Цього року кафедра міжнародних економічних відносин та управління проектами факультету міжнародних відносин СНУ імені Лесі Українки святкує 20-річчя. Офіційно День народження кафедри 5 серпня, але урочистості запланували на 19 вересня.
Як навчаються студенти-«міжнародники», де проходять практику, ким найбільше мріють стати на першому курсі та чи дають хабарі, «Першому» розповіла завідувач кафедри, професор Наталія Павліха.
На посаді вона 10 років, в цілому на кафедрі – 12.
– Як змінилась кафедра за роки вашої роботи?
– В суспільстві постійно і динамічно тривають зміни. Тому і наша кафедра живе відповідно до потреб сучасності. Наприклад, ми реалізовували проект підготовки військовослужбовців за кошти НАТО.
Наш факультет відмінний від інших факультетів університету тим, що в основі його роботи – міжнародні зв’язки і міжнародна діяльність. І це ставить виклики, які треба долати щодня.
Один з них – участь у міжнародних конкурсах, проектах і програмах. Ми беремо участь у грантовій програмі Еразмус+ у напрямку Жан Моне. В рамках програми співпрацюємо з Туреччиною, у нас є один турецький викладач. Окрім того, у нас багато іноземних студентів, є англомовне викладання, яке здійснюють викладачі і нашої кафедри, і інших кафедр факультету. Є англомовні програми, на які записуються й інші студенти.
Крім того, ми маємо тісні зв’язки з навчальними закладами інших країн. Наші викладачі проходять стажування і підвищення кваліфікації у Республіці Польща. Ми контактуємо з Болгарією і видали спільну монографію разом з болгарським університетом.
Сьогодні, коли ми говоримо про підготовку фахівців-міжнародників, маємо думати про відповідність цього фаху сучасним потребам.
Зараз важливо не так знати міжнародну економіку, мікро- і макроекономічні залежності, як вміти приймати правильні управлінські рішення в міжнародній діяльності, а також і брати участь у програмній діяльності. У будь-якій сфері життя реалізовуються програми – економічні, соціальні, освітні. Велика частина програм фінансується ЄС, іншими іноземними джерелами. Сьогодні мало фахівців, які вміють грамотно скласти проектну заявку, виграти проект та реалізувати його. Ми цього вчимо студентів.
– Як змінив факультет Вас?
– Я подорослішала. У плані наукового зростання і моральної та психологічної зрілості. Робота в університеті є багатогранною і полягає не тільки у спілкуванні зі студентами. Спілкування – це найприємніша і найпродуктивніша частина.
Говорячи про свою роботу, можу пожартувати: в університеті добре працювати, доки нема студентів. Вони приходять і перевертають усе. І перевертають позитивно.
Присутність студентів у моєму житті найбільше вплинула на самовдосконалення. Я англійську мову знала не достатньо добре. Сьогодні я вже отримала сертифікат про здобуття рівня В2. Я подумала: «Як можна працювати на факультеті міжнародних відносин, спілкуватися з людьми, які вільно володіють англійською мовою, і не знати мови?»
– Які інноваційні підходи в навчанні студентів Ви застосовуєте?
– Сьогодні вже далеко часи, коли лектор викладав, а студенти слухали, або коли деякі викладачі вимагали переписувати лекції і перевіряли: написав чи не написав? Лекція – це діалог, а не монолог. Це не креативний підхід, він давно прописаний у педагогічній практиці. Але він особливо доречний сьогодні, коли студенти за допомогою інтернету можуть вивчити проблемну тему із навчальної програми – і прийти на пару уже з готовністю спілкуватися на цю тему. Мультимедійна техніка – це важлива складова, але ми робимо акцент на живому спілкуванні.
– Де відбувається практика студентів?
– Практика студентів є різна. Ми реалізовуємо асистентську, виробничу і науково-виробничу практику. Виробнича практика проходить в установах та організаціях, які займаються міжнародною діяльністю. Тісно співпрацюємо із Волинською промисловою палатою. Ми спілкуємось із роботодавцями, де студенти проходять практику і в подальшому можуть працевлаштуватися.
Асистентська практика – це для магістерського рівня. Вона передбачає пробне викладання і проведення асистентської діяльності.
Науково-виробнича практика – це поєднання перебування нашого випускника у фірмах волинського регіону і не тільки, де студенти набувають практичних навичок і вмінь, а також досліджують певну проблему і результати подають у вигляді випускної кваліфікаційної роботи.
– При кафедрі діють сертифікатні курси. Розкажіть про них детальніше.
– Ми реалізовуємо програму Еразмус+, відповідно до умов якої видаємо сертифікати безкоштовно.
Але наш колектив запроваджує і платні програми, на які приходять не тільки студенти, а й працівники різних підприємств, люди, яким цікаво вивчити питання тайм-менеджменту, лідерства, проектування, економічної кон’юнктури, підготовки і організації міжнародного бізнесу.
Крім того, при факультеті міжнародних відносин діє центр вивчення іноземних мов «Світ».
– Часто після закінчення вишу випускники ідуть на роботу не за спеціальністю. Де працюють ваші випускники?
– Я вражена, що щороку більшість випускників працюють за спеціальністю. Коли ми збирали інформацію про деяких наших випускників, ми були приємно здивовані гарним працевлаштуванням деяких з них. Мені здається, що вони задоволені своєю роботою.
– На факультет журналістики інколи вступають люди, які добре пишуть вірші але не знають достеменно, що має робити журналіст. Чи є щось подібне у ваших вступників?
– Більшість молодих креативних студентів, які приходять на перший курс, мріють стати дипломатами. Ми реально розуміємо, що 20 людей з групи не можуть бути дипломатами. Але такі амбіції і дипломатичні вміння необхідні щоденно і у фаховій сфері, і в особистому житті.
Спілкуючись зі студентами, я розумію, що їхнє бачення щодо своєї спеціальності поверхове. Прагну дати не книжкові знання, а розширити кругозір студента. Прагну студентів відвести на організації, установи, влаштувати зустріч із вже працевлаштованими випускниками, щоб показати їм можливості подальшої реалізації.
– Чого не вистачає студенту, щоб вижити на ринку праці?
– Мені здається, нашому студенту нічого не бракує. Є велика сила, яка конкурує з нашими умовами, - це вплив закордоння. Сьогодні, коли відкриті кордони, наш студент-випускник може реалізувати себе не тільки в Україні, а й за кордоном. З одного боку це дуже добре, це підкреслює конкурентоспроможність випускника, а з іншого боку це створює велику небезпеку для нашої країни.
– Що найважче дається студентам?
– Найскладніше даються дисципліни, в основу яких покладені розрахунки. Є складні для вивчення предмети, але їх розуміння є важливою складовою для аналітичних навичок студента. Якщо ми говоримо про міжнародний бізнес, то студент повинен володіти математичними здібностями. Аналітичне мислення, яке ми прагнемо розвивати, дається складно. Якщо приходить студент з невеликим знаннями, а в основі будь-яких розрахунків є алгебра та геометрія, в тому є складності.
– Від випускників факультету міжнародних відносин попередніх років доводилось чути, що деякі предмети вони здавали завдяки хабарям. Чи є хабарництво на вашій кафедрі і якщо так, то як з цим боретесь?
– Питання хабарництва гостре у будь-якому університеті. Про це більше говориться, ніж відбувається насправді. Це велика біда нашого суспільства. Панібратство і кумівство, які перейшли будь-які межі, – це те, що гальмує країну і не дає розвиватись. Як завідувач кафедри не бачу ніяких бар’єрів для здачі студентами сесій. Я завжди кажу, що можна все здати, було б тільки бажання. Наші викладачі відкриті до спілкування, завжди можна порозумітись без хабарів. До цієї хвороби я особисто не мала відношення.
Інша справа, коли студенти виходять заміж і приносять коровай. Або приходиш на пару, а вони тортиком пригощають чи цукерками, бо у когось День народження. Це тільки зміцнює стосунки між студентами і викладачами.
– Наскільки тісні у вас стосунки зі студентами?
– Я особисто студентів люблю. Я дуже тішуся студентами першого курсу. На першому занятті я даю їм анкетування, де вони анонімно дають відповідь на питання, чому обрали цей фах, яке у них хобі, улюблена книжка. Мені дуже цікаво відчувати, чим живе молода людина. Я дуже радію, коли студенти 4-5 курсів приносять фотографії своїх випусків, спілкуються з нами на рівні дорослих. Я не уявляю свого життя без студентів. У цьому і секрет молодості багатьох викладачів.
– У соціальних мережах спілкуєтесь?
– Так. Щоб бути поінформованою про будь-які сфери студентського життя, активно спілкуюсь з ними в соцмережах. Часто домовленості про зустріч і консультації з ними відбуваються через Вайбер і Фейсбук, у той час, коли студентові зручно. Сьогодні викладач повинен активно працювати, щоб зацікавити студента і завоювати його симпатію.
– Багато сучасних студентів поєднують навчання з роботою. Не всі викладачі схвалюють це та не дозволяють перездавати пізніше, не «пробачають» відсутність на заняттях. Як на вашій кафедрі з цим?
– Сьогодні студенту, який навчається на платній формі навчання, необхідно працювати, щоб компенсувати ці кошти. Тому ми розглядаємо поєднання навчання і роботи не як бар’єр, а як гостру необхідність, щоб студент менш залежав від батьків і набував самостійності. Людина, яка працює, набуває безцінного практичного досвіду, де б вона не працювала, чи то тимчасово у сфері обслуговування, чи то за спеціальністю.
Сучасний студент завжди може поєднати навчання із роботою, і ще в нього залишиться час для особистого життя. Наш колектив це знає і розуміє і йде на поступки, викладачі дозволяють не відвідувати деякі заняття, але при цьому студенти виконують індивідуальні завдання.
– Часом студенти викладають у соцмережах фото із нічних клубів, з алкоголем. Чи може це вплинути на вашу думку про студента?
– Я переконана, що людина має право проводити свій вільний час, як має бажання. Викладачі можуть підказати, пожартувати, але ні в якому разі не втручатись в особисте життя, не коментувати його, не пліткувати.
Я не вивчаю особистого життя студента. Я люблю слідкувати за стилем студентів. Все частіше молодь себе позиціонує не із бокалами шампанського, а з подорожами, в тому числі за кордоном. Отут у мене виникає багато інтересу.
– Студенти останніх років відрізняються чимось від попередників?
– Кожне покоління відрізняється від попереднього. Це виклики часу, суспільства, вплив глобалізації. Я не можу сказати, що сучасне покоління краще чи гірше за попереднє. Кожне покоління має свої переваги. Ті можливості, які сьогодні існують у молоді і були відсутні за часів моєї молодості, відкривають широкі перспективи для них.
– Чого можна повчитися у студентів?
– Почуття гумору, вміння мріяти, креативності. Я отримую тільки позитивну енергетику від студентів. Навіть від тих, які погано вчаться. Найбільше запам’ятовуються і більше симпатії саме до тих студентів, які уникають навчання. Вони себе десь проявляють в інших сферах і заповнюють інші ніші. Часто на кафедральних засіданнях пригадуємо, ким стали студенти, які мали багато «енок», здавали предмети за останніми відомостями.
– Як плануєте розвивати кафедру?
– У нас плани дуже амбітні. Я хочу побудувати роботу нашої кафедри так, щоб розвивалась проектна діяльність студентів. Йдеться про розробку та впровадження конкретних освітніх та інших суспільно важливих програм.
Окрім того, важливою є реалізація програми подвійних дипломів. Для цього необхідно знайти партнерів з-за кордону, навчальні заклади, які мають хорошу репутацію і дати можливість студенту отримати диплом нашої спеціальності і спорідненої спеціальності за кордоном.
Хочеться, щоб абітурієнтів було більше. На жаль, молоді люди часто виїжджають за кордон. Для них там відкриваються перспективи, але це є велика небезпека для України.
Хотілось би, щоб наша діяльність фінансувалась таким чином, щоб студент разом з нами брав участь в реалізації різних інноваційних ідей і був зацікавлений в навчанні в Україні.
Текст: Наталя ХВЕСИК (Перший)
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ (Перший)
Передрук заборонено.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
