Завершуються фінальні приготування до прем`єри спектаклю «За серпанком», вихід якої анонсують 27 лютого в просторі Гармидер ангар-stage. В основі — роман волинського письменника та журналіста Івана Корсака «За серпанком, загадковим серпанком».
Постановку спектаклю з акторами театру «Гармидер» та ще двома акторами з інших культурних осередків Києва та Луцька здійснює київський режисер Богдан Бондар, який займається режисурою з 2012 року, коли розпочав навчання в інституті екранних мистецтв імені Івана Миколайчука.
– Богдане, як вас знайшла пропозиція поставити «За серпанком…»?
– Зненацька. Просто одного дня мені подзвонила моя подруга, акторка Настя Сегеда і сказала, що пє чай з гарними людьми, що я повинен прочитати роман Івана Корсака, про який вони зараз говорять, і дати відповідь. У той момент я був зайнятий і не думав розпочинати нову роботу, але роман таки вирішив прочитати. Перші ж пару десятків сторінок змінили мої плани на наступні п’ять місяців.
– Чи були ви раніше знайомі з іменем Івана Корсака, з його творами?
– З творчістю Івана Корсака раніше не був знайомий. Для мене цей пласт сучасної української
літератури став відкриттям. Особливо дивно для мене, що його роботи досі не відомі широкому колу читача, хоча саме Іван Корсак і є тим «українським поглядом на життя і світові події».
– Що вас зачепило в романі?
– Іван Корсак підняв болючі для мене питання, об'єднавши їх однією обкладинкою. Це і межа між особистою свободою та ідеєю свободи, відповідальність людини перед суспільством, внесок українства в боротьбу з комунізмом, важкість прийняття правильних рішень, перманентність кремлівської загрози стосовно вільного світу. Ідеї, майстерно поєднані поетичним словом і складним сюжетом, просто не могли лишити мене байдужим.
– Чому погодилися поїхати ставити у «провінцію», співпрацювати з «Гармидером»?
– Питання не стояло в ключі погоджуватись не співпрацю чи ні. Все відбувалось набагато простіше. Від декількох людей я чув: «Гармидер»? Так, вони круті. За них варто триматись. А ти їдеш до них? Круто!». Додати до цього знайомство з Русланою Порицькою, прийняте рішення працювати над романом і ось — вибору в мене вже не було. Стосовно питання про 2провінцію»… А ви впевнені, що Луцьк провінція? Хоча, звісно погоджуюсь, що у Вас менше гілок метро.
– Як вам Луцьк? Люди? Де вже встигли побувати і що побачити?
– У Луцьк дуже легко закохатись, це я зрозумів одразу. На другий день мого знайомства з містом я напросився побачити замок, а дорогою отримав екскурсію центром, де кожен будинок дихає історією. Люди добрі та відкриті, аж звикати довелося, кава смачна. Шоком стала відсутність сміття на вулицях. Де ще я встиг побувати? А24, А27а та А32. Нещодавно відкрив для себе А9 та 107 маршрутку. Але серце моє в ангарі, на Залізничній, 9. Ви там бували? Неймовірне місце.
– Повернімося до вистави. От цікаво, як це — ставити спектакль за романом, який має чітку документальну канву і разом з тим — художню? Як відбувається така адаптація до сцени? Дуже хочеться зазирнути в інтелектуальну режисерську роботу, в період ДО репетицій.
– Робота над інсценізацією роману важча за постановку на основі п’єси. У романі дуже багато сюжетних ліній, а акцент потрібно робити на чомусь одному, адже ми не можемо дозволити собі поставити семигодинну виставу, навіть за умови, що вирішимо робити не один антракт, а два. Це означає, що потрібно розкрити дух твору, його суть, використавши… 10-15% матеріалу.
Як залишити головне, якщо хочеться передати все прочитане, розкрити все, створене автором? І що є головним в багатогранному, цілісному творі? При цьому, коли ви працюєте над матеріалом з чіткою документальною канвою, то несете пряму відповідальність перед людьми, що ту історію творили. Ось як проходить до-сценічна робота над виставою — в постійних сумнівах. Але коли акценти розставлені, робота стає легшою, адже до наших послуг — теорія драматургії з усіма її
напрацюваннями.
– Розкажіть про роботу з луцькими акторами, наприклад, як проводили відбір?
– Відбір акторів проходив у два дні. Потрібно було дуже швидко познайомитись, тож ми в перший день навіть не обговорювали роман, а взяли собі простеньку задачу: поставити на сцені «Гармидера» години.. за три баладу Стівенсона. Звісно, ми встигли обговорити і розвести на сцені тільки початок твору, але познайомились один з одним в роботі. Після цього вже можна було потроху складати пазли: як ця людина розкриє роль, які взаємодії з партнерами будуть домінувати, як це вплине на виставу в цілому.
Про луцьких акторів можу сказати, що вони відкриті та готові до будь-яких викликів. Навіть тоді, коли в роботі намагаєшся залякати їх чимось складним, вони з посмішкою відповідають: «Добре, зараз зроблю!». Дуже дружні й завжди готові прийти на допомогу. А ще мають широке коло інтересів та знань. Особливо про степових, болотних та лісових мавок. Працювати з такими людьми — саме задоволення.
– У цій виставі також задіяна вже згадувана вами київська акторка Настя Сегеда, яка минулого року брала участь в одному з проєктів «Гармидера», зокрема, грала у виставі-оповіді «СТО синонімів до слова говорити». Розкажіть про вашу співпрацю.
– Про Настю Сегеду, з якою ми приїхали в Луцьк, можна сказати так: якщо ви гадаєте, що робите все можливе задля досягнення своєї цілі, подивіться на Настю. Вона робить і можливе, і неможливе. Працювати з такими людьми вважаю за честь. А крім того, вона чуйна й добра. Про таких кажуть — незамінна.
– Як багато дозволяєте акторам на сцені: це спільний пошук? Чи суто режисерське бачення, до якого актор має «дійти» за вмілого режисерського керунку?
– Це складне питання. Треба розуміти, що ми не повністю вільні у своїй творчості, адже вистава має в своїй основі готовий текст автора. Ми не створюємо сенси, ми їх розкриваємо. Переносимо зі сторінок роману на сцену. Перше обмеження на нас завжди накладає автор, потім — обмеження режисерського задуму. Багато в чому моя робота — у створенні і збереженні цих обмежень. Уявляєте, в яких вузьких рамках актору пропонують творити? Але якщо не підтримувати творчі прояви в акторах, то, може, дешевше використовувати манекени?
А ще треба розуміти, що тільки актор здатен поглянути на свою роль зсередини. Підказати, де криється неправда в роботі й запропонувати більш елегантне, цікавіше рішення тієї чи іншої сцени, дії. Робота над виставою — це дуже спільний пошук в дуже обмеженому просторі.
– Чи називатиметься вистава так само, як і роман «За серпанком, загадковим серпанком» і що ви, як режисер, очікуєте від цієї постановки?
– Вистава називатиметься «За серпанком», прем’єра – 27 лютого. Буду вважати, що моя робота виконана добре, якщо глядач вирішить прочитати роман «За серпанком, загадковим серпанком».
Текст Наталка ШЕПЕЛЬ
Фото Марія МАРЧЕНКОВА
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
