«Ви знаєте, не набридає. Ми клеїмо бігом-бігом і немає часу думати, що там в новинах», – кажуть Наталія і Людмила.
Вже тиждень вони, університетські викладачки, з ранку до вечора складають коробки і склеюють їх скотчем. Один і той же процес раз за разом. Злагоджені рухи, нічого зайвого.
На їхньому рахунку – тисячі ящиків, які привозять сюди усі можливі місцеві підприємства.
***
Таких помічників тут – десятки і сотні. Хтось працює постійно – з другого дня війни, коли муніципальний волонтерський центр відкрився, хтось – приходить на кілька годин чи й хвилин, аби принести зібрану провізію чи інші речі, яку тут сортують і відправляють туди, де є потреба.
«Ми взяли цигарки, каву, тушонку, макарони – найнеобхідніше. Чому? Просто хочемо допомогти, чим можемо», – каже Андрій, який разом з друзями поставив у пункті прийому три сумки з продуктами.
Інколи волонтерів так багато, що доводиться їм дякувати і завертати додому, аби не було хаосу, – розповідає один із координаторів центру, а в мирному житті – декан географічного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки Юрій Барський.
Високого і статного, його легко помітити серед натовпу. Чоловік відповідає на мільйон запитань на день. Здається, як тільки не дратується такому потоку...
«Чому я тут? Ну це ж не питання. Пішов за покликом, тому що хтось може зі зброєю захищати, а хтось – в інший спосіб», – каже він.
Попри величезну кількість волонтерів та автомобілів, які привозять допомогу, хаосу тут таки немає. Оскільки центр муніципальний, у ньому працюють багато чиновників із міської ради. У кожного – своя сфера відповідальності.
Читайте також: Лучани масово приносять усе необхідне у пункти збору товарів для тероборони
Кожна коробка чи пакунок документується. Що і куди відправили – також. А це багато тонн допомоги, в тому числі в міста, які найбільше постраждали від війни.
«Водії зголошуються не тільки їхати по області чи до польського кордону, а й до Києва, Ірпеня, Фастова, Обухова, Вінниці, Запоріжжя, Первомайська, Харкова… Той перелік потреб, що нам дають, намагаємося задовольнити сповна. Щоб отримати допомогу від нас, потрібно написати звернення на міського голову чи раду, надати перелік потреб, а далі ми вже відправляємо», – каже Юрій Барський.
Дуже допомагає Польща, яка сформувала у прикордонних містах логістичні центри, де накопичують і розподіляють гуманітарну допомогу з усіх-усюд. Медикаменти, одяг, дитяче харчування, засоби гігієни, продукти їдуть також із Литви, Латвії, Німеччини, Італії, Іспанії, Данії…
Окрім безперервних потоків гуманітарної допомоги, тут ще й безперервний потік інформації: хто куди їде, яким транспортом, хто, що і кому може передати. Все це потрібно координувати.
Одні готують їжу, зокрема вареники, які вже встигли стати символом боротьби, інші – приносять тару, коробки, ще хтось вивозить сміття. Театр тепер схожий на справжню фабрику. За винятком того, що люди працюють не за гроші, а за покликом.
«Приходять переселенці, які хочуть допомогти. Люди ще не знають міста, але вже беруться розвозити допомогу. Жоден з водіїв не запитав, чи є гроші на пальне. Кожен витрачає своє. В нас тут позитивна енергетика – всі долучаються і працюють на перемогу», – розповідає Юрій Барський.
Текст і фото: Віта Сахнік
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
