«Розведені руки Кривоша – то якраз професіоналізм. А не навпаки». Юрій Крошко. #ЗКАБІНЕТІВ

Керівник поліції Волині Юрій Крошко

Юрій Крошко пішов працювати у поліцію, коли з неї багато хто охоче йшов назавше: в 90-х. На Волинь приїхав тільки тоді, коли був призначений сюди на роботу. За рік до того, як очолив тут обласне управління поліції.

Каже, їхав до Луцька – «за навігатором», бо вперше в житті.

Бурштин. Ліс. Луцький терорист Кривош. Місцеві вибори. Мітинги. Він переконує: Волинь нічим особливим у роботі правоохоронців не вирізняється. І «больових точок» тут особливих немає. І корупції тут – не більше, не менше, ніж деінде.

Ми запитали його відверто, чи тримає бурштиновий портрет у кабінеті. Запевнив – ні. Ми запитали, чи правда, що події з луцьким терористом організував задля генеральських погонів (бо це часто можна почути у Луцьку). Розсміявся: «Маячня».

А потім додав: «А ви бачите погони?».

 *  *  *

Того дня полковник поліції Юрій Крошко був одягнений у звичайний піджак та білу сорочку. Без погонів. Перед інтерв'ю він встиг побувати на урочистостях з нагоди першого дня ректорства в ЛНТУ екс-голови облради Ірини Вахович. А згодом ми зустрілися в його робочому кабінеті. Говорили не тільки про роботу, а й про «мирське». Книги. Спорт. Новий рік. …Хабарі.

У такому форматі нагода спілкуватися з начальником поліції Волині випадає рідко.

Тому: Юрій Крошко у форматі «Першого» – #ЗКАБІНЕТІВ

Довідково. Полковник поліції Юрій Крошко. 43 роки. Народився у райцентрі Андрушівка на Житомирщині. Там навчався. Там досі живуть його батьки. Закінчив Національну академію внутрішніх справ. З 1998-го – на службі в поліції. У 2019-му очолив управління стратегічних розслідувань на Волині. У лютому 2020-го став начальником головного управління Нацполіції Волинської області. До того був замом начальника поліції на Кіровоградщині. Змінив на  посаді керівника управління Нацполіції Волині генерала поліції Петра Шпигу, уродженця Любомльського району. Одружений. Двоє дітей.

 

«Мені тоді високою здавалася посада начальника райвідділу»

- Юрію Олександровичу, на Волині ви трохи більше двох років. Очолювали управління стратегічних розслідувань. Що це за підрозділ і якими питаннями ви тут опікувалися одразу відколи прибули?

- Усе просто: раніше цей підрозділ називався управлінням захисту економіки. Згодом завдання зробили ширшими. Це вже не економіка, а боротьба з корупцією, особливо організованими її проявами, адміністративна корупція і боротьба із організованою злочинністю, саме кримінальною.

Я створював цей підрозділ на Волині, не дав розбігтися тому колективу, який був в УЗЕ. Підібрали людей у нові відділи, от коли вже підрозділ запрацював, мені запропонували цю посаду.

- Хто запропонував, і як ви це сприйняли?

- Голова Національної поліції Ігор Клименко. Як сприйняв? Це підвищення. Якщо я вже з 17-ти років ношу форму, якщо я маю цю освіту фахову, якщо я цей шлях обрав,то чому б і ні? Я виконував обов’язки начальника УМВС в інших областях. Тут погодився, бо реально відчував у собі і сили, і здібності.

- Завжди запитую у приїжджих керівників, чим волиняни різняться від мешканців інших регіонів? Збоку це видніше.

«Не відчуваю себе чужинцем»

- Крім Житомира, я рік служив у Кіровограді. Кілька місяців у Сєвєродонецьку на Луганщині. І скажу – нічим. Ясно, що певні частини країни різняться менталітетом. Житомирщина – це те ж Полісся, яке тягнеться уздовж білоруського кордону. 260 кілометрів – невелика різниця. Тому не відчуваю себе чужинцем. Область більша і злочинів більше. Я колись теж був місцевим і коли до нас приїжджали керівники російськомовні геть з інших регіонів, це відчувалося. Тут же не можу сказати, що це щось принципово інакше. Просто я ніколи раніше не був у Луцьку. Приїхав у Луцьк, на Волинь, як і в Кіровоград – за навігатором.

- Як ви прийшли в поліцію?

- Та звично. Після закінчення школи стало питання, куди вступати. Були різні думки: я завжди хотів бути військовим, але на той час армія потерпала від кризи і була не дуже престижною. На цьому фоні міліція здавалася живою і цікавою роботою. Це завжди затребувана державна структура.

У моїй родині не було ні військових, ні міліціонерів, але я вибирав між одним та іншим. Батько – колгоспник, мама – вчителька.

Після школи вступив до Національної академії внутрішніх справ. У 17 років прийняв присягу і вже почав жити не вдома і навіть не в гуртожитку. То був 1994-й. У 1998-му після навчання пішов на службу у Житомир. На різних був посадах: від оперативного працівника дослужився до начальника райвідділку в обласному центрі.

- Це ж кінець 90-х – початок 2000-х: організована злочинність, переділ сфер впливів. Як тоді було в міліції?

- Непростий час. Навіть у тому, що зарплату ми отримували раз на три місяці. Вона тоді, як зараз пам’ятаю, була на рівні 50 доларів США. І отак отримуєш зарплату раз у три місяці і не знаєш, чи борги роздати, чи, може, щось купити…

Так і жили. Кілька разів було, що думав звільнитися. Але потім якось все вирівнялося, зарплата стала хай і невеликою, та регулярною. І не основне ж зарплата. Були амбіції кудись дослужитися.

Пригадую випускний, ми - молоді лейтенанти, кожен про щось мріяв: хтось – стати генералом, хтось – полковником. Мені тоді чомусь здавалася високою посада начальника районного відділу міліції. Думалося: це вершина кар’єри.

Союз розвалився у 1991-му, тільки 7 років пройшло, але теж постійно щось реформувалося. Десь щось скорочували, навіть форму одягу змінювали часто. Вступав до вузу – в одній, випустився – в іншій.

Я починав з посад із 5-ма підлеглими. У 28 років став першим замом, у 30  начальником райвідділу. Очолив один із райвідділів у місті Житомир, яке ділиться на два райони, був тоді майором, наймолодшим начальником в регіоні.

Згодом запропонували стати начальником управління ДСБЕЗ в області. Це - один із підрозділів кримінальної міліції і мій профіль, бо я закінчив факультет підготовки кримінальної міліції. У 2014-му, після всіх подій навколо Революції гідності, після яких новий начальник управління запропонував мені стати його замом з оперативної роботи.

(Серед деталей у кабінеті Юрія Крошка – кубок з написом «Найкращий шеф». Ми помічаємо – начальник поліції усміхається: «Не думайте, що я сам собі поставив і сам себе хвалю. То зразок. Ми хочемо мати свій кубок, який могли б вручати працівникам  за якісь досягнення. Це такий приклад мені на розгляд. Пожартували з написом»). 

 

У поліції Волині хочуть мати свій кубок.
Зразок – у шефа в кабінеті

«На 100% злочини розкривали тільки в Союзі»

- Повернуся до нинішньої посади: коли вас представляли на Волині, Ігор Клименко означив завдання так: «Незважаючи на проведену оперативну та превентивну роботу в регіоні, працювати є над чим. Нам разом із представниками інших правоохоронних відомств та місцевого самоврядування необхідно створити для громадян безпекове середовище. Я сподіваюся, що новий начальник підніме цю роботу на ще вищий рівень». Чи можете сказати більш конкретно, які причини звільнення Петра Шпиги і які задачі перед вами стояли?

- Завдання Нацполіції визначене законодавчо. А вже як їх виконувати  – є нюанси. Тут кожен керівник організовує роботу по-іншому. Тоді на представленні голова сказав, що все в нас нормально, але нема межі вдосконалення, є куди бігти, мовляв, розвивайтеся. Розвиваємося і вдосконалюємося. Бо й злочинці на місці не стоять.

- Так, ми недавно це бачили на прикладі Кривоша…

- …А він, до речі, якраз навпаки. Мені здалося, що він не так добре крокує в ногу з часом. Зараз його відвезли у Львів, психіатрична експертиза покаже. Але згідний, що теракт – це резонанс на весь світ. Якщо хтось не знав, де Луцьк, то знає.

- Добре, запитаю інакше: які найбільш больові точки є на Волині, на вашу думку, якщо говорити про поле діяльності правоохоронних органів?

- …Так сходу назвати больову точку навіть складно (тричі стукає по столу і усміхається, - авт.) Щодня грабують, щомісяця, а то й раз у кілька тижнів викрадають якусь машину. Для поліцейських - то рутина. Не назвеш це больовою точкою. Хочеться просто, щоб цього було менше. Ми стараємося це стримувати і розкрити скоєне.

- Зазвичай у поліції люблять говорити про показники. Рік завершується, от скажіть, чи є такий показник, яким ви гордитеся на цій посаді?

- Я називаю це не «показниками», а результатами роботи. Показник – якийсь совковий термін.

«Поліцейський сюди з місяця не впав –
проблема в суспільстві в цілому»

Результат можна оцінювати по-різному. Основний критерій оцінки роботи поліції – це довіра громадян. Як на мене, це спірний індикатор роботи. Бо щоб допомогти одним громадянам, треба другу сторону притягнути до відповідальності. Так чи інакше хтось у цих процесах буде невдоволений. Не всім вдається допомогти, бо на сто відсотків злочини розкривали тільки при Союзі. Зараз так нереально. Європейський досвід свідчить про 25-30% розкриття, так і відбувається там.

У нас - чуть більше. Це статистика, але інакше результат цей і не побачиш.

Багато є нарікань на поліцейських. Я їх чую. Але ж поліцейський – то виходець із цього суспільства, то люди, які тут виросли і виховані, живуть тут. Вони такі, як і всі. Говорити, що проблема лише в поліцейських. Поліцейський сюди з місяця не впав – проблема в суспільстві в цілому. Люди часто критикують поліцію, але коли кажеш: «Приходь на службу», - ні.

- Зарплата мала. Це якщо «читати» білборди із запрошеннями на службу…

- Ну, як «мала»… 12 тисяч гривень для молодої людини – це не так і мало. Особливо, якщо порівняти з тією, яку колись отримував я в молоді роки. Я тоді був би щасливий, аби мені стільки платили, а не раз у три місяці, як було. Тоді було 50 доларів, тепер – майже 400.

«Напряму хабарі ніхто не пропонує»

- Свіжа гучна корупційна історія на Волині - затримання посадовців Служби місцевих автомобільних доріг у Волинській області. Це тоді, коли на всю країну триває так зване «велике будівництво». Завершили розслідування?

- Саме над цим дійсно працювали якраз підрозділи поліції і розслідується справа у нас. Слідство не завершили. Підозри фігурантам оголошені. Але як би нам не хотілося, щоб все було швидко, є кримінальний процес, там кожна процедура і права та обов’язки кожного учасника процесу прописані. Право на захист. Хтось хворіє. Десь відкладають щось адвокати. Часто затягують час, роблять це самі правопорушники та їхні захисники, відтягують ознайомлення зі справою і таке інше. Не знаю, з якою метою. Не завжди ми направляємо до суду провадження у ті строки, в які хочемо ми. Але все має тривати не більше двох місяців. Ще час є.

- Нещодавно був звільнений з ОДА директор ДП «Служба місцевих автомобільних доріг у Волинській області»  Ігор Свиридов. Чи пов’язано це з цим затриманням? Чи фігурує він у цьому провадженні?

- Причин його звільнення я не знаю, тому не буду про це говорити. Поки провадження розслідується, не буду казати про фігурантів, тому – без прізвищ. Винною у нас людина вважається лише тоді, коли є вирок суду. Інакше ні я, ні прокурор не можемо назвати його винним.

- Напередодні виборів поліція затримала на хабарі Камінь-Каширського міського голову. Там же розслідування ще триває?

- Це теж розслідуємо ми. Підозри оголошені. Терміни, передбачені законом, щоб скерувати до суду, ще не вийшли. Але справа буде передана в суд.

- Дуже часто виходить так, що посадовці, яких гучно затримують на хабарах, потім у суді спростовують всі звинувачення та підозри. Чому – так,як вважаєте?

- За грати садить не поліція, лише суд. Навіть коли на час досудового розслідування обирається запобіжний захід, це все за рішенням суду. Чому так? Коментувати рішення судів важко і неправильно. Вони знаходить різні фактори. Там вже поліцейського нема. Там є прокурор, адвокат, суддя і підсудний. І свідки.

- Наскільки Волинь корумпований регіон?

- Не більше, ніж будь-який інший. Корупція і хабарництво – це тема окрема. Нарізних посадах у різний час я займався і цим видом злочинів. Цікаві затримання були, на великі суми, «поважні» посадовці. З цим неможливо боротися, якщо це не хоче побороти суспільство. Можливо, нам не треба ловити хабарників, а треба перестати давати хабарі? Все. Не буде кому брати. Згідні?

Всі кажуть: куди не візьмися, скрізь корупція. А звідки ви про це знаєте? Звідки? Бо даєте! Навіть якийсь пакет занесете: з цукерками чи пляшкою. Якщо не гроші. А не давайте. І тоді кричіть.

«Особисто мені – ні. Так, люди різні приходять,
щось розповідають…»

- Раз така історія, то скажіть: вам пропонували хабарі?

- Пропонували моїм підлеглим. І тих, хто пропонував, затримували. Підлеглі писали мені рапорт, реєструвалися – людей затримували. В тому числі це було й на Волині.

Особисто мені – ні. Так, люди різні приходять, щось розповідають… Я роблю вигляд, що не розумію. Але тоді вже беру це провадження на контроль. Напряму хабарі ніхто не пропонує. Назвати це пропозицією я не можу. Так, розмови «вокруг да около». Мені стає нецікаво з такою людиною говорити.

А якби хто прийшов і пропонував просто «в лоб», довелося б затримувати. Але – теж: тут дуже багато нюансів із документуванням. Однак і тут є особливості нашого законодавства. Людина прийшла і пропонує мені хабар – я не можу просто зареєструвати це, сказати «давай неси» і завтра його на гарячому затримати. Якщо я сказав «давай неси», то це вже я вимагаю або приймаю пропозицію.

- Як тоді їх викривають?

- От. Тут уже особисті якості поліцейського грають роль. Має бути правильна розмова. Коли я відчуваю, що мені пропонують хабар, це все має реєструватися, має бути отриманий дозвіл суду на негласні слідчі розшукові дії. А це займає кілька днів. Тому коли комусь здається, що просто хтось пропонує, отут гроші кладе, а я його за руку «цап!» - і він у тюрмі, то – ні. Так не буде. Це тривала процедура. Буває часом так, що хабарник відчуває, що щось не те і зникає. У підлеглих таке було.

- Ну, бо хабарники ж теж – досвідчені хабарники…

- Мабуть. Вам краще знати.

«Поки історія з Кривошем увійшла тільки в меми»

- Давайте поговоримо про найбільш гучну подію року - про 21-ше липня і луцького терориста. Думаю, ця історія колись увійде в підручники з юриспруденції.

- У підручники? Можливо. Поки історія з Кривошем увійшла тільки в меми і таке інше.

- Поділіться своїм враженням про Максима Кривоша.

- Хоче уваги. Це дуже видно на суді. Немає журналістів – йому нецікаво.

- Ви як вважаєте: були помилки при затриманні Кривоша чи ні?

- Вважаю, що в діях поліції помилок не було. Основне завдання було - зберегти людей (і вони збережені) та затримати злочинця (він затриманий). Ніхто ж не знає деталей переговорів. Ніхто ж не знає, чому він вийшов з автобуса з піднятими руками. Всі писали версії, але ніхто ж не спитав, чому - так?

- То чому він вийшов?

- Його переконали, що пора здаватися, що на компроміси особливі ніхто не йде. Всі думали, що ж саме йому сказав президент і нащо він це казав… Він хотів більше, ніж сказав президент. Це саме той компроміс, на якому його зловили. І нічого страшного президент не зробив, навпаки: посприяв своїм зверненням тому, щоб Кривош здався.

Так, незрозуміло, нащо взагалі комусь було звернення терориста. Там же був цілий список осіб, які, на думку Кривоша, мали щось у своїх соцмережах викласти. На це ж ніхто не пішов.

Обговорювалися умови здачі. Він реально стріляв, реально кидав бойову гранату. Службовий автомобіль поліції посічений. У нас над головою свистіли пулі в прямому сенсі. Вікно було пробите. Тому всі розуміли, що загроза життю є: якщо не людей, то поліцейських.

Йому сказали: ти виходиш, викладаєш сумку з речима та зі зброєю. А Кривош, нагадаю, казав, що вона у нього є і муляж вибухівки з дротами та коробочкою тулив у задніх дверях. Ми ж не розуміли, що це. Якщо це вибухне - загинуть і заручники, і, можливо, інші люди. Відтак йому поставили умову вийти. А потім в оптику його з усіх сторін мав огледіти снайпер.

Сказали вийти з піднятими руками або з руками у різні сторони, покрутитися, щоб можна було оглянути. Мовляв, якщо чистий, тоді до нього підійдуть. Після чого він просив не класти його обличчям на землю. Оце і є якраз той момент, який всі бачили і про який всі дискутували.

Бачили мем: він стоїть з піднятими руками, а поруч написано «Где вы все?»? Так-от всі якраз у цей момент його оглядали, чи на ньому немає ніякої вибухівки та зброї.

«Маячня. Одне слово «влаштували» - це маячня»

Переконалися, що нема, тоді - підійшли. Тому розведені руки - то якраз не чийсь непрофесіоналізм, а якраз - професіоналізм у переговорах і в тому, щоб безпечно його затримати.

Про БТР вкінці операції - не коментую, бо то не наше рішення. Операцію із захоплення потім проводили уже не поліцейські, а СБУ. Тому не коментую дій колег. Були ризики: серед присутніх в автобусі міг бути спільник Кривоша, це теж треба було враховувати. Тому якщо Кривош виходить, а там, можливо, ще сидить спільник, то його відволікали цим БТР-ом та вибухівкою. Ось і все, якщо просто. Однак це сприйняли як незрозуміло що. Насправді все це дало змогу безпечно людей звільнити.

- Запитаю у вас безпосередньо: у Луцьку можна почути думки людей із середовища правоохоронців про те, що всю історію з Кривошем влаштували навмисне, щоб ви могли отримати генеральські погони. Як це прокоментуєте?

- Маячня. Одне слово «влаштували» - це маячня. А ще й «щоб отримати»… Навіть якщо була в когось якась мета, ніхто ж не отримав ні звань, ні нагород, навіть грамоти ніхто нікому не дав. Це наша робота, ми її робили, та й все.

- Які висновки ви з цієї історії для себе зробили?

- Певні службові висновки, звичайно, зробив. Я бачив деякі організаційні прорахунки. Не щодня терористи з'являються (не тільки в Луцьку), не щодня заручників беруть. На цей випадок є прописаний алгоритм дій, план є. Але планом паперовим не передбачиш усе, не маючи подібного досвіду.

Ця історія показала, що можна було б в існуючий план внести корективи. Вже й сам отримав досвід, які команди треба першочергово роздавати у таких випадках. Коли все почалося, ми сиділи на колегії, аж раптом черговий доповідає про таку проблему. Всі - туди. Як був на колегії, в галстуку, так і пішов. Сам почав розмовляти з ним телефоном. Почув, що йому треба когось вищого. Волинські поліцейські йому не підходили, увага йому треба була. Тепер ми знаємо, що робити в таких випадках з власного досвіду, але будемо надіятися, що не доведеться.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Поговори зі мною. ПостРОЗМОВА із Русланою з луцького автобуса з терористом

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Адвокат Кривоша. Розмова з Сергієм Тиможинським, який захищає луцького терориста

- Під час затримання Кривоша виникало питання, чи відстежувала поліція, чим займаються раніше засуджені. Максим Кривош у минулому ватажок банди, вже двічі був за гратами. Ви відповідали, що такі люди у полі зору поліції, але не так ретельно, бо нема підстав. Чи не стала історія з луцьким терористом причиною для того, щоб перевірити, чим займаються злочинці з подібним минулим, які зараз на волі?

- Кожен раніше судимий, який звільняється з місць позбавлення волі, має стати на облік або в поліції, або в службі пробації. Кривош був на обліку до 2005 року на Волині. Це так звані особи, що формально підпадаюють під адміннагляд. Щоб реально втрапити під нього, він має скоїти два адмінправопорушення. Тоді поліція звертається до суду, просить встановити адміннагляд, тільки  після цього має право відвідувати його місця проживання. Навіть якщо людина раніше судима, ніхто не має може обмежити її конституційні права.

Потім Кривош поїхав жити на Рівненщину. Так взагалі випав із поля зору поліції Волині. Кожного, хто виходить із місць позбавлення волі чи колись був там, поліція не може тримати на короткому повідку. Це безпідставно.

- Працюючи над історією Кривоша, я помітила, що один із його колишніх спільників Богдан Іванюк досі у розшуку. Не так давно у ЗМІ Волині була інформація про те, що його розшукує поліція. Яка його доля?  

- Нещодавно його затримали. Так, він тривалий час був у розшуку. Кривош відбув своє покарання і поїхав, а цей ще з 2002 року «бігав». Тоді ж, у 2002-му, його оголосили в розшук. Як знайшли? Сталося це природнім шляхом: його шукали і просто встановили його місцезнаходження, поїхали і затримали.

Ховався він у Кривому Розі і був там навіть священиком. До речі, затримали його незалежно від історії із заручниками. Потім виявилося, що це спільник Кривоша, вони разом скоїли розбійний напад.

«Ховався він у Кривому Розі і був там навіть священиком»

П’ять авторитетів. Один – злодій в законі

- Трохи раніше, у попередні роки, на Волині стало кілька пограбувань осель відомих волинян. Наприклад, пограбували і катували родину аграрія Василя Тарарая, пограбували оселю і напали на родину адвоката Сергія Сафулька, так само грабували хату і били Підгайцівського голову Юрія Семенюка. Чи розслідували ці справи? Хто нападав на ці оселі? Яке покарання поніс?

- Це злочини минулих років. Це не грабежі, а розбійні напади. У той період ця серія була більшою.

Просто ці прізвища на слуху, тому ви їх знаєте. А для нас, то все потерпілі і їх було значно більше. Деякі з них ми розкрили, цих трьох - поки що ні, але провадження розслідуються, ніхто ж не припинив цієї роботи.

Наголошу: із усіх злочинів минулих років, які перейшли до нас, дісталися нам, образно кажучи, в спадок, ми розкрили 870. В місяць ми реєструємо до тисячі злочинів в області, тому це - багато. Ясно, що сто відсотків злочинів таких ми розкрити не можемо. Там дещо був втрачений час на початкових стадіях. Ми його надолужуємо, доганяємо, є напрацювання і різні версії, це потребує часу.

Ви назвали три прізвища, бо вони вам відомі. Три нерозкритих, але 870 - розкритих! Всі люди для нас однакові, багаті чи бідні, відомі на Волині чи не дуже - не має значення. Це - потерпілі.

- Я назвала ці, бо про ці випадки писали у ЗМІ, вони набули резонансу. Можете розказати про деякі інші подібні напади, вже розкриті?

- Можу, це теж резонансні злочини, за масштабами – такі ж, просто люди менш відомі. Наприклад, серед розкритих нами - напад на оселю валютників у Ковелі, близько мільйона гривень забрали, нападники затримані і перебувають і СІЗО. Так само напад на сім'ю у Велицьку, де батька вбили, сина підстрелили і чуть не вбили, й мало не вбили матір. Усе це з метою розбійного нападу. Ми цей злочин розкрили цього року, а стався він - минулого. Поки що один злочинець знаходиться в СІЗО: лучанин, чоловік похилого віку, ми й не думали, що він на такий злочин міг піти, але пішов.

«Розказати - це дати злочинцеві можливість уникнути відповідальності»

Зрозумійте: коли нам кажуть про нерозкриті злочини минулих років, то тут треба знати багато речей, це ж не просто «бо не розслідують». Процес розкриття злочину - то не лише здібності та хист поліцейського. Це і технічна оснащеність, і експертизи. Наприклад, на злочинця, який скоїв напад у Велицьку, ми вийшли через експертизу ДНК, а вона робиться тривалий час. От «чого поліція нічого не робить?», бо раніше часу не розкажеш. Адже розказати - це дати злочинцеві можливість уникнути відповідальності. Тут багато чого робиться, але про багато що ти не можеш говорити.

Ще один напад у Горохові, скоєний ще у травні 2019-го: цим злочином взагалі ніхто не займався. У підприємців викрали 200 тисяч гривень і 50 тисяч доларів. Цей злочин з тих, які я називаючи «лежачими». Він «лежав», хоча було над чим працювати. Ми його підняли. Змінили керівництво відділу в Горохові, попрацювали - і розкрили. Злочинці - із Закарпаття, звідти ми їх привезли сюди, затримали.

Мені важко судити про причини, чому ці злочини були «лежачі», але були. Коли люди тривалий час працюють на певній посаді, у них просто замилюється око. Буває й таке.

- Скільки на Волині кримінальних авторитетів? Чи вони є, чи ви знаєте, чим вони займаються?

- Таких, кого можна віднести до кримінальних авторитетів, на Волині десь п’ятеро людей. Один себе позиціонує злодієм в законі. Ми їх знаємо. Ми знаємо їхнє оточення. 

«І ми, і ці злочинці постійно в тонусі»

Уже пройшов їхній час. За своєю ієрархією, вони доросли до того, що вже самі злочини не скоюють. Тому безпосередньо їхню злочинну діяльність задокументувати важко. Але працюємо. Періодично хтось із їхнього кола впливу притягується до відповідальності чи затримується. Так вибиваємо у них землю з-під ніг.

Це ті люди, які живуть злочинністю. Це їхній хліб. Кредо життєве. І звичайно, коли ми шукаємо способи його задокументувати, вони шукають спосіб уникнути цієї відповідальності й вдаються до різних «уловок», в тому числі й технічних. Вони вдаються до різних методів. А результат роботи оперативних підрозділів залежить тут від креативу  та смикалки. Періодично нам це вдається. Інколи - ні. Але це постійний процес. І ми, і ці злочинці постійно в тонусі.

- Наскільки проблемним для Волині є водіння в нетверезому стані? Час від часу ми читаємо такі новини, маємо низку резонансних ДТП. Постійно реформують поліцію, декларують якісь зміни, а «п’яні ДТП», були і є. Чому їх не меншає, на вашу думку?

- Це актуальна проблема. Але не сказав би, що вона особливо характерна для Волині, якщо порівнювати з іншими регіонами.

Не можна сказати, що їх меншає чи більшає. Один місяць - так, інший - інакше. Для прикладу, щоп'ятниці п’яних за кермом більше, бо це п’ятниця. Так само на свята. І це стабільно, що б не змінювали.

- Тобто, за вашими спостереженнями, нічого кардинально у цій сфері не змінюється?

- Як не змінюється? Ми боремося з цим, тому мусить змінюватися. Ми ж тут є. За останній час на Волині маємо дещо більшу кількість ДТП, але менше ДТП з потерпілими. Менше людей загинуло і отримало якісь тілесні травми. У стані алкогольного сп'яніння скоєно з початку року 131 ДТП, це 5 відсотків від загальної кількості, тобто - ніби-то не дуже багато. Ми намагаємося це за одразу «бити по руках»: притягувати до відповідальності.

Для прикладу, ДТП через перевищення швидкості - 30 відсотків. Правил маневрування - 31. Тобто не можна сказати, що левова частка ДТП на Волині - ті, які спричинили нетверезі водії.

«У «Волиньприродресурсі» зацікавлені, щоб біля них не було нелегальних копачів»

«Волиняни їздять добувати бурштин на Рівненщину»

- Вже дуже тривалий період волинські поліцейські чергують на територіях, де можливий нелегальний видобуток бурштину, чи є в цьому необхідність, адже припускаю, що такі чергування - затратні?

- Затратно. Але буде ще затратніше, якщо ми знімемо звідти людей - і у відповідь «повалить» безконтрольний видобуток. Відтак ми тоді будемо їздити на ці території ще з більшою кількістю людей, щоби цей видобуток припинити чи виїжджати на різні конфлікти, як це було.

Я думаю, що таке рішення було ефективним і ця робота, відповідно, теж. Бо на Волині не допустили нелегального видобутку бурштину. У 2014-му такий видобуток був, ви знаєте. У 2015-му поліція та Нацгвардія стала чергувати на цих територіях - і нема. Навіть знаю, що волиняни їздять добувати бурштин на Рівненщину.

- Де саме зараз охороняють території?

- Маневицький і Любешівський райони. Це наші зони ризику.

- Тим часом віднедавна на Волині нині відбувається і легальний видобуток бурштину. Здійснює його комунальне підприємство «Волиньприродресурс». Проводить аукціони. Чи немає на цих територіях видобутку зафіксованих порушень?

- Порушень не виявляли. Таке підприємство саме зацікавлене, аби біля них не було нелегальних копачів. По-перше, тому що забирають їхнє. По-друге, якщо біля них хтось поруч з помпами, це все буде виглядати не дуже добре, псуватиме репутацію комунальному підприємству. Все-таки «Волиньприродресурс» намагається працювати сумлінно.

Наразі це не є, за вашими ж словами, больовою точкою на Волині. Але це зона ризику, безперечно. І щоби вона не перетворилася на больову точку, ми там стоїмо.

- Зараз така пора: епідемія, криза, були вибори - й порівняно частіше люди стали виходити на вулиці з певними гаслами. Різні були мітинги у Луцьку. Я пригадую і такі тривожні, коли реально було страшно дивитися на збурених людей. Нині поліція традиційно першою приходить на всі мітинги. Постійно бачу там працівників «поліції діалогу» (підрозділ управління). Для вас особисто під час таких подій є червона лінія, яку ви як начальник поліції Волині ніколи не переступите?

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Гороховий протест від Хорзова і Ко, або Майже подарунок губернатору. РЕПОРТАЖ

- Однозначно, що межа є. У нас не заборонені мирні зібрання. Люди мають висловлювати свою думку, і ніхто не розганятиме на Волині такі зібрання. Межа наша - там, де закінчується межа протестування. Якщо учасники протесту її переступають, ми змушені не межу переступати, а адекватно реагувати. Закон про Нацполіцію нам дозволяє фізичну силу, спецзасоби і зброю у визначених випадках. Якщо зібрання перестає бути мирним, а десь комусь наносяться тілесні ушкодження чи пошкоджується чиєсь майно, то ми будемо реагувати відповідно.

Для прикладу, події на старому ринку в Луцьку: йшли муніципали і нищили майно - ми відтягували муніципалів; йшли люди на муніципалів - ми притягували до відповідальності тих, хто це робив. Тут ми нейтральні, і так має бути. Рішення міста - то рішення міста. Ми тут лише стежимо за громадським порядком. Все.

«З подій Революції гідності висновок може бути один:
нічого нема неможливого»

«Бруківки тут не бачив»

- Я бачила, як у ці стіни кидали бруківку; як потім на сцені на Театральному майдані новому начальнику поліції активісти дарували шматок бруківки, щоб пам'ятав цей символ народної сили. Цікаво, чи є цей шматок десь у кабінетах цього управління досі? Можливо, лежить на чиїйсь полиці і нагадує про те, як може бути в історії країни? І де ви самі перебували під час подій Революції гідності, як їх переживали чи не переживали?

- Ні, бруківки не бачив. З подій Революції гідності висновок може бути один: нічого нема неможливого. Якщо хтось один вирішив, що він цар і бог, то народ український йому не дасть таким себе вважати чи таким бути.

На той час я служив у Житомирській області начальником управління ДСБЕЗ, безпосередньо був на території управління, коли штурмували те приміщення. Теж бруківка, летіли коктейлі Молотова, згорів перший поверх управління. Там було «цікавіше», ніж тут. 30 моїх колег отримали тілесні ушкодження. Не знаю, скільки було ушкоджень з іншої сторони, але теж були.

Це сталося 19 лютого, вже стріляли на Майдані, вже гинули люди. Ми не стояли там за Януковича чи тому, що ми підтримуємо розстріли. Однозначно, що ми вважали, що це неправильно, багато хто з нас відверто підтримував протестувальників, а тут до нас прийшли нас палити і бити. Ми цього не дали зробити. Перший поверх вигорів, але на територію УМВС ніхто не зайшов.

«Якщо хтось захоче закинути, що я більше спілкуюся
з представниками якоїсь політичної сили, то даремно»

Я на той час вважав, що в цей момент вже не було необхідності штурмувати у Житомирі управління. Вже адміністрація була зайнята, міліція не претендувала на якісь процеси, тільки хотіла, щоб нічого не були і не руйнували, Янукович уже тікав, Захарченко - теж зник, централізованого керування з МВС не було. Але ми ж один народ з протестувальниками, і тому було трохи образливо за те, що палити і бити - то несправедливо. Але комусь треба була ця картинка.

Однак в цілому ці події в країні, мабуть, мали відбутися

- Ви той керівник управління, який воліє особисто приходити на сесії Волиньради. Бо часто силовики, яких сюди призначають з регіонів, воліють делегувати цю роботу заступникам. Які у вас враження від сесійної зали?

- Ходити на сесії особисто - мій обов’язок. Це представницька функція поліції. А як по-іншому? Треба ходити, спілкуватися з депутатами, щось пояснювати, дослухатися до їхніх думок. Ми, буває, просимо раду прийняти наші програми з профілактики злочинності, просимо під них гроші. Я маю переконати сесійну залу, що це треба.

- Скільки коштів з обласного бюджету виділили цього року для поліції, можете зараз сказати? Запитую, бо цього року бюджету було особливо трудно через ковід, «врізали» багато програм, лишаючи найважливіше.

- Небагато. Програма закінчилася. В період мого керівництва управлінням 500 тисяч гривень. Усі ці гроші витратили на ситуаційний центр. То крапля в морі, бо з держбюджету ми залучили туди кілька мільйонів. Але все одно це важливий внесок волинської громади.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Давай на Донєцк!». РЕПОРТАЖ зі скандальної сесії Волиньради

- Поліція має бути поза політикою. Як вважаєте, вам вдається це робити: не стояти на стороні якоїсь сили політичного впливу на Волині?

- Я вважаю, що мені це вдається. Я намагаюся орієнтуватися у політичних процесах, які тут відбуваються. Сам я точно не є прихильником якоїсь політичної сили. Якщо хтось захоче закинути, що я більше спілкуюся з представниками якоїсь політичної сили, то даремно. Спілкуюся з головою обласної ради і спілкувався б, незалежно від того, від якої він партії у владі. Спілкуюся з головами депутатських комісій, бо комісії розглядають наші програми. Відкритий для всіх політичних сил. Як не крути, це ті представники, яким люди довірили бути в раді.

- Чи були ви знайомі з нинішнім головою ОДА Юрієм Погуляйком до його призначення на Волинь? Якщо так, то за яких обставин познайомилися?

- До призначення на Волинь ніколи не бачив і не чув. Не були знайомі.

- Фактично скільки ви працюєте на посаді, стільки й триває епідемія коронавірусу. Дуже багато негативу у бік поліції адресують через перевірки. Як ви з цим справляєтеся?

- У цій ситуації поліція лише виконує рішення Кабінету Міністрів та законодавчі акти. Всі рішення уряду для нас обов'язкові, ми їх і виконуємо. Є рішення про карантин вихідного дня - виконуємо, є обмеження після 22 години - виконуємо, є масковий режим і штрафи - штрафуємо. Тут уже штрафує поліція, а не суд. На місці виписуємо постанову. Це один зі способів вплинути на ситуацію, люди ж без масок. Наразі уже маємо більше 400 таких постанов. Суми штрафу там від 170 до 255 гривень.

- Ваша думка про доцільність існування карантинних постів на виїздах з Луцька?

- Цей пост не є правоохоронним. Він саме - карантинний. Його ефективність визначають медики або фахівці-епідеміологи. Наскільки я зрозумів їхню думку, то в ту пору вони ефекту не дали. Поліція виконувала тут рішення комісії ТЕБ ТНС і все, що залежало від нас, робили. Можливо, температурний скринінг не так проводили чи ще щось…

ЧИТАТИ ТАКОЖ: «О Боже, в нас не прибрано...». Із життя карантинних постів під Луцьком. РЕПОРТАЖ

Але на мою думку, якщо вже пости такі виставляємо, то дійсно варто обмежувати рух. Якщо не мешканець міста, якщо немає нагальної потреби - будь здоров. Але це винятково моя думка. Закон не зовсім це дозволяє.

Був би ефект від введення надзвичайного стану. Але цього ніхто не зробить, думаю. Це викличе резонанс і обурення громадян.

- Чи багато поліцейських захворіло на ковід?

- Із двох тисяч працівників усього маємо 452 підтверджені випадки на Волині. Це трохи більше 20 відсотків уже. 38 працівників зараз лікуються від коронавірусу.

«Коли туди заходиш, розумієш, що – печаль»

- Ваш прихід у крісло керівника я відзначила відремонтованим фасадом управління, наприклад. Скільки коштує ремонт і за які кошти поліпшуєте умови?

- По-перше, фасад просто пофарбували. Там нічого не робили суттєвого: не утеплювали, не шпаклювали… Фарбували, щоб освіжити. Чомусь склався такий стереотип, що коли це поліцейське приміщення, то воно має бути запущене, там завжди немає грошей, а люди там сидять бідні і нещасні.

- ...про стереотип згідна. Сіре і «під шубою».

- Воно і є сіре з білим і трошки синього. Це – кольори поліції. Саме у них дозволено фарбувати приміщення поліції.

- То в рожеве - ніяк?

- Ні. Я точно на таке не погоджуся (усміхається, - авт.). А воно і було якесь трохи рожеве, персикове. І вивіска - коричнева, якась геть не поліцейська. Ще й напис скорочений: «ГУ Нацполіції у Волинській області». Ну, що за «ГУ»? Раз уже пишемо, то – «головне управління». Щоб люди розуміли. Це ми з вами знаємо, що таке «ГУ», а інші? Коли я на Волинь приїхав, мені одразу кинулося в очі оце «ГУ». Не мав я повноважень змінювати вивіски до призначення, тому змінили тепер.

«Це ми з вами знаємо, що таке «ГУ», а інші?»

Одразу кажу: ці всі витрати не за рахунок державного бюджету, ніяк не вплинуло на матеріальний стан поліцейських, на їхні зарплати, наприклад. Ці кошти ми взагалі ніяк не можемо на таке витратити.

- Добре, а з якого тоді бюджету ви робите ремонти?

- Є благодійний фонд сприяння правоохоронним органам «Правопорядок і законність». Лише цей фонд над допомагає. Де вони беруть гроші, треба запитувати у них, не в мене. Ми звернулися до них, вони - знайшли таку можливість.

- Фонд - волинський?

- Так. Він давно існує. Цей фонд фінансує не перший поліцейський проект. За ці кошти не лише пофарбовано фасад. Їде спецпідрозділ «Світязь» - в АТО (а це регулярно), газовий балон їм треба якось заправляти, хліба треба купити… Там відрядних - 60 гривень за добу. Щось збираємо з райвідділів, забезпечуємо якимось харчами. Лише автомобіль заправляється коштом бюджету. А все інше - на місяць з собою треба щось дати. Тобто від цього ремонту точно держбюджет не постраждав.

- Напочатку 2000-х у мене вкрали паспорт, я написала заяву в поліцію. Пригадую, як носила хлопцям з відділку на Привокзальній трохи паперу для друку, бо в якийсь момент вони не мали на чому набрати мені якийсь там документ. Наскільки зараз ваші підлеглі забезпечені отакими елементарними речами, які їм потрібні у роботі?

- Будемо відверті: відсотків на 80, якщо про папір. А деякі речі є що й на 100%. Сьогодні однозначно краще, як було в міліції. Там був майже повний нуль. Іноді ще так трапляється, не без того. Ніхто не змушує когось шукати можливості чи купувати щось.

Але працівники часто, наприклад, використовують власні ноутбуки. Бо держава не завжди дає ноутбук. Дає комп’ютер і все. Слідчому чи оперу буває зручніше взяти свою техніку і з нею працювати. Сьогодні ж технології сучасні, люди хочуть йти в ногу з часом, ми не можемо це забороняти.

- А як ситуація у районних відділах з ремонтами?

- Доповідаю. Вкінці року кожен райвідділ отримав з держбюджету 50 тисяч гривень на поточні ремонти. Ми не лишили ці гроші тут, десь собі, щоб може, тут щось золотом покрити… Кожен райвідділ отримав свої 50 тисяч, кожен начальник щось має зробити.

Цього року ми багато ресурсу спрямували на ситуаційний центр у Луцьку, я вже його згадував.

Коли я приїхав сюди, там була розруха. Зараз то зовсім інший ситуаційний центр. Лишилися одиниці областей, де таких центрів нема. Хочеться відкрити цього року. Не вийде - на початку наступного.

«Сьогодні, можете поїхати і подивитися: там киплять роботи»

Це буде такий аналітичний центр, туди будуть виведені всі вуличні камери з області, до яких ми маємо доступ. Там буде «102», диспетчери, які керують нарядами, аналітики, які будуть дивитися ці відео в разі чого і опрацьовувати. Там буде ситуаційна зала. Ми гостро відчули потребу в такій під час випадку з терористом, до речі. Тоді всі сиділи, де довелося. Ту одну камеру, з якої ми все спостерігали, виводили на один ноутбук і всі тільки з нього все бачили. А тут - стіна з моніторами, можна одне зображення вивести, можна - кілька. Ці умови - ідеально підійшли б для випадку з терористом.

Крім того, у Любешові з 2007 року стоїть приміщення, придбане ще МВС. Біля нього бур'яни майже по другий поверх. Сьогодні, можете поїхати і подивитися: там киплять роботи. Знаєте, в яких умовах працює там поліція зараз? Стара архітектурна пам'ятка, страшно зайти, бо все падає на голову, але не можна ремонтувати, бо пам’ятка - не наша, ми не маємо права вкласти туди кошти держбюджету. Приміщення було придбане, але багато років нічого не робилося.

У тій старій споруді в Любешові колись були і суд, і прокуратура… Всі вже органи виїхали, одна поліція лишилася. Коли туди заходиш, розумієш, що - печаль. От маю такий план влітку наступного року відкрити нове. У мене є надія, що до наступного дня поліції ми цю стрічку переріжемо.

«Везу книжки додому. Колись же прийде пенсія…»

- Я запитувала про бурштин, а не запитала про бурштиновий портрет. У вашого попередника Петра Шпиги на стіні в кабінеті висів «бурштиновий Порошенко». Портрет перейшов «у спадок»? Чи може, маєте свій, інший?

- Ні. Не маю. І під час попереднього інтерв'ю журналісти теж його не сфотографували, правда?

- Не помітила, чесно кажучи. Тут локдаун обіцяють тільки з 8 січня. Маєте плани на корпоративи? Як начальники поліції зустрічають Новий рік?

(У робочому кабінеті Юрія Крошка – жодних портретів. На стіні тільки державна символіка. На бічній – карта Волині, поділена на певні сектори. Очевидно, її поліцейські використовують у роботі. На робочому столі, серед паперів, візитівок та іншого начиння – маленька листівка, великоднє благословення від митрополита ще за 2014 рік. Ну, й моноблок Apple iMac, який, як згодом пояснять, особистий робочий комп’ютер, яким користується Юрій Крошко, а не придбаний за державні гроші. Ще одна деталь – полиця з книжками, серед яких – кодекси, зокрема – виборчий)
Начальник поліції, який читає ...не лише кодекси

- Я ще не знаю, це буде мій перший Новий рік у статусі начальника поліції області. Будемо бачити, ситуація така, що в будь-який момент Кабмін може прийняти інше рішення. Можливо, треба буде бути тут і карантинні заходи контролювати.

- Поки ви на Волині, де жива ваша сім'я?

- Більше часу сім'я проводить у Житомирі. Але або я до них їду, або вони до мене. От недавно чотири дні були тут. Старший син навчається у вузі, він вже й не з нами живе.

- Він буде поліцейським?

- Ні. Не буде. Сам собі обирав фах. Здав ЗНО, вчиться. У багатьох моїх колег діти дійсно навчаються у «поліцейських вишах», але колись то називалося династією, зараз - корупцією. Тому – може, й добре, що він обрав собі щось інше. Ми не впливали.

- Житло у Луцьку орендуєте чи маєте відомче, чи, може, власне?

- Орендую двокімнатну квартиру у відносно новому будинку тут недалеко, можна пройтися. Я на роботі щодня о 7-й чи в 7.15. Якщо проспав, то в 7.30. Уже на 8-му я маю розуміти, що відбувається, тому до цього часу мушу поспілкуватися з оперативними службами. О 8-й у мене на нараді заступники та керівники деяких служб. На 9-ту вже сходиться весь особовий склад. Якщо я їх збиратиму о пів на дев’яту чи о дев’ятій, то коли працювати?

- Спортзал?

- Ходжу. Але зараз не так часто, як хочеться. Не завжди так виходить. І останнім часом все частіше. Але треба, треба виправлятися.

- Завжди цікаво, чи поліціянти читають детективи? Бо я у вас на полиці бачу тільки кодекси. 

- Читають. Але не тільки детективи. Зараз кілька книжок лежить в цій моїй луцькій орендованій квартирі, але я їх осилити не можу, бо приходжу і сплю: о сьомій же на роботу.

«Це буде мій перший Новий рік у статусі начальника поліції області»

Якщо відверто, часто просто люблю піти в книгарню в обідню перерву, походити і погортати книжку. Зазвичай, йду в книгарню в ЦУМі, чи в ту, що через дорогу біля собору. Я куплю книжку, але можу її і не прочитати. Тоді везу додому… Колись же все одно прийде пенсія (сміється, - авт.).

Тут було їх трохи, але не так давно все завіз додому. Якщо дивитися, що я читаю, то там є що хочеш. Комусь то може здатися дивним. Мені в один час була цікава художня література (її там багато), навіть ті ж детективи. Детективи Корецького раніше любив, це російський автор, зараз такого вже не читаю. Є в мене книжки Віктора Суворова, у свій час популярні («Акваріум», «Льодокол» - всі читали і я теж). Андрія Кокотюхи є історичні романи, там і про Волинь дещо. Є книжки з історії України, от недавно «Браму Європи» купив Сергія Плохія. Половину подужав, завіз додому.

Тому люблю я – різне. Не люблю в книжках невідповідностей: це коли пишуть про зброю, а з контексту видно, що автор - геть в тому не фахівець.

  *  *  *

- Наостанок: реформи, ротації керівників, зміни вивісок… Як думаєте, чи вдається в країні змінювати самих поліцейських?

- Ми над цим працюємо. Мусимо доводити, що поліція з народом. Адже дивно, що у людей не виникає питання, наприклад, чи комбайнер з народом. Це якось і так ясно, правда? Втім, щодо поліції - виникає досі. А не повинне.

«...Дивно, що у людей не виникає питання, наприклад,
чи комбайнер з народом.
Це якось і так ясно, правда?»

Текст: Олена ЛІВІЦЬКА

Фото: Ірина КАБАНОВА


#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина У Маневицькій колонії вбили ув'язненого, – ЗМІ
Наступна новина 8 тисяч для підприємців і найманих працівників. Як отримати «карантинну» допомогу
Схожі новини