«Робота – це суцільні факапи», – засновниця бренду «Parasol'ka» Вікторія Деніщенко

«Робота – це суцільні факапи», – засновниця бренду «Parasol'ka» Вікторія Деніщенко
Засновниця бренду «Parasol'ka» Вікторія Деніщенко

2 місяці тому в Луцьку з’явився новий бренд – «Parasol'ka». Компанія виготовляє чохли, кофри та органайзери для одягу. Заснувала її Вікторія Деніщенко родом з Луганщини.

До запуску своєї справи жінку наштовхнули …відрядження та 15-річний досвід роботи в потужних компаніях.

Вікторія працювала у фірмі-дистриб’юторі елітних алкогольних напоїв «Arda-Trading», компанії, яка виготовляє шоколадну продукцію, – «Mars Ukraine» та компанії, що спеціалізується на кондитерських виробах, – «Ferrero Ukraine».

Це її третя спроба започаткувати свій бізнес.

«Першому» Вікторія Деніщенко розповіла, чому закрила свій ресторан, як працювала без вихідних у Криму та як анексія півосторова вплинула на особисте життя, як потрапила до Луцька та що робила, коли з компанії звільнилась половина працівників.

«Я шукала, в чому перевезти ділову сукню, і не знаходила нічого надійного»

«Зараз я не належу сама собі. Я 24/7 займаюсь роботою. Це більше, ніж коли ти працюєш на компанію, але це так цікаво», – каже Вікторія.

Проект «Parasol'ka» вичікував свого часу 3 роки. Завантаженість на основній роботі заважала жінці швидше втілити задум.

«Parasol'ka» – те, що буде зберігати і одяг, і настрій. Це метафорична назва, «парасолька» для одягу і речей. Хоча не виключаю, що колись почнемо виготовляти і парасольки, - розповідає бізнес-леді. – Я багато подорожую. Останні 2 роки провела багато часу у відрядженнях. Шукала, в чому можна перевезти ділову сукню чи костюм для зустрічі, і не знаходила нічого надійного».

Вікторія спостерігала також, як чоловіки заходили в готелі з дорогими діловими костюмами, запакованими в абищо. Розуміла, що так відбувається не тому, що чоловіки не мають можливості купити органайзер, а тому, що купити немає де.

«Я аналізувала ринок. Знайшла менше 10 виробників. Це були дешеві продукти, і якість відповідала ціні. Мені ж хотілось створити надійні речі, якими можна було б користуватись довго, - пояснює Вікторія Деніщенко. – Наші чохли можна прати у пральній машині, вони виготовлені з якісних матеріалів, тому недешеві».

Поки що речі від «Parasol'ka» можна купити тільки в інтернеті, але ведуться перемовини з власниками магазинів, щоб продавати чохли та органайзери як супровідний продукт. Таким чином людина, купуючи одяг, могтиме відразу запакувати його.

«Я веду перемовини також з власниками весільних салонів. Весільна сукня – найважливіше вбрання в житті будь-якої дівчини, тому має виглядати якнайкраще», – каже Вікторія.

Продукція бренду «Parasol'ka»

Виготовленням текстильних виробів займаються декілька потужних виробництв Луцька, вироби з використанням шкіри робить маленька крафтова майстерня, де пошив і оздоблення кожного виробу відбувається вручну.

«Я все знаю про продажі, маркетинг, але виробництво для мене – нова історія. Тому я вирішила надати перевагу тим, хто в цьому розуміється  і працює якісно», – наголошує Вікторія.

«Вихідні у нас були взимку, бо це Крим»

Вікторія називає себе «фанатичним трудоголіком». Для неї робота завжди була чимось більшим, ніж відсидіти від 9:00 до 18:00. Можливо, тому, що на її першій роботі такого графіка не було.

19-річна дівчина почала свою кар’єру в Криму. Поїхала з рідного Лисичанська у Ялту і закохалась у це місто. Там влаштувалась торговим представником у корпорацію «Arda-Trading», яка займається імпортом елітного алкоголю. Згодом «доросла» до керівниці відділу продажу винного напрямку.

«Ми продавали 800 вин світу і в них потрібно було розумітись. Ми співпрацювали з готелями, ресторанами, нічними клубами… Я вела супровід заходів, де компанія була спонсором або партнером, придумувала сценарії. Було дуже цікаво. Літо, Крим… Кожні 2 дні щось відбувалось. Часто були можливості познайомитись із зірками. Наприклад, ми тісно співпрацювали з готелем Софії Ротару», - пригадує Вікторія.

Там робочий день не мав рамок. Якщо компанія спонсорувала якийсь захід, Вікторія мала бути на ньому до завершення. Не раз це було до 2-3 ночі.

«Коли я проводила співбесіди, люди були в захваті. Думали, що це не робота, а свято. Я їх попереджала, що працювати потрібно буде і вночі, і у вихідні. А потім мені телефонували дружини працівників і запитували: «Віка, дійсно сьогодні захід?» – сміється Вікторія. – Це не була робота в класичному розумінні, де відпрацював день, видихнув і скоріше додому. Вихідні у нас були взимку, бо це Крим. З травня по вересень – робота в режимі нон-стоп».

«Я не могла відкрити ресторан і продавати там бургери»

Вікторія Деніщенко каже, що на цій роботі навчилась працювати у команді. Вчилась у свого керівника, як працювати з підлеглими. Зрозуміла, що працівникам не потрібно жорстких рамок, бо маючи більше свободи, вони працюють краще.

«Алкоголь, який ми продавали, – це про культуру, історію, естетику, подачу... Це інвестиція, бо деякі вина коштували майже 1000 доларів, – ділиться жінка. – Коли 2008-го року була криза, це дуже відобразилось на компанії. Все-таки людина може прожити без французького вина. Але атмосфера в колективі була настільки хорошою, що, мабуть, якби нам і не платили зарплату в той час, ми все одно приходили б на роботу».

В «Arda-Trading» Вікторія працювала майже 8 років.

«Потім у мене виникла геніальна ідея – відкрити ресторан, – наголошує на слові геніальна, бо заклад проіснував лише сезон. – Це був дуже дорогий досвід. Дуже дорога інвестиція».

Вкладали кошти у проект разом з чоловіком. Жінка вважає, що вони помилились із розташуванням.

«Ми хотіли правильний ресторан – зі смачними стравами, ідеальною винною картою, ідеальним посудом та інтер’єром. Щоб все було смачно, красиво, вишукано. Але там, де ми відкрили свій заклад, людям потрібні були бургери. Ми розуміли, що потрібно або щось змінювати, або закриватись. Я не могла відкрити ресторан і продавати там бургери», – розказує Вікторія Деніщенко.

Зараз вона згадує цю історію як пригоду, а тоді все було «складно, страшно і дорого».

«Людей відлякував вишуканий інтер’єр. Вони боялись заходити, бо думали, що в нас надто дорого, – пригадує жінка. – Потім ми зрозуміли одну закономірність. Люди, коли приїжджають відпочивати, ідуть в ресторан або в перший день, або в останній, а всі інші дні харчуються деінде. Ми стали саме таким закладом, куди приходять один раз за відпочинок».

Ще два роки після закриття ресторану подружжя працювало, аби віддати кредити.

Ще раніше, у 21 рік, Вікторія вже відкривала кафе. Цю історію називає «історією на потім». Каже, що досі сама з себе дивується, як тоді зуміла пройти всі «інтерактиви» з документами та дозволами.

«Про Луцьк знала тільки те, що там є замок Любарта»

Після закриття ресторану Вікторія Деніщенко влаштувалась територіальним менеджером в компанію «Mars Ukraine».

«Американська компанія відрізняється від українських. Якщо в договорі прописано, що твій робочий день закінчується о 17:30, то він реально закінчується о 17:30. «Mars» пропагує сімейні цінності і тому робочий час працівників розподілений так, щоб вони могли побути зі сім’єю. Тоді люди щасливіші за тих, хто більшість часу проводить на роботі», – каже підприємиця.

Саме завдяки цій компанії вона опинилась в Луцьку. 2014-го року через анексію Криму «Mars Ukraine» припинила роботу на півострові. Цінності та принципи компанії передбачають, що співробітники – це найголовніший ресурс і вони повинні бути в безпеці. Тому всіх, хто працював у Криму, Луганській та Донецькій областях, забезпечили роботою в інших областях України та допомогли з переїздом, за що Вікторія дуже вдячна.

Вікторія спершу обрала Львів, але їй сказали, що ця «робота буде заважка для дівчини», бо в ту філію входило 8 областей. Вона хотіла в інші міста – Дніпро, Харків, Київ. Кожен раз їй радили Луцьк.

«Я ніколи до того не була в Луцьку і знала про місто тільки те, що там є замок Любарта. Ця філія охоплювала Волинську та Рівненську області. Вона була збитковою. У ній майже рік не було керівника і цю вакансію закривав хтось із інших областей. Я могла також жити у Рівному і ще довго обирала: Луцьк чи Рівне. Радилась з друзями. Найсмішнішим аргументом було те, що «на Волині найсмачніша картопля», – сміється.

Аргументів за Луцьк було більше. Чоловік Вікторії залишився в Криму. 2015 року пара розлучилась.

«Ми те подружжя, яке на фоні всіх подій не пройшло випробувань, – пояснює ситуацію Вікторія. – Зараз у моєму серці «Parasol'ka»...»

«Коли щодня звільнялись люди, керівник спитав: «Віка, що ти там робиш?»

Їдучи в Луцьк, Вікторія все ж мріяла про інші міста:

«Я думала, що це буде тимчасова історія. Я сподівалась, що виведу філію на прибуток і тоді поїду з міста. Але кожен раз, коли з’являлась надія на переїзд, щось відбувалось і я залишалась тут. Тоді я сказала: «Окей, Луцьк, якщо ти мене не відпускаєш, значить я маю тут щось зробити. Тоді я створила в інстаграмі ресурс lutsktogo, на якому можна дізнатись, де в місті можна попити смачної кави, поснідати тощо».

З того часу в неї ставало все більше і більше друзів. Вона познайомилась із людьми, які зараз допомагають розвивати бренд «Parasol'ka».

Потрохи справи у філії налагоджувались.

«Був виклик, коли «посипалась» команда. Коли щодня почали звільнятись люди, мені подзвонив керівник і спитав: «Віка, що ти там робиш?» А я просто провела збори і сказала, що є дві речі, які я не допускаю в роботі: лінь і брехня, – пригадує. – Дехто, поки не було керівника, влаштувався паралельно на ще одну роботу. Ці люди зрозуміли, що з моїм приходом буде контроль, і самі пішли».

Пік настав тоді, коли було 17 вакансій при штаті 54 працівники.  

Знайти людей на ці посади було непросто. Вікторії Деніщенко здавалось, що вона провела співбесіди з половиною Луцька, Рівного та Ковеля. Потім зрозуміла, що потрібно брати людей без досвіду, інакше нічого не вийде.

«Для мене важливо, щоб очі світились. Якщо я бачу, що людина хоче працювати, я готова витратити час, щоб її навчити, аби вона залишилась у команді надовго. Я не люблю брати зірок, які кажуть, що в них є шалений досвід і не треба їм розказувати, як працювати, – ділиться бізнес-вумен. – Ми витягли філію. Не зробили нічого чарівного. Просто почали працювати».

«Я шукала, хто може зробити манікюр після 22:00 або пофарбувати волосся в неділю вночі»

З Луцьком Вікторію познайомили друзі, які працювали в її кримському ресторані. Завдяки їм вона полюбила місто так само сильно, як і вони.

Жінка жартує, що, мабуть, для того й потрібно було відкрити заклад, щоб познайомитись із цими людьми і потім переїхати.

«Коли мені перший раз показували місто, я побачила «Адреналін», замок і «ПортCity». Мене запитали про враження. Кажу: «Майже як Ялта», – сміється. – З часом я закохалась у це місто. Тут затишно, красиво, смачно. Якщо раніше друзі приїжджали до мене в Ялту, то зараз всі приїжджають у Луцьк. Я вже не знаю, що їм показувати. Але кум каже, що ми ще замок не з усіх сторін бачили, значить ще є що подивитись».

Вікторія не приховує, що сумує за Кримом:

«Мені не вистачає ранків, коли можна було взяти каву і спуститись до моря, слухати шум хвиль і надихатись. Але я вже змирилась з тим, що наразі не можу відвідувати Крим. Якщо я хочу моря, то їду в Одесу чи за кордон. Завжди шукаю компенсацію. Як приїхала в Луцьк, то шукала тут не мінуси, а переваги».

Живучи в Луцьку, Вікторія перейшла з російської мови на українську.

Тут почала багато подорожувати. Коли почала працювати у «Ferrero», мандрів у її житті стало ще більше. Зараз у її портфоліо 26 країн.

Тут вона також знайшла час на себе:

«Раніше я шукала, хто може зробити манікюр після 22:00 або пофарбувати волосся в неділю вночі, бо це єдиний час, коли мені виходило. Коли вчергове не вдалося переїхати в інше місто, я заспокоїлась і почала облаштовувати своє життя в Луцьку. Якби я жила в Києві, чи був би у мене час на подорожі? Це була б робота і життя в заторах».

Саме в Луцьку почалась історія проекту «Parasol'ka». Влітку 2019 Вікторія зрозуміла, що потрібно вибирати щось одне: або роботу у «Ferrero Ukraine», або запуск свого проекту.

«Коли у пріоритеті не гроші, ідея не може не спрацювати»

Вікторія Деніщенко розповідає, що якби не працювала на інші компанії, то не мала б сміливості відкрити свою справу. Не може визначити, де було працювати найкраще. Каже, що всюди була гармонія:

«Скрізь були складнощі, але хорошого було більше. Мабуть, ідеально і з рожевими єдинорогами не буває. Кожна з компаній дала мені досвід і надійних друзів. Будь-яка робота – це суцільні факапи. Тільки у бездіяльності їх нема. Головне – як виходити з них. Я звикла на все дивитись з гумором. Потім провали стають класним сторітелінгом».

Вікторія каже, що в бізнесі їй допомагають любов до людей та …ризику.

«Я люблю ризик, адреналін. Через це я відкрила свою справу, коли все було стабільно і можна було спокійно ходити на роботу. Завдяки цьому змогла кинути все в Криму і переїхати в інший кінець країни, – каже жінка. – Дуже люблю людей. У мене широке коло спілкування. Мене надихають люди і подорожі».

Вікторія радить інвестувати у враження і навчання, бо це те, що можна легко з собою перевезти будь-куди:

«Якщо станеться так, що потрібно буде за один день вмістити все своє життя в машину, ви не перевезете всі килими і торшери… Ви не заберете те, ради чого багато працювали. А враження від подорожей і знання завжди з вами».

Бізнес-леді також вивела свою формулу успіху:

«Одна нитка веде до успіху: любов. Коли вкладаєш з любов’ю у все до дрібниць, коли у пріоритеті не гроші, а бажання принести користь іншим, ідея не може не спрацювати. Може, шлях буде складний, але він приведе до успіху».

Текст: Наталя ХВЕСИК

Фото: Ірина КАБАНОВА та з архіву Вікторії ДЕНІЩЕНКО


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина «Доньки – поштовх до розвитку». Найцікавіше з лекції директора «Едельвіки» Юрія Переходька
Наступна новина У Луцьку учні школи № 13 не вийшли на навчання. Батьки ставлять владі умови
Останні новини
Схожі новини