Олександра Котиса у Луцьку знають у кількох іпостасях. А рік тому неочікувано для багатьох він додав ще одну – обійняв посаду начальника відділу охорони культурної спадщини департаменту культури Луцькради. Багато це часу чи мало? Очевидно, аби «лупати сю скалу», – зовсім трохи. Проте вже можна дещо підсумувати.
Тож, цікавлюся, чи є зміни у роботі відділу, які вони, до чого – першочергова увага, у чому – особисті перемоги. Говоримо довго. І для себе помічаю, що погляд під час розмови у Котиса інший, ніж рік тому, – серйозніший...
«Я вийшов із хмари рожевих ілюзій»
– Більш ніж рік ти очолюєш відділ охорони культурної спадщини Луцькради Чи вважаєш, що цей час був успішним для тебе як для керівника?
– Якщо говорити про себе як про керівника, то цей рік був не дуже успішним, бо чимало проєктів і задумів не вдалось втілити через пандемію. Ковід і недофінансування міського бюджету – дві основні наші проблеми, бо програми відділу не фінансувались.
Ми намагалися, працювали, але, об’єктивно, багато чого не зробили. Настав новий рік, ми сподіваємося, що таки кошти будуть. Йдеться про те, щоб створити облікову документацію на нові пам’ятки (їх стане більше) та на реставрацію автентичних дверей.
– Що виокремиш у декілька головних своїх здобутків за цей період?
– Перший – це, однозначно, досвід. Я вийшов з хмари рожевих ілюзій.
Другий, якщо казати про конкретні речі, то варто згадати про Будинок офіцерів. Ми допомогли Луцькому національному технічному університету усунути найгостріші недоліки, які там були.
Третій – видали, мабуть, перший припис в історії відділу, коли пошта повісила рекламу «Розетки» на фасаді будівлі, і за три тижні її прибрали.
Четвертий – наша робота під час програми «Нове життя Старого міста». Відділ у принципі не має стосунку до цієї програми, його реалізовує управління міжнародного співробітництва, але ми долучені до цього процесу і як фахівці реально там працюємо. Наприклад, виявили арки і не могли зрозуміти, чи це радянський фейк, чи це дійсно історія. Я тоді передивився весь свій архів світлин і знайшов там фото цих арок, отож, їх залишили.
– Після приходу на посаду ти говорив, що відділ практично мертвий. Чи вдалося його оживити? І чи знайшов молодих ініціативних однодумців?
– Я таке казав (сміється, – ред.)? Це, мабуть, було дуже некоректно, я просто мав своє бачення роботи відділу. Зараз я трохи змінив його, бо щось вдалося покращити, а якісь нюанси роботи лишилися незмінними. Стосовно кадрів – складне питання. Ті, кого я хотів би там бачити, свого часу відмовилися від ідеї роботи в міськраді з різних причин. Є ще один кандидат. Наразі працюємо тим складом, який є.
– На тебе як представника влади посипалося чимало критики. І її інтенсивність щоразу зростає. Як це сприймаєш? Особливо критику в соцмережах загалом і в окремій фейсбук-спільноті.
– Коли я лише очолив відділ, то публічно оголосив, що хочу співпрацювати з тими людьми, які керують цією спільнотою. Ми зустрічались, обговорювали проблеми, ніби все добре йшло. Але в один момент щось дуже різко змінилося, і на мене пішла хвиля хейту. Я розумію, що це абсолютно не відповідало тому, як виглядало при зустрічі. Вони не виправдали моєї довіри.
Їхня сила в тому, що ці люди дуже добре вміють маніпулювати, але не більше. Кілька років ми спілкувалися дуже тісно. Тому я знаю їхні методи, знаю, як пишуться ті статті і запити. Там просто немає ніякого ґрунту. А загалом, якщо критика має зміст, то я ставлюсь абсолютно нормально. Хейт мене не зачіпає ніяк. Якщо йдеться про обґрунтовані недоліки — це цікаво, і я до цього дослухаюсь.
«Не все так просто насправді ж»
— От стосовно соцмереж. Ми часто пишемо про нові знахідки під вежею Чорторийських. Але у коментарях теж «ловимо» хвилю негативу, бо, мовляв, роботи ведуться незаконно. Чому є така думка і як усе насправді?
– Дозволи, які треба, бралися тими, хто реалізовує проект. Я сам їх бачив. Усі запити, які приходили до міської ради стосовно цих документів, мали відповіді. Були надані копії. Та є люди, які по-своєму трактують ці дозволи: хтось вважає, що вони взагалі не такі, хтось бачить певні недоліки. Але вони – такі, які є і які треба. Якби ці роботи велися незаконно, то такої публічності, розголошення, міжнародного фінансування не було б. Це було би самогубство.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Земля пухом» тут звучить інакше. Як ми вежу Чорторийських розкопували. РЕПОРТАЖ
– Після того, як виявили підземні кімнати під цією вежею, стало відомо про ймовірні підземелля під Луцькою тюрмою. Чи відбуваються там дослідження?
– Наш відділ не планує вести робити, але там нещодавно копав Віктор Баюк (луцький археолог, – ред.), який має дозвіл міністерства і відкритий лист на ці роботи, то він не знайшов підземель. Хоча це дуже цікаво, бо такі споруди точно мусять мати підвали. Баюк у кількох місцях робив занурення – і без результату. Лише в одному він виявив хід, але, швидше за все, це каналізація.
З іншого боку, історик архітектури Богдан Колосок зазначав, що під Бригідками (Луцькою тюрмою, - ред.) є дворівневі підземелля, але доказів цьому не знайшли. Можна було б почати масштабні роботи, розкопки, але це – шалені гроші. Треба фінансування. Бо навіть бачимо по вежі, що коштів треба багато.
– Останній резонанс – скандал щодо нищення будинку-пам’ятки на вул. Сенаторки Левчанівської. Як рухається розслідування?
– Там по своїй лінії працювала поліція і слідчо-оперативна група. Ми ж робили свою роботу. Я запропонував варіант візуалізації того, як могла би виглядати їхня вітрина. І ми дійшли до компромісного рішення. З нами погодились, що більше не чіпатимуть цю верхню частину. Відновлять бічні нижні тумби – а далі не роблять жодних втручань чи поліпшень.
Ми стояли на своєму і чітко це обговорювали. Нещодавно власник підписав охоронний договір, який зобов’язані підписувати усі користувачі пам’яток. Там чітко описано, що можна, а що – ні. Окреслено все, що потрібно виконувати власнику пам’ятки, – така собі цивілізована форма спілкування.
Варто зазначити, що мер Луцька Ігор Поліщук теж звернув увагу на цю ситуацію і дав доручення юридичному департаменту вивчити ситуацію. Наскільки мені відомо, вони розглядають можливість судового позову. Як далі буде – не знаю. З нами вже у принципі всі роботи пророблені, а що вирішать вони – невідомо.
Але що цікаво: ми не бачили власника цієї будівлі взагалі до цього випадку. До нас приходив його представник чи друг Тихін Павлюк (до слова, він вже прославився на Кафедральній, 13) і вів діалог з нами виключно він. Але от кілька днів тому з’явився сам власник, Олександр Білець, і підписав договір.
– А чи багато у Луцьку підписано таких договорів?
– Власне, протягом 2020 року ми підписали вже 25 таких договорів, робота триває, але не все так легко. Бо якщо в пам’ятці є 30 квартир, то кожен власник має завізувати, а з нашими людьми просто не буває. Є ще такі казарми в Луцьку 19 століття, то теж нещодавно підписали охоронний договір. Там створили ОСББ, і це спрощує процедуру.
– Торік у стінах Луцькради збирали нараду щодо долі Будинку офіцерів, який руйнується через нестачу коштів на його утримання. Після неї на території пам’ятки були певні зміни. Яка ситуація зараз і чи є перспективи відновлення пам’ятки?
– У них раніше не була відведена земля, тобто спорудою вони користувались, але права постійного користування ділянки в них не було. Це важливий нюанс, бо якщо земля за ними не закріплена, то вони не мають права навіть розробляти проєктно-кошторисну документацію на реставрацію.
І от лише восени 2020 року я побачив, що нарешті їм відвели ту ділянку. Отож, вже можна думати про документацію, яка дасть можливість зробити реставрацію. Я не знаю, як буде далі, але у будь-якому разі пам’ятки реставруються за кошти власників. Ми можемо лише допомогти, проконсультувати, розтлумачити закон.
– Доля трилінки, яку знайшли під час ремонтних робіт на Сенаторки Левчанівської, вже відома? Що взагалі варто робити з такими знахідками у перспективі? Скільки трилінки ще, ймовірно, лежить під луцьким асфальтом?
– Може бути ще багато, бо в радянський час її просто засипали. Вона там лежить однозначно. Насправді ж немає чіткого механізму поводження з трилінкою, бо вона не є об’єктом культурної спадщини. Ми просто розуміємо, що вона історично цінна і не варто її викидати. А законодавчого захисту вона не має.
Моя думка – краще її не чіпати. Бо, як показує досвід, у нас з нею, так би мовити, погано вміють працювати: не дуже добре вкладають, вона сиплеться, руйнується, розлазиться. Бо доволі специфічний механізм, який відрізняється від робіт із бруківкою. Її треба вкласти рівно, на тверду поверхню і залити шви спеціальним розчином, а не засипати щебенем. Тому й кажу: варто поки не чіпати. Може, колись ми краще зрозуміємо специфіку трилінки і тоді викопаємо її.
– У Старому місті і на старих будинках лучани утеплюють фасади та змінюють їхній вигляд, як їм завгодно. Чи бачиш ти у цьому проблему і якщо так, то як її вирішити?
– Це проблема. Але залежить від фасадів. Якщо власник щось трохи підлатав, то це не має великого зла. Як правило, латають те, що вже розвалюється. Тож у деяких випадках це виправдано. Інша справа – естетична складова, коли, скажімо, беруть зелену фарбу для білого фасаду. Все має бути в міру.
Ясна річ, що будь-які роботи на пам’ятках мусять мати дозвіл. Відповідно до закону, міський відділ охорони культурної спадщини не має повноважень видавати подібні документи. Це робить управління культури Волинської ОДА (якщо йдеться про пам'ятки архітектури місцевого значення). Ми лише стежимо, щоб вони були, і займаємося інформуванням.
– У Луцьку давно говорять про потребу мати музей історії міста. Про це під час виборчої кампанії як кандидат заявляв нинішній міський голова Ігор Поліщук. Чи були попередні робочі наради із ним щодо перших кроків реалізації цієї ініціативи?
– З цього питання ще не було ніяких розмов із нами.
– У центрі міста є приміщення кіностудії «Волинь», де зберігається унікальний архів режисера Бориса Ревенка. Кілька років тому піднімали проблему цього спадку, однак розмови стихли. Кіностудія є структурним підрозділом обласного методичного центру культури, а приміщення належить до міської комунальної власності. І раніше його періодично затоплювало нечистотами. Чи бачите ви в відділі загрози втратити архів Ревенка?
– Тут питання не зовсім до нас, бо ми не займаємось цією кіностудією. Наша робота – лише об’єкти культурної спадщини. Це треба зберегти, але для цього є інші структури.
– На вулиці Словацького (через дорогу від «Базиліку») будинок тривалий час стоїть пусткою, а відтак геть не прикрашає центр міста. Чи відомі його власники? Чому будівля пустує? Яка її історія? Чи може міська рада вплинути на її долю?
– Якщо ми говоримо про цей рожевий будиночок, то я знаю, що там є кілька власників. Він справді старий і дуже гарний. Його варто було би зберегти, хоч він і не є об’єктом культурної спадщини. Тут є один важливий момент: те, що стосується фасадів та архітектури, може відноситися до управління архітектури, і вони мають якісь свої повноваження та важелі впливу.
Я можу сказати лише те, що влітку 2020 року до нас приходили проектанти за консультацією щодо ремонту цієї споруди. Оскільки вона не є об’єктом культурної спадщини, то я не міг видати їм імперативного документу, але підказав, на що звернути увагу і що варто зберегти.
Сподіваюся, мене почули.
ЧИТАТИ ТАКОЖ : Скарби під пилом: 5 значущих історичних місць у Луцьку. Екскурсія від Олександра Котиса
– Давай поговоримо про радянський спадок. Чи багато у Луцьку об’єктів радянської доби, які мають культурну цінність? Назви декілька.
– Звичайно. І дуже багато. Перший – Будинок мисливця на вулиці Лесі Українки. Споруда 62-го року, майже без втручань у її архітектуру за останні 50 літ. Зберігається в автентичному вигляді, у стилі радянського модернізму. І це класно, що він є, його однозначно треба зберегти. Ми готуємо документи для того, аби зробити його пам’яткою.
Ще один об’єкт – кінотеатр «Зміна» на вулиці Богдана Хмельницького. Теж початок 60-х років, теж радянський модернізм і теж досить цікава споруда. Щоправда, всередині уже все перебудовано. Є якісь власники. Однак якби вдалося зберегти зовнішню оболонку цього приміщення, то було би дуже класно. Хочу, щоб він став пам’яткою. Будемо готувати документи.
Є ще драмтеатр. Типовий проєкт. Такі ж можна знайти в інших містах України, але це не зменшує його цінності. Він все одно є прикладом проєктування 60-х років, радянський модернізм. Дуже цікавий об’єкт і заслуговує на те, щоб бути збереженим для майбутніх поколінь.
– У Луцьку планують реконструкцію будівлі РАЦСу. Наскільки нам відомо, жодним із проектів не передбачено збереження історичного вигляду будівлі. Чи доречною є така модернізація і чи ці зміни не призведуть до втрат? Планується внутрішня реконструкція?
– Якщо говорити про мою думку, то я би хотів зберегти його. Звісно, багатьом людям приміщення здається «совковим», але в архітектурному плані воно дуже цікаве. Важливо, аби РАЦС зберіг свої автентичні інтер’єри. Там гобелен висить, люстри, паркет, сама конструкція залів.
Ми сьогодні це не цінуємо, але то лише питання відносності. Якщо його зараз законсервувати просто ковпаком, який зняти років за сто, то це буде шедевр. Уявіть, якби ми зараз мали можливість зняти цей умовний ковпак із якогось волинського палацу, де є великі дзеркала, срібні ложки, вишукані меблі тощо. Так само і з РАЦСом. Просто ми цього ще не розуміємо. Але він має свою цінність.
Інший момент – сам архітектор Володимир Мороз сказав, що він не заперечує цієї реконструкції, тому вона точно буде.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Володимир Мороз про будівництво і луцький РАЦС: у законі немає поняття «реконструкція»
– У старому корпусі Центрального ринку є радянський вітраж. Очевидно, що в перспективі корпус зазнає змін. Чи передбачене збереження вітражу?
– Цей вітраж і не мають змінювати. Для учасників того Всеукраїнського відкритого архітектурного конкурсу на кращу концепцію розвитку території, прилеглої до Луцького замку, була одна з умов — збереження і будиночку з вітражем, і того вітражу. Власне, серед переможців є такий проєкт. Він там обіграний і доволі гармонійно виглядає. Бо управління архітектури, яке оголошувало конкурс, це врахувало.
Тут є один важливий момент – це була наша ініціатива. Бо коли писали умови, враховували нашу думку, і саме ми наголосили на тому, що цей вітраж потрібно зберегти. Цікаво й те, що нещодавно з Міністерства культури та інформаційної політики на всі відділи охорони культурної спадщини по Україні прийшов лист про те, що треба ініціювати на місцях дослідження об’єктів декоративного мистецтва другої половини 20 століття: вітражів, мозаїки, барельєфів і всього такого.
Це дуже важливий момент, бо нарешті вони визнали, що це цінність, яку потрібно досліджувати. Я навіть знаю, що зараз готується підписання меморандуму, щоб закріпити і визнати ці об’єкти цінними та робити певні кроки, щоб надалі це все збереглося.
«Потрібно берегти те, що маємо»
– Вулиця Словацького колись була найпрестижнішою вулицею Луцька. Будинки з оригінальними фасадами збереглись, але вже в поганому стані. Чи піднімав ти питання щодо отримання для них статусу пам‘ятки?
– Справа в тому, що не усі будинки там можуть заслуговувати на статус пам’ятки. Фактично, на нього можуть претендувати лише три будинки. Один із них – будинок із зеленими дверима на Словацького, 1 був раніше пам’яткою, але десь у 2017 році його викреслили з переліку пам’яток.
Інший будинок, про який ми говорили вище і він теж стоїть на Словацького, поки не планується відносити до переліку пам’яток, бо є нагальніші. А за один раз подати усі — нереально. Ймовірно, він увійде до списку наступним траншем. Те саме стосується й третього будинку, де зараз кавярня «UNO». Він не такий вже унікальний, але пам’ятка не завжди може бути унікальною, зазвичай це просто ті будівлі, які варто зберегти.
– У Луцьку приблизно 150 історичних пам‘яток. А скільки насправді об’єктів міста можуть мати цей статус? І що робити з дрібними, але важливими автентичними деталями: бордюри, ручки, ліпнини, вікна, двері?
– Насправді їх у Луцьку може бути у межах 200. Луцьк заслуговує на те, аби ще як мінімум 50 пам’яток мати. А стосовно дрібних деталей, якщо вони розташовані не у пам’ятці, то це сумно. Тут все залежить вже від бажання власників це зберегти, від суспільного резонансу навколо будинку чи деталей. Якось заставити зберігати такі деталі – нереально. Має бути бажання власників, а от за пам’ятками закріплений регламент дій, якого вони мають дотримуватись.
– Що, на твою думку, важливіше: підтримувати вигляд старих пам‘яток чи таки створювати якісь нові атракції?
– Якщо казати про туризм, то він буває різний. Якщо з огляду на мою думку, то зберігати, звісно. Як би ми не вигадували нові атракції, але культура не має поступу без свого минулого. Все нове завжди розвивається на основі попереднього, тому логічно, що потрібно берегти те, що є.
– А якби тобі усі карти в руки, то які об‘єкти ти б виніс на передній план для туристів, а які взагалі б захотів забрати з так званої «туристичної карти» Луцька?
– Я б в такому разі найняв групу фахівців із реставрації. Друге – я б максимально відселив мешканців з історичних будівель, зробив би там лише офісні приміщення на прозорих умовах, щоб не було спокуси «щось зробити» там. Ну, додатково найняв би групу фахівців-урбаністів, які б змогли покращити наше місто в усіх можливих сферах.
– Яким бачиш розвиток історичного, туристичного Луцька у наступні 5-10 років?
– Популяризація Луцька для немісцевих мене насправді завжди мало цікавила. Те, що я роблю, – це для лучан. Звісно, хочеться бачити тут значно більше туристів, ніж є. Щодо історичного Луцька, то варто збільшити перелік пам’яток. Втім, за терміни нічого не можу сказати, бо тут від нас нічого не залежить. Ми подаємо тільки пропозиції, а обласна «культура» ці пропозиції розглядає, а тоді виносить наказ про зарахування. Я ще цього не проходив, тому будемо бачити, чи швидко це відбудеться.
Читайте також: «Я залежний від луцького простору». Краєзнавець Котис. РОЗМОВА В КНИГАРНІ
«Я в своїй темі»
– Тепер відходимо від роботи. З чого починається кожен день Саши Котиса?
– Мій день починається прагматично: йду в душ, приїжджаю на роботу, сідаю робити нові публікації на своїх сторінках. Далі відкриваю програму, в якій працюють усі працівники міської ради, дивлюсь нові запити, повідомлення, оброблюю це. Роботи об’єктивно багато. От бувають дні, коли й пообідати немає коли, а для мене це важливо (сміється, – ред.).
– Час на особисте життя залишається?
– Звичайно залишається. Я не працюю до опівночі, працюю до 17:30, а далі йду додому.
– Ти невдовзі видаєш книгу. Чи є на неї передзамовлення, чим вона наповнена, де і коли можна буде її придбати?
– Думаю, що передзамовлення буде. Але я цим не займаюсь, бо це все в компетенції моєї колеги Елли Яцути, то я ще точно не знаю. Ця книга про міжвоєнну Волинь, з акцентом на її позитиві. Там немає описів якихось політичних ситуацій, конфліктних подій тощо. Я пишу не про трагедії або вбивства, а про звичайне життя. Насправді цей період демонізують, але мене це все не цікавить. Я сконцентрувався на звичайному ритмі людей: прокинулись, куди пішли, що їли, де п’ють, як розважаються, скільки заробляють, де відпочивають і т.д.
Акцент зроблений на Луцьк, бо я зааганжований Луцьком, але є й інформація про усю Волинь. Більша частина книги розповідає про людей, які творили культуру Луцька на той час: фотографів, театралів, музикантів, краєзнавців, видавців, власників цукерень і т.д. Її видадуть у лютому 2021 року. Ми плануємо, що вона буде продаватись у книгарнях, але поки це все уточнюється.
Писав я її десь пів року. Але зовсім не намагався зробити книжку вичерпною, бо сама розумієш: якщо спробувати вмістити всю історію Волині того періоду, то це буде кілька томів. А це поганий тон – писати в наш час книжки томами (посміхається, – ред.). Утім, вона все рівно вийшла не маленька – 230 сторінок.
– Чи відчуваєш, що чиновницька робота вплинула на твою репутацію дослідника? Як: позитивно чи негативно?
– Абсолютно ніяк чиновницька робота не вплинула на мене як на дослідника. Бо в моїх посадових обов’язках є дослідження історії, популяризація її. Тобто те, що й робив. Якби працював у ЖКГ і займався комунальним господарством, то так. Але тут я в своїй темі. Люди, які не працюють в міськраді, думають, що тут все дуже складно, але насправді усе не так. Є свої нюанси, але не варто загострювати.
Насправді мені подобається моя робота. Я за цей рік настільки мало дізнався, настільки мало пізнав, що є до чого рости. Зробив, об’єктивно, 50 на 50. Міг більше.
Текст і фото: Юлія ГАЛЕЦЬКА
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
