У 2018 році уряд запускає програму розвитку сільськогосподарських кооперативів. Один з її пунктів — компенсація 70% вартості придбаного ними обладнання.
Загальновідомий принцип "сила в єдності" може мати й відчутний економічний ефект.
У 2018 році уряд запускає програму розвитку сільськогосподарських кооперативів. Один з її пунктів — компенсація 70% вартості придбаного ними обладнання.
На цю програму буде спрямовано близько 15% від загального бюджету програм підтримки фермерства, так званого фермерського мільярда.
Якщо у необхідності підтримки саме фермерського класу ніхто в країні не сумнівається, то щодо підтримки сільськогосподарських кооперативів розгорілася дискусія. Чи буде така підтримка ефективною, гроші — затребуваними, і наскільки цей інститут в Україні розвинений та життєздатний.
Ми прагнули максимально свідомо підійти до формування програм державної підтримки. Перед тим, як приступити до виписування порядку, робоча група міністерства протягом місяця відвідувала успішні українські кооперативи.
До вибірки потрапила десята частина сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів — СОК — на заході, півдні і центрі країни, що дозволяє говорити про її репрезентативність. У найбільшому кооперативі було 230 учасників, у найменшому — близько десяти.
Нижче — основні закономірності, які нам вдалося виявити. На них ми будемо спиратися при наданні державної підтримки.
Ініціатива частіше за все не йде знизу.
Це погана новина, але треба визнати: аграрії не прагнуть до об'єднання. Ініціаторами створення кооперативів у більшості вивчених нами випадків були органи місцевого самоврядування, представники донорських проектів, дорадники.
Власники корів виявляли ініціативу до створення кооперативу тільки у кричущих випадках. Наприклад, в одному з відвіданих нами районів роками діяла локальна монополія з боку заготівельників, які апріорі брали молоко як низькосортне.
Середній відсоток жирності молока, що здавалося, становив 4,2%, а заготівельники зараховували лише 2,8%. Одноосібники не могли спростувати претензії до якості. Кабміну довелося на рівні країни взяти на себе роль ініціатора, стимулюючи створення кооперативів високим рівнем покриття витрат стартаперів.
Радники — не розкіш, а необхідність.
У більшості вивчених нами кейсів кооператори-початківці спиралися на експертну допомогу. У різних випадках це були представники донорів у рамках грантових проектів, місцеві чиновники, які не завжди абсолютне зло, і дорадники.
Дорадники — це напівзабутий, але ефективний інститут, тому у програмах державної підтримки з'явилася стаття на компенсацію вартості таких послуг.
Ареал дії — до 100 км.
Тут складно вивести середній показник, оскільки кооперативи охоплюють площу від 3 км до 100 км. Їздити далі стає невигідно з огляду на транспортні витрати.
Мабуть, єдина об'єктивна перешкода для створення кооперативу — відстань. Проте оскільки сировинна база формувалася навколо переробних підприємств, виробники молока концентровані на рівні району, максимум — кількох.
Фінансовий ефект настає відразу, але вимагає великих стартових витрат.
Основна перешкода при створенні кооперативу — високі інвестиції в обладнання. Холодильник, транспорт — усе це обчислюється сотнями тисяч гривень, тоді як дохід звичайних сільських жителів генерують соціальні виплати і корови. Тому було вирішено підняти відповідний відсоток компенсації до безпрецедентних 70%.
Зміст цих інвестицій стає зрозумілий вже наступного дня. Маючи можливість перехресно контролювати якість молока і його збереження, учасники кооперативу отримують вищі ціни, ніж аграрії, що залишилися із заготівельником один на один. В середньому ціна за літр молока становить 6,4 грн при базовій жирності 3,4%.
Кредитні гроші не затребувані.
Можливо, через консервативність фермерського класу жоден з вивчених нами кооперативів не створювався за кредити. Грантова допомога, підтримка місцевих переробників, власні внески учасників — що завгодно, але не банківський кредит.
З огляду на поточні процентні ставки в банках важко назвати цю стратегію неправильною. Тому в цьому сегменті ми відмовилися від механізму компенсації відсоткових ставок, який орієнтований на звичних до такої форми фінансування бізнесменів. Підтримка фермерам надається без додаткової умови.
Бізнес-підхід себе виправдовує.
Десятки об'єднаних під загальною парасолькою міні-бізнесменів — це вже корпорація, навіть якщо вони оперують літрами молока, а не мільйонами доларів. Тому кооперативи будь-якого масштабу вимагають бізнес-підходу до управління.
Мінімальний склад адміністрації виглядає так: глава кооперативу, лаборант (ветлікар), бухгалтер і водій. Молоко реалізується за договорами поруки від імені членів кооперативу. Річний дохід становить в середньому 3-3,5 млн грн.
Найбільш критичний відступ від принципів менеджменту — відсутність стратегії розвитку. Тільки один кооператив з тих, що ми відвідали, планував розвивати власну переробку і робив конкретні кроки в цьому напрямку.
Взаємна вигода — запорука успішного проекту.
Сільськогосподарський кооператив — це не гра в одні ворота. Власники корів отримують стабільний збут, обґрунтовані ціни й інфраструктуру для збереження продукції. Серед нефінансових вигод — доступ до інформації, участь у тренінгах та кормових програмах, ветеринарні послуги. Що взамін?
За доступ до цих сервісів кооператив отримує певний відсоток від вартості зданого молока. Як правило, цифра становить близько 0,4 грн за літр. З цих грошей оплачується закупівля або ремонт обладнання, виплачується зарплата адміністрації, тобто гроші залишаються всередині системи.
Якщо член кооперативу без поважних причин тривалий час, в середньому місяць, не здає молоко, він втрачає право членства. Членських внесків може не бути, але вони в будь-якому випадку необтяжливі й обчислюються сотнями гривень.
З критикою або невдоволенням ми не зіткнулися жодного разу. Навпаки — у всіх кооперативах фіксують зростання питомої ваги молока, що здається через загальну систему: з 50% до 70% за два роки.
Якщо узагальнити, то в сегменті дрібних і середніх виробників альтернативи об'єднанню нема. При тій величезній питомій вазі молока, яке заготовляють господарства населення, підвищення якості сировини в цій категорії господарств — запорука розвитку всієї молочної галузі та її експортних перспектив.
Максим Мартинюк
перший заступник міністра аграрної політики та продовольства
"Економічна правда"
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
