Про будь-якого керівника найліпше розкаже його робочий простір.
Стіл. Стерильний порядок чи творчий безлад. Табличка на дверях. «Підпільне» прізвисько. Буденні звички. Як-от: ніколи не починати день з чаю чи кави, а починати його зі стосу зелених папок під правою рукою. У стінах Держлісагентства розповідають, як одна з працівниць якось ненароком переклала документ з одного стосу папок в інший – її перевели на іншу посаду.
Напередодні Дня лісівника ми побували у робочому кабінеті заступника голови Держлісагентства України Володимира Бондаря.
Що там, за стінами головного «лісового» офісу країни? Уже тривалий час і (чого гріха таїти) «трохи волинського» офісу.
State Forest Resourses Agency. «На шостому я буваю рідко»
Володимир Бондар забирає нас на півдорозі до офісу Держлісагентства. Службове авто. Водій вправно пробирається через столичні авто-хащі. Київ. Вулиця Шота Руставелі, 9а. Спиняємося перед високим будинком з цікавим фасадом. Явно – пам’ятка. Ліпнина, стара цегла, колоритні балкони і «викрутаси». То і є офіс Держлісагентства України. Ліворуч – синя офіційна табличка: «State Forest Resourses Agency of Ukraine».
Володимир Бондар працює тут з листопада 2016-го. Прийшов – радником. Згодом став заступником голови. Нині в агенції склалася цікава ситуація: ні голови, ні першого «зама», тому фактично керує лісовою галуззю одна-єдина людина.
Він запрошує всередину. Там – темний коридор. «Будка» для вахтера – ліворуч.
«Це до нас», – киває чоловікові за склом
Ми проходимо через турнікет. На стіні – порожнє місце під словами «Вітаємо». Трохи далі – синьо-жовтий стенд, портрети і… «Герої не вмирають».
Потім сірі стіни і стрімкі сходинки з гарними старими перилами. Угору – шість поверхів.
«На шостому я буваю рідко. Але раз в місяць точно: колегія у нас у залі на 6-му», - коментує Володимир Налькович.
Мабуть, видно, що я трохи дивуюся. Бо за мить він додає.
«Не ходжу туди часто, щоб людей не лякати. А то тільки вийдеш – десь яблука їдять, десь каву носять… І всі зразу в двері – раз-раз… Хоча ж нічого в цьому такого», - сміється.
Приймальня Володимира Бондаря – на 2-му поверсі. Невеликий «передпокій». Дещо навіть скромний інтер’єр. До слова, у деяких наших лісгоспах – може, і значно добротніше. Диванчик, правда, є. І стіл із журналами про ліс. Біля дверей – дві фотографії і напис: «Будь ласка, вимкніть ваш мобільний телефон та залиште його в приймальні». Якраз обідня пора, тому крім нас – нікого.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: За кулісами волинського ПриватБанку, або Туди не беруть за хабарі. НА ОФІСІ
Кабінет. «Мені здається, тут по-лісівничому»
«Я починав не з цього кабінету. Мій перший – був трохи вище. З рік був там, тоді перейшов у цей. По-перше, він був тоді подалі від керівництва. По-друге, тут приємні зелені стіни, з кращою енергетикою. Альона мене переконала, бо вона тут уже працювала. То - наша землячка, волинянка. Каже: «Що ви там будете? Переходьте в цей», - Володимир Бондар вводить нас в курс справи.
«Альона» - це Олена Марковська. Помічниця Володимира Бондаря і заступниця начальника управління мисливського господарства та полювання – родом з Ковельщини. Колись працювала у Ковельському лісгоспі, переїхала в Київ і влаштувалася на роботу ще тоді, коли відомство очолював волинянин Валерій Черняков.
«Кабінет створює настрій. Ти маєш прийти – і тобі має бути комфортно. З цієї точки зору мені важливо, який він. Тут же проводиш велику кількість часу. Тут є всі атрибути, які мають бути в державній службі. Крім того, тут все якось… (добирає слово, - авт.) по-лісівничому», - продовжує заступник голови Держлісагентства.
«А по-лісівничому – то як?» – ловлю на слові.
«Зелено. Є книги і альбоми про ліс. Є вироби з деревини, - сміється. - Мені здається, їх не так багато, як би мало було. Я не робив так, як це у багатьох заведено: коли людина приходить у новий кабінет, купує всі нові меблі, робить ремонт… Мені здається, що тут є все для роботи. І ці столи, ви бачите, не нові. Але тут зручно», - переконує Володимир Бондар.
Стіл. «Якщо щось із якоїсь папки перекладають, я злюся»
На столі – чимало всього різного. Але, як виявилося, тут – своя система.
«Тут робочі документи. Я їх читаю, підписую і віддаю. Це найбільш рутинне і невдячне, що треба робити кожен день. Оскільки один в галузі маю право підпису, то всі ці папери йдуть через мене.
Не дуже люблю викидати якісь речі. Це по-перше. По-друге, я знаю, що в якому стосі з папками. Тут насправді є своя система. Тут – папери, з якими я зараз працюю. Тут – папери, щодо яких я не прийняв рішення. Тут – папки, щодо яких, скоріше за все, буде прийняте негативне рішення.
До речі, дівчата знають: коли щось звідкісь тут дівається або перекладається з однієї папки в іншу, я дуже злюся. У нас були такі приклади. Тому завжди запитують, чи можна щось взяти, і я завжди знаю, який документ у якій папці лежить і як він виглядає.
Отут (вказує на простір перед собою, - авт.) лежить найактуальніше. Наприклад, зараз то виступ для круглого столу і завтрашній порядок денний. Завтра у нас круглий стіл «Лісова політика. Першочергові завдання», - пояснює.
Робочий день Володимира Бондаря починається не з кави. А з паперів.
«Не з кави і не з чаю?» - уточнюю.
«Ні, кави не п’ю практично зовсім. Чай п’ю, але починати з цього робочий день не звик. Я приходжу на роботу і беруся до оцих зелених папок (киває на стос документів у темно-зелених папках з логотипами Держлісагентства праворуч себе, - авт.). Поки людей нема, намагаюся працювати з документами», - розповідає Володимир Бондар.
Перерва. Якщо музика, то - рок. Якщо чай, то - лісовий
Кабінет поза робочим столом – це дві шафи з книжками і сувенірами. Стіл із виробами з деревами, теж, очевидно, дарунками.
«Ось цю книжку, наприклад, мені подарував перший космонавт Леонід Каденюк. Його вже нема, а книжка є…» - Володимир Налькович виймає з шафи книгу в яскравій палітурці.
Та називається «Місія – космос» . На форзаці – автограф автора, Леоніда Каденюка. Той, між іншим, був почесним професором одного з галузевих вузів.
Далі – шеренги інших видань. Я жартую, кажу, що тут все «зелені книжечки». Володимир Бондар виправляє: «Насправді то все дуже важливі речі».
У руки потрапляє дуже добротне видання. «Уряди України: на шляху відновлення та утвердження державності» за 2017 рік.
«То Степан Кубів (свого часу перший віце-прем’єр-міністр України, - авт.) зробив добру справу. Неймовірна книга. Дуже цікава, бо тут зібрана інформація про всі уряди України за сто років. Від УНР до сучасних урядів - всіх можна побачити», - коментує Володимир Бондар.
Серед інших книг є і своя, волинська. Роман волинянина Віктора Лазарука «Світязь».
«Це теж те, що сюди додав я. Буду йти, хтось може почитає. Більша частина книг тут була до мене. Але я теж намагаюся поповнити бібліотечку цього кабінету. Це гарна традиція: заповнювати його книгами», - зауважує.
Якісь були і до мене»
Помічаємо нагороди. «Почесний доктор з екології», наприклад. Далі дерев’яні сови, гармати…
На одній із полиць за склом – глянцеве видання із портретом Віктора Ющенка. Я принагідно запитую, чи спілкується зараз Володимир Бондар із екс-президентом, у команді якого колись був головою Волинської ОДА.
«Практично щотижня, до речі. Я іноді жартую, що за весь час, доки був губернатором, з Віктором Андрійовичем мав три особисті зустрічі, так щоб тет-а-тет. А зараз значно частіше», - відповідає чиновник.
У кабінеті є ікони і релігійні книги. Запитую: чи це теж – традиція?
«Як правило, то подарунки. Але я людина, яка вірить у Бога, тому вважаю, що ці речі мусять бути у такому місці», - відповідає Володимир Налькович.
якщо вода – то «Лужанська»...
«Кабінет освячували?»
«Так».
«Не бачу тут портрета Президента».
«Цієї традиції я не дотримуюся. Тут є національні символи, які я вважаю, повинні бути в кабінеті. Це Національний прапор і Герб. Бо це кабінет державного службовця. Ці атрибути я вважаю державними», - пояснює.
Володимир Бондар не звик жити за чітким робочим графіком. Розповідає, що іноді обідає у стінах Держлісагентства, іноді – вдома, часто використовує цей час для зустрічей. Якщо на роботі п’є чай, то він – з лісових трав. Якщо у вільний час слухає музику, то це… рок.
«Більше зараз п’ю води, до речі. Зазвичай - «Лужанську». Альона, чай у нас тут – лісовий?» - цікавиться у помічниці.
Та киває.
Робота. «Ця галузь чужих не любить і не приймає»
Можна проробити тривалий час у якійсь галузі, але так і не стати для неї – своїм. Володимир Бондар погоджується.
«Я вже відчуваю себе лісівником. Але важливіше не те, як я себе відчуваю. Важливіше, що тебе прийняли у своє середовище. Лісова галузь – дуже закрита, корпоратизована. Вона чужих не любить і не приймає.
Я маю лісову освіту, крім всього іншого. Мало того, мені доводилося працювати з лісом і будучи головою обласної державної адміністрації. Але щоб стати лісівником, цього мало. Тому я, можливо, найбільше їжджу регіонами із усіх керівників галузі. Ти всього не побачиш, але якщо схочеш, то щось таки зрозумієш. І День лісівника – для мене вже, безперечно, моє свято», - пояснює.
Розмова з «кабінетної» тут же переростає у «глобальну». Володимир Бондар говорить емоційно. І довго.
то насправді нічого катастрофічного не відбувається»
«Звикли говорити про лісову галузь тільки: «От крадуть. Ріжуть і вирізають…». Ніхто з суспільства не хоче почати на цю тему дискусію. Я готовий це зробити з будь-ким. Переконаний: на третьому питанні людина, яка вестиме зі мною дискусію, в 90% випадках почне буксувати. Чи ріжуть ліс? Ріжуть. І дуже великими об’ємами в людській уяві.
Але коли я бачу, що кажуть: «О, дивіться, їде машина лісу. Ліс вирізають бездумно». Я хочу сказати, що ця машина – це крапля в морі. Або: «Вирізали стільки-то, і це дорівнює двом стадіонам». Стадіон – це дуже невелика площа в масштабах галузі. В Україні вирізають 20 мільйонів кубів деревини щороку (один вагон – це 60 кубів). Але приростає в Україні – 40 мільйонів.
Ліс – відновлювана сировина. Він відновлюється кожного дня. Ми їздимо на бензині, але не кажемо, що знищують нафту, правда? А нафта не відновлюється. І нафтою, і газом надра ніхто не поповнить. Тобто, якщо на все подивитися розумними цифрами, то насправді нічого катастрофічного не відбувається. «Зради» немає.
Насправді ця проблема називається: боротьба за ринки сировини. Україну не хочуть випустити з сировинного придатку і не хочуть бачити в Європі як повноцінного гравця на цьому ринку. І коли ти починаєш усвідомлювати ці речі, ти розумієш, що за цю галузь і за цих людей треба боротися», - каже.
Зрештою, бере в руки папери, які під рукою. Блокнот, що поруч…
«Просто подивіться оком на цей кабінет. Це ж кабінет середньостатистичної людини. Що він потребує? Підлога з лісу. Меблі з лісу. Вікна з лісу. Двері з лісу. Перекриття з лісу. Всі папери – теж з лісу. Це не просто лісівники безсовісні рубають… Ми в цьому живемо. Порушень – маса, проблем – маса. Так, і на цьому нагрівають руки всякі ділки. Тут треба боротися. Але треба суспільству розуміти: без лісу ми не залишимося», - наголошує.
На запитання про те, чи він жорсткий керівник, Володимир Бондар відповідає з усмішкою. Мовляв, «спокійний». Олена Марковська – теж усміхається.
Говоримо про помилки. Чую – несподіване…
«Моя найбільша помилка на керівних посадах? Вона – кадрова. Тоді я був молодим головою облдержадміністрації. Мені доводилося звільняти велику кількість людей, і я це робив. Майже ні за кого не шкодую. Шкодую за одну людину, я звільнив її практично безпідставно. І потім де б не працював, відчуваю перед цією людиною якийсь моральний борг.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Якщо Ілон Маск відкриє щось на Марсі, ми хотіли б завезти туди обладнання». Modern-Expo. НА ОФІСІ
Це Володимир Блаженчук, один із керівників Волині. Тоді він був радником губернатора Анатолія Француза, якого я змінив на посаді. Патронатна служба, звільнити тут людину легко… Але Блаженчук - попередній губернатор, сильний керівник, старшого віку людина. Він зайшов і каже: «Ну, я розумію, ви – молодий керівник, що я тут, старий, буду робити? Знаю, ви мене звільните». Я відповів – так. І тільки потім зрозумів, що людина все-таки очікувала, що ти не залишиш його. По-друге, серед губернаторів є таке негласне розуміння попередника. Це вже мені пізніше прийшло.
Хоча ми бачимося з Володимиром Блаженчуком. У нас нормальні стосунки. Втім, до сьогодні я вважаю, що то моя найбільша кадрова помилка за весь час моєї роботи. Бо я не мав права з ним так чинити. Це якщо відверто», - каже Володимир Бондар.
Люди і коридори. «Хитра, але розумна»
У коридорах Держлісагентства – не дуже просторо і просто. 6 поверхів. Кабінети і люди. Люди і кабінети. Про те, що тут мають справу з лісом, подекуди «говорять» світлини з пейзажами на стінах чи дитячі малюнки.
Володимир Бондар показує кабінети голови і заступників. Каже, колись таких було аж 6. В одному з цих приміщень якраз напружено працюють представники Держаудитслужби.
Зізнається: про те, що в цій споруді є ліфт, дізнався через півроку роботи. Просто кабінет був на 2-му поверсі, а часто підніматися не було потреби, та й ліфт з порогу не видно. Поки якось тодішня керівниця Христина Юшкевич не сказала перед колегією: «Поїхали?».
Далі знайомимося із тими, хто на робочих місцях. Завідувачка сектора з персоналу Алла Святецька широко відчиняє двері шафи і показує, скільки особових справ під її відповідальністю.
«І тут, і тут!» - риплять дверцята.
Ця жінка у Держлісагентстві працює найдовше. Скільки – примружує очі, сміється і не каже. У її кабінеті дуже багато… лисиць. Іграшкових. Сувенірних. На картинках…
«Просто люблю лисицю. Хитра, але розумна. Мені їх всі дарують», - коментує.
Десь на дверях навпроти промовиста табличка «Від людини залежить багато», десь – невеличке опудало білочки. Десь – гора кубків і спортивних нагород. Кожна подібна будівля має свої легенди. Подейкують, колись ці кубки стояли на видноті, в одній із зал. Але відколи якийсь міністр за них не зачепився і мало не впав, вони «живуть» подалі від міністерських очей.
Поява журналістів у цих тісних коридорах старої київської будівлі викликала невеличкий ажіотаж. Усі запитували, чого раптом прийшли. Направду, тут не приховують, що зараз у стінах Держлісагентства – ера волинських. Була – ера житомирських… Одразу кілька регіональних управлінь очолюють люди, які працювали на Волині.
«Як вас називають позаочі?» - запитаю потім Володимира Бондаря.
Той трохи наче знітився.
«Не знаю. Я не чую. Людей запитуйте. Я ж казав: нечасто ходжу на поверхи. А як ходжу, то вони всі втікають», - сміється.
Його тут називають просто «шеф». Сам же він зауважує: якщо щось і вдалося змінити в робочій атмосфері цього відомства, так це те, що тепер не треба тут себе почувати, як в армії.
* * *
Поки ми блукали поверхами і «нишпорили» кабінетами Держлісагентства (а ми це робили без Володимира Бондаря, «щоб люди не боялися»), як мінімум тричі зустрічали двох керівників галузі у регіонах. Начальник Донецького облуправління лісового і мисливського господарства Віктора Стороженка і його луганського колегу Павла Головченка.
Як не просили сфотографувати, ті віджартовувалися і уникали цього. Мовляв, ви ж знаєте: без форми нам ніяк, лісівники – люди правил. А ми сьогодні – не «по статуту». Окей, казали ми, хоча ой як кортіло.
Зрештою, бачимо їх обох у приймальні Володимира Бондаря. Пропускають «до шефа» поза чергою. Дякуємо господареві головного лісівничого кабінету за терплячість, а принагідно, жартома розповідаємо про двох керівників у приймальні, які не фотографуються «без форми».
«Хлопці! Ходіть сфотографуємося, хай на Волині побачать, що на Сході теж люди є!» – Володимир Бондар широко відкриває двері у приймальню. І додає: - Я он теж без форми».
...Від людини залежить багато.
Павло Головченко, Володимир Бондар та Віктор Стороженко
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото: Ірина КАБАНОВА.
де можна зібратися колективом з якоїсь врочистої нагоди
А в лісі…
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.