«Я кажу Савченку: «Харашо, земля кругла...». Інтерв'ю з Олександром Лазорком. ЧАСТИНА 1

«Я кажу Савченку: «Харашо, земля кругла...». Інтерв'ю з Олександром Лазорком.  ЧАСТИНА 1
Під час розмови з Олександром Лазорком. Луцьк. 9 березня 2020 року

Ми запропонували інтерв’ю Олександрові Лазорку, коли стало відомо, що він повертається в Україну. Він погодився, але розмову відтермінував. Пройшло кілька місяців – написав сам, що готовий поговорити. Домовилися: запитуємо про все (нафту, Коломойського, Лондон, Палицю, родину, плани на вибори, ворогів), він потім цей текст не вичитує і правок не вносить.

Олександр Іванович поставив у відповідь лайк, а вранці 9 березня прийшов рівно на 9-ту з кавою.

...Перед обідом він рушає на Київ. На інтерв’ю Олександр Лазорко приходить пішки і без «бодігартів». Локацію обирали ми і вирішили, що це буде зала важкої атлетики у ФСТ «Колос» в Луцьку. Усе просто: Лазорко, окрім того, що «менеджер Коломойського», - президент Федерації важкої атлетики Волині. Причина друга: де ще говорити про «важке»?


Історія стара як світ: після того, як лучанина Лазорка усунули з керівної посади в «Укртранснафті», а проти нього оперативно відкрили кілька кримінальних проваджень, він заявив про тиск Порошенка і попросив політичного притулку у Великій Британії.

Так бізнесмен із групи «Приват» опинився в епіцентрі «війни» Ігоря Коломойського і екс-президента Петра Порошенка. Жару додало ще одне: того, хто здійснював обшуки у його робочому кабінеті, згодом призначили головою Волинської ОДА. Це екс-губернатор Олександр Савченко. Нині Лазорко каже: впевнений, що це призначення було зумисним, щоби ще більше затиснути «приватівців» на Волині.

Савченка в області вже нема. Між «приватівцями» і «континіумівцями» (опоненти і конкуренти групи «Приват» - група компаній «Континіум») тепер умовний мир на Волині. Вся родина Лазорків активно підтримувала Зеленського на виборах. Тепер Олександр Лазорко щовихідних в Луцьку. Ходить в церкву, в кіно, а його син розбудовує нову партію…  Нині він – заступник гендиректора «Укртранснафти».

Довідково. Олександр Лазорко – лучанин. Батько – Іван Лазорко, у 1990-1991 рр. перший секретар Волинського обкому КПУ. Вчився в школі №4. Закінчив історичний факультет Волинського  держуніверситету. У 2013-му на проміжних виборах балотувався у депутати Волиньради від партії «Удар». Товаришує з народним депутатом Ігорем Палицею, з яким спільно починали бізнес у Луцьку (компанія «Мавекс-Л»). Керував Надвірнянським (ВАТ «Нафтохімік-Прикарпаття») та Дрогобицьким нафтопереробними заводами (ПАТ «НПК «Галичина»). З 2009 року до  березня 2015-го голова правління «Укртранснафти». Після усунення з посади – 4 роки провів за кордоном на території Великої Британії, де просив політичного притулку через нібито тиск режиму Порошенка. У травні  2019 знятий з розшуку МВС. Повернувся в Україну. У лютому 2020-го суд прийняв рішення про поновлення Лазорка на посаді в «Укртранснафті». Причиною усунення Лазорка з посади наглядова рада ПАТ «Укртранснафти» назвала викачування технологічної нафти і її розміщенням на зберігання на заводах групи «Приват» в Надвірній, Дрогобичі та Кременчуці.  Лазорка звинуватили у привласненні  і розтраті майна шляхом зловживання службовим становищем та відкрили кілька кримінальних проваджень: щодо незаконного викачування технологічної нафти з магістральних нафтопроводів; підписання незаконних  угод на зберігання нафти зі структурами «Привату»; незаконних витратах на страхування в «Укртранснафті»; резервуванні нафтопроводу Кременчук-Одеса, пов’язаною з групою «Приват» компанією «Синтез Ойл». У вересні 2015 року МВС оголосило Лазорка у всеукраїнський розшук, а в грудні СБУ направила в Інтерпол запит на оголошення топ-менеджера «Привату» в міжнародний розшук.

«Багато хто хоче інтерв’ю, але всіх цікавить одне: Лазорко – менеджер Коломойського»

Я запропонувала вам інтерв’ю, як тільки стало відомо, що ви повертаєтеся в Україну. Від 2015-го до 2019-го журналісти читали ваші анекдоти у фейсбуці, переглядали фото з Лондона й іноді робили з тих постів новини. Але ви сказали, що не зараз. І - тільки після інтерв’ю «Аверсу». Ви чекали поновлення на посаді?

– Так, я сказав, що після «Аверсу». Тому одразу після ефіру написав вам. До мене багато хто звертався і просив про інтерв’ю. І навіть Наталці Мосійчук із «1+1» я відмовив. Вони якраз їхали в Лондон, мали там кілька сюжетів і просили: «Олександре Івановичу, а давайте пройдемося з вами Гайд-парком (королівський парк у Лондоні, – авт.)». І Мосійчук, і Наталія Влащенко просила... «Ні, не можу, – казав я. – Бо пообіцяв волинським журналістам».

Багато хто дзвонив, але вони всі коли хочуть інтерв’ю, бо їх цікавить одне: Лазорко – менеджер Коломойського. І все. Їм цікаво те, що пов’язане з «Приватом». Я таким кажу: «Ви беріть інтерв’ю в Коломойського щодо його бізнесу – і він вам відповість. А я – менеджер, я – керівник багатьох нафтопереробних бюджетоутворюючих підприємств, багатотисячних колективів.

Сьогодні їх власник Коломойський, а через рік він може продати їх умовному Ахметову, чи умовному Порошенку, не дай Бог. Менеджер – це така посада, яка оцінюється зі сторони – як чисто найнятий працівник.

Я із задоволенням був би готовий давати інтерв’ю, якби я був впевнений, що це – незаангажоване видання.

Чому я недавно був на «Аверсі»? Тому що мені не сподобався підхід такого псевдо-експерта від нафтового ринку Сергія Куюна. Він має своє видання «А-95». Ще 15 років тому він був стартапом однієї з фірм-імпортерів нафтопродуктів, які вклали в нього гроші для того, щоб той розкручував тему необхідності і доцільності ввезення імпортних нафтопродуктів з нульовою ставкою мита. Таким чином це поставило на коліна нафтопереробну галузь країни.

А я – 20 років життя віддав нафтопереробці. Я розумію, що ми робимо внутрішнє ВВП, те, що необхідно країні. Тоді вони достукалися до прем’єр-міністра  Юлії Тимошенко і зробили ці нульові ставки мита. Я 10 років поспіль на всіх експертно-аналітичних групах в Кабміні і в Міністерстві палива та енергетики казав: це поставить на коліна нафтопереробку. Всі заводи зупиняться. І що? У нас тільки Кременчуцький нафотопереробний завод зараз працює. Один із шести! Все інше перетворюється на металобрухт. Чому? Тому що нема доцільності утримувати колективи і переробляти нафту. Вона йде у збиток, якщо не проводити модернізації. А модернізація кожного заводу– то від 500 мільйонів доларів до мільярда інвестицій.

Як керівник спершу Надвірнянського заводу, потім Дрогобицького я це почав робити, я стояв біля витоків закупівлі інженерних проєктів з модернізації двох західноукраїнських заводів. Ми купили обладнання і проєктів на 180-190 мільйонів доларів. Це були б лялечки. І тут вона (Тимошенко, - авт.) вводить нульові ставки мита. Ясно що імпортер з офісом на три людини назве фірму «Алые паруса», завезе «вертушку» імпортного бензину, продасть, податки не заплатить, втече, але ринок наситить. А нам треба платити трьом-чотирьом тисячам людей. Завод нікуди не сховає несплату податків. Це, звичайно, ставить на коліна промисловість. Ми до цього докотили країну. Довели до того, що такі керівники-непатріоти «рулять» державою. А псевдоексперти лобіюють оцей ринок.

Щось зв’язано з Коломойським, зі мною – вони це підхоплюють, вкидають як лайномет, роздають нарізочку на три-чотири свої видання.... І потім читаєш: «Лазорко, соучастник Коломойского» відновився на роботі. Одне слово: «соучастник» - і вже винен, розумієш?!

– Вас справді дратує, коли Лазорка називають «людиною Коломойського», але це ж правда?

– По-перше, я з глибокою повагою до цієї людини відношуся. Крім того, що він – глиба як бізнесмен і як, можна навіть сказати, політик. Бо він офіційно політиком був недовгий час, коли завдяки своєму характеру, розуму і грошам зупиняв «русскую весну».

Я вважаю, що три людини – Аваков, Коломойський і Палиця – це зробили. Вони тоді стали на три ключові області і зупинили навалу. В планах було забрати весь Південь і Схід. Але вони креативно до цього підійшли. Де Путіну прийшло б в голову, що з’явиться якийсь олігарх, який живе більшу частину часу в Женеві? А тут вертається в Україну і на всіх білбордах розвісив: «10 тисяч доларів за сепаратиста».  Ясно що ці проросійсько-думаючі дніпропетровці сиділи в хатах і боялися щось рявкнути за «русскую весну», бо їх сусід здасть заради десятки. Ну, креативно ж?  Всі затихли.

Так само яскравий приклад Палиці. Те, що ми давні друзі з 16 літ, коли вступали до університету, - це одне питання. Але якщо оцінити його як державного мужа, як державного менеджера, то він реально поїхав в одну з найстрашніших областей. Я про Одесу.

…Розказує син, який вчиться і живе за кордоном: «Уявляєш, тату, нас з України троє: я, Ілля і ще хлопчина. Ми питаємо в нього, чого ти розмовляєш російською, ти ж українець? А він їм: «Я не українець, я – одесит». Отак там. І коли туди головою адміністрації призначили Палицю, він дуже серйозно ризикував і своєю політичною кар’єрою, і фізично. Він вкладав свої гроші в хлопців, в доплату нашим добровольчим батальйонам, які приїжджали в тому числі з Волині. То були сотні хлопців із Західної України в основному. Вони, озброєні, в бронежилетах, касках стояли вздовж кордону з Придністров’ям. Це все оплачував Палиця. Перших пів року він в такому режимі працював. І, бачите, йому так само вдалося.

– Але чи в тому був чисто патріотизм? Він же робив це не тільки з патріотичних міркувань, а й з розрахунку мати потім зиск із цього регіону. Прикордонна Одещина. Куди завести бізнес вигідно. Та й волинські добровольці потім на Волині проявили себе як «Варта порядку».

– Ні. Я не думаю, що тут була вигода. Там в той період ні Коломойський, ні Палиця меркантильними інтересами не керувалися. Ми ж спілкувалися не на офіційному рівні. Меркантильністю там і не пахло! Бо з однієї сторони, вони як бізнесмени і власники «фабрик, заводів, пароходів» розуміли, що якщо зайдуть росіяни на ці території, то вони або все втратять, або будуть їхніми колабораціоністами. Як Фірташ в Криму, де він перереєстрував на Росію все майно. Але ні Коломойський, ні Палиця такого не зробили.

– Учора у фейсбуці ви поділилися фотографією з храму в селі Тарасове під Луцьком.  Поруч зі священиком о. Юрієм запрошуєте на богослужіння до тієї церкви. Часто там буваєте?

– Це моя церква. Ні в яку іншу не ходжу, коли сюди приїжджаю.

Коли моя сім’я почала будівництво в Боголюбах, тоді вже було в мене двоє хлопців і мала народитися Поліна. Тато був «прорабом» того будівництва. Я в силу своєї роботи завжди був чи в Надвірній, чи в Дрогобичі, чи потім У Києві. Вже коробку звели, як я приїхав в один із вихідних туди. Приходить отець Юрій зі старостою і ще з кимось з десятки церковної, просять, щоб оплатили рахунок на певну для них велику суму на плитку в церкві. Я глянув: плитка, 14 гривень (!) за метр, харківська, та вона ж потріскається відразу... Показав їм плитку, покладену в нас в тій новій хаті, гранітну. Кажу: «Отака піде?». Одразу взяв розмір приміщення, профінансував. Мені просто схотілося їм допомогти.

Це відповідь на запитання, чому наші люди виїжджають в Європу. В першу чергу, не через зарплати. А через те, що умовний айтішник може й тут отримувати свою велику зарплату, але йому приємніше це робити в Британії. Бо він виходить у Лондоні в місто, чи гуляє по Гайд-парку, заходить в британські безкоштовні музеї…  – і там хочеться жити. Натомість люди приїжджають сюди, як «в з*цу»: розбиті ліхтарі, ями, лавки поломані... Там це надбання, ніхто не розуміє, як це можна нищити. Так само й з церквою.

Я хочу ходити в церкву в неділю, але я буду отримувати моральне й естетичне задоволення, якщо там буде гарна підлога. Батько будував хату, а я паралельно завжди допомагав тому храмові. Із задоволенням долучаюся до його естетичного оновлення, там дуже душевний отець Юрій, його літургії, його проповіді... Коли є можливість в неділю бути вдома, коли я приїжджаю до мами, то завжди їду в Тарасово. Тому що я зараз живу в мами, в Луцьку.

–  Тобто ви не живете в тому маєтку? Саме це майно, до речі, доки тривало розслідування тих кримінальних проваджень, які  були відкриті щодо вас, було у 2018-му виведено з-під арешту як таке, що вам не належить.

–  Я там ніколи не жив. Ми розлучилися з дружиною. Це все лишилося у них в сім’ї: в дітей, в дружини.

«Ми з Єремеєвим в один день народилися. Вітали один одного, але конкурували не по-дитячому»

Коли ви говорите про цю історію з нафтою, про ці кримінальні провадження (а їх було кілька), ви кажете, що в цьому, мовляв, були зацікавлені пропорошенківські сили і, цитую, «вузькі групи імпортерів», згадуючи тут «Континіум». Тепер між групами «Приват» і «Континіум» на Волині таке умовне перемир’я, так? Як ви до цього ставитеся? Поки ви були в Лондоні, Степан Івахів та Ігор Палиця опинилися аж в одній депутатській групі в парламенті.

– Знаєте, я вважаю, що будь-який мир – точно кращий, ніж війна. А «Континіум» був вічним конкурентом фірми «Мавекс», з якої я фактично починав. Я був у дискусії з Ігор Єремеєвим (засновник групи компаній «Континіум», - авт.) з усіх питань. Тим більше в нас в один день день народження, 3 квітня. Ми один одного вітали з днем народження, але при цьому завжди конкурували.

Зі Степаном Івахівим я завжди був у рівних відносинах, ми не мали ніколи конфліктів. Конфлікти були в основному з Єремеєвим. Він вважався лідером групи, звичайно, ліз туди, де бачив, що в нас краще і гарніше виходить. В тому числі й АЗС. Адже у нас були перші АЗС, в «Мавекса». Ми з Ігорем Петровичем почали відкривати і будувати нові заправки, займатися не тільки оптом, а й роздрібною торгівлею. А вони тоді займалися тільки оптом.

Одним словом, конкурували ми не по-дитячому.

Те, що вони зараз об’єдналися і помирилися на політичному фоні, я вважаю, що це непогано. Точно це має бути на користь місту і області, тому що навіть в обласній раді, коли треба приймати якісь правильні рішення по бюджету для області і коли відсутня отака нікому непотрібна конкуренція – це завжди краще. Але треба, щоб вони, я думаю, жорсткіше взялися за область. Звернули на неї ще більше уваги.

–  Що ви маєте на увазі, кажучи, «звернули більше уваги» на Волинь?

– Те все, що тут «вичверяли» оці різні парашутисти, я маю на увазі Савченка (колишнього голову Волинської ОДА Олександра Савченка, авт.).Беруть закидають парашутистів на Волинь, а це ж до добра не доводить. Оце все гунчиківсько-савченківське – це а ля порошенківське. Кадри ставили не за професійним принципом. Навіть той же спорт. Є такий собі Дмитришин, який очолює управління спорту ОДА, особисто з ним не знайомий, але те, що чую від менеджерів у спорті про його відношення до галузі – то він не дбає взагалі про те, щоби розвивався спорт на Волині, а навіщо його тоді тримати?

–  Але ж Ігор Дмитришин – це менеджер навіть не Гунчика, заступником ще, може, з часів Романюка, вже й не пригадаю…

–  Так оце ж і проблеми. Чого не замінити? Якщо ці люди пасивні і не розвиваються…

«Слідчі очі тепер ховають...»

–  До нафти вернемося. Призначення Олександра Савченка на посаду голови Волинської ОДА було безпосередньо пов’язане з історією про «Укртранснафту», Лазорка та інших? Рішення Порошенка якраз з цієї історії і народилося чи ні?

–  Я впевнений, що так. Савченка призначили, бо всі розуміли, що тут Палиця – голова обласної ради. Режим Порошенка конфліктував із групою «Приват» (чомусь журналісти її так називають, хоча офіційно такої групи не існує). Це ж режим Порошенка придумав оцю ганьбу в Україні, коли ми 5-й рік не маємо мера. Ховати у Верховній раді довідку про смерть Романюка, тому що в них нема кандидата від своєї сили – це ідіотизм. Лучани страждають від того, що в них отака політична амбіція. Ясно, що якби в них були тоді такі гарні відносини з групою «Континіум», як зараз, то вони б так само домовилися – і був би нормальний, погоджений мер, вибраний лучанами.

А Савченко, вибачте, - «мент» в найгіршому розумінні цього слова. Мало того, що він просто злодій, то він ще й авторитарний. Коли вони з погромами заходили до мене у кабінет, то він казав: «Я тобі як генерал міліції говорю, ти будеш завтра зону топтать». Історію про годинник ви знаєте (Олександр Лазорко з Лондона заявив, що під час обшуків його кабінету, які проводив Савченко, з сейфу зникли гроші і подарунок батька - годинник «Ролекс», - авт.). Я кажу Савченку: «Харашо-харашо, земля кругла, побачимо».

…І кримінальні справи десь подівалися. Десь свідчення всі подівалися. Слідчі очі тепер ховають. Всі документи, підтвердження, фотографії про те, хто це робив, пояснення свідків – все зникло. Це жесть.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Мене Порошенко відчитав і каже: знайдемо тобі іншу роботу!» – Олександр Савченко. ІНТЕРВ’Ю

– З нинішнім головою ОДА Юрієм Погуляйком ви знайомі? Як оцінюєте його роботу?

– Не знайомий, ні. Це теж парашутисти. Я ж кажу, засуджую таку практику. На ці посади треба призначати волинян, людей, яким не байдужа Волинь. От як Клімчук.

«Мені щодня дзвонив Коболєв: «Саша, ну шо? Ти там викачуєш нафту?»

– Чому закрилися всі провадження щодо Лазорка? Скільки їх?

– Десь за три дні було порушено одразу три-чотири кримінальні справи. Робили це СБУ та прокуратура, тому що це ж ставленики Порошенка. Ясно, що вони виконували вказівку. Але все це одразу закривалося, як тільки відбулися вибори.

Всі розуміли це. І слідчі потім зверталися до мого адвоката, мовляв, «передай Олександру Івановичу, хай там на мене нічого не пише»… Бо я ж збирався подавати в Європейський суд захисту честі і гідності, і ясно, що я б його, безумовно, виграв. Коли до Порошенка після всього цього наїзду приїхав Коломойський, то той виступив навіть на каналах. Мовляв, йому сказали, що нафта, яка була викачана з бойових східних територій, давно  перероблена у Кременчуці, нафтопродукти продані  із заправок. Брєд! Я сам би собі тюрму підписав, якби це зробив. Але він це озвучив…

– А де ця нафта була?

– Викачувалася в резервуари «Укртранснафти», а все, на що у мене не вистачало місця, я заключив угоди на три місяці з Надвірною, Дрогобичем, які стояли, і Кременчуком, який працював, бо вони мали вільні резервуари…

– Це тому, що вони мали вільні резервуари? А ніяк не тому, що ці заводи належать до групи «Приват», і ви просто мали намір використати ту нафту на користь компанії?

– Звичайно, що через резервуари!

Так, це заводи групи «Приват». Але Коломойський як губернатор, як державницький лідер – він зразу сказав Яценюку і Коболєву: «Я дам, куди викачувати». Яка ж була ситуація? Мені кожного дня дзвонив Коболєв (Андрій Коболєв – голова правління НАК «Нафтогаз України», – авт.): «Саша, ну шо? Ти там викачуєш нафту? Дай мені цифру, скільки в день: там 10 тисяч, 15, 23…». Тобто вони мене просили і «умаляли», щоб я організовував цю викачку. Тільки нафта була викачана – оп-па! Зразу змінилася картинка і змінилися вказівки.

– За стільки років справи не були передані прокуратурою до суду. Чому?

– Як? Вони б розсипалися. Це ж Порошенко озвучив, що мовляв, ми викликаємо міжнародну аудиторську компанію, вона повністю робить перевірку діяльності Лазорка за цей період. Якщо підтверджується, що нафти немає – тюрма, якщо нафта є – ми його представляємо до державної нагороди, бо він її викачав і на відміну від вишок Бойка, які залишилися в Криму в росіян і працюють на агресора, вона збережена.

Як проводили перевірки: заміряють нафту, в кожній комісії на всіх заводах одночасно в один день знаходяться представники прокуратури, СБУ, «Нафтогазу», Мінпаливенерго, тощо. Працівники «Укртранснафти» заміряють цю нафту, пишуть інвентаризаційні акти, що вся вона є на місці. А справа порушена, мене відсторонено від посади, ну й вони розуміють, що це якось вилізе. Відтак починається цей масований тиск псевдо журналістами Лещенком і Наємом, пишуть, що вкрали нафту, це мусується, мусується… Хоча іде адвокат до Луценка і каже: «От же ж твої працівники підписують, що нафта вся на місці». А той на портрет президента вгорі показує і каже, хай, мовляв, Коломойський якось домовиться з Порошенком, тому що той постійно жме, що всіх собак треба спускати на мене чи на Коломойського. Це неправова держава!

Як тільки мене відсторонили, а потім інвентаризаційні акти довели, що все законно, вся нафта є на місці, я зразу звернувся в суд і зразу виграв справу. І в апеляції теж.

– Чому те рішення не вступило в дію?

– А мене не допускали вже до офісу. Вони відразу ставили своїх менеджерів, вони вже хотіли «пілять» потоки. Нами вже 2 мільярда було зароблено. «Укртранснафта» - єдина компанія в системі НАК «Нафтогаз» з моменту мого призначення, яку я зробив прибутковою. Всі на той час були в збитках. А я весь час працював у прибуток.

Коли мене Тимошенко призначала на цю посаду, тоді Коломойський запропонував перейти з «Галичини» на «Укртранснафту» і сказав: «Дивись, отак, як ти зробив з г*на конфетку на заводах, зроби таке ж із «Укртранснафти». Всі ті самі принципи і підходи: вижимати ціни мінімальні на все, щоб не дай Бог як раніше це було прийнято: там труби за цінами, завищеними у 5 разів і так далі…

Я закрутив гайки, провів оптимізацію штату, по-іншому поставив можливість прокачки, розвернули трубу тоді, в принципі впроваджувати енергетичну незалежність держави ми починали вже на прикладі «Укртрнаснафти», поставляючи вже не тільки російську нафту, як це все життя було в державі, а й азербайджанську, майже на мільйон тонн прокачали на білорусам. І цей маршрут діючий. І зараз ми заключили угоду в «Укртранаснафті», і з білорусами почнемо знову качати нафту наверх. Бо Лукашенко по контракту з нафтою побив горшки з Путіним, і ми будемо знову качати. Так що – все нормально.

«Уже звучать деякі пропозиції. Поки що я не хочу політичних посад»

– Це було для вас принциповим: поновитися на посаді через суд? Вже зараз?

– Безумовно. Я хочу реабілітувати своє ім’я.

– Ви ж могли просто закрити на це очі. Зайнятися іншими справами.

– Чого? Ні. Я принципово хотів виграти справу! Я робив це точно не для того, щоб крісло під себе поставити, але я через суд показав оцю недолугість попереднього режиму Порошенка, який, навіть звільняючи мене, робив все білими нитками.

Я спокійно все виграв і відстояв. Міг зайняти пост керівника. Але вони замінили статут. Замість голови правління посаду назвали генеральний директор, замість правління – дирекція. Там – Микола Гавриленко, а тут я приходжу. І ніби як однакові повноваження, але і я йому не підлеглий, і він мені ніби як не підлеглий, у нього контракт.

– Словом, ви домовилися?

– І ми домовилися, що я займаюся там, чим зараз займаюся. Але я думаю, то такий тимчасовий період зараз. Тому що у мене є багато пропозицій зараз працювати..

– …У сфері нафти і газу?

– У тому числі нафти і газу. Зараз формується такий кадровий резерв у країні, новий уряд – і також звучать деякі пропозиції. Поки що я не хочу політичних посад, я хочу займатися виробництвом. Тому… пару варіантів розглядаємо.

– Як звати того суддю, який крапку в справі Лазорка поставив?

– Я не знаю. Тому що я ж з суддями не спілкуюся. Це вперше в житті я на суд прийшов сам. І виступав…

– Це луцький суд?

– Так, в Луцьку. Уже апеляція була, вже третє коло. Розумієш? Я виграв першу і другу інстанції, доходимо до Верховного суду. Верховний суд отримує команду – все летить. Знову суд, знову перша, друга інстанції – і знову Верховний суд все на низ. І тут я вже повертаюся, ми пишемо у Верховний суд, бо вони другий рік тягнуть, всі ж чекали виборів… І тепер, коли вже Порошенка нема, нема кому на них тиснути, ясно що вони так само перевели все уже не в першу інстанцію, а відразу в апеляцію. Бо третій раз розглядати ту саму справу уже просто смішно. Вони розуміють, що звинувачувати Лазорка в крадіжці нафти, яка не те, що підтверджена кожен місяць інвентаризаційними актами, а вже був отриманий дозвіл Кабміну в 2017 році - і у 2018 році її через аукціон «Прозоро» продавали! І її купляли! І Кременчуцький нафтопереробний завод, і Шебелинський газопереробний, і вони її офіційно переробляли, прибутки компанії вже отримали… Все. А вони ще писали, що це не так.

– …А якби Зеленський не переміг?

– Так а я й не вернувся б, якби Зеленський не переміг. Тут дві причини. По-перше, я чекав, щоби мене зняли з розшуку, і були закриті кримінальні справи. Це один момент. А інший – це я, як і мої діти, ми тоді мали надію, і вона в мене ще поки не вмерла, що зі зміною режиму Порошенка, з приходом молодих сил, з приходом Зеленського країна має змінюватися на краще.

«Мій син хоче не купити готову партію, а створити її»

– Але я чула від вас таке: ви даєте Зеленському 4 роки, а якщо він не справиться, ви поїдете з України і вже сьогодні відверто про це кажете. Чому?

– Так. Якщо я буду бачити отаке відношення, як про собаку на сіні від наших обласних менеджерів. Слава Богу зараз Зеленський зняв цей уряд «соросят», які думали і дбали тільки про своїх донорів, які їм давали гранти весь час. І точно були не патріоти України. Я надіюся цей новий керівник, прем’єр-міністр (згадує прізвище нового прем’єра, - авт.) Шмигаль, мав би змінити ситуацію на краще.

З ним я був знайомий ще тоді, коли працював керівником Дрогобицького нафтопереробного заводу, а він тоді очолював у Львівській облдержадміністрації відділ промисловості. І ми як керівники промисловості спілкувалися на нарадах, десь давали звіти, десь просили, щоб від адміністрації були певні листи-звернення, щоб відродити нафтопереробну галузь. І він у цьому був задіяний.

Тобто він (як і я) думає, що якщо ми не будемо займати позицію протекціонізму вітчизняного товаровиробника – нічого не буде. Без ВВП, без доданої вартості у країні ми нічого не змінимо в економіці на краще. А значить – всі люди виїдуть. Ну, що мені тут тоді робити? Бачити нерозуміння влади по відношенню до своїх людей? Який сенс?

Я побачив, як живуть люди за кордоном, за які гроші там можна жити, відчувати себе людиною у цивілізованій країні. Тому я поки думаю так. Тим більше мої діти, Іван, який був і головою однієї з ОВК на виборах від Зеленського, Ілля, який тоді навчався в університеті як волонтер записався в штаб Зеленського і був єдиним спостерігачем у посольстві Великобританії від Зеленського, реально в це повірили.

– Ваш син Іван уже не займається молодіжним УКРОПом?

 Так. Він вийшов з партії після перемоги Зеленського. Зі своїми друзями-однолітками заснував громадську організацію. Він хоче займатися політикою. Збирають зараз підписи, голоси, щоб мати їх 10 тисяч. Він хоче, щоб все було правильно: не придбати готову партію і з нею йти на вибори, а створити її, щоб це було по-європейськи, бо він бачив і знає, як це працює в Британії і Швейцарії. Він такий. Я вважаю це юнацьким максималізмом та ідеалізмом. Але раз йому це подобається, хай займається.

Але паралельно він постійно їздить на семінари і вдосконалює свої знання у сфері готельно-ресторанного бізнесу. Їздить, вчиться, ділиться своїм досвідом і не випадає з цього ритму. В принципі я хочу, я надіюся, що мрія мого батька (про мрію – згодом, – авт.) здійсниться і коли закінчиться ремонт, він буде займатися готелем чи рестораном.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Троянди і політика: червоні - то любов... Репортаж із сесії Волиньради

–  У жовтні вибори. Ви вже балотувалися до Волинської обласної ради. Тепер повторили б цей досвід?

 Змінився виборчий закон. Виборчий кодекс зараз говорить про таку відносну мажоритарку в поєднанні з політичною силою. Я вважаю, що це не просто «хотів би чи не хотів би». Я вважаю, що це треба робити. Точно треба. Єдине: я ще не визначився з політичною силою. Якби не оцей ідеалізм, який у всіх був, пов'язаний зі «Слугою народу»... Якби зараз, крім просто яскравої обкладинки, там було щось всередині, а не порожньо, то в принципі можна було б балотуватися від цієї політичної сили і представляти якийсь округ. Побачимо.

–  Але поки ця партія не переконала вас?

– Поки ні. Якби була в сина Івана уже діюча партія, зареєстрована, то я, можливо, пішов би з ним, з новою політичною силою.

(Другу частину розмови з Олександром Лазорком читайте 17 березня на сайті «Перший»: про те, яким побачив Луцьк після повернення з Лондона, що його в рідному місті здивувало; чому рідні Лазорка змушені були продати 50% «Іміджу»; якими бачив період краху СРСР син першого секретаря обкому партії Івана Лазорка, чому не пішов працювати в спецслужби, як мріяв; як і де потоваришував з Ігорем Палицею, тощо) 

Розмова з Лазорком

Текст: Олена ЛІВІЦЬКА

Фото: Ірина КАБАНОВА


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина Луцьк - на повному карантині. Що закривають?
Наступна новина У Києві – два випадки коронавірусу



Останні новини
Схожі новини