На Волині погорільцям, багатодітній мамі Світлані Троць та її сім’ї, люди збудували нову хату за кілька місяців.
У багатодітної мами Світлани Троць із села Гірники Ратнівського району хата згоріла в липні минулого року. З нею - все нажите майно та документи. Через дев’ять місяців її сім’я перебралася у гарну новобудову. Світлана каже, якби не допомога людей та держструктур, довелося б жити на згарищі, – пише Валентина Борзовець для газети «Вісник».
У ту ніч, 8 липня, жінці чомусь було неспокійно, ніяк не могла заснути. Вийшла на вулицю, повернулася назад, трохи подивилася телевізор і задрімала. А невдовзі прокинулася і здивувалась, чому немає світла і не працює телевізор. Відчинила двері у вітальню – а там уже повно диму. Шок, ляк, крики…
Від її лементу пробудилися дочка та внуки – їм вдалося з хати повистрибувати через вікно. Зі своєї спальні таким же способом намагалася вибратися і господиня, та не змогла відчинити раму, тож наважилася вибиратися через вхідні двері, долаючи густу хмару диму. А слідом за нею і внучка Христина, яка була в іншій кімнаті. Дівчинка наковталася диму так, що її довелося рятувати медикам реанімаційного відділення центральної районної лікарні.
Хату, колись куплену в Білорусі і перевезену на Волинь, вогонь добряче понищив. З димом пішло все нажите добро. Погорільці лишилися у чому спали… Без даху над головою опинилася не тільки Світлана Іванівна, а й її син, донька та двоє внуків.
Уже вдень згарище розчищали і рідні, і сусіди, недогарки вивозили на звалище. Під вечір постало питання, де жити. Добре, що поряд мешкала сім’я сина та мама господині, вони й прихистили погорільців у себе. Як тільки загасили вогонь, небайдужі односельці стали приносити одяг, постіль, продукти, гроші. Рідні пішли від хати до хати у Гірниках, по сусідніх селах Сільце, Броди, Конище, Прохід, Жиричі, збираючи копійчину на відбудову житла. Безліч людей, знайомих і незнайомих, відгукнулися на біду Світлани Троць.
Жінка бідкається, що у перевезеному з Білорусі будинку її сім’ї велося не дуже добре.
– Хто його знає, чому: чи місце таке, чи хата така. У мене йшла біда за бідою: найперше помер маленький синочок, а 18 років тому трагічно загинув брат. Не минуло й року, як помер чоловік, залишивши мене з дітьми, троє з яких студенти. Далі через рік не стало тата, а два роки тому поховали ще одного 29-річного сина, – каже Світлана Троць.
Коли чистили згарище, за порадою сусідів залишили вцілілий бік будови – його почистили, відремонтували та добудували, і десь через три місяці після пожежі сім’я перейшла туди жити. До пуття доводили цю хатинку, а поряд сини, зяті, небайдужі люди будували нове житло.
Світлана розповіла, що за роботу не платили жодної копійки – все робили із синами та зятями добрі, милосердні односельчани. Інакше де би стільки грошей взяли?! Те будівництво тривало б мало не вічність. До того ж будівельні матеріали, сантехніку підприємці відпускали погорільцям за нижчою ціною.
– Я прожила вік і ні з ким не сварилася, намагалася нікого не скривдити, не образити, старалася допомогти. Завжди хотілося, щоб все було тихо-мирно: краще промовчу, уступлю, обійду, аби тільки все було добре. І дітей вчила, і внуків вчу, щоб жили і нікого не кривдили, з добром по життю йшли… – каже жінка.
Світлана Іванівна дякує всім-всім, хто відгукнувся на її біду та допоміг. І бажає, щоб щастя, злагода панувала у кожному домі доброчинців, аби зроблене добро кожному поверталося сторицею.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
