Це мало б бути типове інтерв’ю для рубрики Депутати в темі. Він – депутат міської ради, молодий політик, волонтер і археолог за покликанням. Він – Микола Собуцький. Але виявилось, що з такою людиною типового інтерв’ю не запишеш, бо в Миколи надто багато ідей та невгамовний потік емоцій. Вчора були бджоли і кількагодинна розмова з побратимом, якому треба була підтримка, сьогодні – збір врожаю в полі і ознайомлення з черговим проектом рішення.
Кава, сонячний ранок, перелік питань і довга розмова, яку Микола обірвав фразою «А хочете політати на маленькому літачку?».
У цьому весь він – стриманий і дещо імпульсивний, емоційно зважений і подекуди непередбачуваний. Забігаючи наперед скажу, що інтерв’ю ми таки записали, тож вже найближчим часом у рубриці Депутати в темі на Першому ми розповімо, чим насправді живе луцький обранець Микола Собуцький. А зараз сідаємо в авто і їдемо десь за місто.
Дорогою розмовляємо про життя, ідеї для бізнесу, політику. Микола раз-по-раз згадує історії з перебування в зоні АТО. А в моїй голові вирує лише одна думка: «Яке літати, я ж висоти боюся!»
Я – людина, яка панічно боїться висоти. Коли я стаю на стільчик повісити гардини чи вкрутити лампочку, мої коліна тремтять, немов почався землетрус. А що вже говорити про більшу висоту. Хоча гори я люблю (бо хто не любить гори), та й літаками з дитинства наліталась через півсвіту… І з банджі стрибала по студентству. Але ж це було давно і чомусь навіть з віком страх нікуди не подівся.
Цуманське перехрестя. Олика. Поле. Під лісом стоїть чудо-юдо машина. Не то мотоцикл, не то параплан.
Нас радо зустрічає він – пілот цього оригінального літального апарату Віктор Свередюк. Йому трохи більше за 40, але дещо підвітрені зморшки біля очей і доброзичлива усмішка підказують, що чоловік має добру вдачу, добрий та надійний. Тому – можна довіряти.
Поки триває заправка та розігрів апарату, Віктор розповідає, що літає вже давненько, проходив свого часу спеціальне навчання у авіашколі десь біля столиці. Нині обслуговує сільськогосподарські підприємства – зрошує поля мінеральними добривами. Має трейлер, на якому любить подорожувати, і мотоцикл. Любить не лише швидкість, а й екстрим.
Чудо-юдо машина виявилась професійним літальним апаратом заводської зборки. Це – мотодельтаплан на 2 посадочних місця: пілот і пасажир. Одягаємо байкерські куртки, шоломи, паски безпеки. Короткий інструктаж – триматись за спеціальні ручки, за троси не хапатись, пілота не обіймати, очі йому не затуляти.
«От вінта» - вигукнув Віктор і… за хвилину розгону по стерні ми вже злетіли у повітря. Набираємо висоту, перед очима постає неймовірний краєвид – шматок лісу, дорога, будинки, різнокольорові клаптики поля.
У вухах – гул пропелера, я втиснулась у крісло і намертво вхопилась за поручні. Серце калотилося так, що я думала онімію надовго. Але все ж таки адреналін робить своє : «Юхуууу!!! Перший у повітрі!». Певно, цю фразу почули всі околиці, бо так голосно від неймовірного захоплення я не кричала давно.
Віктор впевнено ловить повітряні потоки і пливе, розсікаючи небесну блакить. Картинки змінюють одна одну, наповнюючи груди все більшим захватом і емоціями. Пілот робив маневри, «нарізав» кола, спускався до землі так, що, певно, можна було вхопити великий сонях за його жовто-гарячу голову, і знову піднімався увись. Висота – близько 100 метрів, а може й вище. У таких умовах я просто втратила орієнтири.
20 хвилин кружляння на мотодельтаплані пролетіли, як одна мить, і ось попереду – та сама «злітна смуга». Колеса торкаються стерні, і ти розумієш що все вже позаду. І вже немає того страху висоти, від якого я ціпеніла. І вже немає навіть натяку на якесь головокружіння при погляді на землю з балкону 9-поверхівки. А є лише хвиля емоцій від невимовного захоплення і адреналін, який продовжує пульсувати у твоїй крові. Що найцікавіше, то коліна почали тремтіти у мене не на висоті, а вже коли я ступила на землю.
І так було з кожним. Навіть наш з виду брутальний бородатий фотограф Роман Домбровський, сідаючи з холодним серцем, зіскакував з мотодельтаплану, щасливо вигукуючи: «Круто!». А от Микола Собуцький спочатку був більш стриманий. Мовляв, «від чого там будуть тремтіти коліна». Та насправді всі отримали купу позитивних вражень від польоту.
Ось так неочікувано екстремально завершилось наше інтерв’ю з Миколою Собуцьким, який першим з депутатів… запустив журналістів Перший у небо.
І лише повернувшись до Луцька, я зуміла зробити головний висновок з цієї спонтанної подорожі: «Так, я це зробила! Я поборола свій страх висоти. І, напевно, найбільш пам’ятним з цієї пригоди буде не сам мотодельтаплан чи казкові краєвиди, а те, що ти подолав свій страх. Вчергове довів собі, що ти сильніший за якусь фобію. Бо ти є чимось більшим, ніж той страх, який жив у тобі».
Текст: Еля КОРОТИНСЬКА (Перший)
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ (Перший)
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
