Прямий ефір «Луцького радіо»

Ми чули «голос» Левандовського. Він читав нам напам’ять «Фауста» і Шекспіра. РОЗМОВА В КНИГАРНІ

Ми чули «голос» Левандовського. Він читав нам напам’ять «Фауста» і Шекспіра. РОЗМОВА В КНИГАРНІ
Віктор Левандовський у Книгарні Є в Луцьку

Його іноді називають власником луцької «силіконової долини». Здавалося б, що може знати айтішник про серйозні книжки? А він у Книгарні Є цитував нам Шекспіра і Гете. Переконував прочитати Декарта та Арістотеля. І захоплено розказував, як у дитинстві у рідному Горохові роздобув книжку про… Термінатора і перечитав її 12-ть разів.

Віктор Левандовський створив у Луцьку успішну ІТ-компанію Internet Devels. Тепер він не просто мріє створити на Волині ІТ-кластер. А йде до тієї цілі натхненно і вперто. Саме тому недавно гучно «зайшов у політику». Сам, до речі, приходом в політику це не вважає. Віктор Левандовський долучився до команди Славка Вакарчука і є координатором партії «Голос» на Волині.

Як у ньому вживаються ІТ-шник і філософ, політик і бізнесмен? Що читає? Що НЕ читає? Як потрапив у «Голос»? Хто там із ним? Чи збирається у якусь із місцевих рад депутатом? І як би розвивав Волинь, якби… Про все це ми говорили у луцькій Книгарні Є, гортаючи його улюблені книжки.

 * * *

(На розмову в книгарні Віктор Левандовський погоджується одразу, з першої ноти. Але на зустріч спізнюється. Трохи чекаємо. Телефонуємо. Перепрошує і дуже швидко – уже на місці. У білій сорочці, енергійний, у книгарні – як у себе в офісі: швидко бере стілець, вмощуємося і – починаємо… – авт.)

«Мені це подобається. Викинути все і почати з нуля»

… «У мене нема планів про політику. Мені головне – це розвивати ІТ-кластер. Партійна діяльність тут є тільки інструментом. Політику я не розглядаю як самоціль.

Чим це цікаво? А тим, що Славко розвиває партію, яка притягує до себе притомних людей. Притягує молодь. Я хочу побачити і познайомитися з якимись новими людьми, які тут є. Вони є. Вони просто не знаходяться.

На цій хвилі можна зробити добре діло, тому що партія мені резонує (найперше говоримо про політику). Бо те, що він хоче робити, - то не минуле, а майбутнє. У Вакарчука основний посил – привести нових політиків. Вони гарантують, що в списках не буде старих депутатів. Мені це подобається. Викинути все і почати з нуля».

 * * *

… «Ми, айтішники, як мислимо? Є програма, версія 2.0. Має бути програма версія 3.0. Поки 2.1 чи 2.2 – то не діло. У нас чисто айтішне, прагматичне мислення. Є операційна система – то держава. І в ній треба замінювати драйвера.

Тоді система працюватиме швидше і краще. А то поставили нову версію, а старий драйвер не може працювати по-іншому.

Мені це розумно. Я вірю в цей посил. Якщо він буде реалізований, я вірю, що держава обновиться. Бо як зазвичай буває: замінили драйвера, дивишся, а – воно ловить! Не картинка змінилася, а суть. Працює швидше. Сучасніше. Кольори, іконки… Отак хочеться».

ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Диплом з ІТ-освіти – це довідка про профнепридатність», – Віктор Левандовський

 * * *

… «Хто кого знайшов: я Вакарчука чи вони мене? Важко сказати. У мене є знайомі, які знайшли Вакарчука, мені розказали… Я сів почитав меседжі, подивився інтерв’ю зі Славком – і так воно все у мені відгукнулося».

(Тим часом у Книгарні Є, що в самісінькому центрі Луцька, - людно. Майже 17-та. Кожних кілька хвилин відчиняються двері і заходять покупці. Іноді хтось із них вітається з Віктором, бо знайомий. Але це не заважає вести розмову далі…)

«Чому не «Батьківщина»? Ми ж говоримо про нове...»

 * * *

… «Я був у «Батьківщині» (Віктор Левандовський свого часу був заступником міського осередку партії «Батьківщина», коли керівником осередку був Сергій Григоренко), але не був у депутатах. Ніколи особливо туди не рвався. Тому що в кожного свій шлях. Я обрав шлях управлінця, менеджера.

Чому тепер не «Батьківщина»? Ми ж говоримо про нове. Драйвера треба замінити. А це має бути щось свіже. Все».

***

… «Нам не показували списки претендентів чи бажаючих зайняти ролі координаторів «Голосу» в регіонах. Тому, чи були в мене конкуренти, я не знаю. Мене запросили, я приїхав в Київ, мені сказали: «Все, ти працюєш». А з ким перед тим спілкувалися і скільки цих людей було, я не знаю.

Очевидно, що спілкувалися з багатьма. Нашіптують, що люди були і серед них – цікаві. Але я не зосереджуюся на цьому».

***

… «Дзвінків зараз багато. Бо всім цікаво. Всі хочуть зустрітися, щось розповісти… От чому я до вас спізнився? Бо багато зустрічей (усміхається) з людьми, які захотіли підтримати «Голос» на Волині.

Прізвищ називати не можу, але що можу сказати точно, так це що ці всі волиняни активні у Фейсбуці.

По-друге, треба розуміти, Луцьк - скучний. А тут щось відбувається, народу цікаво… Бо коли в Луцьку створюється щось нове, це завжди притягує людей, бо тут, образно кажучи, «нема куди піти».

У нас не стоїть задача потрапити в список якийсь. Задача в тому, щоб провести роботу, зібрати адекватних людей, які можуть говорити про розвиток міста і області».

«Треба розуміти: Луцьк скучний. А якщо тут щось відбувається….»

***

… «Мене особисто не цікавить депутатство, мене цікавить айтішка: без політичних партій рухати це все важко».

***

… «Я з Горохова. Чули? «Ти живи сто віків, рідний мій Горохів». А в Луцьку вчився в політесі й так тут і лишився. Тепер живу в Боратині».

***

… «Довелося в боратинській школі порядок наводити, бо дітей у школі не хочуть годувати. До речі, вже навели. Бо в Боратині притомний сільський голова, який подивився на той бардак і просто навів порядок.

Там був підприємець, який харчував школярів. Ми почали перевіряти, чому діти не їдять ту їжу, виявилося, що продукти такі собі, готують так собі, їжа холодна і несмачна, а причина в тому, що був покупець на помиї. Тобто щодня приїздила машина, загружала ті помиї – і везла те все покупцеві, який тримає свині.

Виходило «тирити» на вході й «тирити» на виході. Але це цинізм, який мені просто в голову не вкладався.  Мене це заїло. Пішов до директорки школи. Вона мене не послухала, стала на сторону підприємця. Але зрештою, прийшов сільський голова, на те все подивився і підприємця вигнав. Тепер харчуванням займається сільська рада, а діти почали у школі їсти».

***

… «Вони говорять про об’єднання Луцька з приміськими селами, але не говорять, навіщо. Якщо просто треба земля для дерибану, то вибачайте… Як я можу бути «за»?

Я бачу, що в Боратині толк є. Адекватний голова ОТГ. Тримає порядок. Є дороги. Я жив і в інших приміських селах: там доріг немає.

У цих справах нема минулого. Покажуть програму розвитку територій після об’єднання, я скажу «окей».

***

… «На книжки мене підсадив мій дід. То виглядає, що я хвалюся, а я цього не люблю».

(Сміється. Говорити про політику і державу Левандовському, очевидно, комфортніше, ніж про себе самого. Та все ж я наполягаю розказувати далі, бо в тому суть розмови).

Коли я прийшов у перший клас, то був одним із небагатьох, хто вмів читати. Тоді нас таких тільки двоє було. А я вирізнявся тим, що знав напам’ять все «Бородіно» Лермонтова.

Зазвичай родичі ставили стільчик, я вилазив на нього і читав «Бородіно» перед якимись людьми. Який з того толк був, не знаю. Їм то, видно, цікаво було мене малого цьому навчити, але що з того дитині, я так і не зрозумів.

Зі своїми дітьми я так не роблю. У мене якась така внутрішня незгода з цим».

***

… «Мій дід проводив електрифікацію Горохова. Був начальником РЕСу, потім батько був начальником РЕСу. А потім хотіли і мене енергетиком зробити. Ще я мав бути начальником електростанції (знову сміється), тільки я не схотів.

Дід мене навчив читати. Я прочитав всю шкільну бібліотеку.

Уроки мені були скучні (реально, ми ж розуміємо, що в школі в принципі уроки скучні і тоді, а зараз то взагалі), а тому в мене книжка завжди лежала розгорнутою під ногами, коли я сидів за партою. Вчителька не бачить - я заглядаю і читаю».

***

… «І гроші у мене тоді всі йшли на книжки. Тоді то був дефіцит. Я забігав у книгарню і швидко купував щось найцікавіше. Удома здоровезна бібліотека детективів ще з тих часів. Я різне читав, але детективи то взагалі. Чейз, Честертон, Едгар По, Агата Крісті… Все, що було в продажі, було в мене».

***

… «Книжка, з якою я ріс? Це книжка «Термінатор» (ще у 80-х роках за кожною серією культового фільму були написані книжки). Я її чомусь прочитав разів 12-ть. Пам’ятаю навіть деякі фрази з неї. Як дісталася? Продавалася десь в Горохові. У мене була і касета p фільмом. Але чогось саме книжка мені так сподобалася. Читав її раз за разом. Щось я в ній бачив. Зараз того вже не розумію».

***

… «А-а-а… Ще «Незнайко на Місяці» (дитячий науково-фантастичний роман російського письменника Миколи Носова) - теж класна дитяча книжка. Я вже зараз бачу, що там багато міфології, зачитувався і нею. Там розвернутий цілий світ і ти так проникаєш туди і в ньому живеш».

 * * *

… «Якісь книжки читаю в електронному форматі, якісь у друкованому. Причому є якесь відчуття: іноді розумієш, що якусь книгу тобі треба прочитати в електронному вигляді, а якусь – тільки в паперовому варіанті. Але навіть не хочу розуміти, чому – так. Бо інакше воно перестане працювати.

Те, що я читаю в друкованому варіанті, я обов’язково позначаю маркером. У мене всі книжки помальовані. Я відзначаю цитати. Можу записати там свою думку. Коли ти маркером щось відзначаєш, ти ж фактично фіксуєш цю думку в собі. І з того всього, що ти прочитаєш, саме це буде присутнє в тому, як відмічене».

 * * *

«У нас на офісі InternetDevels є бібліотека, ми постійно її поповнюємо. Причому різними книжками, не тільки сучасними. Зараз це Арістотель і Декарт. Чекайте, чекайте, зараз згадаю, що ми ще туди закидали?  Та там і історія, і психологія. Я вважаю, що там має бути і антична література, бо багато з того, що ми нині маємо, звідти починалося».

 * * *

«Ми не біжимо за бестселерами. Бо бестселери зараз порожні.

   * * *

… «Мені пред’являють, що я готую рабів. Я не знаю, що сказати у відповідь. Ми вчимо багато молоді. Ми випускаємо фахівців. Ясно, що ми таким чином хочемо заробляти. Але ми вчимо людей, в нас стратегія: вчити більше людей, ніж ми можемо взяти на роботу.

Ми хочемо створити конкурентне середовище. А без громадської діяльності це неможливо. Тому ідею про створення ІТ-кластера я дуже хочу підсилити політичним рухом. Вийде – ок, не вийде – буду шукати інші шляхи.

Професія в ІТ не обмежує, не має кордонів. Ти можеш працювати тут, а зарплату отримувати десь за океаном. І тратимеш гроші тут. Робота на інші ринки – це залучення коштів, які люди потратять тут. Від цього всі виграють. Айтішник тратить, підприємці на цьому заробляють… Це тягне за собою цілу систему. Які тут мінуси? Одні плюси!».

«Так, у нас кандидата справжнього не було»

 * * *

… «Зараз є тільки одна галузь, де можна реалізовуватися і ще й отримувати компенсацію. Найперше – реалізовуватися.

Тому що заробляти гроші можна і на митниці. Правда, мені смішно, коли я запитую у дорослих людей, навіщо вони дітей вчать «на митників». Ми ж в Європу йдемо. А пам’ятаєте «Біле сонце пустелі»: «Била таможня – билі контрабандісти, нєт таможні – нєт контрабандістов». Через 10 років на митниці буде стояти один клерк, який буде приймати документи. На що ці батьки розраховують? Запитуєш – мовчать.

Люди думають одним днем і не розуміють, що живемо на такій шаленій швидкості, що раз – і все. І нема контрабандистів (розводить руками)».

 * * *

… «Після президентських виборів у мене трохи відкрилися очі на те, як люди роблять вибір. Так, у нас кандидата справжнього не було. Я це кажу. Це – моя позиція.

Але думаю, наші вибори точно увійдуть в книжки про політтехнології. Це, звичайно, наш шлях, і я не бачу в цьому нічого поганого. Але я бачу, що нам треба ще багато працювати».

(Пропоную переходити до пошуків цікавих йому книжок. Віктор піднімається і згадує про… Біблію)

 * * *


… «Біблію я читаю без маркера. Якщо брати маркера, то тоді її всю треба малювати.

А де у вас тут філософія? (запитує у дівчат з Книгарні Є). Дайте Декарта».

(Потім дивується, коли чує, що Декарта зараз не видають і книжки цього філософа тут, у книгарні, нема).

 * * *

… «У мене то основа. Розумієте, Декарт (французький філософ і математик) написав правила, як правильно мислити? Можна брати Арістотеля (давньогрецький вчений, філософ), але я вважаю, що він – сволоч. Він сформулював формальну логіку, а ми навчилися з цим жити і тому стали обмежені. Формальна логіка має дуже примітивне використання. В житті на формальній логіці ти далеко не заїдеш. Якби світ вибрав діалектику, було б цікавіше».

 * * *

«Капітал» Карла Маркса – то теж основа. Агонь. Шкода, що в нас його не вчать (шукає на полиці з філософською літературою щось своє, але не знаходить). У нас неправильне розуміння цього твору. Капіталізм створений за «Капіталом». Світові держави взяли «Капітал» за основу економіки і розвитку. Комуністи ж вирізали звідти ідеалізм, лишили діалектичний матеріалізм. Простими словами? Ідеалізм займається питаннями, що таке людина, що таке душа, Бог, всесвіт… Натомість у Радянському Союзі за фразу: «Я – ідеаліст розстрілювали». Їм треба були люди-роботи. Активних – в Соловки, натомість – роботизоване суспільство».

 * * *

… «Читали «1984»?  Антиутопія (Роман «1984» Джорджа Орвелла був написаний у 1949-му. Він про те, як деградує людина, яка живе в тоталітарному режимі)

Ідея там узагалі з книжки «Ми» росіянина Замятіна. Я дуже рекомендую «1984», «Ми», «SNUFF» Віктора Пелевіна. Отак у рядочок. Тут одна думка розвиває іншу. Ще можна це доповнити книгою Стругацьких «Населений остров». Книжки часто чіпляються одна за іншу. Якщо ви це напишете, то людям буде дуже класно. Бо якщо за цим ланцюжком йти, то багато зрозумієш. І вибори тоді будуть інші».

(Наполегливо шукаємо книжки далі. Знайти багато таких книг, які точно лягають на душу Левандовському, - як не дивно, трудно)

 * * *

… «Мотиваційні? Любив».

(Десятки попсових мотиваційних книжок про те, як зробити себе Віктор Левандовський минає спокійно, навіть зі словами: «Пішли далі»).

 * * * 

… «Є одна мотиваційна книжка (зауважує на ходу), яку ми на офіс купуємо великими партіями і яку постійно даруємо людям. «Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон» (автор – американський письменник Річард Бах після публікації цієї притчі у 1970 році став відомим на увесь світ). Там метафорично показано, як людина має стати ремісником. Тому що можна стати і робітником. Але це людина-робот, людина, яка неусвідомлено працює. А ремісник – це людина, яка кожного дня робить щось краще, ніж учора. Його цікавить шлях майстерності, вершина якого – недосяжна.

Ремісник ніколи не перегорить. Є така фраза: хто горить, той не перегоряє. Депресія бере тільки тоді, коли ти не на шляху. Якщо ж ти на шляху, то в тебе апріорі не може бути депресії.

Другий закон в тому, що енергія і сила дається під справу. Маєш справу – в тебе буде сила. Не можна себе накачати енергією, ходити, як качок, і шукати, де її витратити. Бери справу, змучуйся вщент і тоді буде толк».

 * * *

… «О! «Людина розумна» (після тривалих пошуків чогось особливого звертає увагу на книгу ізраїльського історика Ювела Ноя Харарі, яка в топі продажів у Книгарні Є, це – дослідження історії людства). Концентрат людського досвіду. Дуже багато дає розуміння про те, що відбувається навколо. Я раджу кожному її читати. Єдине, що книжку з такою назвою дуже важко на день народження комусь дарувати (сміється).

У цієї книжки є попередник. Називається «Зброя, мікроби і харч» (книга американського еволюційного біолога Джареда Даймонда). Він нею надихнувся. Там чоловік задався питанням, чому одні нації живуть в достатку, а інші – ні. Наприклад, винайшли рушницю – і нація робить величезний стрибок».

 * * *

… «Я не хочу говорити про книжки, які читають всі. Я їх читав, але навіщо їх радити комусь, якщо всі й так їх бачать і чують. Он «Сила звички» (киває на бестселер репортера журналу The New York Times Чарлза Дахігга поруч на полиці): вона дійсно класна, всі її знають. Але хочеться знайти щось (секунду думає)… смачне. Щось таке тонке.

 (Зрештою, Віктор бере телефон і пригадує, що читав останнім часом. Тут, у його віртуальній книгозбірні, чимало цікавого)

Ось книга, яку я зараз читаю. «Дзен та мистецтво догляду за мотоциклом» Робера Пірсіга. Про що? Про життя. Такий чуть дзен… Цікаві висновки. Мотоциклом герої їдуть Сполученими Штатами і розповідають про свої спостереження (бестселер американського письменника, який вперше був виданий ще у 70-х роках минулого століття. Філософський роман).

 * * *

… «Є така книжка «Гаррі Поттер і методи раціональності». Автор Елізер Юдковський. Якби її знайти, то це бомба (суть книги: Гаррі Поттер – раціоналіст і до своїх магічних справ застосовує суто науковий підхід)».

 * * *

… «Точно раджу «Прекрасний новий світ» Олдоса Гакслі (гортає бібліотеку у телефоні далі). Уявіть собі світ, в якому кажуть не «Слава Богу», а «Слава Форду». Оце воно».

(Роман Гакслі побачив світ ще у 1932-му. Антиутопія про споживацький світ. Символом споживацького бога там є Генрі Форд. Головна героїня – медсестра, яка працює на конвеєрі виробництва людей і має стосунки з Фордом).

 * * *

… «Люблю читати Стругацьких (на полицях з художньою літературою знаходимо «Пікнік на узбіччі»). Усі дивляться зараз серіал «Чорнобиль». Так-от образ сталкера з’явився у цьому романі. Стругацькі вперше використали це слово. Це фантастика. Там сталкер потрапляє у радіаційну зону. Тепер Чорнобиль у нас асоціюється зі сталкером, а вони про сталкерів розповіли раніше, ще в 70-х, мабуть».

(До речі, брати Стругацькі – українці. Хоча й походять з української родини, та народилися в Росії. Вважаються радянськими письменниками-фантастами, які найбільше були відомі на Заході).

 * * *

… «У мене є ідея зробити такий коворкінг, аби там могли збиратися люди і обговорювати книжки. Щоб можна були прийти і з кимось поговорити про напрямки філософії, наприклад. Мене ніхто не вчив читати філософські книжки. Життя заставило. Щоб все зрозуміти, треба розбиратися у поняттях. Людина ж насправді вчиться дуже простому – відрізняти. Далі – не треба».

 * * *

… «Світ сконструйований філософами, а реалізований бізнесменами. Так-так, філософи-бізнесмени – це деміурги, які створюють світи».

 * * *

… «Луцьку потрібен тільки інтелектуальний бізнес. Маркетинг. Журналістика. В інтелектуальній сфері просто є шалений розвиток. Дивіться: людина має заклад харчування (показує за вікно, де навпроти книгарні розташована кав’ярня), та в нього радіус дії – 200 метрів. У нього мислення працює тільки на 200 метрів. У нього весь світ вперся у 200 метрів.

До речі, «Маленький принц» Екзюпері – розкішна книжка. Маленький принци сидить на маленькій планеті, 200 метрів радіус.

А коли ти працюєш в інтелектуальній сфері, у тебе вся планета твоя, ти мислиш планетарно, ти даєш послуги різним людям і різним культурам, в тому і кайф. Який може бути розвиток, якщо ти сидиш на маленькому ринку?

 * * *

… «Давайте глянемо, що відбулося з селом. Колись людина рилася в землі і взяла палку. Це був перший крок: стало легше працювати. Потім кінь, потім трактор, потім комбайн… Так-от: зараз вже безпілотний комбайн їде полем, в нього на дорозі стоїть село і воно йому заважає. Бо техніка вже сприймає село, як об’єкт, який заважає проїхати прямо. Тобто все, що ми автоматизуємо, - це ми фактично забираємо у себе роботу. Село як об’єкт, на жаль, втрачає свою суть.

Люди, які там живуть, не можуть знайти роботи. Тому їм треба переходити в мислення. Навіть ремесло потребує мислення. Чому більшість не займається ремеслом? Думати треба! А думати… боляче».

 * * *

 (Роздуми про професії, що зникають, перебили продавці книгарні: принесли книгу Платона «Держава», яку ми довго шукали перед тим).

… «Коли Платон побачив той бардак, який робився, то написав книжку (гортаючи сторінки філософського трактату «Держава», написаного у 360-ті роки до нашої ери). Він пробував написане впровадити. Не зовсім вийшло правда, були проблеми. Насправді це все діє. Я не розумію, як люди збираються будувати державу, якщо вони не читали системні книжки з будівництва держави. Вони хочуть це зробити на хлопський розум?».

«Я не розумію, як люди збираються будувати державу,
якщо вони не читали системні книжки з будівництва держави»

 * * *

… «Якщо людина книжки не читала, то нащо ми за неї голосуємо? Там (коли мова зайшла про обласну раду) має сидіти еліта. А то виріс депутат, наприклад, в торгівлі кіосками і кіосками мислить… ».

 * * *

… «А читали Еміля Золя «Гроші»?. 1907 рік. Фактично з цієї книжки виросла МММ Мавроді. Нічого не вигадував: взяв прочитав книжку Золя і все. Як на біржі маклер з допомогою піару розвивав свою діяльність. Зараз ми те все бачимо, тільки в електронному вигляді. Дуже відкриває очі.

Зараз я часто говорю під час переговорів: «Читав Золя? Ми можемо говорити у руслі Золя і його «Гроші»? Якщо людина відповідає «так», то ми розуміємо, про що це, зразу. Це як влаштована біржа, як працює, як акції виставляються… -- то така азбука свого роду. Лінія така цікава, читається просто (прицмокує) – і ти розумієш багато речей.

 * * *

… «А Пелевін є? (популярний сучасний російський письменник). То така література, яку треба читати обережно, бо може з’їхати дах. Я вже згадував «SNUFF». Потім (згадує) – «Священна книга оборотня» цікава. Не раджу, бо світ може змінитися. Дуже небезпечна книжка».

 * * *

… «Я читаю зранку. Якщо в 22 ліг, то в 5-й встав. А з 5 до 9-ї ще можна ціле життя прожити».

 * * *

… «До себе в компанію ми взяли на повну робочу ставку викладачку логіки. Всі працівники зобов’язані пройти курс логіки та здати екзамен. Логіку виключили зі шкільної системи спеціально, щоб у нас на виборах було тільки два президенти. Є персональні заняття і заняття невеличкими групами. Ми дивимося: є логіка – працюй, нема – не критикуємо, не ображаємо, але ми не можемо так працювати. Бо ми не хочемо опинитися на місці того села, яке стоїть на дорозі комбайна і заважає».

«Читаю зранку. З 5-ї до 9-ї можна ціле житття прожити...»

 * * *

Наостанок ми просимо Віктора вділити ще кілька хвилин для фото. То один із тих героїв, якого не сковує поважна атмосфера книгарні.

Треба сісти на східці – будь ласка… Треба інакше – залюбки… Там же, на східцях, він раптом згадує, що ні слова не сказав про… «Фауста». Зазначає, що читати його треба після 30-ти, бо «інакше не зрозумієш». І -  починає читати рядки з улюбленої поеми Гете.

Там є один шматок… «Где те немногие, кто век свой познавали, Ни чувств своих, ни мыслей не скрывали, С безумной смелостью к толпе навстречу шли? Их распинали, били, жгли».

Згодом переходить до… Шекспіра. І сонети Шекспіра легко читає напам’ять. Я вже шкодую, що це не відео. Віктор натхненно читає: «Что тут виной? Забывчивость скота. Или привычка разбирать поступки. До мелочей?».

Потім переходить до «Божественнної комедії» Данте, легко згадує перший рядок: «Земную жизнь пройдя до половины, Я очутился в сумрачном лесу, Утратив правый путь во тьме долины. Утратил ясний свет…».

- Про кого то? – питає Левандовський.

- Про вас, бо ви дожили до 30-ти, а потім раптом заявили, що створюєте ІТ-компанію… - кажу, усміхаючись.

- Та ні. То про кожного! – чую навзаєм.

Текст: Олена ЛІВІЦЬКА

Фото: Ірина КАБАНОВА


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина У Луцьку чоловіку повернули чотири тисячі гривень, які він згубив на зупинці
Наступна новина Ольга Фреймут розповіла, як з «Ревізором» встановила у Луцьку рекорд
Останні новини
Схожі новини