Прямий ефір «Луцького радіо»

«Як вовки – санітари лісу, так адвокати – санітари хворої системи правосуддя», – Віталій Жуковський

«Як вовки – санітари лісу, так адвокати – санітари хворої системи правосуддя», – Віталій Жуковський

Уже багато років професія адвоката – одна із найпопулярніших. Тисячі випускників щороку отримують дипломи юристів, але далеко не кожному вдається бодай один раз переступити поріг судової зали.

Тридцятип’ятирічний лучанин Віталій Жуковський адвокатське посвідчення отримав сім років тому. За цей час він став одним із найбільш впізнаваних на Волині адвокатів у галузі кримінального права. Що допомогло? Чим відрізняється від тих, кому «пробитися» не вдалося? Яким був його шлях від математичного факультету і до судових засідань?

Про це, а також про слідчих-«бойовиків», захист негідників і навіть про мотоцикли – читайте в розмові із «Першим».

Між цифрами і законами

– Чому стали адвокатом? Мріяли про цю професію з дитинства, чи, можливо, батьки – теж із цього кола?

– Ні, батьки у мене точно не з цієї сфери. Батько все життя пропрацював на заводі, а мама – домогосподарка. До речі, з їхньої ініціативи я спочатку вчився на математичному. Правда, вигнали через пів року… Давайте розкажу по порядку.

Десь в 5 класі я пішов в Центр науково-технічної творчості, щоб записатися на гурток шахів. Але там мені порадили комп’ютерні курси. Тоді ще ніхто комп’ютерів в очі не бачив, це було справжньою диковинкою. Так я почав займатися програмуванням, і, зрозуміло, що десь собі вирішив: буду програмістом.

Але в 9 класі у нас з’явилося правознавство. Предмет дуже сподобався. А по сусідству із нами жив адвокат – Валерій Таргоній. До речі, це він навчив мене грати в шахи. Ми спілкувалися, грали в шахи, я розпитував про право, і дуже цим захопився.

І все ж, коли дійшло до випуску зі школи, поступати на юридичний не наважився: боявся, що своїми силами на державне місце не попаду. Батьки наполягли на тому, щоб вчився в Луцьку і так сталося, що попав на математичний факультет. І, як вже згадував, не довчився навіть перший курс – вигнали за неуспішність.

– Так тяжко було з математикою?

– Та ні, навіть навпаки. Тут зіграло роль особисте.

Я добре розумів математику, але не хотів там вчитись. Частково це був саботаж, плюс – виник конфлікт з керівництвом.

Коли я прийшов на перше заняття інформатики, нас почали вчити, як вмикати комп’ютер. На той час я вже знав дві мови програмування… Підійшов до викладача, кажу: можна піду, бо таке слухати – тільки час втрачати. Він мені: ти що, найбільш розумний? Кажу: схоже, що тут – найбільш.

Домовились: якщо напишу програму – поставить залік автоматом і дасть ключі від комп’ютерного класу. Так і сталося. Викладачі інформатики з повагою ставилися до мого рівня знань, а от керівництво факультету вирішило, що я «вискочка» і прямим текстом давало вказівки не ставити мені екзамени.

– Як попали в харківську міліцейську академію?

– Планував трохи по-іншому, але так склались обставини. Хотів вступати в Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого. Поїхав в Харків, знайшов цей вуз, взяв список документів, які потрібні для вступу. В переліку було направлення або з прокуратури, або з СБУ, або з міліції… Зайшов в наш міськвідділок, без всяких знайомств і домовленостей, просто прийшов і кажу черговому: хочу поступати, дайте направлення. Відвів в потрібний кабінет, де дали перелік документів, направлення на медичну комісію та дати іспитів.

Коли здавав екзамени (чомусь їх проводили саме в міліції в Луцьку), виявилось, що мені дадуть направлення саме в міліцейський вуз. Почав вагатись, хоча й черговий рік не хотів втрачати. Але виявилось, що в цьому вузі є факультет управління та інформатики зі спеціальністю «правознавство». Тобто – відразу два напрямки, які мені подобались.

– В подібних вузах вчиться багато дітей прокурорів, поважних міліціонерів… Як в такому середовищі ставляться до хлопців із сімей без погонів? Є щось подібне, як у Школі магії з фільму про Гаррі Поттера, де до дітей маглів – простолюдинів було особливе ставлення?..

– У нас дійсно був дуже великий відсоток дітей, чиї батьки були пов’язані з правоохоронними органами – десь 70%. Мене постійно розпитували: Жуковський, признайся, хто тебе «проштовхнув»? Не вірили, що сам поступив.

Знаєте, як кажуть про схожі ситуації? Ваша релігія – це вибір ваших батьків, а мій атеїзм – це мій вибір. Тут – те саме. Одна справа, коли тебе на навчання «проштовхнули» батьки, і зовсім інша – коли ти хотів цього сам.

Звісно, було таке, що начальник факультету бігав із заліковками «чиїхось дітей» і вирішував їм сесії, але на цьому інакше ставлення закінчувалось. Самі студенти не робили якоїсь різниці між собою. Більше того, я – дитина не з системи – був командиром відділення, і мої одногрупники фактично були в мене в підпорядкуванні, однак в подібних вузах відсутнє поняття «дідівщини» або ж класового походження, тому навчання, поєднане зі службою, було складним однаково для всіх.

Швидка кар’єра слідчого

– Якщо міліція давала направлення на навчання, логічно, що потім вам довелось там працювати.

– Так, я це розумів, і десь на третьому курсі визначився, що піду в слідство. Після навчання нам дали місяць відпустки і – зразу до роботи.

– І чим зустріли реалії українського слідства?

– Розумінням, що теорія – це добре, але на практиці мало допомагає. Це як вчитися по книжці на кулінара. Можеш знати всі рецепти «назубок», а станеш вперше біля плити – тільки зіпсуєш продукти.

Звісно, у нас була практика під час навчання, але цього – дуже мало.

– Але сама робота подобалась?

– Не зовсім. Виникали непорозуміння з керівництвом. Розкажу на прикладі. Одна із перших справ – затримали чоловіка із підозрою в грабежі.

Але щось мені в справі не складалося. Почав розбиратись. Виявилось, що ситуація – взагалі якась дурнувата. В дворі на Лесі Українки біля суду гралися діти років десяти. Одному із них батько подарував золотий ланцюжок. Поруч на лавці сиділа жінка-безхатченко, і хлопці вирішили пожартувати. Повісили на неї той ланцюжок і фотографували. Поруч проходили хлопці і побачили картину: діти знімають із безхатька ланцюжок. Один із тих хлопців накричав на дітей, забрав ланцюжок, бо думав, що він – тої жінки. На крик дітей вийшли працівники міліції з суду, де вони знаходились на охороні, зробили свої висновки і затримали хлопця «на гарячому». Однак, що відразу насторожило, що ланцюжок вони вилучили не у затриманого хлопця, а у тієї жінки.

Коли з’ясував це та доповів керівництву, вирышили не затримувати того хлопчину. Зранку мене – на «килим» і давай… Якби був інший слідчий і йому дали вказівку, що треба «розкрити злочин» – вже б хлопець сидів. Хоча там і злочину як такого не було.

– Схоже, працювати не дуже подобалось… Коли вирішили звільнитись?

– Та я відразу розумів, що не затримаюсь тут.

Якщо говорити про слідство в ідеалі, яким воно має бути, то певний романтизм ця професія пробуджує. Але поточні моменти… Вибачте, в мінус 25 морозу вантажити тіло безхатька, віддирати його від лавки, коли ти – сам, бо всі інші учасники слідчо-оперативні групи зайняті… Насправді в цьому мало романтики.

– В роботі адвокатом допомагає досвід слідчого?

– Дуже сильно. Я знаю, як працює система, які в мене були помилки як в слідчого і де шукати «слабкі місця» в справах.

– Що думаєте про реформу поліції?

– Під час реформи слідчим проводили навчання для підвищення кваліфікації за підтримки ОБСЄ та інших неурядових іноземних організацій. Мене запросили викладати деякі предмети. І в мене відразу виникли питання до цього навчання і до реформи.

В програмі навчання майбутніх слідчих було 4 години кримінального права і 6 годин кримінального процесу. Натомість – близько 200 годин бойової підготовки, близько 100 годин вогневої підготовки… То скажіть: за цією програмою можна підготувати слідчих чи якихось «бойовиків», які тільки будуть вміти битися і стріляти?..

Адвокат для… злочинців

– Коли почали працювати адвокатом, де брали перші справи? Як це взагалі відбувається в адвокатів: треба давати рекламу в газети? Чи, наприклад, домовлятися в судах, щоб тебе рекомендували?

– Початківцям дуже важко, конкуренція величезна. Перші справи у кожного по-різному. У когось це рекомендації колишніх колег, у когось – допомога друзям чи знайомим.  Загалом в нашій професії найкраща реклама – «сарафанне радіо». Якщо добре працюєш – люди тебе рекомендують. Показово, коли починають рекомендувати навіть твої опоненти. У мене таке вже не раз було.

– Зараз є багато фільмів про адвокатів. Маєте якісь улюблені?

– «Лінкольн для адвоката». Там головний герой їздить на авто з номерним знаком «notguilty» – «невинен». Він гарно передає суть професії адвоката, де успіху досягають насамперед завдяки розуму.

Фільм «Шпигунський міст» відображає одну з проблем адвокатів, що здійснюють захист у кримінальних справах – ототожнення захисника зі злочинцем.  

Також подобається фільм «Суддя». Звідти – одна з моїх улюблених цитат про роботу адвокатів. Коли в захисника запитали: «Чому ти захищаєш тільки винних?», він відповів: «Бо для невинних я буду надто дорого коштувати».

– І чим подобається ця фраза? Вона ж якась навіть цинічна…

– В Україні ця фраза актуальна, як ніде. У нас довести невинність людини, яка справді не має відношення до злочину – складніше, ніж захищати злочинця. І це – проблема судової системи.

Знаєте, скільки у нас зараз виправдальних вироків? Півтора відсотки. За часів Сталіна така цифра була – близько 30%. Уявляєте?

– Не думаю, що це пов’язано з ідеальною роботою слідства…

– Звісно, ні. Головна цінність в цій системі зараз – «показник», тобто відсоток розкритих справ, бо тільки завдяки хорошій цифрі можливий кар’єрний ріст. Не завжди це означає, що в справі знайшли справді винного. Головне, щоб не було «висяків».

Наприклад: у нас є багато гучних справ про нібито торгівлю людьми. Але що насправді відбувається. Є такий відділ в поліції, який, в тому числі, протидіє проституції. Але це лише адмінвідповідальність. Відповідно, не кримінал, не злочин. І якщо хлопці із цього відділу будуть боротися тільки з проституцією, у них буде нульове розкриття злочинів. Так і з’являється розкриття торгівлі людьми. Надумана, роздута до злочину, ще й досі часто – підставна справа, де дівчата співпрацюють з правоохоронними органами. 

І система не обмежується тільки поліцією. Коли суддя розглядає справу, він добре розуміє, що якщо вона розвалиться – прокурор, який висував обвинувачення, може полетіти з роботи. Навіть якщо у несправедливо обвинувальному вироку подати апеляцію, то й шанси успіху незначні, оскільки судді неохоче псують статистику своїх колег, скасовуючи їхні вироки. В цій системі всі пов’язані між собою.

– Але якщо система працює сама по собі в такому автономному режимі, то робота адвоката взагалі втрачає сенс?

– Про вовків кажуть, що вони – санітари лісу. Так само в кримінальних справах адвокати – санітари цієї хворобливої системи правосуддя. Завдяки тому, що ми розвалюємо липові справи, які грубо ліплять слідчі для статистики розкриття, у невинних людей взагалі є хоч якийсь шанс.

Фактично, завдяки адвокатам слідчі вчаться працювати і не робити грубих помилок, а суди більшу увагу починають приділяти тому, щоб не допустити порушення права на захист.

– Фактично, якби не було адвокатів, то слідчі б навіть не виїжджали на місце злочину…

– Мабуть. Розкривали б справи заочно.

– Кримінальних адвокатів у суспільстві сприймають як когось, хто на одному боці зі злочинцями…

– Ви праві. Адвокатів взагалі мало хто любить, а кримінальних – тим більше.

Але давайте подивимось на це з іншого боку. Конкретний випадок. Після нашої розмови я їду в Рівне на судове засідання. Була така гучна справа в Луцьку: двоє хлопців хотіли підірвати банкомат, але їх підстрелили. В очах суспільства вони негідники, а ті, хто їх затримав – герої. Але суспільству не розказали деталей. Наприклад, про те, що у них був лише муляж гранати і нікого підривати вони не збиралися. Натомість державна служба охорони стріляла в них без попередження і відразу в голову. Хлопець дивом лишився живим: куля пройшла по дотичній, а коли він впав – його фактично добивали, випустили в нього всю обойму. На щастя, стрілок був «великим» професіоналом, влучив тільки три рази в ногу.

Хлопців засудили за розбій, дали по сім з половиною років. Але в касації я довів, що це був не розбій, а лише замах на крадіжку, і, відповідно, покарання – повинно бути три роки, а не сім. Як це виглядає в очах суспільства? Ніби адвокат «відмазав» злочинців, скоротив їм термін. Але я нікого не «відмазував», а лише добився, щоб судили справедливо.

– Ніколи не було докорів сумління? Злочинці різні бувають, і різних треба захищати…

– Жодного разу. Коли приходить клієнт, і я бачу, що він – відвертий негідник, я просто не берусь за таку справу.

Бувало, що вимагали якихось моїх протиправних дій – наприклад, принести телефон в слідчий ізолятор. Я просто розривав угоду. Не бачу сенсу «чіплятись» за таких клієнтів.

Шахи і швидкість

– Згадували про шахи. Зараз граєте? Можливо, досі з тим адвокатом-наставником, про якого згадували?

– На жаль, зараз з ним дуже рідко зустрічаємось. Але пам’ятаю, яким був щасливим, коли вперше виграв! Грали із мого 5 класу, а переміг вже коли сам став адвокатом.

У мене вдома є тільки колекційні шахи. Подарували такий незвичний набір, де поєднані два моїх захоплення: самі шахи і фентезі. Там кожна фігурка – персонаж із «Володаря перстнів».

– А як зараз відпочиваєте?

– Купив недавно мотоцикл. Інтерес до спортивних байків був давно, але ніяк не доходили руки.

Це непоганий спосіб розвантажити голову. У мене вона аж занадто забита роботою.

Мені подобається жити роботою. Але деколи просто необхідно переключитися, відійти від реалій, які в цій роботі бувають дуже непростими.

– Щоб не закінчувати на негативній ноті… Знаю, що про вас в адвокатських колах говорять як про людину з хорошим почуттям гумору. Часто жартуєте в професійній діяльності?

Так, дійсно люблю гумор. Вважаю, що саме гумор – це те, що не дає нам перетворитись на беземоційних роботів. Якщо сприймати життя хоч трошечки з гумором, воно буде і цікавішим, і яскравішим.

Але часто гумор буває просто захисною реакцією, що створює баланс між стресом і спокоєм, або ж запобігає професійному вигоранню. Часом порівнюю кримінальний процес в Україні з жартом… але злим і недобрим, бо предмет насмішок – не такий вже і предмет… це – живі люди. Тому намагаюсь цей «чорний гумор» розбавити позитивним настроєм і посмішками.

 

Звернутися до адвокатськими послугами до Віталія Жуковського можна за адресою: м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 47, або ж телефоном: +38 (099) 1753495.

 

Розмовляла Людмила ЯВОРСЬКА

Фото – Ірина КАБАНОВА


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина Хроніка пригод Луцька і Волині. П'ятниця, 19 липня. ФОТО
Наступна новина Живе в Луцьку, веде ютуб-канал для Іспанії. Поради блогера з 1,7 млн підписників
Останні новини
Схожі новини