Повернувся з Італії. Думаю про її історію – спадок славетної і помпезної Римської імперії. Тої, що й сьогодні «проглядається» у формуванні державного устрою і юридичного права країн Європи і Світу…
Та велична історія перетворилася в крах, зникла, впала від варварів. Та й сама Італія (знаний усіма «чобіток») була поділена на півтора десятка королівств і князівств…
Всі ці державні утворення розвивались окремішньо, часом не маючи нічого спільного. Кожен регіон мав свою культуру, мову (часами не зрозумілу сусідам). І, звичайно, повну самодостатність.
Об’єднавчим фактором була католицька церква, але і тут не все так просто: був Папа і були окремі монархи яких він затверджував…
І ось появляється на політичній арені (в різні части, звісно) король Віктор Емануїл ІІ, граф Каміло Кавур, і революційний Гарібальді! Саме вони почали об’єднавчий процес різних країв в одну державу, яка є і по сьогодні.
Зараз в Італії мало хто себе називає італійцем. Натомість з гордістю кажуть: «я – сіцілієць!», «я – неаполітанець!». Але всі живуть на одній території. Всі люблять спільну свою батьківщину. Обговорюють стан економіки. Вболівають за збірну Італії з футболу. І мають ще купу спільного.
…Це я про те, що в Україні розігрується постійно карта Сходу і Заходу, точаться розмови про різні ментальності, різних людей… Хто натякає, а а хто і прямо каже: жити таким різним людям в одній державі Україна –неможливо.
А я кажу: можливо! Ще й як можливо. Тільки от з «братнім сусідом» треба розібратися… І можна жити. Італія ж живе!
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.