш складна школа у нашій громаді, бо діти вчаться у три зміни, а кількість місць критично мала) вже виділили 15 мільйонів. І на решту закладів: це і Княгининівський НВК, й інші.

- Вважаєте старост частиною своєї команди?

- Так, безперечно.

- Коли ви презентували цих людей, казали, що до них є низка важливих вимог, одна з таких – бути максимально публічними. От ви – суперпублічний мер: фейсбук і все інше. А от старости, у мене таке враження, недопрацьовують у цьому напрямку. Пригадую,  коли випав сніг, то одна з груп Княгининівської громади кілька днів розривалася, бо всі писали: «А де наш староста? Чого не напише, які проблеми, як справи?».

- ...Староста у цей час їздив і скеровував водіїв тракторів, яких ми найняли у приватних компаніях, чистити вулиці. Звичайно, їм ще треба трошки повчитися, як бути публічними. Але номери їхніх мобільних телефонів доступні, той, хто має бажання сконтактувати, може це зробити.

- Вам комфортно працювати з цими людьми?

- Поки що так. Звичайно, не всі старости працюють однаково: у когось краще вдається, в когось гірше. Але ми постійно звертаємо увагу на недоліки. Щось ми підказуємо, щось – вони нам, тому що багато старост – колишні голови сільських громад, які пропрацювали не один рік, знають кожну вулицю і кожну хату в селі.

Я думаю, що все вийде. Звичайно, що період, коли триває реорганізація сільських рад, непростий. Окремим старостам, зокрема, Валерієві Войнаровському, який до цього не був у системі місцевого самоврядування, складно адаптуватися. Але я переконаний, що він з тим справиться.

«Давайте про заступників. Усі питають про заступників...»

«У мене нема людей, яких я не пробачив»

- Маю питання про конкурентів з виборів, ще з того життя. Якби так склалося, що на порожній дорозі ви зустріли Богдана Шибу, то щоб ви йому сказали?

- Привітався б і пішов далі.

(пауза) Я не відчуваю якихось негативних емоцій стосовно нього, тому що не хочу витрачати свій час і своє життя на якісь образи, на згадування неприємних моментів і так далі. У мене немає таких людей, яких я не пробачив.

- Чи вважаєте ви, що вже сформували свою команду?

- Ще ні. У процесі формування, безумовно, що із заступниками ми ще працюємо. Мене дуже часто запитують щодо заступників. Не можу сказати, що сьогодні мені вкрай некомфортно працювати без першого заступника і важко займатися питаннями, якими він має займатися («Луцьктепло», «Луцькводоканал», «Луцькспецкомунтрас», ЖКГ), але вимоги до цієї людини є дуже високими. Це надзвичайно відповідальна ділянка роботи.

Як на мене, краще довше пошукати і перевірити тих людей, які претендують на цю посаду, ніж взяти когось поспіхом і через рік чи через два зрозуміти, що помилився.

- Я розумію, що вже знаєте імена претендентів і їх не скажете. Розкажіть тоді, якими якостями професійними та особистими повинен ваш потенційний перший заступник володіти.

- Порядність, відповідальність, вміння відрізнити правду від брехні, бо іноді підлеглі (це буває дуже часто) подають інформацію у тому світлі, в якому їм вигідно, хочуть банально ввести в оману. Я не хочу сказати, що це масово, але, на жаль, це є в усіх сферах. Перший заступник не може бути професіоналом одночасно і в галузі водопостачання, і в постачанні тепла, ремонту доріг, дворів, вивозу сміття і всього  іншого. Необхідно відчувати людину: чи вона каже тобі правду. Необхідно розуміти, що робочий день ненормований. Для багатьох є проблемою, що тобі можуть зателефонувати о 5-й ранку, о 19-й вечора, часом вночі кудись виїхати треба. Це робота непроста, і багатьох зупиняє оплата праці.

- З яких політичних сил ви обираєте? З тих, що формують більшість?

- Немає тут жодних політичних моментів. Немає.

- Тобто є варіанти, що першим замом у вас може стати людина, скажімо, з поля зору «Свідомих», тобто з опозиційного середовища?

- (пауза) ...Можливо. Коли я кажу, що проти політики у чистому вигляді у міських органах самоврядування, то кажу це щиро. Політика заважає розвитку міста. Я стараюся максимально донести цю думку до колег-депутатів, і поки що, мені здається, що політики у нас під час сесій і в повсякденній діяльності, мінімум. Щиро сподіваюся, що так і буде.

«Немає тут жодних політичних моментів. Немає...»

- Після виборів претендентом на першого зама називали Дмитра Дубняка, батьківщинівця, керуючого справами облради з часів Ігоря Палиці. Чому не він все-таки?

- Хто називав?

- У кулуарах. Політики місцеві, коли їх запитувала, припускали саме такий розвиток подій. Думаю, небезпідставно.

- У тих, хто його називав, треба й запитати. Принаймні, я не називав його прізвища.

- Ви проводите прийоми громадян, приділяєте цьому значну увагу. Я пригадую, якими були ці прийоми у покійного Миколи Романюка, люди йшли до нього масово. Й іноді буває, сидиш, слухаєш як журналіст, і розумієш, що половина з цих скарг чи не туди, чи вирішилася б деінде запросто, чи просто не скарга, а плачі про життя, в яких мер не зарадить. Чи ефективними є такі формати, на вашу думку? Нема відчуття, що люди йдуть аби йти?

- Воно все так, але це теж частина моєї роботи.

От, наприклад, прийом був позавчора, а вчора зранку телефонує секретар і каже: «До вас прийшло двоє людей, дуже хочуть потрапити». Питаю, з яким питанням. Кажуть, скарги на діяльність ОСББ. Викликав терміново представника депратаменту ЖКГ, який займається ОСББ, щоб він їх проконсультував. Але вони лишилися незадоволені консультацією, хочуть до міського голови і все.

Чоловік – учасник АТО, жінка – військовослужбовець. Прийшли, поскражилися мені на діяльність своєї голови ОСББ. Не буду вдаватися у деталі. Кажу: «Ви ж розумієте, що я нічим не можу допомогти? Ви ж можете її переобрати і вирішити проблему таким чином». Відповідають: «Ми розуміємо, але ми дякуємо, що ви нас вислухали». Все: вони пішли, їм стало легше.

- Буквально вчора чула, як ви пропонували формат прийому громадян онлайн у фейсбуці Чому ви не проти на це виділити свій час?

- Дуже багато людей не мають бажання приходити й очікувати на прийом. Натомість ми повинні чути максимальну кількість проблем, які є в місті, чути максимальну кількість людей за ці 5 років. Відверто скажу: підглянув цей досвід в інших міських голів. Адаптуємо, удосконалимо цей процес і запустимо. Години у місяць витратити на це варто. І не складно.

«Я не називав його прізвища»

«Всю увагу сконцентруємо на проспекті Волі

- Коли читати, слухати, бачити, про що ви говорили, підсумовуючи 2020-й і звітуючи про виконання запланованого (обіцяного), то часто звучали фрази на зразок «на жаль, ми не змогли це втілити у 2020-му...»... І наприклад, «почати реконструкцію проспекту Волі». Вже 2021-й, чи будуть приступати до роботи і коли?

- Будуть. У п’ятницю в конференц-залі ЦНАПу ми презентуватимемо (уже презентували, – авт.)  своє бачення цієї реконструкції. Замовили базовий проект у місцевих проектантів. Ця частина проекту враховує, яку товщину основи необхідно покласти у певному місці. Проспект Волі на відрізку від Шопена до Київського майдану є неоднаковим. Він ремонтувався у різні роки, в різних місцях різна основа, відповідно: десь треба її підсилити, а десь – нема необхідності.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Проспект Волі - паркінг? Ну, ні». Обговорення реконструкції

Проаналізували повністю всі комунікації, каналізації, зливові каналізації... Визначили, що необхідно де робити, щоб після ремонту не довелося знову зривати асфальт.

А естетичну й урбаністичну частину замовили в архітектурній майстерні «МОSТ» у Рівному. На мою думку, це талановиті молоді люди, які дотримуються строків, які ми обумовлюємо. Тому що ми працювали з різними архітекторами, з різними проектантами, основною проблемою всіх є дотримання термінів. Домовляємося про проект скверу за три місяці, а він виходить за 8 місяців. Мені така робота не підходить. Бо я зобов’язуюся перед людьми зробити той чи інший об’єкт за розумні строки, а вони мене підводять. Ці люди мене ще не підводили. Побачимо, як буде.

Є різні думки: наприклад, знести всі дерева і зробити по дві чи три смуги в кожну сторону...

- Знаєте вже легендарну луцьку історію, як Кривицький зніс дерева на Перемоги за одну ніч?

«Сподіваюся, нам вдасться зробити
проспект Волі цікавим для пішоходів»

- Знаю. Я – противник цього. Я не можу сказати, що сьогодні проспект Волі є перенавантажений критично. Необхідно думати над тим, як зробити кращим рух вулицею Глушець, яка паралельна проспекту Волі. Проектанти попрацювали над вирішення проблеми перехресть проспекту Волі та над пришвидшенням переїзду.

На технічних смугах передбачені місця для паркування. Бо сьогодні дуже часто люди просто паркують автомобілі на дорозі і займають цим половину смуги. Будуть облаштовані спеціальні паркомісця.

Разом із тим ми збільшимо озеленення, залишимо існуючу ширину пішохідної доріжки, зробимо велодоріжку. Сподіваюся, що нам вдасться зробити проспект Волі цікавим для пішоходів. Якраз завдяки озелененню, освітленню, тому, що приберемо припарковані автомобілі (як біля стоматполіклініки, скажімо) перетворимо тротуари на зручні.

- Скільки часу ви собі даєте на це?

- Хотілося б до кінця року. Однак будемо бачити, наскільки швидко зможемо замінити мережі. Це найбільш трудомісткий процес. Коли почнемо їх заміну, можуть проявитися «сюрпризи», адже більшість мереж вкладалися у 60-70 роки.

- Чи входять у цей проект роботи на Київському майдані?

- Київський майдан будемо робити окремо. Плануємо проїжджу частину заасфальтувати. Щодо самого майдану – це чудова площа, але вона нецікава для лучан. Ми вже говорили про це з головним архітектором. У майбутньому будемо думати, як її осучаснити, наповнити життям, щоб слугувала не тільки для мітингів перед облдержадміністрацією, а й для якихось гарних подій.

- Театральний майдан теж був у планах на 20-й рік. Що з ними?

- Ми планували ці роботи. Це правда. Але сьогодні є проблема з тим, що у нас в Луцьку немає підрядників, які одночасно зможуть потягнути ці два об’єкти.

Театральний майдан цього року однозначно не будемо зачіпати. Всю увагу сконцентруємо на проспекті Волі. Краще зробити його наступного чи ще через рік, але якісно, витратити більше часу на проектування, обдумати ці рішення.

Це дуже серйозні проекти, вони будуть зроблені. І мають бути зроблені так, аби найближчі 20 років їх не зачіпали. У таких серйозних проектах я не люблю поспішати.

- ...З туалетом у парку щось теж не спішать.

- Як тільки погода дозволить – будемо робити, кошти передбачені.

- Тобто цього літа ми в парку будемо почувати себе більше людьми, ніж минулого?

- Так.

«Краще зробити його наступного чи ще через рік, але якісно»

Ринку на Набережній не буде

- Старий ринок. Чому – затишшя? Це питання виникає у багатьох людей, часто можна почути думки: «Чому ж нічого не роблять з уже звільненою частиною? Хай би починали...». То чому? Через суди?

- Нам вдасться вирішити це питання. Проблеми в судах немає: всі суди на нашу користь. Є три судових процеси навколо Центрального ринку, фактична більшість яких уже завершилася. Перший - навколо рішення виконкому щодо демонтажу тимчасових споруд на Замковій: всі були оскаржені, 5 позовів задоволені, підприємцям  відмовлено й у Волинському окружному адміністративному суді, і в апеляційному... Розглядається шостий позов, але тут, з огляду на 5 попередніх, нема сумнівів.

Є дві інших справи в господарських судах: про скасування нашого рішення про непродовження договору оренди і скасування рішення про поділ земельної ділянки.

Щодо рішення про непродовження оренди: 27 серпня 2019 було прийняте, оскаржене в Господарському суді Волинської області. У першій інстанції ми виграли, в Рівненському апеляційному господарському суді теж виграли ми. Обспоживспілка подала касацію у Верховний Суд України, той направив касацію на новий розгляд в суд першої інстанції. І Господарський суд Волинської області знову прийняв рішення на нашу користь. Сьогодні справа розглядається у Рівненському апеляційному господарському суді, але, на мою думку, жодного іншого рішення з правової точки зору, аніж залишити наше рішення в силі, у суддів прийняти немає можливості.

І – справа щодо поділу ділянки. Рада виділила земельні ділянки під об’єктами нерухомості, які належать облспоживспілці, бо це наш обов’язок. Це рішення було оскаржене в господарському суді. Ми виграли цю справу в першій інстанції.

Наразі всі рішення, які ми прийняли щодо Центрального ринку, є чинні.

- Але ідея з Новим ринком (біля заводу «Кромберг енд Шуберт») не працює. Чому?

- Мало людей переїхало. Це – одна з причин. Багато власників контейнерів на Старому ринку мають їх на Новому. Ми думаємо, як правильно поступити. Необхідність перенесення Центрального ринку обговорюється з кінця 70-х. Я знайшов вирізку з газети, де архітектори говорять, що йому там не місце. Були спроби в Богдана Павловича (ексмера Богдана Шиби, – авт.), в покійного Миколи Ярославовича (ексмера Миколи Романюка, – авт.). Це ключове питання для нас. Думаю, ми його завершимо. Хочу сказати, що принаймні більша половина контейнерів з Центрального ринку вже вивезена...

- Ви самі іноді згадуєте, що є певні земельні ділянки, які ви будете пропонувати підприємцям з ринку. Однак не хочете їх називати. Часто звучить «в народі» варіант – на Набережній. Оскільки часто це чую, то хочу, щоб ви чи спростували, чи підтвердили, що такий варіант є.

- Так, є декілька ділянок. Але ні, це не Набережна.

Якщо називають Набережну, то я розумію, що це зона, яка ліворуч, коли повертаєш з ковельського мосту, то це, по-перше, зона підтоплення, по-друге, це так звана прибережна лугова зона, там заборонено будівництво. Щоб змінити статус цієї зони, забезпечити відсутність підтоплення, необхідно вкладати колосальні гроші, збільшувати дамбу, а це серйозний екологічний проект, який треба погоджувати у міністерстві.

На мою думку, це місце для подібного не підходить, там болотиста місцевість. Ніхто не буде вкладати туди десятки мільйонів.

Набережна для ринку? Ні-і...

Кінотеатр «Луцьк» хочуть продати

- Є в Луцьку окремі будівлі, які я називаю спадком совдепу. Одна з них на проспекті Молоді. Сам проспект змінюється, але досі стоїть непорушно старий кінотеатр «Луцьк» (потім клуб «ХХІ» століття») і зводить ці всі зміни нанівець, бо обдертий і страшний. Поруч літак, який теж у приватній власності, і який теж не задіяний у міський простір. Вони ще довго так стоятимуть?

- Наскільки мені відомо, сьогодні кінотеатр «Луцьк» продається. У мене є інформація, що нинішній власник приміщення шукає наступного власника. Сподіваюся, що цей процес відбудеться швидше – й на місці кінотеатру постане якийсь інший заклад, а приміщення і територія навколо нього буде приведена в порядок.

- І ще про ще один кінотеатр хочеться запитати. «Батьківщина» у серці Луцька, під міською радою,  стоїть і руйнується. Буде шкода, бо це стіни з історією...  Немає новин?

- Сьогодні ми розглядаємо можливість фінансування реконструкції цього приміщення за різними грантовими проектами: під культурно-виставковий центр, під інші потреби. Дуже довго було спірним питання власності, зараз це наша комунальна власність. Але земельна ділянка належить обласній державній адміністрації. Я не думаю, що це буде перешкодою для реконструкції. Потрібно чимало коштів, саме тому цю проблему можна вирішити за ресурси певних грантів. Шукаємо їх.

- Музей історії Луцька існує тільки в обіцянках? Чи вже є щось більше, ніж розмови у розпал виборів?

- На Драгоманова, 1, де раніше був клуб «Патріот Волині» та невеличка бібліотека, буде таке місце. Сьогодні разом із художником Олександром Дишком працюємо над змістовим наповненням цього приміщення.

Тут може бути музей історії міста Луцька, разом із тим і культурно-мистецький центр. У Олександра є маса робіт, які можна там виставити. Приміщення потребує ремонту. Ми його зробимо. Разом із ремонтом площі Ринок, вулиці Драмгоманова то буде гарне доповнення до туристичного потенціалу. Сьогодні це не площа, а парковка.

- Чи виправданим було облаштування ковідного шпиталю в пологовому будинку? Вже пройшло трохи часу, стихли політичні бої, що кажуть цифри?

- Я вважаю, що виправданим. Місця в пологовому сьогодні рятують від переповнення й інфекційну лікарню, і лікарню в Боголюбах. У нас нині є 150-160 вільних місць із доступом до кисню. Якщо ми віднімемо 102 місця в пологовому, то лишається 50. Це було б критично мало для нашого міста.

Звичайно, можна довго розмірковувати над тим, де було б краще розташувати такий тимчасовий госпіталь. Але є одне питання: облаштуванням медичних закладів мають займатися медики, а не політики. Коли ми реалізовували цей проект, то зібралися з професіоналами і порадилися, який заклад найшвидше ми можемо пристосувати з найменшими бюрократичними перешкодами.

Були думки про поліклініку МВС на Чернишевського, про госпіталь ветеранів війни, але ці всі заклади не є міськими, вони не мають мережі точок доступу до кисню, у них не було кисневих станцій. В умовах недостатності забезпечення киснем, ми дуже довго чекали б. У той час існувала загроза мати переповнену лікарню.

Було багато розмов: все, катастрофа, на пологовому можна ставити крапку... Пологовий працює успішно. Продовжуємо купувати обладнання туди, нещодавно придбали ретгенапарат за 1,2 млн грн, якого так не вистачало. Все нормально. Ніхто не боїться їхати туди народжувати. Корпуси не зв’язані, є окремий заїзд. Тим паче коронавірусні хворі в одному з корпусів були від початку. Ми зробили окреме відділення для окремих мам, які хворіють на коронавірус.

Якби не запрацював перинатальний, ми б це організувати не змогли. Але через його відкриття кількість пологів у луцькому закладі зменшилася удвічі.

«Все нормально. Ніхто не боїться їхати туди народжувати»

Сніг і «мерське щастя»

- Ми планували з вами розмову в іншому форматі, в дорозі містом. Але через сніг вчора вранці говоримо сьогодні. Я дивилася вчора у вранішнє вікно і думала, що сніг – то таке «мерське щастя»... Вам неочікувано випали рясні снігопади, щойно ви офіційно стали мером. Як воно?

- Нічого страшного. Абсолютно.

- Які висновки зі снігу зробили?

- Комусь, можливо, буде здаватися, що я говорю занадто самовпевнено. Але вважаю, що ми непогано впоралися зі снігом. На дорогах – непогано, гірше – на тротуарах, але висновки зробили і знаємо, що докупити, щоб прибирати тротуари швидше.

Ми зробимо ставку на універсальну техніку. Не таку, яка виключно для зимового утримання, бо наступний такий сніг може бути через років 10. Тому нам треба техніка, яка може використовуватися для прибирання бруду в різні пори року.

Питання прибирання снігу лежить у площині фінансів. Це дуже популярна тема для обговорення у фейсбуці: всі гроші вкрали, списали на сніг... Дуже багато людей дивувалися, що 3,5 мільйона виділили на прибирання снігу. І багато людей цього року переконалося, скільки коштує сніг: година робота бобкета коштувала 700 гривень, доставка його – ще 500…

- ...І наступного дня всі власники бобкетів різко підняли ціни.

- Так. Бобкет – це найпростіша одиниця техніки. Але 10 годин її роботи коштує вже 7500 гривень. Ми ж використовували навантажувачі, самоскиди, подекуди година їх роботи вартує 1200 чи 1500. Окей, беремо в середньому, що година роботи техніки - це тисяча гривень. Ми залучили на платній основі близько 40 одиниць техніки. 40 одиниць техніки по тисячі, це 40 тисяч в годину. 10 годин - це 400 тисяч в один день.

 Ось і все. Я не беру до уваги наші автомобілі «Луцькспецкомунтрансу», які треба заправити. І водіїв, яким треба заплатити.  А ще - засипати сіль, щебеневу суміш…

Люди повинні розуміти: можна ідеально чистити місто хоч і кожного дня. Потім наприкінці зими побачити, що витрачено 15 мільйонів гривень. Чи готові ми стільки витратити на сніг?  Треба шукати розумний баланс.

- Ви позбавляли премій комунальників за неякісну роботу з прибирання. Іноді проводили наради «на підвищених тонах». Чи не проблема в керівництві департаменту ЖКГ?  Як оцінюєте його роботу?

- Я вважаю, що позбавлення премій було ефективним. Коли йшли снігопади Микола Осіюк (директор департаменту ЖКГ, – авт.), Володимир Марценюк (в.о. керівника КП «Луцькспецкомунтранс», – авт.) фактично 5 діб не спали.

Не хочу захищати чи викликати почуття жалю до них. Але дуже багато людей кажуть: «Чим вони там займаються?». Коли найнято 40 одиниць техніки приватної, не треба думати, що ці водії знають, куди треба їхати, що вона на сто відсотків добросовісно будуть виконувати роботу. Кожного треба контролювати, бо потім буде виставлений акт приймання-передачі виконаних робіт. Є ще людський фактор: були випадки, коли водії кидали кермо і казали, що більше не можуть їздити, бо «стомився», бо «вдома жінка свариться», бо «хочу спати».

Я вважаю, що вони віднеслися до цієї роботи максимально добросовісно.  Але так, треба докупити техніки для тротуарів, особливо – для вузьких.

«Я вважаю, що вони віднеслися до цієї роботи
максимально добросовісно»

Чи не страшно, що повернеться сморід?

- Мешканці сіл громади нарікають, що підняли вартість батьківської плати за садочки та школи. Очевидно, йдеться про харчування. Традиційно у селах платять менше, ніж у містах. Чи це правда? Чому підняли?

- У нас єдиний підхід до всіх. Ми не можемо тут зробити дискримінацію і виділяти лучан чи нелучан. Є економічно-обгрунтована вартість послуги, тому – так. Вирівняли, звичайно.

- Чи ви маєте додаток «Сіті Кард» у телефоні?

- Ні.

- Як ви тоді можете знати, чи ним направду добре користуватися? Може, варто спробувати?

- У мене є картка. Як тільки систему запускали, я це пробував. Все успішно.

Щодо «Сіті Кард» є дрібні технічні нюанси, які треба допрацьовувати: зручність мобільного додатку, помилкове зняття коштів і, можливо, збільшення кількості терміналів. Хоча для мене останнє не є проблема.

Часто люди звертаються. Але і не задумуються, що вони пишуть скарги зі смартфонів, в той час, коли зі смартфона можна заплатити за проїзд... «Сіті Кард» збільшить кількість терміналів. Але з розвитком цифрових технологій найближчим часом ця проблема відпаде.

- Колись Антон Кривицький показово ходив на роботу пішки. Коли спілкуєшся з кимось із корінних лучан, вони часто згадують, що кожного ранку його можна було зустріти в конкретному місці дорогою на роботу і звіряти за цим годинник. Чи ходите ви містом пішки? Це трохи інше місто, ніж з вікна автівки.

- Часто ходжу. Я не маю змоги ходити вранці на роботу, бо далеко живу. Колись для цікавості пробував, це зайняло годину.

- Де можна зустріти Ігоря Поліщука?

- На Лесі Українки, проспекті Волі, проспекті Соборності, в центральному парку точно, парку 900-річчя...  Немає змісту ходити щодня одним і тим же маршрутом. Так ти не побачиш місто. Роблю  час від часу такі робочі об’їзди. Ось зараз буде весна, вже планую такі речі.

Вибір кожного: чи пішки ходити, чи автівкою їхати. На мою думку, треба витрачати час на те, щоб організувати якісно роботу всіх служб, а не на ходити і самому все контролювати.

- Вас не дратує впізнаваність, коли ти виходиш на Лесі Українки – і всі бачать у тобі мера, всі звертають на тебе увагу?

- Не дратує (сміється, – авт.)

- Страшно, що влітку повернеться сморід?

- Не страшно.  Ми сьогодні знаємо, що з цим робити. Причини були різні. У 2017-му основною була діяльність заводу «Біопек». Торік з цих локацій майже не було скарг. Фактично питання вичерпане.

Сьогодні є проблеми в очисних спорудах, з 1973 року в них ніхто не вкладав ні копійки, не реконструював. Вони доживали потихеньку. Торік із коштів «Луцькводоканалу» витрачено понад 5 мільйонів гривень, щоб замінити обладнання для очистки ставків.

Джерелом неприємного запаху є мулові карти. Цього року заплановано 3,5 мільйона гривень з бюджету «Луцькводоканалу», 500  тисяч гривень з міського бюджету на вивіз цього мулу. Завершений тендер на більш ніж 5 мільйонів гривень на додавання спеціальної хімічної речовини і використання її в діяльності очисних, щоб уникнути запахів.

Якщо ця проблема і буде, то в менших масштабах. Ну, й ми цього року починаємо проект реконструкції очисних, який буде коштувати 13 мільйонів євро.

Про що пишуть у чатах...

- З ким із мерів ви товаришуєте?

- Тісно спілкуюся з Олександром Третяком з Рівного. Напевне, з ним найбільше. З робочих питань - фактично з усіма головами, які є в Асоціації міст України. У нас є група в телеграмі, у вотсапі... Щодня обговорюємо питання, які турбують громади.

- Яке там, в тих чатах, найсвіжіше питання обговорювали?

- Останнє питання – це інтерв’ю Олександра Слобожана (виконавчий директор Асоціації міст України 4 березня дав цікаве інтерв’ю виданню «Дзеркало тижня»: про міфи децентралізації, взаємини мерів із президентською командою, тощо, - авт.), де він сказав, що перед президентом створюють ілюзію нормального спілкування з місцевим самоврядуванням. Дуже цікаве обговорення сьогодні було. У світлі останнього засідання Ради розвитку громад і регіонів, яке відбувалося при Президентові.

«Нормальні робочі стосунки»

- Ви там були разом із головою Волинської облдержадміністрації Юрієм Погуляйком. Як у вас взаємини з ним з огляду на те, що обласна рада дружно висловила йому недовіру? Виконавча влада області через це палки в колеса міській громаді не ставить?

- Не ставить. Від початку призначення Юрія Михайловича на цю посаду я нормально з ним спілкуюся, конструктивно. Минулого року ми отримали приблизно 60 мільйонів гривень державного фінансування на ремонт доріг, за ці кошти зробили величезну частину вулиці Ківерцівської в Луцьку із заміною зливової каналізації, зробили капремонт перехрестя на Чорновола-Соборності, де була найгірша ділянка. Тому абсолютно нормальні робочі відносини.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Ми всі в одному кораблі». Голова Волиньради Григорій Недопад. ІНТЕРВ’Ю

- Ви збиралися під час Ради розвитку громад та регіонів підняти питання про скасування обмеження на перевезення пасажирів  у громадському транспорті? Є результат?

- Я піднімав цю тему. Сподіватися на вирішення питання в Кабінеті Міністрів немає жодного сенсу, люди не розуміють цього, вони далекі від цих проблем.

- Легко меру Луцька достукатися до урядовців?  Чи вдається комунікувати зі столицею?

- Комунікувати однаково важко всім міським головам незалежно від величини міста. Ця Рада розвитку громад та регіонів – це такий перший крок Президента назустріч мерам. Я би дуже хотів, щоб це був орган, за допомогою якого можна було б доносити до Кабінету Міністрів і Президента проблеми. Є проблеми, які вирішити дуже легко, а є ті, які непросто.

От один із прикладів, сьогодні в нас маса незаконних будівництв... Торік, і, на мою думку, це свідчить про професійність уряду, було ліквідовано Держахбудінспекцію і створено натомість три нові структури замість неї. Цією ж постановою було ліквідовано і порядок проведення перевірок на будівництві. Не запрацювали нові структури. 9 місяців у країні – жодного органу, який мав право проводити перевірки на будівництві. З боями у грудні відновили дію постанови про проведення перевірок. Разом з цим придумали атестацію працівників, які працюють у цих структурах. Але порядок атестації не придумали... І ми знову не можемо здійснювати перевірок.

Те ж саме з маршрутками. Я вважаю, що моя пропозиція дозволити перевозити ту кількість пасажирів, яка передбачена технічним паспортом, допустима, нормальна. Там нас не чують.

«Там нас не чують»

- Перше засідання ради вас розчарувало?

- Воно було установчим, тому важко сказати. Проговорили про мету, заходи, завдання органу і загальні проблеми. Я хотів би бачити робочі засідання.

Є думки, що такий орган створений на противагу Асоціації міст України, яка набирає ваги і є потужною організацією в українській політиці. Багато питань з її допомогою вдається проштовхувати. Зокрема, залишення назавжди акцизу (13,44%) в місцевих громадах, що до речі, було зроблено з ініціативи народного депутата Вячеслава Рубльова.

- Ви прихильник ідеї створення партії мерів? Як-от, наприклад, була спроба запустити у велике плавання «Пропозицію» Філатова.

- Скажу так: поки що це ні в кого не виходить. Партію мерів зробити дуже важко. У Бориса Альбертовича не вийшло: мало міських голів до нього приєдналося.

- Що зачепило на останній сесії?

- Відверто: з останнього зачепило питання про Стерненка (24 лютого Луцькрада не підтримала звернення до  Зеленського щодо неупередженого розслідування справи одеського активіста Сергія Стерненка, – авт.). Величезний резонанс. Але хочу сказати: ми вже одного разу рятували Надію Савченко і побачили, що з цього вийшло. Я не хочу проводити паралелі, але я тут максимально прагматична людина, довіряю фактам.

Я – юрист, і вважаю, що голосувати за звернення, де ми просимо Президента втрутитися в суд, що вже є незаконно, не маючи жодного уявлення, що лягло в обвинувальний акт, що написано в обвинувальному вироку суду, – це непрофесійно. Не хочу оцінювати самого Стерненка. Я його не знаю. Виходжу з позиції того, що ми є депутати Луцької міської ради. І мусимо серйозно підходити до цього.  

- Щоб завершити. Днями нардеп і однопартієць Ігор Гузь ініціював у парламенті голосування за присвоєння звання Героя Євгенові Коновальцю. Рада підтримала його. З огляду на це, цікаво якою є ваша позиція щодо ймовірності знакових голосувань у контексті луцької історії? Наприклад, заміну дати 1941 на 1939 на луцькому меморіалі чи, скажімо, перейменування вулиці Ярощука (знаю, що Інститут нацпам’яті знову звертався з цим до міськради). Чи готові ви винести ці питання у сесійну залу?

- Щодо вулиці Ярощука. Особисто я - проти цього. Мотивація моєї позиції - у книзі Андрія Бондарчука  «Юхим Ярощук: людина, громадянин, державний діяч».

Якщо комісія з перейменування вулиць проголосує за винесення цього питання на розгляд сесії, то подальшу долю назви цієї вулиці будуть вирішувати депутати Луцької міської ради.

Вважаю, що питання перейменування вулиці Ярощука не є таким, що турбує нашу громаду.

P. S...

Кажуть, щоб змусити свій мозок до креативних рішень, треба поставити перед ним інші задачі. Комусь – вивчення іноземної, комусь – спортзал. Але це той механізм, вважають нейропсихологи, який обов’язково видає результат: почати робити щось кардинально нове.

...Під завісу Ігор Поліщук розкаже історію, яка з цієї розмови запам’ятається найбільше.

Тисячі лучан бачили, що він грає на фортепіано. Я навмисне не чіпала цієї теми, бо це не ключове. Розмова завершилася. Він встане. Гляне на інструмент. І скаже, що аби не це все, про що ми щойно говорили, він би так і не знав, як це – грати на цьому інструменті.

Насправді підкорити рояль нинішньому міському голові допомогла... політика.

«Я тоді вже працював тут, на Богдана Хмельницького, 19 (киває головою убік міської ради, що неподалік, - авт.). Якось я прийшов у музичну школу в справах. Тоді тут треба був ремонт, все страшно затікало, ходимо залами, показують той весь жах... Принагідно колега попросив запитати, чи можна доньку записати на заняття. І разом із тим я геть випадково спитав, чи є тут заняття для... дорослих. Мені кажуть: є, без проблем.

Так я ризикнув почати вчитися грати на фортепіано. Ми почали займатися з Іриною Циганковою. Мені це подобалося, бо круто розвантажувало голову: я ходив  сюди в обідню перерву. За 10 хвилин обідав у їдальні, потім за 40 хвилин встигав позайматися – і назад на роботу. 

У мене мама закінчила цю музичну школу колись, у неї чудовий слух. Якось спитав: «Мам, а в кого ти вчилася?». Вона каже: «В Ірини Вадимівни Циганкової». І грала вона на тому ж інструменті, на якому вчився грати я. Так випадково нам доля дала одну вчительку.

Відтоді я можу грати. Зараз часу, правда, на гру не маю. Давно не сідав за інструмент...
» - розповідає Ігор Поліщук.

Але провокація працює – і ми таки чуємо трохи Баха у виконанні луцького мера.

 *  * *

Після цього я буду повертитися додому мостом на Шевченка пішки, минати весняні вибоїни на вузькому тротуарі, крізь які влітку під ногами можна було бачити Стир, і думати про те, як варто іноді не боятися ризиків і йти ва-банк.

Тому, може, й мостові пощастить.

Текст: Олена ЛІВІЦЬКА

Фото: Ірина КАБАНОВА


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Показати коментарі (1)
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина Вибух у квартирі в Луцьку, де загинув чоловік: розповіли подробиці
Наступна новина За добу коронавірус знайшли у майже 7 тисяч українців
Останні новини
Схожі новини