Дмитро Пасічник – директор з продажу компанії «Татрафан Пластхім -Т» та менеджер футзального клубу «Любарт».
Раніше працював у банку, мав свій бізнес та був менеджером в компанії «ПАККО».
«Першому» він розповів про те, як встигає працювати над різними проектами, через що більше не хоче мати свого бізнесу, чому перестав читати мотиваційні книги та взявся за розвиток футзалу в Луцьку.
«З дитинства мріяв купувати гравців...»
«Я граю футзал, але на любительському рівні. Тому не можу сказати, що «Любарт» зацікавив мене як гравця. Я з дитинства мріяв керувати якимось клубом, купувати та обмінювати гравців…
Півтора року тому співпадіння факторів призвели до того, що я познайомився з людьми, які грали футзал і хотіли робити це професійно. У них не було грошей на форму та виїзди на змагання.
Виявилось, що на це потрібні не такі захмарні суми, як у великому футболі.
Я вирішив спробувати. Поставив амбітні цілі – стати найкращим клубом в регіоні і провідним – в Україні.
«Любарт» виріс із луцької команди «Бренд». Я не олігарх, звичайний менеджер, вклав у цей проект кошти сім’ї. Можна сказати, що моя дружина Ірина була спонсором «Любарта».
Минулого року зібрали команду, зіграли, але високих результатів не досягли. Перед початком цього сезону до нас долучився відомий спортсмен Сергій Піддубний, який став спортивним директором клубу.
Для Сергія це така ж ідейна робота, як і для мене. Він міг би заробляти в кілька разів більше за кордоном, але хоче розвивати футзал саме в Луцьку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «На 1-ше тренування прийшов у туфлях і сорочці». Історія легенди футзалу Сергія Піддубного
«Я розглядаю «Любарт» як стартап»
Ми зрозуміли, що нам потрібні партнери, щоб повноцінно розвиватись. Восени випадково зустрілись з Андрієм Разумовським (директором будівельної компанії «Інвестор»). Нікому не секрет, що ми живемо на одній вулиці в ЖК «Струмочок».
Андрій запитав, як справи з «Любартом». Запропонував долучитись як інвестор. Ми домовились за співпрацю і «Інвестор» став нашим основним спонсором.
Я розглядаю «Любарт» як стартап. Я впевнений, що ми зробимо крутий бізнес-проект і зароблятимемо на ньому гроші. У Європі та Америці спортивні клуби – це величезні корпорації.
Мені хочеться збудувати таку систему, яка діяла б навіть без мене.
Без дітей зробити успішний клуб, який заробляв би гроші і про якого знали б у Європі, неможливо. Разом з тим не можна розвивати дитячі команди без дорослих. Старші повинні бути мотивацією для менших.
Ми не ставимо перед дітьми завдання перемогти. Ми хочемо, аби вони стали професійними спортсменами. І не має значення, чи до цього вони 10 разів виграли чи всі рази програли.
У цьому проблема спорту – тренер хоче перемог. І в результаті у 13 років у дитини є золота медаль, а в 14 її вже нудить від спорту.
Хорошими спортсменами майже ніколи не стають завдяки гарним результатам у дитинстві.
«Принцип успішності для всіх однаковий»
Коли я взявся за «Любарт», люди говорили: «Воно тобі треба? Ти в цьому розумієшся? Там нема кому грати…»
Хейтери є завжди. Коли в тебе щось не вдалося, вони кажуть: «О, ми так і знали!» Коли в тебе щось вийшло, вони говорять: «Вони нечесно виграли. Вони виграли, бо в них є Піддубний. Вони виграли, бо в них є гроші…»
Коли почався сезон, ми програли три матчі підряд. Але потім всі матчі виграли і стали чемпіонами на Волині.
У футзалі, як у боксі – треба вміти тримати удар. Ніколи все не проходить гладко. Треба вміти проходити біль. І так у всьому – в спорті, житті, бізнесі.
Принцип успішності для всіх однаковий – мати стратегію. Якщо я знаю, чого я хочу, я складаю план. У такому разі ніякі невдачі і хейтери не зупинять мене.
Якщо я розумію, що щось іде не так, це значить, треба відкорегувати свою стратегію і йти далі.
Найважливіше – бути гнучким. Гнучко реагувати на те, що відбувається, тому що дорога до цілі не пряма, вона дуже крива.
Зазнавши невдачі, варто проаналізувати, чи правильно ти йдеш. Може, потрібно скорегувати свій шлях.
Дуже важливо не переборщити з тим, що називають цілеспрямованістю. Може, ти б’єш не в ту стіну, або б’єш головою, а треба рукою.
«У подружжі ідеально, коли робота одного дає стабільність, а іншого – свободу»
Кожній людині протягом життя приходить в голову така ідея: «Чому я маю працювати на когось, якщо я можу працювати на себе?»
Дуже часто люди переоцінюють своє значення і забувають, що в них за спиною.
Я можу сказати, що я класний менеджер, бо продаю на сотні тисяч євро в місяць, і нащо мені той «Тетрафан», я й сам можу. Це ж я продаю, я знайшов клієнтів! Але хто я без «Тетрафану»? Просто Діма Пасічник. Хто буде в мене купляти?
Є переваги і мінуси того, що я найманий працівник. Я маю стабільну зарплату, але не маю свободи.
Моя дружина має свій бізнес. Вона не підпорядковується ніяким правилам, діє, як хоче. Але при цьому вона не має стабільності. Одного місяця можуть бути хороші продажі, а наступного – низькі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Одяг від Андре Тана приніс удачу. Історія успіху Ірини Пасічник
У подружжі ідеально, коли робота одного дає стабільність, а іншого – свободу і самореалізацію. Погано, коли і те, і те поєднується в одній людині.
Коли вона хоче бути і менеджером, і бізнесменом, не буде порядку ніде.
Якщо вам 20 років і ви маєте купу енергії, можете мало спати, то ви викрутитесь. Але я вже так не можу. Якщо розпорошувати енергію на різні проекти, нічого доброго не вийде.
Я не вважаю, що в сім’ї хтось вищий чи нижчий. Я впевнений, що ми рівні, але різні. Різні у фізичних силах, вияві емоцій, підходах до життя, самореалізації.
Я не вважаю, що жінка повинна бути на кухні. Я не вважаю, що жінка повинна займатись бізнесом. Вона повинна робити те, що їй подобається.
Якщо хтось сидить вдома, а хтось веде активний спосіб життя, і так триває довго, то люди стають різними. Все має бути гармонійно.
«Не вимагаю від моїх підлеглих пояснень, чому вони прийшли на роботу о 9:30, а не о 9:00»
Насправді не можна все встигати. Колись я думав, що треба займатись кількома справами, щоб мати альтернативу: це не вийде, то вийде інше.
Тепер я розумію, що це неправильний підхід. Потрібно концентруватись на одному або кількох проектах. Навіть у думках, бо вони забирають багато енергії.
Поєднувати багато справ вдається до якоїсь межі.
Раніше я 5 днів працював у банку, а на вихідних займався магазинами одягу. Не відпочивав роками. Зараз я думаю тільки про «Тетрафан» і футзал. Решту часу проводжу з родиною. Я не ходжу з друзями на пиво чи в баню, не приймаю гостей вдома. Мені справді це не потрібно. Дружина – мій найкращий друг.
У мене нема сталого графіку роботи. Завдяки сучасним технологіям мені достатньо телефону, аби виконувати свої обов’язки. Якщо потрібно, на телефоні можу відкрити і редагувати будь-який документ. Тому свою роботу я можу робити, перебуваючи будь-де.
Врешті, що є критерієм якісної роботи – перебування з 9:00 до 18:00 на офісі чи результат? Я працюю на результат, тому нікого не повинно цікавити, скільки часу в день я проводжу на офісі.
Я не вимагаю від моїх підлеглих пояснень, чому вони прийшли на роботу о 9:30, а не о 9:00. Ну раз так прийшли, значить, щось сталось. Маршрутка запізнилась, свято в дитсадочку… Значить людина попрацює довше, зробити завдання швидше або скоротить час обіду – яка мені різниця? Головне, аби був результат.
«За знаннями іду у фейсбук і телеграм»
Дружина сказала, що я вдома все заклав книжками, тому 95 % домашньої бібліотеки я переніс на офіс (сміється).
Колись я багато читав, а зараз скептично ставлюсь до мотиваційної літератури. Бо що може дати Україні книга про успішний проект в США чи Китаї? Не треба думати, що прочитавши Стіва Джобса, відкриєш свій «Apple».
Зараз не маю часу на книжки. Вони зазвичай грубі і повторюють одне і те ж.
Якщо книжка дрібним шрифтом і має сотні сторінок – це ж здуріти можна (сміється).
Якщо у вас є багато часу або читання приносить вам задоволення – звісно, читайте. Але знання варто черпати з інших джерел.
Це може здатись дивним, але за знаннями я іду у фейсбук і телеграм. Я налаштував їх таким чином, щоб вони приносили максимум користі і мінімум сміття. Підписався на фахівців, які пишуть щось корисне, і приєднався до цікавих мені каналів. У своїй стрічці я бачу не котиків, а те, що потрібне для розвитку.
Люблю тренінги, але не ходжу на все підряд, а вибираю.
«Пропонували роботу за кордоном, але я залишився тут»
Мені надходили цікаві пропозиції роботи за кордоном. Було таке, що пропонували роботу в розвинених містах і зарплату в декілька разів вищу, ніж я маю тут.
Але кожен раз я міркував про те, де буду жити, що там буде робити дружина, де навчатимуться мої діти, чи підійде нам клімат, як часто ми зможемо бачитись з батьками… З різних причин я залишався тут і це класно.
Я бачив, як люди живуть у Європі, і хотів, щоб так було тут. Придбав таунхаус – щось середнє між квартирою і будинком. Насправді не маю ні часу, ні бажання, щоб робити щось біля дому, підрізати дерева тощо, а в будинку таке треба робити.
Тому таунхаус нам ідеально підходив: маєш шмат землі, але не треба за ним багато доглядати. Є де поставити машину, не треба боротись за стоянку – це того під’їзду, це того під’їзду…
Я вважаю, що ЖК «Струмочок» – найкращий варіант житла, який є в Луцьку. Не тому, що я обрав цей житловий комплекс. Коли я купував таунхаус, це здавалось божевіллям. На тому місці ще нічого не було. Поле. Я прийшов дивитись новобудову в бахілах. Тоді й вперше зустрівся з Андрієм Разумовським. Його компанія ще не була такою, як зараз.
Тоді треба було просто повірити в забудовника. І от все класно вийшло.
Ми з Андрієм Руслановичем навіть не друзі. Спілкуємось, бо живемо близько один від одного. Але у нас збігаються підходи до роботи: краще зробити менше, але якісніше».
Спілкувалась Наталя ХВЕСИК
Фото: Ірина КАБАНОВА
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
