Зразу скажу: найважче в цьому експерименті було не їсти. Найважче було повірити в ідею так, щоб не їсти. Тому їжа у темі веганства – справа друга. Перша – ідея.
Усе ж, як з тією ідеєю справлятися у нашому буденному світі, коли твоїх однодумців – як кіт наплакав і коли те, як ти живеш, сприймають як мінімум… здивованим поглядом. Що при цьому думають, не скажу)) Я спробувала.
Нагадаю, журналісти «Першого» перевіряють на собі, чи легко бути еко-свідомим у сучасному світі. Наталка Хвесик намагалася тиждень жити без побутової хімії і тримати дім у порядку. Людмила Яворська перевіряла, чи легко прибирати ранками у парку. Віта Сахнік – чи легко жити без пластику.
Спецпроект екологічних журналістських експериментів реалізовуємо спільно з Будівельною компанією «Інвестор».
Екологія – то нова релігія. Про неї говорять на форумах. Про неї пишуть у книжках, статтях, блогах, хтось робить її частинкою свого життя. Але цих «хтось» направду і, на превеликий жаль, мало, щоби змінювати щось глобально. І коли ти стаєш у їхні ряди, то перше, що відчуваєш – це такий собі статус білої ворони.
Білої ворони. Так. І однаково, чи ти не купуєш у супермаркеті один банан в одному поліетиленовому пакеті. Чи ти раптом берешся прибирати ранками в парку, біля якого живеш. Чи ти взявся сортувати сміття. Чи ти відмовився жити у суцільній хімії. Чи ти просто повірив, що споживання продуктів тваринного походження не призведе ні до чого доброго, і ти рятуєш цей пропащий світ отак: споживаючи те, що РОСТЕ, а не те, що ВБИВАЮТЬ.
«Давай ти будеш веганом», - сказали мені колеги.
Веганкою, точніше. Ця пропозиція у мене не викликала ні-я-ко-го ентузіазму. Ніякогісінького.
«Окей. Буду їсти тиждень помідори, якщо ви так хочете», - сказала я.
Як же я помилялася…
* * *
«Ура-а-а! Моя мама веганка!» - радісно стрибала моя мала Сашка по хаті, коли я розказала їй, чого не можу з’їсти сирну запіканку і не зітхати перед холодильником. Їй ідея цього експерименту дуже сподобалася (каже, то модно). Тим часом в холодильнику були огірки, помідори і все-все, але очі бачили тільки яйця, кефір, сир і уявляли ще отам в морозилці м'ясо.
Задача: стати не вегетаріанцем, а веганом. Хоча б спробувати харчуватися, як веган (ну, бо «стати» - то трохи більше). А це означає, що ти викреслюєш зі свого раціону ВСІ продукти, які не рослинного походження. Від м’яса - до сиру, яєць, желатину і навіть меду.
Оце останнє (я про мед) було найважче. Уже кілька місяців маю свій раціон. Я нарешті змусила себе знайти час на спортзал, я знайшла місце, де народжуються геніальні ідеї і де можна скинути зайве (зайве – це навіть не зайві кг). А відтак я не їм: цукру, хліба, смаженого, жирного і тд. Чайна ложечка меду вприкуску з міцною кавою – мені за найсолодший десерт у світі. Коли я усвідомила, що таке веганське меню, я раптом зрозуміла, що веганське меню плюс моє теперішнє – це жуть.
1.Як я копала картоплю
що цього гриба аж надкусила?»
Добре, я - веган. Я знаю порядних і кльових луцьких людей, які мають собі таку філософію харчування. Я їх розумію і поважаю. Але я ніколи не задумувалася, що можу думати, як вони.
Зрештою, це я колись зробила репортаж про те, як… колють свиню. Не тому, що я кайфую від того процесу (прости Господи), ні. Тому, що це - традиція. Традиція і спосіб життя українців, і їхнє світобачення, і їхнє самобутнє, ну що зробиш, що все – саме так. Але це є.
Дрібниця ж: починаю свій день з вівсянки з яблуком (не така вже й дивина).
Йду на роботу, десь на пів дороги звично беру американо з молоком у «Сім23». Стоп. Це я тепер не можу пити американо, бо воно не з тим молоком? Оце було перше, що мене зачепило.
Добре, беру американо без молока (шукати варіанти з рослинним молоком просто вже – геть незручно, хоча такі є, але не в «Сім23»).
Далі – або їсти на обід помідори-огірки з лавашем, або йти у якийсь заклад шукати там «щось веганське». Останнє непросто. Але дуже швидко я розвідала, що в «Кораблику» (цей заклад прямісінько під моїм офісом) можна попросити «просто гречку»…
Понеділок, вівторок, далі – зриваюся. Увечері приходиш голодна додому, і рука тягнеться до кефіру або тобі здається, що як ти не з’їсиш оце яйце, то все.
Середа, четвер, п’ятниця – мужньо тримаюся. В суботу вранці ми їдемо у село до свекрухи копати картоплю. Лан такий у планах – чималий. Приїхали, всім швиденько стола накрили, частують борщем з м’ясом, котлетами… Я ж чемно їм салат з помідорів і привезеними хлібцями закушую, запила те все несолодкою кавою – пішли в поле.
Соток 30 в одному місці. Людей зо 7. Гребемо-гребемо. Картопля не дуже вродила, тому риємося в піску. Спина уже до обіду рипить. Хух, нарешті нам везуть їсти, везуть просто на поле.
Ці моменти я дуже люблю. Вони – неймовірно родинні. По-перше, всі сходяться-з’їжджаються допомогти комусь одному. По-друге, всі стомлені, але радісні, що пів поля втяли, сідають у коло і апетитно так обідають, розповідають родинні історії і байки.
Картопля парує. Салат «Олів’є». Котлети. Відбивні… І трохи помідорів. Гризла я ті помідори, гризла (не будеш же замовляти рідним окреме меню для себе, бо, бачте, пані з Луцька прибула і вона «веганка»). А далі такий жаль взяв: як я других пів поля за отими помідорами подолаю? Очі стали шукати щось ще. Швиденько знайшли курку. Все.
«Бо то треба мати час і натхнення бути собі веганкою… А не отако», - злилася сама на себе дорогою додому…
2.Смузі, роли і веганські цукерки: «вас можна врятувати»
За тиждень пробую знову. Нерви здають. На вівсянці з яблуками і «голих» салатах – ніби й нічого. Але дратуєшся через їжу страшно, і це заважає тобі працювати. Філософія, хоч як не переконуй себе, що вона правильна, не працює.
- Лівіцька, ти знов веганка? І що їсиш? – жартує колега Люда Яворська за сусіднім столом у редакційному кабінеті.
- Веганка-веганка. Яблука печені їм. З мікрохвильовки… - відповідаю.
- Слу-у-ухай, а ти перевіряєш, чи є там черв’яки? Бо інакше тра всьо спочатку))) – аж заходяться зо сміху.
Ну, от як витримати?
Ще більше їде дах, коли тобі треба знаходити собі їжу швидко. Коли є сир, кефір, йогурти і таке інше – це легко. Коли є гроші, це легко. Тратити всю зарплату на експерименти я, звісно, не можу. Тому знову починаю ранок спокійно, а щовечора – страшно дратуюся.
Олена Чирук знає, що таке відчай голодних)) Вона – моя тренерка із залу «Спорт Лайн». Жаліюся якось. Сміється…
«Вас можна врятувати. Давайте я покажу вам кілька варіантів», - каже (і тут я згадую, що Олена Чирук – експертка зі здорового харчування).
«Ну, ок, - думаю. – Може, це шанс врятувати цю тему». Ми обираємо день, годину. Я зголошуюся бути експерткою з поїдання, вона – готуватиме для мене веганські страви.
І одного дня просто в залі «Спорт Лайну» ми накриваємо стола. Поруч уважно за всім спостерігає її 6-річний Арсен, прикрашає нам стола осіннім барвистим декором (щоб смачніше виглядало), а Олена тим часом колотить у блендері смузі на рослинному молоці зі шпинатом.
Першим зелене смузі пробує Арсен. Потім просить ще… І тут я розумію, що несмачним воно, значить, бути не може. Пробую я: це дууууже смачно.
Олена Чирук не перший рік цікавиться темою здорового харчування. А позаяк вона тренерка, то постійно опікується меню своїх підопічних. Знає тисячі рецептів, як зробити корисне смачним. Часто у спортзалі тільки й балачок, що про голубці з булгуром чи про тушковані буряки з грибами… Каже, останнім часом запит на веганські страви і рецепти у Луцьку зростає. Продукти для них вона найчастіше купує у магазині «Здоров’ячко» на луцькому Північному ринку (за винятком зелені) чи в онлайн-магазинах. Топовий інгредієнт – шпинат. Обов’язкові в раціоні – бобові, бо це білок, а отже, замінник м’яса. Переконує: веганське меню – це просто, було б бажання…
Ось наприклад (варіант нескладного, але красивого обіду навіть з цукерками!):
- Бутерброди з авокадо. Підсушуємо хліб (то був ранок, і я навіть дозволила собі з’їсти чуть хліба) з двох боків на сковорідці, можна в духовці (як варіант – багет). Ріжемо авокадо, обов’язково збризкуємо його соком лимона чи лайма (щоб не темніло), додаємо трохи подрібнених горіхів – усе це збиваємо у блендері. Виходить смачна паста на бутерброди. Тримати її можна у скляній посуді до 5-ти днів.
- Бутерброди з паштетом. Підсушуємо хліб чи багет. Паштет готуємо із відвареної квасолі, трохи протушкованої цибулі, моркви та невеликої кількості подрібнених грецьких горіхів. Усе це збиваємо у блендері.
- Фітнес-роли. Основа – рисовий папір. Замочуємо його на хвилинку в теплу воду, потім розрівнюємо і викладаємо всередину суміш із зелені. Наразі – порізані дрібно шпинат, огірок, морква та перець.
- Цукерки. Замочуємо сухофрукти (у цьому випадку – фініки), щоби вони віддали цукор і все зайве. Додаємо какао. Якщо хочемо цукерки солодші і мокріші, то беремо більше фініків. Коли ж сухіші, то менше фініків, більше – какао. Плюс 2 столові ложки кокосової олії (розтопленої на водяній бані). Ретельно змішуємо, формуємо кульки.
- Смузі. Рослинне молоко. Цього разу – мигдальне. Шпинат. Імбир. І зовсім небагато спіруліни (синьо-зелені водорості). Напій і освіжаючий, і солодкий.
Чи готувала я вдома смузі? Бутерброди з паштетом – так. Цукерки – так. До смузі натхнення вичерпалося. А далі якось чоловік приніс до хати… риби. Всім посмажила, собі зварила юшку – і… Словом, тиждень протриматися знову не вдалося.
3. Не смертельно. Але дорого
До веганки мені як до неба рачки. Я не навчилася їсти. Але я навчилася цей світ розуміти. У магазинах, кав’ярнях, кабаках і рестораціях я навчилася помічати, чи готові тут чути людей, які живуть інакше, ніж більшість. І тепер хочу чи не хочу, а відразу звертаю на це увагу.
У «Кава Avenue» вам на Київському майдані вам запропонують кокосове чи соєве до американо. У «П’ятниці» скажуть: «Ні-і-і. Такого в нас нема». У «Карабасі-Барабасі» на слова: «А можна просто гречку?» широко відкривають очі. У «Pur-Pur» подадуть смачну вівсянку з бананами за 35 грн – і нате вам щастя й любе-рябе-голубе.
У кожному великому супермаркеті є рослинне молоко, соєві биточки і всяке таке. Недешево. «Святі» веганські місця у Луцьку – це ринки, риночки і кілька «острівків» стихійної торгівлі, де бабусі з гарбузами, грушами, яблуками і калиною.
У «Там-Тамі», «Сільпо» тощо можна знайти напої, які називають рослинним молоком. Там молоко гречане, соєве, кокосове, миндальне і навіть горіхове. Мекка всіх поціновувачів здорового харчування – магазин «Здоров’ячко» на Північному ринку (недавно відкрив ще один на проспекті Грушевського). Там – органічні крупи, сухофрукти і навіть веганська ковбаса (черга за нею, правда, не стоїть).
На Лесі Українки відкрили крамничку, назвали її «Еко-лавка». Але як вона «еко», якщо там на прилавку висять поліетиленові кульки, в них пропонують класти продукти, тут придбані? Тема для роздумів…
На вході до старого будинку біля самісінького замку Любарта є вивіска. «Кафе «Здорове», - пише там. Чуть меншим шрифтом - щось про здорову їжу і вегетаріанські майстер-класи. Улітку бачила столик у дворі будинку. Ніколи не помічала, щоб хтось туди заходив. Двічі пробувала зайти сама – замок, мобільний, вказаний на вивісці, не відповідає.
Купила собі чуть сухого кокосового молока, щоб на роботі смачити каву. Смаку щось особливого не відчула, але душа спокійна)) Пишу якось на редакції щось про візит Хрущова на Волинь…
- О, а ви знаєте, хто був улюбленим письменником Хрущова? – коментую вголос.
- ???
- Пишуть, що Винниченко. Я щось, правда, сумніваюся.
- А що він написав?
- Утопію. Щось про сонячну машину. Він писав про те, що можна споживати енергію сонця… Хоча то було зовсім не про те
- О, Лівіцька, то він теж був веганом?.. Ти-но погугли, кажуть, веганом був Лев Толстой і навіть написав якусь працю, – сміється Люда Яворська.
Гуглю...
Ненадовго, правда)
Я не так глибоко знаю, чим жив і чим горів Лев Толстой. Гуглю. Наприкінці свого життя письменник-філософ дійшов до висновку: жити заради того, щоб жерти, - марна справа. Він збирався написати книгу «Жранье» - не про їжу, а про те, як жити, щоб врятувати цей світ. Він писав у журнал «Вегетаріанство». Він відмовився не тільки від м’яса, а й від молока, масла, яєць, цукрую, чаю і кави...
І тут я згадую про одного з героїв своїх текстів. Є такий чоловік у Луцьку, якого я називаю луцьким Гаррі Поттером. Колишній працівник культури Василь Тарасюк колись грав у театрі, демонстрував модний одяг і на день міста постійно був Князем Любартом, який врочисто об’їжджав свої міські володіння то на коні, то на «Волинянці». Потім життя його переколотило у вирі подій, як у блендері. Зараз він не минає жодного міського фестивалю чи класного концерту. Часто у незмінній капці з ініціалами Гаррі Поттера. Життя зробило його філософом. Якось я спитала у нього, як він починає день: «Встаю і перше, що роблю – це співаю «Прилетіла ластівка» Таранця. Дуже її люблю. Підійду до вікна. Стану – і: «Прилетіла ластівка голубою ласкою… Люблю кожен новий день. Щоранку ходжу до річки. Роблю зарядку, щоб не скучно, тихенько наспівую собі ту ж ластівку. Я зовсім не їм м’яса. Якось його просто у мене не стало, бо не стало грошей. А потім я вирішив, що то вбивча їжа. І відмовився принципово. Живу».
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Князь на «Волинянці», або Історія луцького «Гаррі Поттера». ФОТО
Знову пробую всього тиждень жити у цьому світі. Жити, не витрачаючи шалені гроші на дивовижні продукти з еко-магазинів. Жити без «вбивчої їжі». На диво з третьої спроби виходить все більш-менш легко. Чомусь. Вівсянка з яблуком – на сніданок. Гречка з грибами, салат – на обід. Запечена гарбуза зі спеціями – на вечерю. Борщі і супи без м’яса я готувати вмію майстерно і без експериментів. Наїлася на перекуси яблук і горіхів – на багато тижнів вперед))
Висновок:
Бути веганом – то не смертельно
Бути веганом – приділяти багато свого часу своєму раціону
Бути веганом – мати гроші на продукти
Бути веганом – бути повністю екосвідомим
Бути веганом – це відчувати себе на сто кілограмів легшою)))
P.S. Навіть собаки…
До своїх текстів що виходять у рамках проекту #ЕКО-КЕЙС, ми намагаємося робити змістовні фото. Так щоб фотоконтент відповідав змісту і мав певний настрій. Що робити мені? Тримати в руці яблуко і усміхатися всьому світу, щоб він (а десь там за плечима мав бути той самий світ) бачив, що яблуко – джерело життя?
Часу не було, тому ми з Іриною Кабановою довго не думали. Купили сардельок. Спершу вирішили, що я просто викидатиму цю безтолкову їжу в смітник. Вийшли із «Сільпо» у ЦУМі, під стіною сидить безпритульний пес.
- О, Лівіцька, а давай….
- А давай…
Дістаю сардельки, тримаю їх. Іра знімкує. Пес ліниво повертає голову в наш бік. Мовляв: хто посмів потривожити? Народ тим часом помалу звертає увагу на цю дивну фотосесію.
- А ви йому хоч дасте шматочок? – іронічно так хмикає бабуся збоку – і пішла, і пішла….
- Дамо-о-о, - кажемо (вже не чує).
Відриваю сардельку. Ламаю на шматки і даю їх собаці. Ви бачили б, як вона на мене глянула… Помалу повернула свою мордочку, тикнула її в ковбасу – і відвернулася.
- Просто собаки не їдять собі подібних, - коментує збоку незнайомець, який, виявляється, за тим всім спостерігав.
Хм. Раптом нашу дивну компанію, де я, Кабанова, пес і усміхнений чоловік, влітає дядько старшого віку.
- Шо ви робите?! Ви головою думали?! А якщо в нього сказ! Ану відійдіть бігом!...
Біля нас уже маленький натовп. Щоби того чолов’ягу інфаркт не схопив, ми всім подякували за увагу і чемно пішли (біго-ом так пішли). Пес ліг собі додивлятися сни. Я тільки біля університету згадую, що там, під ЦУМом, так і лишила шматки сардельки...
Це була погана ідея: фотографуватися в час пік на центральній площі. Але то був висновок, від якого тоді побігли мурашки: навіть бездомні собаки не кидаються на ковбасу!
Що не скажеш про людей…
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото: Ірина КАБАНОВА.
Партнер серії екологічних журналістських експериментів «Першого» – Будівельна компанія «Інвестор». Компанія, що не просто будує житло, а є на Волині одним з лідерів з провадження інноваційних технологій та прикладом відповідального сталення бізнесу до викликів сучасності. Будуємо майбутнє разом.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
