Танкісти Сергій Васіч з Хмельниччини та волиняни Олег Свинчук і Віталій Пархомук загинули 8-го березня. Президент за їх подвиг присвоїв захисникам звання Героїв. Але рідні сподіваються на диво, адже через місяць після загибелі похорону ще не було.
Про це повідомляє «Вісник+К».
«Не бійтесь, ворога не пропустимо»
Олег був наймолодшим сином у родині Надії та Анатолія Свинчуків із села Бережці Вишнівської громади Ковельського району. Ріс оточений любов’ю трьох братів і двох сестер, єдиний залишився жити у батьківській хаті. Чекали, коли він одружиться і приведе невістку.
– Він був дуже веселий, умів знайти потрібне слово, щоб підтримати. Мав багато друзів, – згадує сестра Олена. – Любив дітей. Своїх не мав, то грався з племінниками. На контрактну службу пішов рік тому.
– Коли з осені почали говорити, що росія нападе на Україну, Олег казав: «Ми обов’язково переможемо, але вернемося додому не всі». Ніби щось відчував, – із сумом розповідає Олена. – Уже коли почалася війна, він по телефону запевняв, що все добре, роботи багато. «Хочу додому, у тепле ліжко і відіспатися», – ця фраза особливо запам’яталася. А ще він казав, щоб ми не боялися – вони стоятимуть до останнього і до нас ворога не пропустять.
8 березня мама з сестрою чекали Олежикового дзвінка. Було тривожно на серці. А під вечір біля подвір’я зупинилася машина і вийшли люди у військовій формі. Тато так і вкляк біля дверей, а мама й кроку не могла ступити – як таке сталося з їхнім сином!
У кінці березня мав повернутися додому
З раннього дитинства життя Віталія Пархомука із Заболоття Ковельського району складалось не так, як у всіх. Батьки розлучилися, і хлопчик, якому не було ще й двох рочків, став жити з татком Василем. Той зійшовся з братовою вдовицею Галиною, яка також мала синочка. Росли як рідні брати. Народилося ще двоє спільних діток. Жили дружно. Віталій називав Галину мамою. У ті часи в сім’ї не раз жартували про ігри дітей: «Ой, дивися – твій і мій наших б’ють!»
– Він був спокійний і небалакучий, – згадує про Віталія колишня дружина Тетяна. – Дуже любив нашу донечку Софійку, вона схожа на нього. Часто приходив до дитини. Грали у шахи, ходили на риболовлю, плавали на озері.
Віталій Пархомук вперше пішов добровольцем на Донбас ще у 2014 році. Коли повернувся, важко звикав до мирного життя. У 2019-му знову став до лав Збройних сил. Почав будувати у Заболотті невеличку хату. Рідним казав, що військового контракту, який закінчувався наприкінці березня, більше не продовжуватиме. Повернеться додому і спробує налагодити своє життя.
8 березня мама Галя так і не дочекалася дзвінка від свого Віталіка. Це було не схоже на нього, адже телефонував їй мало не щодня. А тут свято – і тиша.
Останній бій героїв
У той день екіпаж танка старшого сержанта Сергія Васіча та його підлеглих – старшого солдата Віталія Пархомука та солдата Олега Свинчука – прийняли бій біля селища Макарів на Київщині.
Вони знищили шість одиниць ворожої техніки. Російська протитанкова керована ракета влучила у їхній танк – здетонував боєкомлект.
Відважні воїни загинули і не дізналися, що Макарів було визволено від окупантів. Рідні Олега Свинчука та Віталія Пархомука кажуть: поки не похоронимо їх, то вважаємо, що вони зникли безвісти. А раптом живі?
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
