«Погані закони і продажний суд – це «відмазки» непорядних адвокатів», – правозахисник Анатолій Цехош

«Погані закони і продажний суд – це «відмазки» непорядних адвокатів», – правозахисник Анатолій Цехош

Найчастіше до адвокатів звертаються, коли ситуація уже стає критичною і виправити її власними силами не вдається. Але така «самодопомога» на початкових етапах зазвичай тільки додає роботи адвокату, який згодом береться за справу.

Про те, чому важливо консультуватися із юристами, щойно виникла потреба захищати свої права, а також про інші юридичні тонкощі – у розмові із волинським адвокатом Анатолієм Цехошем.

Він – добре відома у юридичних колах людина. Тривалий час працював у прокуратурі, а коли отримав право на пенсію – пішов зі служби, щоб стати адвокатом. Тож ми також розпитали в Анатолія Миколайовича про те, чому вирішив замінити роль прокурора-обвинувача на роль адвоката-захисника, та й загалом – як потрапив у цю сферу.

«Ти хочеш все життя в черепках копатися?..»

– Чому вирішили вступати до юридичного вузу? На той час, наприкінці 80-х, такий професійний напрям не назвеш популярним…

– Насправді я мріяв бути археологом. Але мене наставила на правильний шлях сестра. Вона вже була заміжня і її чоловік працював юристом. Казала мені: «Як ти собі це уявляєш? Ти хочеш бути археологом і все життя в черепках копатися?..». Я це розумів, і мені здавалося, що це – велике щастя. Але Бог дав мені розум уже на той час прислухатися до порад старших.

Був ще один випадок, який дуже вплинув на мій вибір. Із моїм старшим братом несправедливо повівся один ковельський міліціонер, я перейнявся цією ситуацією і задумався: а хто може покарати міліціонера? Прокурор! Я добре пам’ятаю, які в мене тоді були емоції... Дуже хотілося боротися за справедливість. Не просто боротися, а бути в перших рядах цієї боротьби!

На той час прокуратура дійсно відігравала дуже важливу роль у питаннях дотримання законності. Мабуть, навіть більшу, ніж суди. Це вже потім реформували функції прокуратури, зменшили повноваження. Але коли я починав працювати, вплив прокуратури був дуже сильним, це був досить дієвий та ефективний правоохоронний орган.

– Але цей авторитет прокурорів, погодьтеся, в очах людей часто має негативний характер. Прокурори – це все-таки ті, хто звинувачує і просить «дати по-максимуму»…

– Навіть жарт такий є: «Мало? Прокурор добавить».

Але таким є принцип нашого правосуддя – принцип змагальності. Хтось має захищати, а хтось – обвинувачувати. Хтось – просити поблажливості суду, а хтось – максимально строгого покарання. Рішення суду – це результат того, як одна чи інша сторона надала докази, якими аргументами і наскільки майстерно переконувала.

Важливими є обидві ролі: і захисника, і обвинувача. Але оця специфіка ролі прокурора і справді в першу чергу викликає в людей страх.

– Прокурор і адвокат – це як ніби два протилежні боки медалі. Чому ви вирішили змінити бік?

– Причини дві. Перша – стало менше «живої» роботи. Я зараз згадую свій 18-річний досвід в прокуратурі і розумію, що перша половина цього відрізку була в рази продуктивнішою. Не через те, що я розлінився на солідніших посадах, зовсім ні. Просто на вищих посадах багато часу йшло на роботу з паперами, написання звітів. Це теж потрібно, але… зараз я розумію, що це не зовсім моє. Мені хочеться допомагати своєю головою, а не кріслом. І мені потрібна жива робота, яка допомагає конкретним людям.

А друга причина, чому вирішив залишити прокуратуру і піти на пенсію – зміни в самій прокуратурі. Це був 2010 рік, генпрокурор Пшонка… Важко пояснити словами, але атмосфера, традиції, якими почала жити прокуратура – це все стало дуже обтяжливим і принизливим.

– І ви відразу розуміли, що почнете адвокатську практику?

– Звичайно. Я б не пішов на пенсію вирощувати помідори… Робота адвоката – це та «жива» робота, за якою я так скучив. Тому навіть щасливий, що обставини змусили мене піти з прокуратури.

У Костянтина Ваншенкіна є такі рядки: «Упаси вас Бог познать заботу об ушедшей юности тужить, делать нелюбимую работу, с нелюбимой женщиною жить».

Якщо професія – не твоя, кидай і шукай те, до чого лежить твоя душа. Ми не можемо вийти о 18.00 з роботи і залишити всі емоції там. Ми все-одно приносимо з роботи додому або вдоволеність, азарт і радість, або смуток, роздратування та втому.

Без наркотиків і вбивств

– Є справи, за які принципово не беретеся?

– Так, справи, пов’язані із вбивствами чи незаконним обігом наркотиків.

Кажуть, що вчаться на помилках. Але не всі – на своїх. Не від одного досвідченого адвоката я чув про розчарування від кримінальних справ. І часта причина такого розчарування – зустрічі в кабінетах слідчих чи на лаві підсудних зі своїми екс-клієнтами, яких колись вдалось захистити.

Адвокат допомагає, дає людині шанс отямитися і схаменутися, але, на жаль, останнє трапляється нечасто. І тоді починаєш задумуватися про результати своєї роботи… Можливо, в тій першій справі треба було, щоб клієнту дали більш строге покарання, і це б допомогло уникнути скоєння ним нового злочину.

– У вас багато справ в різних галузях: сімейне право, житлове, господарське… В якому напрямку вважаєте себе найбільшим експертом?

– Давати собі якісь оцінки, а тим більше називати експертом – нескромно, але розкажу про справи, з якими найчастіше доводиться працювати.

Часто веду справи сім’ї, точніше – того, що лишається від сімей. Розірвання шлюбу, стягнення аліментів, поділ майна, визначення місця проживання дитини… З цих питань до мене доволі часто звертаються.

Розкажу про один випадок, який трапився днями. Звернувся до мене чоловік з проханням проконсультувати. Там було розлучення, поділ майна, аліменти – стандартна ситуація. Зустрілися, розповів деталі. З його розповіді зрозумів, що я вже тиждень працюю над їх проблемою на стороні дружини… Каже: «То, виходить, це ви ту позовну заяву так розписали, що тепер сушу голову, де знайти сильнішого адвоката?» Обом – і цьому чоловікові, і його дружині – мене порадили колишні клієнти.

– З якими проблемами ще звертаються?

– Звертаються у випадках дорожньо-транспортних пригод, керування авто в стані сп’яніння, або іншої зупинки автомобілів поліцейськими. Є багато спадкових справ, господарських. Люди пропускають термін, коли можна подати заяву про прийняття спадщини і далі вирішити питання можна тільки через суд.

Є такий цікавий момент в судовій практиці: незнання про смерть спадкодавця суд не вважає поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. Я спершу навіть обурювався: як це не може бути підставою? Людина не знала про смерть, тому, логічно, і не претендувала на спадщину… А потім задумався: що ж це за син такий чи донька, які не знають про смерть батьків? Але випадки різні бувають.

І юрист, і психолог

– Рішення адвоката, як діяти в тій чи іншій ситуації – це велика відповідальність. Часто від цього залежить доля людей… Не складно брати на себе таку відповідальність?

– Адвокат не повинен сам приймати рішення. Він має знайти максимальну кількість дієвих шляхів вирішення проблеми і розказати про них клієнту, але вибір – за ним.

Звісно, підказати, пояснити плюси і мінуси, допомогти вибрати найбільш оптимальний шлях – це теж завдання адвоката. А як інакше? До адвокатів люди звертаються в стресовому стані. Буває, днями не спали, руки трусяться… Деколи треба по кілька разів пояснювати. Але в цьому і полягає завдання адвоката – доступно розтлумачити правову оцінку ситуації та варіанти її вирішення. І все ж кінцеве рішення повинна приймати сама людина. 

– З того, що ви розповідаєте, схоже, що адвокатам деколи доводиться працювати ще й психологами?

– Не деколи, а майже завжди. В деяких справах навіть більше психологами, ніж юристами. Зрештою, коли люди звертаються до адвоката, у них не шнурівка розв’язалася, а сталося щось серйозне. А проблеми легко можуть вивести з рівноваги.

Розкажу про одну справу. Жінка, заміжня за американцем, разом із їхнім сином приїхала до України провідати батьків. В Україні вона з сином та батьками потрапила в ДТП. У бабусі – травма хребта, дідусь – в комі. Зрозуміло, що жінка лишилася доглянути батьків. Час проходить, чоловік починає «наїжджати», мовляв, це вона спеціально викрала сина…

І він звернувся до Міністерства юстиції, щоб ті в його інтересах подали позов до суду і дитину повернули в Америку. Уявляєте стан тієї жінки? Психологічної допомоги вона потребувала не менше, ніж юридичної. Бо знервована жінка в суді могла б тільки все зіпсувати… Сказали б: гляньте, хіба вона може виховувати дитину? Чесно кажучи, пишаюся собою в тій справі, бо спрацював гарно і як психолог, і як юрист. Ми виграли справу і дитина лишилася з мамою.

– Буває таке, що люди вимагають гарантій: мовляв, буду з вами працювати тільки, якщо обіцяєте перемогу?

– Таке можуть обіцяти лише недосвідчені адвокати. Хоча такі ситуації справді бувають. Адвокати «геройствують»: та я точно виграю, справа – безпрограшна! Насправді, ніякої впевненості вони не мають, а просто розраховують на «авось». Вдасться виграти – то і добре, а ні – завжди можна сказати, що закони погані, а судді – хабарники. Але такі пояснення – лише прикриття для непорядних адвокатів.

У мене совість чиста перед усіма клієнтами. Коли до мене звертаються, я вивчаю справу і чесно кажу, які у людини шанси: 50 на 50, 30 на 70, чи вони мінімальні.

Коли зрештою отримуєш кращий результат, ніж прогнозував – це ж щастя. Одна із таких справ: звернулася до мене мама повнолітньої доньки, в якої батько хотів стягнути більше 20 тисяч гривень надлишково сплачених аліментів. За законами, якщо дитина навчається у вузі, аліменти можуть відбирати у батька аж до її 23-річчя. Так було і в цій ситуації. Коли ж дівчина закінчила навчання, мама написала листа у виконавчу службу, щоб перестали стягувати аліменти, але вони чомусь не відреагували і гроші продовжили йти на картку дівчині ще два роки.

Я пояснив клієнтці, що шансів виграти справу – мало, але в результаті перемога все ж виявилась на нашому боці. Ми знайшли «лазівку» в законодавстві, за яких умов надлишково сплачені кошти не повертаються. Зокрема, в цій справі гроші б довелося віддавати, якби інша сторона довела недобросовісність отримувача. Але ми звернули увагу суду на те, що мама писала листа до виконавчої служби, тож ніякої недобросовісності з її боку не було.

– А бувало навпаки: були впевнені в перемозі, а рішення суду виявлялось не на вашу користь?

– На жаль, було і таке. На результат впливає багато чинників і врахувати всі, у тому числі – елементарний людський фактор – просто неможливо.

Був у мене випадок, коли я дуже оптимістично оцінював справу, дуже зрадів, коли побачив прізвище судді, яка цю справу мала розглядати. Кажу клієнтці: «Нам пощастило! Ця суддя обов’язково розбереться». А в результаті – суддя, неналежно вивчивши справу, прийняла протилежне очікуваному рішення.

Я став наполягати, щоб подавати апеляцію. Клієнтка ж не дуже хотіла, бо це – судові збори, зайві витрати. Але для мене це було принциповим питанням, я сам заплатив збір і ми таки подали апеляцію. Без жодних проблем виграли, бо ситуація дійсно була очевидна. Але для мене це була наука: не треба давати ніяких гарантій і обіцянок.

– Якщо у справі є сильні докази, законні підстави для перемоги, то для чого тоді взагалі адвокат?

– Якщо в справі дійсно не потрібен постійний супровід адвоката, я цього і не роблю. Готую позовну заяву і чесно кажу людині, що цього – достатньо.

Але треба розуміти, що бувають і зворотні випадки. Коли люди думають, що справа «легка» і самі справляться, або ж звертаються до таких адвокатів-героїв, про яких я згадував, і нароблять такого… Якщо на початку можна було спрацювати на 4 бали із 5, то за результатом усього, що нароблять такі «народні умільці» – добре, якщо вдасться добитися 3 балів.

Таке буває доволі часто. Не тільки у мене, а й в інших адвокатів. Звертаються люди із проблемою, яку треба було вирішувати ще позавчора. При цьому вчора вони примудрилися самі взятися за справу і зробили ще гірше…

Як ми згадували про те, що люди асоціюють прокурорів із страхом, так і про адвокатів відразу виникають асоціації: це – дорого. Але виправлення помилки обійдеться Вам набагато дорожче!

Чужі клопоти і своє життя

– Робота адвоката – це постійно жити в чужих клопотах. Як розвантажуєтеся від цього?

– Це справді така професія, в якій не можеш не перейматися чужими проблемами. Але їх треба вчасно струшувати з себе.

Мій рецепт: щотижня – баня, двічі на тиждень – спортзал і щоранку – скандинавська ходьба.

– Чому саме скандинавська ходьба?

– Раніше я займався бігом, але через проблеми із поясницею перейшов на ходьбу із палицями. При цьому до 30% навантаження із ніг та спини перерозподіляється на руки та верхню частину тіла, тому такий вид спорту мені ідеально підходить. Вже п’ять років ходжу. Навушники в вуха і – вперед.

– Що слухаєте?

– Аудіокниги. Різну публіцистику, зрідка – детективи.

Зараз захоплююсь книгами Вадима Зеланда, в яких він досить доступно відкриває новий погляд на будову нашого світу. Його книги допомагають робити себе і світ навколо себе, допомагають зрозуміти, що саме ми – будівельники свого життя.

Спілкувалася Людмила ЯВОРСЬКА

Фото: Ірина КАБАНОВА


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина Понад чверть клієнтів «Волиньгазу» користується сервісом «Особистий кабінет»
Наступна новина Волинь – у десятці областей за кількістю інфекційних спалахів
Останні новини
Схожі новини