Кирило Ткачов займається шрифтами та логотипами понад 12 років – трохи довше, ніж вік його старшої дитини. Перший комерційний шрифт не випадково називається «9 місяців». Ще один отримав назву «Леоні» – на честь сина Лева.
«Лугатайп» – присвячений рідній Луганській області, а улюблений шрифт – «Lutsk city». Він створений для міста, що стало другою домівкою після початку війни на Сході.
За 18 років роботи дизайнером-графіком Кирилу Ткачову доводилось працювати над фірмовими стилями, ілюстраціями та оформленням книжок. А ще він розробляв шрифт для бренду України, логотипи та шрифти для низки відомих компаній.
Лучанам Кирило відомий як співзасновник першого в місті антикафе «Innerspace», організатор фестивалю «Простір літер» та керівник «Школи каліграфії».
Дизайнер розповів «Першому» про «кухню» шрифтового дизайну, бізнес у Луганську, долю «Innerspace» та ознаки хороших логотипів.
4,5 роки тому Кирило з дружиною Мариною та дітьми переїхали жити з Луганська в Луцьк. Їх запросила знайома матері Кирила, яка винайняла для сім’ї квартиру на три місяці.
«Виявилось, тут затишно та приємно, тому ми вирішили залишитись. Турбувало, що переїзд відбувався не за власним бажанням, а тому, що так треба», – розповідає. З того часу не бував на батьківщині ні разу, хоча по країні мандрує часто.
Довелося залишити не тільки рідний дім, а й бізнес. Там у Ткачових був клуб для дітей «Клубок». У ньому малеча займалась танцями, англійською, гімнастикою та творчістю. Займалась закладом і працювала з дітьми в основному дружина Марина, а Кирило іноді допомагав.
У Луцьку подружжя вирішило створити свій затишний куточок. Так виникло антикафе «Innerspace» – простір для роботи, творчості та відпочинку.
У подружжі Ткачових обоє – дизайнери-графіки. Марина Ткачова спершу здобула освіту вчителя біології та хімії, а вже потім – дизайнера. Кирило ж спершу став дизайнером, а згодом самостійно почав вивчати каліграфію та шрифтовий дизайн. У якийсь момент він зрозумів, що йому цікавіше працювати з літерами, ніж з кольорами чи фото.
«Марина скоріш художник-графік. Вона малює тому, що їй це подобається, і робить це у своїй індивідуальній манері. Дизайнери ж виконують в першу чергу завдання клієнта і шукають конкретний стиль і елементи дизайну, які вирішують певні проблеми замовника», – ділиться Кирило.
Зацікавлення шрифтами росло, Кирило вивчав цю сферу, й врешті потрапив на один з перших каліграфічних фестивалів. Там познайомився зі своїми майбутніми колегами.
Кирило Ткачов каже, що коли починав працювати зі шрифтами, шрифтового ринку взагалі не було в Україні. Активно розвиватись він почав лише кілька років тому.
«Декілька років тому було мало шрифтових проектів, які впливали б на загальний вигляд українського дизайну. Зараз великі компанії більше опікуються своїм стилем. Для цього в них є великі бюджети. Часто компанії конкретно звертаються по літери. Таким чином я стаю учасником багатьох проектів», – ділиться дизайнер.
Каже, що спершу заробити цією роботою на життя було важко. Зараз же клієнтів вдосталь.
«Якщо ти обираєш професію, яка тобі подобається, але в якій існує досить серйозна конкуренція, звичайно, зразу важко привернути до себе увагу великих компаній», – зізнається.
В Україні гонорари початківців і відомих дизайн-студій можуть відрізнятись у сотні, а може й тисячі разів. Більш однорідно оцінюють працю за кордоном: вартість замовлення у великій і маленькій дизайнерських компаніях, як правило, не настільки відрізняються.
Свої «найбільші» проекти Кирило оцінює не за розміром гонорару, а за кількістю статей, інтерв’ю, відгуків та обговорень у соціальних мережах. Таким чином його рейтинг популярності очолює розробка шрифту для бренду для країни – «Ukraine NOW», на другій позиції логотип для «Укрзалізниці», на третьому місці шрифт для Міністерства освіти.
Наступними у переліку йдуть редизайн логотипів «Молокія» та ігристих вин «Інкерман», розробка логотипу для курорту «Буковель», Білої Церкви та рок-фестивалю «Західфест», шрифти для Луцька та Дніпра, фірмові шрифти для мережі магазинів «Comfy», а також для туристичного бренду України 2014 року.
На розробку шрифту може піти тиждень, а може й декілька років. Все залежить від завдання, обсягів та стилю роботи.
Проектування розпочинається з ідеї, яка в кінцевому результаті може кардинально змінитись.
«Іноді загальний вигляд шрифту впливає на те, що починають змінюватись окремі його елементи. Дивишся на загальний масив і бачиш, що щось «випадає» з нього. Один символ не може бути головним, він має підкорюватись усій системі», – пояснює Кирило.
За його словами, іноді хороший шрифт – той, що має яскраву індивідуальність, оригінальність та впізнаваність. Як наприклад, Луцький шрифт. В інших випадках хорошим вважається такий, що не привертає уваги, більш раціональний та спокійний, як «Ukraine NOW». Тобто хороша робота вирішує поставлені задачі.
Часто сам шрифт дизайнеру придумати легше, ніж назву до нього.
Як правило, все починається з аркуша паперу. Якщо автор вигадує все сам, йому простіше спершу намалювати ідеї олівцем. Якщо є зразок, що потрібно зробити, робота може розпочинатись відразу за комп’ютером.
«Мені потрібен мій маленький ноутбук, і з ним я можу сидіти вдома, прийти в «Innerspace» або в кафе і там попрацювати», – розповідає.
Протягом дня йому потрібно попити кави, побути з дітьми, погуляти з собакою, почитати статті з дизайну або ж художню літературу. Оскільки має двох діток, серед переліку прочитаних книг багато казок чи дитячого фентезі.
Кирило каже, що в роботі дизайнера важливо не зупинятись, скільки не було б невдач. Він вважає, що бути посидючим корисніше, ніж талановитим. Ще в колегах цінує наполегливість, коли ті не очікують порад від когось, а на власному досвіді перевіряють, працюють їхні ідеї чи ні, інтуїтивно розуміють, що щось не так і вдосконалюють зроблене.
«Хоча тут треба розуміти, що іноді краще зупинитись і залишити те, що є. Вміння працювати в межах часу є найважливішим не тільки в дизайні, а й загалом», – додає.
Поза роботою серед занять Кирила – відвідування спортзалу, перегляди фільмів та мандрівки. Щоправда, їдучи кудись, він часто домовляється за майстер-класи чи зустрічі. Таким чином більшість подорожей таки пов’язані з роботою.
Дизайнер розповідає, що люди абсолютно не розуміють, що хороший логотип не має напряму відображати те, що виробляє компанія. Треба в першу чергу зробити те, що виділятиметься і запам’ятовуватиметься, правильно працюватиме на носіях, і лише якоюсь мірою натякає на виробництво.
«Як правило, це якийсь лаконічний образ, який привертає увагу. Іноді він дуже простий і в цьому нема нічого страшного. Коли люди дивляться на бренд «Nike», вони не бачать там кросівок. А еплівське яблучко? Що ми в ньому бачимо? Натяк на те, що фірма торгує яблуками? Зовсім ні. Бачимо щось технологічне, мінімалістичне, просте. Це ніби підказка, яка натякає на те, що і як вони роблять. Якби вони показали монітор або смартфон, то він застарів би за кілька років, тому що продукція змінюється і іноді взагалі відходить від того, що робить фірма», – пояснює Кирило Ткачов.
Типовий приклад хорошого довговічного символу, на його думку, у концерну «BMW». Коло, розділене на чотири сектори білого та синього кольорів, – лаконічно і просто.
«Логотип – це як ім’я людини. Саме по собі воно мало що розказує про людину. Може натякати, але частково», – вважає чоловік.
Кирило Ткачов розповідає, що хоч логотипи доводиться створювати різноманітні, робочий процес проходить практично однаково: дослідження матеріалів, пошук ідей та втілення їх у лого. Важче працювати над логотипами або шрифтами для населених пунктів або цілої країни, бо люди часто очікують якоїсь складної історії, якої у фінальній роботі може й не бути.
«Проблема полягає у тому, що чим більше людей мають відношення до справи, тим складніше врахувати їхні побажання, бо кожен має власну думку і власне бачення. Додаткова складність роботи над логотипами міст чи країн полягає не в самій роботі, а в тому, що починається тоді, коли вона публікується. Незадоволені люди влаштовують бурхливі дискусії. Не рідко доходить і до прямих образ.
Тобто якщо ми з Андрієм Шевченком працювали над шрифтом для навігаційних табличок у Дніпрі, ми робили це так, як вважали за потрібне для вирішення завдання. Ми мали своє бачення, оскільки займаємось цією справою багато років», – каже дизайнер.
Додає, що не знає, яким чином вони мали б врахувати всі думки людей.
У Кирила є правило: ніколи не показувати клієнту те, в чому не впевнений чи йому не до вподоби. Якось він робив логотип для жінки, компанія якої шила одяг. Кирило зробив текстову частину логотипу, а вона попросила ще й знакову. Попросила, щоб було платтячко, яке висить на вішаку.
«Я починаю пояснювати, що це дуже невдалий символ, що воно виглядає, як повішена людина. І для того, щоб пояснити, що ідея погана, я швиденько намалював приклад. А вона каже: «О, точно, саме так я й хочу». І забрала цей жахливий знак. Я пригадую це і не показую те, чого не можна показувати», – усміхається.
Чи буде ще в Луцьку фестиваль «Простір літер», Кирило ще не знає. Підготовка забирає багато часу і сил, особливо в останні тижні перед заходом.
У нього часто запитують за школу каліграфії, але часу не неї теж нема. Кирилу легше провести онлайн-курс, бо там нема обмежень в кількості учасників. Урок можна влаштовувати не виходячи з дому. До того ж, ефіри дивляться люди з-за кордону.
На попередні заняття в «Innerspace» приходили не тільки ті, хто хоче використовувати каліграфічні навики у подальшому. Були люди, яким просто подобалося виводити літери. Година каліграфії чудово розслабляє, бо людина концентрується на повторі якоїсь дії.
Кирило Ткачов сміючись говорить, що була «дурна» ідея оформити свої знання у підручник із шрифтового чи графічного дизайну. Однак зупиняє розуміння, наскільки це великий об’єм роботи. Мовляв, це ще гірше, ніж влаштовувати фестиваль.
Коли у Луцьку будуть чергові каліграфічні заняття, теж сказати не може, доки не вирішиться ситуація з антикафе. Як відомо, приміщення, де розташований заклад «Innerspace», захотів продати його власник. В першу чергу він запропонував викупити приміщення Кирилу та Марині, але в них такої можливості не було.
Кирило каже, що відчуття розчарування є попри те, що знали про зміни за кілька місяців:
«Це, мабуть, як з народженням дитини. Ти можеш бути ніби готовий, але коли це станеться, все одно все буде неочікуваним».
Він не виключає, що заклад подібного типу відкриє колись у Луцьку. Щоправда, каже, що початок справи – це завжди обтяжливо. Необхідні і кошти, і час. Треба шукати приміщення, формувати нову концепцію, вкладати гроші у ремонт та меблі.
«Перейти знову до дитячого закладу можна, але переглянувши все, що є в «Innerspace», розумію, що у приміщення для дітей можна перенести меншу частину. Наші меблі та обладнання не розраховані на дітей і це означає, що треба знову вкладати час, сили і гроші. Зараз мені зовсім не хочеться робити все суто нашими з Мариною силами. Краще працюти з кимось, хто готовий також вкладатись», – зізнається.
За словами дизайнера, багато речей замовляли саме для цього приміщення та під цю концепцію, тож просто перевезти все в інше місце неможливо. Мовляв, так гармонійно, як тут, ці речі не впишуться нікуди.
«Це як порівнювати одяг із секонд-хенду із тим одягом, який тобі шили в ательє під твій розмір», – пояснює Кирило.
Текст: Наталя ХВЕСИК (Перший)
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ (Перший) та з архіву Кирила ТКАЧОВА
Передрук заборонений.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
