Грім на школу в нашому селі. Розбираємося, чому на Ратнівщині бунтують селяни. І хто винен

- Ви вдумайтеся тільки: коли вони стали перед розбитим коритом і зрозуміли, що їхня робота – шукати гроші, то перше, з чого почали: з освіти! Найперше вони вирішили закрити школи. Це до чого ми дожилися?.. – вчителька у дворі школи під соснами десь «на краю світа» у поліській Красці плакала.

Дамоклів меч навис над кількома школами Ратнівської тергромади. Ми поїхали у дві з них і записали історії їхнього відчаю. Люди у селах вже почули про закриття та оптимізацію. Причина: у Ратнівській ТГ шукають, як зекономити. Тільки от селянам уже сказали про наміри з оптимізації, не сказали лише про цифри і дати. А цифри – головне. Бо всім хочеться знати, скільки вартує: і зрештою «здоров’я наших дітей» і «майбутнє наших сіл».

КРАСКА. «Покинуті»

- Усі старожили плачуть, що тільки німців вибили з села, наступного дня діти пішли до школи і вчилися в ТОЙ час. Всі вчителі були чужі, приїжджі тут нам піднімали все. А то свої прийшли і – закривають.

У Красці «закривають школу». Власне, у Ратнівській селищній раді (село входить до цієї тергромади) кажуть, що вивчають ситуацію. Люди бунтують і переконують: насправді чиновники уже прийняли рішення про закриття, лишилося… проголосувати. Але Краска хоч і мала, та непокірна.

Коли селяни почули, що хтось приїхав і у дворі школи розпитує про цю проблему, –  зійшлися, як на мітинг.

-  Ми першими в районі колись зважилися батюшку до школи на урочистості запросити. Коли ще всі боялися. Ми першими самостійно організувати харчування дітей в школі так званим господарським методом. Тоді з мене директори сміялися, що «він сало з картоплею по хатах збирає». Потім так почали годувати скрізь. Наші діти досі харчуються краще всіх. Нам дорікають тим, що у нас 25 людей за списком працює, насправді – 11, решта – постійно у декретах, –  пояснював згодом директор закладу Василь Соботович.

Він теж почув про наш приїзд у Краску, але прийшов у двір до школи останнім.

Першими – батьки малих школярів, в основному – молоді жінки.

Своїх 25 дітей, які мали б стати школярами наступного року, вони не пустять за 11 кілометрів бездоріжжя і ризикувати їхнім здоров’ям, кажуть, не хочуть. Ці люди обурюються, як цинічно чиновники вирішують проблему, що постала з децентралізації. Обурюються, що влада йде найлегшим шляхом. І тим, що цей найлегший шлях – закрити школу.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Як надіслати гроші на журналістський проєкт «Занесло в село». Проста ІНСТРУКЦІЯ

Нині Краска – крайнє село у Ратнівській громаді. Одне з найменших. Віддалене. Крайнє, бо на межі Ратнівщини та Старовижівщини. Рукою подати до Білорусі. У соснах та чорницях. Із живих установ – школа, ФАП, клуб, магазин, церква. Тричі на тиждень (і тільки раз на день) туди їздить маршрутка.

Тут можна бачити не тільки раритетні пустки, а й хати з мурованими гарними парканами та батутами у дворі. Тут є молоді сім’ї,  і вони пробують втримати Краску на світі.

Село занепало ще у 80-х. Колись Краска була центром колгоспної садиби, і саме їй підпорядковувався сусідній Здомишель, а не навпаки. У Красці була контора колгоспу-мільйонера імені Ілліча. Згодом у Союзі почали укрупнювати колгоспи і «підсовувати» їх ближче до райцентрів. Так центральним став Здомишель. А селяни у Красці вперше втратили роботу.

- З цього все почалося насправді… - згадують тут люди.

За тим, у 1985-му, за один рік з Краски до Бреста назавше переїхало 60 родин. 60! Стимулом для переїзду стали квартири, які ці люди отримували в Білорусі. Останні роки люди тут постійно чують, що школу треба закривати.

Школа тут 1934-го року. Пережила війну. Зате з внутрішнім туалетом. Контрасти історії.

Тепла. Охайна. У квітах, клумбах і розкішних соснах. Більше схожа на санаторій, ніж школу.

Людям болить так, що у розмові вони майже переходять на крик. Це відчай.

Надія Пономарьова – одна з мам, які розказують свою історію. Свого часу вона поїхала з села, а коли одружилася – вернулися з чоловіком у Краску. Тут збудували дім. Мають троє дітей.

- Коли ми ще не жили в Красці, то шукали, де нам бути. Моя родина звідси. Ми ще не мали свого житла і хотіли десь будуватися. Шукали у селах біля Ковеля. Краску розглядали тільки тому, що тут є школа. Якби тут школи не було, якби вона закрилася вже тоді, ми б тут не жили. Мені дуже важливо, щоб школа працювала, - розповідає жінка.

Старша донька Надії уже закінчилася школу в Красці і пішла вчитися у школу в Дубечному (сусідня громада на Старовижівщині). Тому родина знає ціну обіцянкам «забезпечити доїзд».

- Автобус приїздив, але він був не завжди. І про цей доїзд не дбав ні наш район, ні потім наша громада. Ми не потрібні нашій громаді! Автобус то ходить, то не ходить. Добиралися велосипедами своїми. Це ненормальне добирання до школи. І це 7 кілометрів. А зараз нам пропонують 11! Де закон про освіту, в якому дитина початкових класів повинна навчатися за місцем реєстрації??? Викинули нас! Викинули з громади. Повністю. Геть, - констатує Надія.

Зараз у Красці до школи готується 26 учнів, на підготовку рихтується – 5-ро. А було на цей час – 30. Причиною хвилювань стало створення робочої групи при селищній раді та приїзд її представників у село. Селянам кажуть, що школа «тягне» 1,8 мільйона, але ті не вірять у ці цифри, бо все необхідне роблять і купують самі. Загалом на всіх педагогів тут трохи більше 10 ставок. Ще дві – на техперсонал.

Найбільше людей дивує, що все життя, навіть по війні, грошей на школу вистачало. Сьогодні всі навколо кричать про розвиток, а школу – закривають. Обурює, що ще недавно, на місцевих виборах, ті самі обранці і керівники, їхали в Краску і обіцяли найкраще.

Раптом школу закриють, 25 дітей з Краски мають добиратися 11 кілометрів до сусіднього Здомишля. Дороги до Здомишля ніхто не зробить до вересня. 11 кілометрів бездоріжжя всю зиму засипає снігом. Чистять дорогу зрідка. Тому батьки розуміють: їхні діти будуть без школи.

- Крім школи, тут є медпункт, і нас теж щоразу лякають, що його закриють. Бібліотеку закрили. Клуб майже закритий. 30 років незалежної України – і ми перед кожними виборами надіємося, що нам краще буде. Але що далі, тим гірше. Нам постійно пояснюють, що розуміють, що вони теж жертви, що вони шукають шляхи…

За останні півроку в селі народилося п’ятеро дітей. Це прорив.

Люди стали добудовуватися, розбудовуватися. У Красці запитують: яка державі вигода з такої економії, якщо всі люди, які працюють у школі, лишаться безробітними і знову будуть тягарем для бюджету?

- Для малокомплектних шкіл нарахування субвенцій повинне здійснюватися зовсім за іншими формулами. Не можна враховувати наповнюваність класів, кількість дітей і не враховувати ситуацію в селі, соціальний фактор. Якщо дитині до іншої школи 2 км – це одне, а якщо 11 - інше? Закрити – найлегше, - міркує директор школи.

Але ці міркування, які часто озвучують у глибинці, коли постає проблема із закриттям єдиного закладу, навколо якого в селі крутиться-вертиться життя, - ніхто не чує. Жодного варіанту існування школи в Красці ще не озвучили. Ніхто не розмовляв з працівниками школи про перспективу їх працевлаштування, кажуть тут. Тому батькам світить пекельне літо, бо вони його будуть проводити у важких роздумах, як свою дитину-першачка відправити за 11 км вчитися. Або ж як податися з Краски.

Одним селом більше. Одним селом менше…

КОМАРОВЕ. «Нащо я будував тут хату?»

- Ми живемо, як у казці. Попав вовк, лисиця і заєць в яму. Кого з’їдять? Зайця! Але не треба забувати, що і на вовка з лисицею є звір… - учителька школи у Комаровому пояснює їхню ситуацію з освітянською оптимізацією, як дітям, на прикладі з казки.

Пояснює і плаче. Село Комарове з 5 кілометрів від колишнього райцентру, нині центру громади смт Ратне. Туди і пропонують ходити до школи всім дітям з села, крім тих, які вчаться у початковій школі. Натомість у Комаровому лишиться школа I ступеня.

Найбільш емоційно реагували на розмову про долю закладу хлопці, які служать в АТО. Вони пройшли пекло, продовжують служити, створили сім’ї і будуються у своєму селі з планами розвивати його і заробляти на родину. Людей найбільше збурило те, що плани з оптимізації школи просто розбивають ущент їхню віру в перспективу своєї маленької громади.

Комарове має мальовничі краєвиди, річку, популярний комплекс відпочинку, тут активно розбудовують хати і зводять нові. Тут є перспективи для розвитку зеленого туризму і підприємництва. І, головне, школа – навіть не з тих, що війну бачила (хоч останнє не завше аргумент).

Цей заклад відкривали помпезно у 1993-му. Тоді це була одна з небагатьох сільських шкіл, яку спромоглися звести з нуля і здати в експлуатацію. І тоді, коли тут перерізали червону стрічку, учнів до школи ходило менше, ніж зараз. І це перший на Волині заклад, що об’єднав школу і садок в один комплекс.

Звістку про оптимізацію, каже директорка школи Валентина Осійчук, яку ми зустріли у стінах закладу, Комарове сприйняло дуже неспокійно. Люди переймаються за моральний стан та здоров’я своїх дітей, яким доведеться вчитися в Ратному, бо вже знають, що там не з медом.

- Робіте щось. Кажіте щось. Я переживаю дуже. Дітки сільські – то не ратнівські. Їх зараз кинути в Ратно – то дуже важко. І самі діти переживають: дочка плаче, не може спати і каже: «Хоч би дали довчитися». У нас село близько біля Ратного. Був такий період, коли в Ратному був газ, а в нас ще ні. От всі і їхали в Ратне, бо тут нема газу.  Так і вийшло, що в результаті зменшилася кількість дітей. Але зараз вже все слава Богу: газ є, провели своїми силами – і вже почали помаленьку вертатися внуки, діти, село потрошку оживає, - каже мама 7 дітей Галина Лук’янюк, четверо з яких ще ходять до школи.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Ламають шаблони». Парламентський комітет приїхав у село Радовичі. Нащо і як це було. РЕПОРТАЖ

Тут батьки не нарікають на якість навчання. Тут з гордістю розповідають про успіхи випускників, про те, як добре харчують дітей у шкільній їдальні, а в меню навіть є страви «за Клопотенком». Тут ремонтують, купують, прибирають, якщо треба, своїми силами.

Натомість дуже нарікають на якість шкільних перевезень і на умови навчання в ратнівській школі, де вчаться старшокласники. Водій автобуса лишає дітей на зупинці, не зупиняється. Діти не можуть доїхати додому після гуртків. Часто учні йдуть додому 7 км пішки. Діти, запевняють батьки, терплять булінг від «ратнівських школярів». А котлети в їдальні можуть і не дочекатися, «тому мій син категорично не хоче принижуватися і там їсти».

Дороги до Ратного асфальтованої нема. Як возити – теж питання…

Утім, головна причина пониження у ступені – мала кількість дітей. Найбільше у класах – 12 учнів. Найменше – три.

- Закінчило школу 50 учнів. Якщо лишити початкову, в Комаровому лишається 29 учнів, - розповідає директорка.

29 – це майже стільки, скільки у Красці. За такої цифри школу там закривають… У Комаровому говорять і про те, що справжня причина оптимізації – це бажання додати учнів одній із ратнівських шкіл, якій їх бракує, щоб стати ліцеєм.

- Ми будемо кричати. Ми точно не мовчатимемо. Діти ж нікого не хвилюють! Ми жодного разу не почули слово «діти», ми почули тільки «гроші, гроші, гроші». Раз ви маленька громада, то вас можна завалити, задушити і викинути, - каже місцева мешканка Тетяна Осіюк.

А тим часом колишня вчителька Надія  Кіперчук, яку тут звуть просто Павлівною, несе старі світлини.

- Мені наснилося, що обдирали штори з вікон школи. Дочка каже: «Ну все, закриють». Я - корінна. Щемить серце за ту школу, бо я 39 років відпрацювала в ній. У Комарово вчила тоді, коли тут були класи-комплекти: один ряд – один клас, другий – другий, третій – третій. І не скорочували нас. Пригадую, як ми прибирали ту школу до відкриття, як хотіли нову... Тоді було всього 45 учнів, а зараз – майже 60. Не можна, хай не допустять цього, - просить Павлівна.

Петро – військовослужбовець. Він – один з тих, хто почув про те, що в його школі розмова про оптимізацію – і зразу приїхав долучитися. Петра ми зустрічаємо вже на сходах, у нього – важливі аргументи.

- А що робити таким хлопцям, як я? Тут таких чимало. У мене дружина з Маріуполя. Я переконую її жити і будуватися тут, на Волині, у себе в селі й розповідаю про перспективи. Головний аргумент – тут є школа і тут будуються молоді родини. Що тепер я їй маю сказати?  - запитує. - У Донецькій області вже доекономилися. Я це там бачу, не дай Бог тут такого. Є села біля того ж Маріуполя, де діти йдуть в школу і обходять воронки від снарядів. А чому так сталося? Тому що війна - це на 60% наслідок ігнорування освіти і культури, у це не вкладали грошей. Там це все знищили ще 25 років тому.

«Люди мають відчути мінімум незручностей». КРАПКА

У Ратнівській тергромаді 15 шкіл. Точної кількості тих навчальних закладів, долею яких нині переймається робоча комісія з оптимізації, - невідома.

Голова громади Віталій Бірук каже: 5-6.

Ми звернулися до керівника з проханням, аби він пояснив «математику оптимізації», бо у двох селах чули про те, що людям ніхто не розклав ситуацію на цифри і не переконав у доцільності змін.

Наразі освітні установи громади фінансуються з двох джерел:

- державна субвенція, яка йде на зарплати і  капітальні видатки;

- місцевий бюджет, який фінансує утримання закладу, техпрацівників, енергоносії, тощо.

Віталій Бірук пояснює, що на плечі громади впало дуже багато закладів.

Наразі у бюджеті не вистачає 13-ти мільйонів на фінансування різних закладів.

- Кошти освітньої субвенції є, вони передбачені. Але зараз ми складаємо дорожню картку на 5 років уперед. Це той термін, на який нас обирали. Уже в січні – лютому при формуванні місцевого бюджету ми, де змогли, оптимізували витрати з місцевого бюджету. Нині Міносвіти проаналізувало нашу мережу закладів і показало школи, які, за їхніми фінансовими показниками, стабільні, і ті, які нестабільні, неспроможні. Наповнюваність класу для сільської місцевості – 18,5 учня. Якщо є клас, то він виправданий, коли має таку наповнюваність. Де немає – позиція держави: робіть щось, це ваші гроші, це ваші проблеми. Тому мною створено робочу групу з директорів різних шкіл, фінансистів, ми долучаємо до неї спеціалістів управління гуманітарної політики Ковельської РДА. Члени робочої групи поїхали у села, де немає цієї повної комплектності. Це 5-6 шкіл. На що вони звертають увагу: матеріально-технічне забезпечення, фінансовий аналіз навчального закладу щодо персоналу, утримання, демографічну ситуацію у закладі на 5 років уперед. Щоб я, робоча група і, врешті, депутати, які будуть приймати рішення, бачили ситуацію в селі.

Робоча група ще збирає цифри. Але деякі з них уже є на столі у Віталія Бірука.

Він пояснює ситуацію на прикладі села Краска, що за 11 кілометрів від Здомишля і на краю Волині.

Що далі?

Робоча група вивчає ситуацію не тільки у школах, а й щодо можливостей доїзду до інших закладів. Мають відпрацювати моменти щодо якості перевезення, скарги. До 4-х населених пунктів, каже Віталій Бірук, у громаді немає асфальтованої дороги, серед них і Краска, і Комарове.

- Це дороги, які на балансі Служби автомобільних доріг. Сьогодні ведемо перемовини зі службою: якщо є можливість отримати гроші на ремонт цієї дороги, то ми за свій кошт погоджуємося зробити проектно-кошторисну документацію. Також ми готові профінансувати 50% вартості шкільного автобуса. Повинні шукати ці кошти у бюджеті. Люди мають відчути мінімум незручностей відчути, тому ми й зараз ставимо питання купівлі автобуса, - запевняє.

Наразі невідомо, які пропозиції надасть робоча група. Тому про долі конкретних шкіл у тергромаді конкретного нічого сказати не можуть. Навіть якщо фінансовий стан школи передбачає певні кроки, громада буде думати, чи забезпечать вони навчання в іншому закладі. Якщо – так, тоді тільки будуть пропонувати приймати рішення. Паралельно, каже Віталій Бірук, у раді вже проводять роботу з наповнення бюджету, наприклад, в напрямку легалізації зарплат. Це має закрити дірки у казні громади після децентралізації.

Робоча група має дедлайн до перших чисел липня. Далі триватиме робота на інших рівнях: громадське обговорення, обговорення на рівні депутатських комісій, винесення на сесію.

Позаяк функціонування закладів освіти – то не тільки клопіт громад, а  й клопіт виконавчої влади, держави загалом, ми звернулися за коментарем і до голови Ковельської райдержадміністрації Ольги Черен.

Та каже: ситуацію про те, що у Ратнівській громаді дуже непроста ситуація з фінансуванням комунальних закладів, знають. І йдеться не тільки про освіту. Щодо оптимізації, то:

- У нашій адміністрації створена комісія при гуманітарному відділі, яка буде вивчати питання щодо оптимізації, спроможності шкіл. Будемо аналізувати доцільність рішення, яке виноситься на сесії громад. І в Ратнівському районі, зокрема, теж. Конкретно по кожному закладі напрацювань комісія ще не має, бо тільки почала роботу. Але вони точно будуть, бо люди звертаються до нас часто і ми маємо їм відповідати на звернення. Головам громад завжди кажу: спочатку – дорога, комфортні умови навчання в іншому закладі, доїзд, а тоді – говоріть з батьками. Ми наголошуємо, щоб спочатку були створені умови, щоб батьки були спокійні, - зазначає Ольга Черен.

Батьки неспокійні.

Текст і фото: Олена ЛІВІЦЬКА.

Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

• #школи
• #Ковельський район
• #Ратнівська ОТГ
• #Ольга Черен
• #Віталій Бірук