На фронт передали 30 машин, або Як волинські села працюють для перемоги. ФОТО

На фронт передали 30 машин, або Як волинські села працюють для перемоги. ФОТО

Затурцівська територіальна громада, що на Волині, налічує близько 6 тисяч жителів. З 2020 року її очолює Юрій Ковальчук – колишній кадровий військовий. У його кабінеті — великий портрет відомого історика, державотворця В’ячеслава Липинського.

Як саме вони допомагають та якими були ці місяці у Юрія Ковальчука, він розповів для Локальних лідерів – проєкту проєкт Platfor.ma, в рамках якого автори з усієї країни розказують історії людей, які об’єднали свою спільноту заради перемоги України.

«Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збудуємо…», — говорив сто років тому поляк за походженням, але українець за духом. Та чи міг подумати Липинський, що через сто років його земляки не тільки будуватимуть свою Україну, а й боронитимуть її — разом з тими ж поляками, які першими подали руку допомоги». 

«Війна мене застала в Луцьку. З вікна власної квартири разом з дружиною бачили перші вибухи на нашому аеродромі. Після цього зібралися і поїхали в Затурці: я — на роботу, сім’я — до моїх батьків. Звичайно, як і у всіх людей, — шок стан невизначеності, душевної неспокійності, великих переживань. Ніхто не знав, що буде і як буде», – розповідає пан Юрій. 

– Однозначно: напрями роботи змінилися. Пригадую, як відправляли перших хлопців у військкомат, декого возив особисто. Найбільше сил, енергії направляли на потреби захисту держави, Збройних сил, на потреби хлопців, які пішли воювати від нашої громади. Менше уваги, хоча, якщо чесно, зовсім мало, почав приділяти інфраструктурному розвитку громади. У 2021 році у нас були напрацьовані серйозні проєкти, взяти, приміром, заплановане інвестором будівництво вітрових електростанцій. Все це стало неактуальним. Тому глобально відмовилися від інфраструктурного розвитку, бо було зрозуміло, що основна задача – втримати громаду на плаву і забезпечити по максимуму своїх можливостей потреби військовослужбовців, настільки, наскільки громада це може.

Перші місяці усі працювали тільки у цьому напрямку. Зараз, як певно кожен, більш пристосувався до умов, і, якщо з’являється можливість зробити щось у селах громади без затрат з бюджету громади, — погоджуюся і всіляко сприяю.

Piękna Sprawa Pomagać (Чудова справа – допомагати)

З початком війни постало питання евакуації. Виїжджали родини й з сіл нашої громади. Батьки самі вирішували: відвозити дітей в безпечніше місце чи залишатися усім тут. А от про багатьох вихованців Затурцівської школи-інтернату довелося думати директорці закладу Ларисі Лопухович. Хоча інтернат в підпорядкуванні Волинської обласної ради, але він на нашій території. Тож усі спільно прийняли рішення, що 12 дітей-сиріт відвеземо у сусідню державу. Погодилася їх прийняти польська фундація Честь допомоги дітям і особисто її засновник Пьотр Зигарскі: в селі Кавенчинок в його резиденції діти живуть і досі. Старшим вихованцям, яким вже виповнилося 17 років і вони не мають до кого повертатися, навіть запропонували залишатися в Польщі. Пьотр підшукує роботу та житло, фактично став названим батьком для наших сиріт.

Ще одне нове знайомство, яке переросло в дружбу — з поляком Ярославом Куржавскі. Коли почалася війна, він почав шукати свою родичку, в якої гостив ще 48 років тому. Так вийшов на мене. Коли приїхав за жінкою та її родиною — познайомилися. Ярослав тепер живе в Лінкольні, очолює фірму «Полонія експрес», яка надає послуги з перевантаження та підвезення. Коли приїхав, то на кордоні зустрівся з багатьма вимушеними біженцями. З того часу його серце — з Україною, бо допомагає нам усім, чим тільки може. В Англії збирає речі, харчові продукти, спочатку поромом, а тоді вантажівками доставляє до Замостя. Далі підключаються наші місцеві волонтери. Не раз і я їх зустрічав на кордоні, допомагав перевантажувати на інший транспорт, який направляється у центральні та південні області.

Ще один друг — Яцик Томашевські. Це бізнесмен середнього рівня в Польщі. Займається логістикою, але знаходить час разом зі своєю дружиною Євою перевозити допомогу. Активно працює з харківськими волонтерами, але у кожній машині є одна палета з допомогою і для Затурцівської громади. На початках це було навіть й дизпаливо.

Але не це мене вразило. Яцик подзвонив напередодні Дня захисту дітей і питає, скільки у мене є маленьких дітей в громаді. Кажу: «243 дитини у дитячих садках» — «Добре, я кожній привезу подарунок, тільки потрібно знати вік і бажання».

Приїхав бусом. Ляльки, конструктори, різноманітні іграшки одержали усі. Це було щось неймовірне, бо Яцик не передав подарунки, а разом зі мною побував у всіх дитсадках громади й особисто вручив малечі презенти.

Чоловік живе за сто кілометрів від Варшави. Запрошує в гості. Як тільки закінчиться війна — поїду обов’язково. Ці всі знайомства, впевнений, будуть нам у пригоді, бо далі можна буде співпрацювати в багатьох сферах. Щоб тільки війна швидше скінчилась!

Волонтерство — частина роботи сільського голови

Через Ярослава Куржавські громада одержала багато допомоги. Розподіляли її і тут, і відправляли в Бахмут, Миколаїв, Харків, Ірпінь та інші міста. Хоча я і сам був налаштований на допомогу, але коли бачив, наскільки іноземці викладаються, щоб допомогти українцям, мене ще більше не те що спонукало, а надихнуло до того, що повинен, як голова громади, знаходити час і робити й такі речі. Коли люди везуть за 3000 км з Англії до Замостя, то вже треба мати совість і цінувати те, що для нас вони роблять. Отак разом зі своїм заступником Володимиром Бощуком і закрутили на місці свою волонтерську роботу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Переселенець, який відкрив «волинську шаурму», виграв конкурс, завдяки якому модернізує бізнес. ФОТО

Ярослав мені й досі дзвонить щоденно. Вже чотири рази приїжджав в Україну. Навіть був тут зі своїм сином. Через нього я був на форумі Товариства міст партнерських, презентував Затурцівську громаду серед німців, італійців іспанців, поляків, угорців.

Але з багатьма нашими меценатами спілкувався лише телефоном, зокрема з Анетою Смолярек, директоркою польської школи в місті Лінкольн. Там нині навчається багато українців, які стали вимушеними переселенцями. Керівник тамтешнього гуманітарного центру пан Дарек, збираючи допомогу для України, завжди значну частину передає у Затурці. А вже тут ми вирішуємо, куди її спрямувати далі. Так відправляли речі в Ізюм, у військову частину, а ще передали благодійному фонду «Млинів SOS», бо там волонтерить хлопець із Затурець.

Люди у нас дружні, тільки напишу в групі, що треба постіль чи картоплю — одразу ж відгукувалися. 

Подарунки від біженців

Весною в нас було багато переселенців — 217 людей. Пам’ятаю перших, які приїхали в громаду з Миколаєва: десять людей виїжджали під постійними обстрілами та бомбардуваннями. Зробив оголошення у Viber-групі громади, щоб місцеві жителі допомогли знайти пусті будинки. Особисто разом зі старостами селив біженців. Страшно було, бо втікали лише з документами, часто навіть діти приїжджали в гумових чоботах, або ж в капцях. Саме таким сім’ям першочергово й надавали допомогу.

Люди у нас дружні, тільки напишу в групі, що треба постіль чи картоплю — одразу ж відгукувалися. Тоді й держава підключилася. Різні були випадки, зараз дехто повернувся додому, а є й такі, що їхати не мають куди. Мої миколаївці переїхали ближче до дому, то згодом прислали подарунок: величезний медальйон, виготовлений з підбитої ворожої техніки.

А ще запам’яталася сім’я з Харкова. Руслана — активна така жінка. Коли від’їжджала, то написала повідомлення: «Вікторович, ми сьогодні їдемо. Зайдіть в “Олів’є” (місцевий магазин. — Platfor.ma), я проплатила вам дві чашки кави. Це все, чим поки що можу вам віддячити».

Зупинятися рано. Якщо ти щось не відправив, то здається, що не доробив. Дуже ціную свої нові англійсько-польські зв’язки, вважаю, що своєю роботою Затурцівська громада заслужила довіру як в іноземців, так і в тих, хто був вимушено переселений. А це було не так легко.

Наспівали на два автомобілі для ЗСУ

У нашій громаді є дуже активна людина — начальниця гуманітарного відділу Оксана Нерода. Благодійні концерти з метою збору коштів на потреби ЗСУ — її ідея. Спочатку хвилювалися: чи спрацює, як люди відгукнуться. Але нас підтримали, зорганізувалися у всіх старостинських округах. Концерти були хороші, патріотичні. За один захід збирали 10-30 тис. грн. А на минулому, який відбувся у селі Війниця, — аж 76 тис. грн. Купили два автомобілі. Це все вже заслуга мого заступника Володимира Бощука, який особисто не раз бував на Сході, та наших волонтерів Володимира Поліщука, Олександра Новосада, Сергія Мазурка, інших хлопців. То тільки на концертах наспівали на дві автівки, а загалом із Затурцівської громади до наших захисників поїхали тридцять машин. Хлопці не лише знаходили транспорт, а й допомагали купувати, самі лагодили.

Найважче — втрачати

Ніби й всіляко допомагаємо, але війна продовжується. Дуже боляче втрачати наших захисників. Я перший взнаю про це. Пропускаю через себе кожну долю. Їдучи до рідних, розумію, що мої слова марні, нічим не можна їх втішити. Тому, принаймні, маю їм допомогти: організувати похорон, завезти, куди необхідно, оформити належні допомоги.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Олів'є» і люди. Затурці. ЗАНЕСЛО В СЕЛО

От і зараз громада в траурі. Два тижні тому ми ховали нашого 22-річного захисника Василя Прокопчука, який загинув при виконанні бойового завдання на Харківському напрямку. А сьогодні привезли його меншого брата Володимира. Володя — нацгвардієць, приїхав на декілька днів у Затурці: відпустили на похорон. Загинув у дорожньо-транспортній аварії.

У кожного свій фронт

Плани — по максимуму запустити офлайн-навчання в наших закладах. Будуємо укриття, виділили кошти на придбання ще одного шкільного автобуса. Діти мають вчитися у школах. Складніша ситуація з дитсадками, але працюємо й над цим питанням.

Почали формувати бюджет на наступний рік. У мене хороша команда, якій я довіряю. Усі розуміють, що 2023-й буде складним, але зробимо все для того, щоб більш-менш громада була життєдіяльною.

Я ішов в орган місцевого самоврядування з серйозними намірами зробити Затурцівську громаду однією з кращих. І це у 21-му таки вдавалося. Сюди зайшли інвестори, на 5 млн грн перевиконали бюджет, усі сфери нормально працювали. Але зараз, як і більшість, у фінансах обмежені. Та не це головне. Аби усі були живі-здорові.

Так, не можна щось планувати чи малювати райдужні картинки. Але і просто сидіти в кабінеті немає права, бо треба на усіх фронтах відстоювати Україну. Щоб не було соромно: перед собою, своїми земляками й перед Липинським.

Ірина РОМАНЮК.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Їхали, куди очі бачили». Як 60 переселенців живуть в колишньому санаторії на Волині

 


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина У волинському селі виявили спалах гепатиту А
Наступна новина У 28-річного лучанина посеред вулиці знайшли марихуану та психотропи
Останні новини
Схожі новини