За п’ять хвилин – три презервативи. Як я прибирала в парку. ЕКО-КЕЙС

За п’ять хвилин – три презервативи. Як я прибирала в парку. ЕКО-КЕЙС

У планах було багато. Почати із краю парку навпроти «тещиного язика» і день за днем дійти хоча б до зоопарку.

«Просто збирати сміття – нудно», – казали колеги.

«В світі є такий модний флешмоб – вранці бігати і заодно прибирати. Приєднуйся!» – радили.

«Ок», – подумала я і першого дня навіть взула кросівки для бігу… Наївна! Під ногами було стільки сміття, що не те що бігати – навіть розгинатися не доводилось. За тиждень я прибрала лише одну невеличку алею. Ну, як прибрала?.. Кожного наступного ранку від мого прибирання не лишалося і сліду…

* * *

Проблема завалених сміттям так званих «зелених зон» – очевидна не тільки для Луцька. Україна – в десятці країн з найбільшим обсягом «виробленого» сміття на одного жителя (за даними Світового банку).

За рік українці продукують 474 млн тонн відходів. Це – більше 10 тонн на одну людину. Тобто кожна людина за рік «плодить» величезну вантажівку сміття… І, на жаль, при цьому частину відходів викидає просто посеред вулиці.

Журналісти «Першого» перевірили на собі, чи легко бути еко-активними. Віта Сахнік протягом двох тижнів не використовувала одноразовий пластик – поліетиленові торбинки, одноразові стаканчики тощо. Завданням Людмили Яворської стало прибирання в центральному парку Луцька. Щодня – по одному пакету сміття.

Спецпроект екологічних журналістських експериментів реалізовуємо спільно з Будівельною компанією «Інвестор».

 

Замість прелюдії. Коли «місце сили» – смітник

Навесні я переїхала на проспект Волі. Тішилась неймовірно: під самим будинком – парк! Не просто якась алейка чи скверик, а – наш величезний Центральний парк. Гуляй – не нагуляйся…

Ще меблі не перевезли, а я вже бігла «знайомитись» з своїм новим «місцем сили». Спішила подихати на повні груди, намотати належні шість тисяч кроків, знайти свій таємний куточок, де буду ховатись від цілого світу… Зрівнявшись з деревами, просто заклякла. Парк виявився не парком. А величезним, місцями озелененим, смітником.

Моя перша прогулянка парком (березень 2019)

 

Перші враження. На планеті чистюль

Коли ділили в редакції еко-завдання, відразу запропонувала: буду прибирати в парку. Навіть не сумнівалась, що монотонна робота день за днем, пакет за пакетом, ситуацію виправить і парк стане чистим. Ну ок, як мінімум – чистішим.

Перший пакет сміття я зібрала навіть не дійшовши до парку. За п’ять хвилин – три використані і один запакований презерватив. Три шприци. Використані. Одна зіжмакана пет-пляшка з фольгою.

Хто хоч раз був на міській толоці, не здивується. Це – стандартний набір. Хоча те, що аксесуарів для «планокурів» посеред кущів – в рази більше, ніж пляшок з-під алкоголю, таки здивувало.

Та по-справжньому обурило інше. Купа, величезна купа використаних вологих серветок! Посеред дороги, на узбіччі, в траві, зачеплені за гіляки кущів… Скільки ж серед нас чистюль, блін 🤬!!!

Де взагалі беруться люди, яким вистачає розуму в’їхати, що у них брудні руки чи писок, але бракує якихось нейронів в голові, які б підказали: викидати сміття під ноги – це ненормально! Для цього цивілізація сотні років тому вигадала смітники. І навіть їхня фізична відсутність на відстані витягнутої руки – не привід для сучасного «гомо сапієнс» засмічувати усе навколо!

Таким мене зустрів парк в перший день прибирання
«Класичний» набір. Такого «добра» у парку – навалом
Але найбільше серед усього сміття – використаних серветок
За перший день розчистила лише вхід до алеї...

 

Чи це безпечно?

Коли підбирала перший шприц, подумала: а чи безпечно те, чим я займаюсь? Я розумію, що з голкою треба бути дуже обережною, але які ще загрози можуть бути заховані у смітті? Чи безпечно піднімати запльовані серветки і (перепрошую) використані презервативи?

Із цими запитаннями я звернулася до Волинського лабораторного центру.

Спершу мої запитання не знаходили відповіді, адже «парк – це рекреаційна зона, тож тут теоретично не має бути токсичного чи небезпечного сміття, яке становить загрозу»…

Та після детальніших розпитувань отримала трохи практичної інформації. Наприклад, про те, що шприци – це медичні відходи, які потребують особливої утилізації, в спеціальних контейнерах. Їх не можна викидати до загального сміття. Треба бути уважним, бо є загроза всіх інфекцій, які передаються через кров: гепатит, СНІД…

У лабораторному центрі дали ще одну пораду: використовувати відразу дві пари рукавиць. Під низ одягати гумові (які не пропускають вологу, але можуть порватися від колючих предметів), а зверху – з тканини.

Шприци потрібно утилізувати в спеціальні контейнери
Типовий парковий «натюрморт» ...
Гумових рукавичок – мало. Серед сміття багато побитого скла

 

Сізіфів труд

Уже другий день прибирання приніс повне розчарування. Ті кілька квадратних метрів, які стали моєю першою «квіткою», були знову закидані сміттям. Не так рясно, як напередодні, але достатньо для того, щоб я зрозуміла: мій труд – близький до марного.

І так було щоранку. По дорозі до нового, ще неприбраного шматка парку я збирала по пів торби сміття. Невеличку алею на сто метрів я чистила тиждень…

Набір сміття – незмінний. Час від часу в кущах траплялися вже зібрані величезні пакети зі сміттям від особливо «турботливих» лучан.

З кожним днем я відчувала, що починаю ненавидіти людей. Навіть подумалось, що якби продовжила своє заняття, то за якийсь час точно стала б еко-маніячкою. Відстежувала б і жорстоко катувала нехлюїв, які розкидаються сміттям…

Особливо підхарила «еліта». Бо коли підбираєш пластикову пляшку з-під пива в парі із «чекушкою», розумієш: ну, не дав Бог розуму і совісті. Але коли з куща вигрібаєш тару «Мартіні Асті» і пакетики презервативів «Дюрекс»... в голові відбувається якийсь дивний розсинхрон.

«Очам страшно, а руки все зможуть», – любила повторювати моя вчителька. Ні, не все...
На те, щоб прибрати одну алею і вигрібти сміття з кущів вздовж неї, пішов тиждень
В кущах нерідко траплялися вже зібрані пакети зі сміттям від особливо «турботливих» відпочивальників

 

Результати? Ні, не чула

Так сталося, що через проблеми зі здоров’ям робила тижневу перерву у своєму треш-марафоні. Коли повернулася в парк, щоб доприбирати останні три дні… якщо коротко і без емоцій, я не побачила жодних результатів своїх старань.

Для останнього дня вибрала особливе місце. Який там краєвид!..
Та, схоже, не всі сюди приходять милуватися природою...
Один пакет в день – занадто мале «навантаження», щоб виправити ситуацію
Гарно ж, правда?.. Знаю точно: не надовго.

 

І що ж робити?

Ось кілька можливих шляхів, як продовжити боротьбу зі сміттям, та й загалом моїх висновків за результатами роботи в парку:

1. Прибирати разом із друзями. Якби я збирала сміття не сама, а нас було хоча б десятеро, за раз вдалося б охопити більшу територію.  Чистота навколо, яку помітно (а не ті жалюгідні кілька метрів, які вдавалося розчистити мені) могла б все-таки позитивно вплинути на міських «свинтусів».

І нехай кілька рук, але таки не піднялося б викинути нове сміття… Дуже хочеться вірити.

2. Встановити смітники. Якась частина людей буде їх використовувати, і сміття під ногами стане менше.

3. Встановити контроль і жорсткі штрафи за сміття і в парку, і загалом на вулицях міста.

4. Організовувати толоки частіше, ніж раз на рік. Звучить утопічно, але – хоча б раз на місяць.

5. Збільшити фінансування на утримання міських парків, аби прибирати вдавалося не тільки центральні алеї. До слова, як розповів директор КП «Парки і сквери» Богдан Феденчук, наразі у центральному парку є чотири прибиральники. Поки вдається утримувати порядок в основній частині (до зоопарку).

6. Поважати і страшно цінувати роботу двірників та прибиральників. Їхній труд без перебільшення – сізіфів, а ставлення громади мало схоже на шанобливе.

Коли починала свій перший трудодень в парку, було трохи ніяково: а як будуть дивитися люди?.. що подумають про мене?.. Але люди нічого не думали, бо на мене навіть не дивилися. Проходили поруч, пробігали свої ранкові пробіжки і зовсім не звертали на мене уваги. Як ніби я і ці купи сміття навколо для них – суцільне порожнє місце.

Замість P.S. Ці купи сміття, схоже, не закінчаться ніколи...

Текст: Людмила ЯВОРСЬКА

Фото: Ірина КАБАНОВА, Людмила ЯВОРСЬКА

Партнер серії екологічних журналістських експериментів «Першого» – Будівельна компанія «Інвестор». Компанія, що не просто будує житло, а є на Волині одним з лідерів з провадження інноваційних технологій та прикладом відповідального сталення бізнесу до викликів сучасності. Будуємо майбутнє разом.


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина Будуєте будинок? А хто зробить дорогу, ліхтарі та охорону?
Наступна новина Уже відомо, коли відбудеться «Бандерштат 2020»
Останні новини
Схожі новини