- Чому це вдавалося вам, а не вдавалося іншим?
- Бо ми хотіли, - просто каже він.
У нього на все прості відповіді. Ми говоримо в кабінеті голови громади. Десь збоку на стіні герб: на ньому – три тростини очерету (бо то край боліт), підкова і… полуниця. Чого полуниця, запитую? То, каже, перше, що навчило цю громаду заробляти собі реальні гроші.
Але то було колись. Тепер вони вміють заробляти всім селом і на те, на що зазвичай грошей не знайти. Буквально днями завершили реалізацію масштабного міжнародного проєкту. Асфальт ще парує і гонорово чорніє поміж колоритних сільських парканів у Забродах та Лучичах.
Навколо осінь. 90-літня Марія Трофимук (а по-вуличному просто «тьотка Марія») з вулиці Молодіжної котить перед собою візок, без якого вона, учасник бойових дій ще тієї (Другої світової) війни, вийти в люди вже не ладна. Але котить і – йде!
А без асфальту не йшла б.
* * *
«Ех. Завжди кажу: з Боратина чи Княгининках легко зробити Європу. А ви зробіть її із Забродів! Якби замість програми «Міняю жінку» була б програма «Міняю громаду», я готовий поїхати в одну з таких громад, відчути смак того фінансового задоволення. Бо легше ламати голову, куди подіти гроші чи як їх правильно використати, аніж де їх взяти. Від ранку до вечора думати: ДЕ ЇХ ВЗЯТИ...»
Голова Забродівської ОТГ Микола Калачук хвацько крутив руля, з вікна автівки то кивав сільським дядькам, то всміхався дітям, а тим часом возив нас вузенькими сільськими вуличками і показував, що таке «забродівське диво» і як воно починалося.
Працює з 90-го року
Коли чуєш слово «Заброди», то завше на думку спадає слово «проєкти».
То - чи не перша активна сільська громада Волині, яка навчилася хвацько заробляти гроші у рамках міжнародних програм, грантів, конкурсів тощо. Якби не проєктна хватка, Заброди і донині лишилися б без доріг і з «совковими» школами чи садочками. Що маємо натомість?
КАЛАЧУК
Микола Калачук очолює Забродівську громаду в буквальному сенсі з 90-х. Точніше – з 90-го. У його біографії – аж нічого особливого. Родом з Ратнівщини. В епоху колгоспів працював в одному з сильних місцевих господарств і, як би то дивно не звучало, менеджерських задатків набрався ще там. Потім – зумів ефективно їх адаптувати до нових реалій.
Очолив звичайну поліську сільраду: без доріг, без мостів, в болотах та з низкою закладів, які не витримали немилосердних «вітрів постсовдепівських змін». Тепер його громада на міжнародних проєктах «зуби з’їла».
Сам Микола Михайлович зовсім не схожий зовні на образ сучасного проєктного менеджера, який ми собі могли уявити. Вже сивина на скронях. Скромний побут в кабінеті. Простий костюм. Його історія – приклад того, що успішні керівники сьогодні – не лише молоді й креативні, успіх – то спосіб мислення.
А ви зробіть її із Забродів!»
Не так давно тамтешня громада стала більшою, бо тут створено ОТГ і до сіл Заброди Якушів та Лучичі приєдналося ще півтора десятка (загалом 18 населених пунктів!). Тепер він ламає голову над тим, як залучити гроші і на інші території ОТГ. А тим часом «на Забродівщині» успішно фінішує їхній другий масштабний проєкт в рамках програми «Польща – Білорусь - Україна 2014-2020»: більше 7 мільйонів інвестицій лягло «в асфальт» на звичайних сільських вуличках.
За роки співпраці з різними іноземними партнерами у різних проєктах, із багатьма лідерами, скажімо, польських чи білоруських громад, він уже фактично «на ти». Каже, там, за кордоном все, що не роблять, то проєкти, проєкти, проєкти. Там громада мусить шевелитися. Яка шевелиться, щось ініціює, живе ідеями, та й має.
Там давно на ці всі справи трудяться менеджери. Їх наймають на чималі гроші. В звичайних поліських Забродах за менеджера – він, Микола Калачук. І коли ми питаємо, хто ж у тих Забродах те все починав, рухав і не давав спинитися, він трохи думає, всміхається і зрештою каже:
«Та все сам, якщо вже чесно. Сам зважувався, сам вчився і помилявся, сам брав відповідальність. Так було спочатку. Тепер у нас вже тут є команда», - киває в напрямку дверей свого кабінету (за дверима, у коридорі ради, народ тим часом жваво міркує, де ж то вчепити вивіску на входом у ЦНАП, який тут скоро буде).
Далі він трохи думає і додає:
«Про відповідальність, до речі. У цих штуках найважливіше – відповідальність. Бо за кожним проектом, чи міжнародним, чи всеукраїнським, одразу грядуть перевірки. Але коли ти впевнений, все робив правильно, то ти їх не боїшся», - всміхається.
МОСТИ
Усе починалося з банального. Просто людям дуже треба були мости через Вижівку.
Хоч якісь, хоч благенькі. Бо Вижівку перейти – і райцентр поруч, і на роботу близько, і районну лікарню за річкою видно. А на календарі – 90-ті. В бюджеті – миші.
«Люди постійно говорили: «Нам би моста», «Михайловичу, треба моста». І то було перше, довкола чого нам вдалося народ згуртувати», – згадує чоловік. Тоді у Забродах вперше спробували зібрати людей і сказати: «А давайте і ви долучайтеся!». Вийшло. Так вони почали будувати мости через річку Вижівка.
«Оце були наші перші проєкти. Тоді ми працювали з ними 50 на 50, - Микола Михайлович показує нам того самого моста, з якого все починалося. - На той час ми, можливо, й не розуміли до кінця, як втілювати такі речі, але робили.
Мости стоять до сьогодні. Звичайні металеві. Микола Калачук дотепер пам’ятає, хто і як помагав з деревом, де знайшли металеві конструкції і так далі. Поява переходів через Вижівку вирішила чимало проблем громади. Бо навпрошки – кілька кілометрів, дорогою – з 15-ть. Тоді «провернути справу» було дуже важко, бо до таких процесів, каже голова ОТГ, ще й бюджетний кодекс був неготовий.
Наступний поштовх – газифікація. Це друге з того, що показало цій громаді, що вони, насправді, - сила. Пригадуєте: почалася глобальна газифікація сіл в країні – і раптом усередині 90-х держава її згортає, а люди, яким далі надію, опиняються з нічим?
«Селяни почали масово звертатися в сільраду. Тоді ми сміливо знову взялися за ідею співфінансування: проектно-кошторисну документацію – робить рада спільно зі ще існуючим на той час колгоспом, а люди – створюють вуличні кооперативи. Так ми газифікували всі установи. Ще попоборолися за можливість поставити конвектори: в той час це не дозволяли. А нам то був вихід, бо можна було обігрівати, скажімо, не весь клуб, а тільки одну кімнату. Он один конвектор і досі в цьому кабінеті стоїть. Ми його як згадку лишили…» - киває він на вікно.
які піднімали люди на сходах. І він працює»
Йшли роки, були інші мініпроєкти, а у 2007-2008 роках забродівці вже почали долучатися до міжнародних проєктів.
«Ще тоді ми почули про програму ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду». Створили ГО «Промінь», а люди, які прийшли з цієї програми, навчили нас працювати з громадою професійно. Вони нам підказували, як розуміти проблему. Перші сходи селян були дуже важкі. Але ми збирали людей часто по кілька разів, хотіли почути їхню думку. Принцип був такий: ми брали в роботу саме ті проблеми, які піднімали люди на сходах. І він працює», - переконаний голова громади.
…А сьогодні Микола Калачук стоїть на тих забродівських перших мостах і думає, які «мости» і куди «прокласти», щоб з очерету та рогози, в яких просто тонуть їхні села, хтось би взявся «зробити якийсь класний інвестиційний проєкт». Бо «після візиту до Німеччини мені ця думка не вилазить з голови».
ДОРОГИ
Їхали в Заброди, «гоцали» на ямах та вибоїнах, по два боки летіли феєрверки болота і думалося іронічно: «Це які ж такі дороги за європейські гроші тут роблять?».
Тим часом через село пролягає дорога обласного підпорядкування, вона – надважлива для всієї Забродівської ОТГ. І вся в дірках – як решето. Роками сільська громада просить цю дорогу включити в плани ремонтів за державні кошти. Цього року був «прорив»: зробили 300 метрів. Довго думали в селі, де ці 300 метрів покласти, вирішили: біля церкви. Може, Бог ще пошле. Кажуть, нардеп поклопотав за 2020-й – обіцяли включити у плани…
в той час центральна дорога (яка в підпорядкуванні області) – як решето.
«Я коли своїх польських колег, наших партнерів сюди запрошую, то вони теж першим ділом питають, чи є ще в нас оті ями… Бо в них вже подібних доріг просто нема. І я навіть пробував запропонувати будівництво цієї дороги в рамках міжнародного проєкту. Але там особливість: всі об’єкти у громадах мають бути дзеркальні. А повітової дороги в такому стані, дороги такого ж статусу, яку треба будувати з нуля, в тій же Польщі, ви не знайдете. Показую своїм колегам, а вони руками розводять: вибач…» - пояснюватиме згодом за кермом своєї автівки Микола Калачук.
Що у Забродах мають на увазі, коли кажуть, що ремонтують дороги, бачиш вже щойно звернеш з центральної траси вбік.
Типові вузенькі вулиці поліського села. По обидва боки осінь, паркани і подекуди ще хати, в яких половина будинка побілена, а інша – ні, бо то - комора. Вулиці кручені, як вужі. Вузькі, бо так тут історично склалося. І, о Боже, асфальтовані. І тут, і там, і отам…
Забродівська громада, починаючи з 2008-го втілила на цих вуличках два масштабні міжнародні проєкти, які передбачають розвиток громад у прикордонні трьох країн: Польщі, Білорусі та України. Другий стартував у 2014-му і фінішував буквально недавно. Коли його починали, ще не були об’єднані у велику громаду (тому зараз Калачуку важко пояснювати людям, чому будують дороги в Забродах, у центральному селі громади, а не будують в інших селах: це тому, що проєкт затверджували, ще коли ОТГ не було).
Результат двох проєктів – майже 12 кілометрів отаких комунальних доріг. У цифрах це – 22,5 мільйонів гривень інвестицій у загальний проєкт (у цінах 2019 року), частка місцевого фінансування – 10%, решта – гроші ЄС.
І от: там, де грузли в гумових чоботях, тепер можна навіть на роликах…
«Ви смієтеся, а мені один чоловік казав, що тільки після того, як дорогу на його вулиці зробили, побачив, скільки на ній живе дітей. Мовляв, доживає вже вулиця… А тут діти як викотилися на асфальт: з машинками, роликами, самокатами!» - каже Калачук.
УРОКИ
«Я цю дату запам’ятав на все життя: 13 березня 2008 року в Ратно приїхали поляки з програмою «Єврорегіон Буг». Підписували договори про співпрацю. Ніхто нікого попередньо не зобов’язував, не шукав. Просто сідали за стіл навпроти один одного і кому хто подобався – вибирали. Ми попали на гміну Яблунь. Такий молодий там голова громади Даріуш Лобейко, мені сподобався… Тоді в районі підписали 6 угод. На щастя чи на жаль, ми єдині, які працюємо дотепер. Коло партнерів тільки розширили: маємо нині 8 гмін-партнерів у Польщі», - згадує Микола Калачук.
Цей проєкт, каже він, вчить працювати в одній упряжці. Всі громади подають рівноцінні проблеми. І якщо один здається, не виконує умов, вилітають всі. Рецепт успіху простий: нема кому подзвонити і сказати: «Слухай, ми там участь в проєкті взяти хочемо. Поможи…». Бо експерти десь у Варшаві, а головне: їм байдуже, хто ти.
Ще один нюанс: щоб перемогти, треба знати, як свою ідею назвати. Ти можеш хотіти банально щось збудувати чи відремонтувати, але ти мусиш поставити ціль, і вона має звучати як інновація (Микола Калачук на це усміхається).
«Насправді в Польщі давно вже звикли так працювати. А тут ходиш, кажеш людям про проекти, а вони думають, що ти хворий на голову і носишся зі своїми ідеями...» - зітхає голова громади.
Тому він дуже добре знає, як воно: «робити Європу» не десь під Луцьком, а на забутих Богом поліських окраїнах. Прокладати «мости» між громадами різних країн справа дуже нелегка, бо то – різні світи.
«Є велика різниця у всьому. От наприклад, ми кладемо асфальт ще, а я в Польщу приїжджаю – там уже кладуть бруківку (костку по-польськи). Їде до мене Даріуш з гміни Яблунь і сміється: «Ніколай, а гдє асфальт?». А я йому пояснюю, що в нас є ще такий тип доріг, як білощебеневі… І ми часто мусимо робити їх саме такі. Або ті ж комунальні вуличні дороги. Нам радили їх робити ширшими, хоча б 4,5 метра. А ви ж бачили, що вони вузенькі? Пішли ми міряти, приходиш до людей, пояснюєш, що треба їм буде підсунути паркана, а вони тобі… про приватизовану землі. У нас історично так склалося, що всі вулиці дуже вузькі. Не будеш же з усім селом за паркан судитися? Одна бабця мені каже: «Я в церкву і вузькою дорогою зайду…», - зізнається Микола Калачук.
Грошей багато не буває, переконують у Забродах. Крім проєктів, тут мають солідного платника податків: агропідприємство «Ратнівський аграрій» вирощує більше 2 тис. голів елітної ВРХ. А його директор Валентин Чернецький до «пришестя» в бізнес курував у тамтешній РДА проєктну діяльність і «топтав» цю забродівську дорогу до добробуту разом з Калачуком . За кошти державної субвенції на розвиток інфраструктури ОТГ торік купила грейдера, цьогоріч збирається купити екскаватора, роблять освітлення, водопровід до однієї зі шкіл, чистять зарослі «по вінця» місцеві канали.
Свої доходи все ще мають скромні, цьогоріч – 11 мільйонів. Тому досі лишаються дотаційними.
* * *
…На Забродівській школі – величезний мурал від відомого луцького вуличного художника Андрія Присяжнюка. З’явився тут торік. Цьогоріч естафету підхопила місцева вчителька Олена Аврамук і весь перший поверх закладу розмалювала. Йдеш, глянеш на мурал: в таку школу хочеться бігти. Потрапляєш всередину – і з неї не хочеться виходити.
«Боже, ми спершу думали: що то таке темне хлопці малюють, а потім додали зеленого на ялинки – і все заграло», - вдивляється у стрітарт Микола Калачук.
Поки ми з Миколою Михайловичем розглядаємо стіни, вчителі знаходять першу табличку, яка засвідчувала, що Заброди беруть участь у міжнародному проекті «Польща – Білорусь – Україна» ще тоді, в 2007-му.
Усміхаються: тримають її в шкільному музеї, бо з неї все в Забродах почалося.
щось на ту пору ще не таке й банальне, а для цієї місцини і взагалі – круте!
і возили її на продаж
«розкажуть», де брати гроші…
Дорослі вибороли їм таке, здавалося б, елементарне право.
Алее часто недоступне і нездійсненне у подібних селах
Громада радіє з того, що колись місцеві ферми «впали в око» інвестору.
Тепер тут «Ратнівський аграрій»
Клуб, який не вмирає...
які приєдналися до цієї громади після реформи...
І для тітки Марії в її 90-то. І для тих, кому тільки 9-ть))
бо так вимагає проєкт
села Забродівської ОТГ. Була б ця дорога – комунальна, забули б, що таке ями…
А так… екзотика для закордонних партнерів.
Час збирати врожаї…
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото: Ірина КАБАНОВА.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
