Анатолій Никонюк – досвідчений аграрій. З 1984 року він керує городищенським господарством (нині ТзОВ «Городище»). Враховуючи перерву з 1996 по 2002-й, це вже 30 років управлінської роботи.
Водночас у Волинській обласній раді Анатолій Никонюк – новачок. Восени 2020-го він вперше став депутатом облради. Обраний за списками ВО «Батьківщина». До того, на відміну від багатьох колег, у кого за плечима – по кілька каденцій у головному представницькому органі краю, був депутатом Луцької районної ради восьми скликань.
Розмова з ним – про враження від роботи у стінах волинського «білого дому», запуск ринку землі та об’єднану Городищенську громаду.
«В обласній раді немає гострих протиріч. Усі суперечки вирішуються на комісіях»
– У вас – перша каденція в обласній раді. Розкажіть, чия це була ідея – хто запропонував балотуватися?
– Пропозиції надходили давно, але я відмовлявся, бо, як мені здавалося, робота в обласній раді займає багато часу. А в сільському господарстві потрібно працювати день і ніч.
Пропозиції були від різних партій, але врешті пристав на ту, що надійшла від «Батьківщини», адже є членом цієї партії з 2005 року. Хоча й тут погодився не з першого разу.
Я все життя був в опозиції, при цьому люблю порядок і чесність. Чому пішов? Хотілося дізнатися, як зсередини працює обласна рада, спробувати це на собі, а також, якщо чесно, дізнатися думку людей про себе.
На виборах за мене проголосувало більш ніж дві тисячі людей. Я набрав голосів, як народні депутати, які йшли по своїх округах також кандидатами в обласну раду. Вони мали фінанси і загалом більше публічності. А я не їздив по селах, не агітував, у селах колишніх Рожищенського та Горохівського районів в принципі ніколи не бував і назв деяких не чув. Чесно кажучи, не думав, що стільки людей проголосує, тому дуже задоволений результатом.
Отак і я став депутатом, членом бюджетної комісії.
– Які у вас враження від першого року каденції?
– Мені здається, що всі в обласній раді на своєму місці. Те, що в нашій компетенції, вирішуємо. Протиріч особливих не виникає. Якщо щось і є, то вирішується на комісіях. Лише хотілося б більше співпраці з обласною державною адміністрацією: щоб на сесію приходив голова ОДА, якщо не голова, то заступники, начальники департаментів. Бо зараз таке враження, що обласна рада робить своє, а обласна адміністрація – своє. Але ми не повинні перетягувати ковдру. Ми мусимо разом працювати для людей.
Читати також: «На сесіях без політики ніяк», – Григорій Недопад про перший рік каденції. ІНТЕРВ’Ю
– Ви переживали, що депутатська робота займатиме надто багато часу. Водночас тепер працюєте в бюджетній комісії, яка збирається найчастіше. Не заважає це вам?
– А я працюю тут, зі свого кабінету. З колегами по комісії зустрічаємось часто, але онлайн. Якби довелося їздити постійно, я б ще подумав, чи воно мені треба. Може, змінив би комісію. А так добре все – ми злагоджено працюємо: по дзвінку збираємося, кворум завжди є.
– Зважаючи на те, що ви не є депутатом від тієї партії, що зараз становить більшість в обласній раді, чи не відчуваєте, що це якось обмежує ваші депутатські можливості?
– Ні, не відчуваю. І якщо більшість щось конструктивне пропонує, завжди підтримую. У нас немає протиріч. Обговорюємо питання і співпрацюємо. «Батьківщина» не є в опозиції до більшості – ніколи не відчував цього. Заступник голови обласної ради Григорій Пустовіт – представник нашої політичної сили. Хіба «Європейська Солідарність» інколи виступає проти, а так голосування проходять злагоджено.
– За цей рік були питання, які особисто ви відстоювали?
– Було таке, що на знак протесту вийшов з зали. Коли стояло питання про ліквідацію Сенкевичівської школи-інтернат, усіх педагогів обіцяли працевлаштувати в іншому закладі – Сенкевичівському ліцеї. Я обурився, що людей підставляють, обіцяючи всім роботу в одній школі. Це ж нереально.
Члени фракції тоді мене підтримали і, я вважаю, правильно зробили. Хай не за досвідом депутатським, а за віком, але часом варто прислухатись. У результаті вийшло те, що хотіла громада. Зараз дві школи об’єднали, і ситуація налагоджується. Педагоги працевлаштовані – хто там, хто – в інших школах. Добрий вчитель завжди знайде, де вчителювати і лишиться в професії.
«Ми ще не готові до ринку землі»
– Чи були цього року якісь рішення, спрямовані на аграріїв?
– Зараз з обласного бюджету є дотації тільки дрібним фермерам, невеликим виробникам. А з державного бюджету обіцяли 30 тисяч гривень на одну корову, то ми нарахували, що мали б отримати 6 мільйонів. Держава ж дала тільки 1,5 мільйона, сказавши, що немає більше фінансів. Обіцяли дотації за гектар посіву гречки – теж нічого не надійшло. Так і втрачається віра в державу. Надіятися варто лише на себе.
– Як ви гадаєте, чи правильно те, що область підтримує тільки дрібних фермерів, які мають 3-5 корів, а не тих, що тримають принаймні десятки. Якість продукції, того ж молока, у них може бути гіршою, а область позиціонується аграрною?
– Правильно роблять, бо дрібні фермери – це теж робочі місця.
Скажімо, у нас працює 270 людей. Це важливо. Але у фермера теж працюють люди. Як мінімум, його сім’я. Головне – щоб податки при цьому платили. Може, якості тої молока і немає, що на великих підприємствах, але це правильно підтримувати малих. Зрештою, та якість все одно краща, ніж коли додають пальмову олію на великому заводі. Зараз навіть малі фермери мають хороші холодильники. Я ж виріс біля баби, яка доїла корову і наливала мені ще тепле молоко з піною.
Буваючи у селах, я бачу, що може 25% корів лишилося від того, що було п’ять років тому. А корова – це і продукти хороші, і робота сім’ї. Коли корови нема, починаються роз’їзди в Польщу.
Загалом я не люблю людей, які їдуть за кордон на заробітки. Хто хоче робити – в нас є де, і заробляти можна не гірше. Наприклад, у нас, на «Городищі» – 4,5-5 мільйонів гривень зарплатний фонд на місяць. Механізатори отримують 40-70 тисяч гривень. Чого тоді їхати в Польщу? Щоб сім’ю розвалити? А тут все на місці. На роботу привозимо і відвозимо назад – шість машин для цього залучено. Обіди на поле вивозимо. Максимум місяць-два людина без роботи – у грудні та січні. По домовленості вони йдуть у центр зайнятості, перепідготовку проходять, а в лютому забираємо їх назад. Така собі відпустка. У тваринництві ж робота взагалі круглорічна.
Правда, частина людей відсіялася – пияцтва на роботі ми не допускаємо. А так колектив стабільний.
Читати також: «Люди думають, що депутат – це супергерой. Але це не так», – Павло Цибульський. ІНТЕРВ’Ю
– Як ви оцінюєте запуск ринку землі, зокрема те, що юридичні особи зможуть купувати землю лише з 2024 року?
– Ми поки не готові до ринку землі. По-перше, треба зробити ревізію земель. Перед об’єднанням громад недобросовісні голови сільських рад порозписували на підставних осіб, пороздавали ділянки. Треба спершу вивести на чисту воду те все.
По-друге, багато людей не думають про завтрашній день. Продадуть тим, хто один раз посіє, покропить, збере і в селі його більше ніхто не бачитиме. А померлого на кладовище не буде кому відвезти, сніг розчистити – теж нема кому, в школі, садочку щось зробити – нема кому, дороги відремонтувати – теж…
Як на мене, то не так треба було робити. Варто було, щоб держава викупила землю і на аукціоні продавала право на оренду. Тоді кожного року можна було гроші збирати. Хоче хтось продати – хай продає державі. Є ж обставини різні: комусь гроші на лікування треба, хтось у місті живе, а земля – в селі. А так не буде толку. Не вірю я, що ревізію зроблять до 2024 року.
– Було багато страхів, мовляв, як тільки запустять ринок, всю землю викуплять іноземці й українцям нічого не лишиться. Чи є в цьому сенс?
– Зараз немає паніки й ажіотажу. Хоча є обмеження – одна фізична особа може купити до 100 гектарів. Може, як дозволять юридичним особам, тоді й виникне ажіотаж. Хоча, страхи небезпідставні. У майбутньому покупці можуть знайти підставних осіб, на яких оформлять усе. Навіть зараз так роблять. Ми ж не порівняємося з арабами чи китайцями, які сидять на грошах.
Головне – питання ціни визначити. Інакше кожен гратиме по-своєму і буде безлад.
– Хто повинен це регулювати? Геокадастр?
– Звісно, він мав би. Але органи геокадастру – дуже корумповані. Повинна бути правильна оцінка землі, аудит ділянок. У нас же навіть є накладки паїв. Пай на паї сидить. На дорозі – паї, навіть на залізниці. Треба наводити лад у цьому. Не все так просто. Ми ще не доросли до ринку.
Читати також: «Політика – це командна гра», – Артем Запотоцький. ІНТЕРВ’Ю
«Ми громаді допомагаємо, але й сваримо її, коли щось не робить»
– Як ви оцінюєте об’єднання Городищенської громади, в якій працюєте? Чи з усіма своїми обов’язками справляється?
– Ще не зовсім. І саме в земельних питаннях. Я бачу, що є багато резерву, який стоїть пусткою. Старенькі повмирали, молоді повиїжджали і не оформили спадщину – в результаті стоять хати-розвалюхи. Все зіллям позаростало. А це ж земля – вона повинна приносити прибуток.
Тому ми беремо ініціативу в свої руки і щодня 15-20 людей відправляємо, щоб корчували і вивозили те все зілля, самосів. А громада мусить шукати власників, спадкоємців, щоб прискорити цю справу. Якщо немає спадкоємця – віддавати в оренду, поки не з’явився власник. Згідно з законом, це можливо. У кожному селі дуже багато такої землі, а це все потенційні надходження у бюджет.
І з податками є проблеми. Багато хто в селі має сільськогосподарську техніку, заробляє на цьому, а у бюджет нічого не платить. Усі хочуть їздити добрими дорогами, користуватися хорошими школами, садочками, але не всі думають, за рахунок чого це робиться.
Минулого року наше підприємство дало 3 мільйони гривень на перекриття будинку культури. У Шклині шмат дороги зробили за свої гроші. Кожного року даємо 5-6 мільйонів на благодійну допомогу. Це окрім податків.
– Громаді пощастило мати таке підприємство на своїй території.
– З одного боку – так. З іншого боку – плачуть, бо сварюся з ними, щоб активніше працювали. Під лежачий камінь вода не йде – треба ворушитися. Через ту ж землю сварюся. Є відділ відповідний, то працюйте. Щоб не я ініціативу проявляв, а вони наводили порядок і казали мені: «Користуйся, плати податки».
– На вашу думку, раціонально була об’єднана громада чи, можливо, щось варто було по-іншому зробити?
– Не зовсім раціонально. Ми не знали, що деякі села потраплять у нашу громаду. Наприклад, Жабче Горохівського району – воно далеко, дороги туди нема, землі незрозуміло кому роздані. Колодеже так само. Ми б хотіли, щоб Мирне потрапило до нас, Вільхівка. Нам же дали натомість Сенкевичівку – селище міського типу, де немає жодного виробництва. При цьому там дві середні школи, музична школа, садочок – потреба в коштах велика, а доходу ніякого.
Тому не все добре в об’єднанні, але нас ніхто не питав.
Читати також: «Відчуваю відповідальність за громаду та медустанову, яку очолюю», – депутатка Світлана Крецу
– А утворення Луцького району як оцінюєте?
– Теж не дуже добре. Функція районів мені незрозуміла до цих пір. Колись голову обласної адміністрації я частіше бачив, ніж зараз голову райадміністрації. Рік брав містобудівні умови на будівництво зерносушарки в районі. То для чого таке? Також відчутно, що немає співпраці між районною радою та адміністрацією. Штати в них величезні, а відповідальності жодної. Краще вже у громаді на місці щось вирішувати. Мені ці районні органи непотрібні – ніколи на них не сподівався і не буду.
– Чи є у вас стратегічні питання, які плануєте відстоювати наступного року в обласній раді?
– Маю «шкурне» питання – дороги у моїх селах. Цього року я за свої гроші робив проєкт на ремонт частини дороги навіть не місцевого, а державного значення. Вона проходить через Сенкевичівку і Шклинь. Профінансував дорожників за свої гроші, щоб ті почали роботу. Вона вже майже зроблена – освітлення, тротуари є. Але хочу, щоб і держава, й обласна рада робили дороги.
Текст: Віта Сахнік
Фото: Інна Максимчук
На правах реклами
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
