Дев’ятий рік поспіль робочі будні Олександра Дударя минають в операційній. Кілька годин підряд може тривати одна операція. Після неї ще одна, потім – ще…
Він – судинний лікар-хірург вищої кваліфікаційної категорії. Заслужений лікар України. Працює у Волинській обласній клінічній лікарні.
Не тільки оперує, а й відповідає за проведення всіх хірургічних втручань у медзакладі.
Любить футбол. І перемагати. Шкодує, що не бував на фронті. Його поле битви – тут. Але про себе каже, що він такий, що не тільки пішов би, а й повів би когось за собою.
«Хотілося все залишити і шукати легших грошей»
Коли Олександр Дудар був студентом, не раз бував на операціях відомого львівського професора Ігоря Кобзи. Захопило, тому й сам обрав цей напрям. Любить судинну хірургію за те, що вона надточна і високотехнологічна. Вважає її чистою та елітною хірургією.
* * *
«Були такі операції, від яких отримуєш задоволення, а були і такого ґатунку і такої складності, що хотілося все залишити і шукати легших грошей в житті.
Судинний хірург на Волині працює не тільки в себе на базі, а проводить оперативні втручання вдень і вночі у всіх районах області.
Траплялись різні травми, вогнепальні поранення, де були пошкодження судин, у жінок пологи з кровотечами… Умови і результати проведення тих операцій були різні, тому молодому лікарю після інституту було дуже важко».
* * *
«Найважчі операції ті, які пов’язані з травмою. Одна така мене чуть не зламала, але колеги підтримали.
Чоловік у полі впав і настромився на косу. Травмував судини плечового поясу, сонні артерії… Операція тривала з 8 вечора до 6 ранку. Ми його старались врятувати.
Судини зшили, кровотечу зупинили. Але оскільки травма була не сумісна з життям, пацієнт на четвертий день помер. Тоді додому я потрапив о 10 ранку, дві години побув удома, а далі – знов на роботу, бо ще були планові операції.
Я вважаю цю операцію найскладнішою, тому що вона була в Маневичах, вночі, проводилась без підтримки колег, а з підтримкою районного ґатунку, де подібних ситуацій, травм та розрізів не бачили.
* * *
«На ті часи (початок 2000-х років – Авт.) зарплата в такого спеціаліста була 800 гривень. Тому за бортом лікарні мої колеги заробляли непогані гроші (мали приватну практику – Авт.), а в мене – молода сім’я і дитина на руках. Хотілось і бути більше з ними, і більше заробляти. А виходило, що мене і вдома не було, і фінанси не зовсім статні були. Але ми це подолали, втримались і залишились».
* * *
«Планові операції також важкі, але не такі, як при травмах, бо до них готуєшся. Це наприклад, операції з протезування аорти, коли відбувається заміна судин від живота до ноги. Вони тривають по 6, 8, а то й 12 годин. А буває, що після неї ще операції йдуть. Але ти з колегами в «себе вдома», поруч професійні операційні сестри, що дуже важливо».
* * *
«Хороша операційна медсестра розуміє тебе за поглядом і читає хід операції. Ти їй тільки руку простягаєш, а вона зразу кладе тобі інструмент, який тобі треба. А інструментів є цілий стіл. А в районі треба казати: «Дайте те, дайте інше…» І витрачати багато часу».
«Якщо не оперуєш, втрачаєш відчуття тканин, нитки, інструменту і колеги збоку»
У 2005 році Олександр Дудар став завідуючим обласної консультативної поліклініки. Рік попрацював і зрозумів: бути управлінцем – не його. Бо доки був у поліклініці, не мав змоги потрапляти в операційну. Він попросив шукати йому заміну, бо хотів оперувати.
* * *
«У хірургії, якщо ти не оперуєш, то втрачаєш відчуття тканин, нитки, інструменту і свого колеги збоку. Тоді витрачаєш більше часу на операції, більше хвилюєшся, і це позначається на якості роботи. Тому я повернувся в судинну хірургію».
* * *
«На сьогодні не можу оперувати стільки, скільки хочу. З 2007 року я заступник головного лікаря з хірургічної допомоги, тому на мені «зав’язані» всі операції лікарні. А ми їх робимо щоденно близько 60. Це як великий завод.
У нас є 20 операційних столів. Зранку мені приносить цілу папку, в якій є заявки на операційні зали. Кожен день починається з того, що ми формуємо заявки, призначаємо бригади, які оперуватимуть, обираємо анестезіологів, збираємо інформацію про те, що сталось за добу в лікарні…
Часу стало менше. Два-три оперативні втручання в тиждень – це те, що можу собі дозволити».
«У нас не Європа, але є її вкраплення»
Оперувати серце без зупинки кровообігу та розрізів, потрапити в уражену зону в серці через судини, отримати зображення вен чи артерій у 3D-форматі… Це все стало можливим і в стінах Волинської обласної лікарні завдяки надсучасному обладнанню. Його купили за кошти Світового банку.
Олександр Дудар каже, що Європа швидше прямує до досконалості, тому він та інші медпрацівники їздять за кордон переймати досвід.
* * *
«Такі апарати, як є у нас, я бачив у новозбудованих європейських клініках. Ми купили реально те, що працюватиме, і не брали нічого, що може почекати.
Тому що такі субпроекти Світового банку можуть бути раз на 10 років, а можуть бути і раз в житті».
* * *
«Розрив у медицині Європи і Україні є. Але при вдалій реформі, гарній політиці і фінансуванні галузі ми наздоганятимемо їх швидко.
У нас не повністю Європа, але є її вкраплення, тому що у нас європейського ґатунку обладнання».
Читайте також: Показує судини у 3D: для волинської лікарні придбали унікальний апарат. ФОТО
* * *
«Ми маємо чудових спеціалістів, але ми не маємо сервісу і системного підходу. Лікарі мають або приватну практику, або бізнес, аби втриматись в інтелігенції. Ці речі розпилюють увагу і можливість створити чіткий механізм роботи в клініці».
* * *
«Чому Європа о 7 ранку робить операції? Тому що в них все високоякісне обладнання працює цілодобово. Ми не можемо собі цього дозволити з кількох причин.
Нема стільки спеціалістів різних профілів, щоб їх розставити в чотири зміни.
Якщо ми будемо збирати команду, яка працюватиме вночі, мені треба платити їй вдвічі більшу зарплату. Тому що нічні, вихідні і святкові дні – це подвійна оплата.
У нас зарплата є сталою величиною, колектив теж. Середня заробітна плата є невисокою, тому не можемо дозволити ці речі. Якщо підняти одним зарплату, доведеться попрощатись із кимось іншим».
«Медичну реформу краще було б проводити на всіх ланках одночасно»
Хірург розповідає, що обладнанням у лікарні добре озброїлись, а от в реалізації медичної реформи – найважче, оскільки медзаклад належить до третинної ланки, яка ще «чекає» свого часу. Саме на цій ланці найбільші колективи і масив обладнання та найскладніші пацієнти.
* * *
«Медичну реформу я вважаю однією з найпотужніших, але я не згідний з певними напрямками. Гарно почали. Я б проводив реформу паралельно, поступово на всіх щаблях медицини».
* * *
«Я б не надіявся на те, що бюджет витримає таке навантаження, оскільки досвід багатьох європейських країн світу показує, що якісна медицина – це дорого. А якісна медицина без здорової економіки неможлива.
Якщо в нашої медицини не буде достатнього фінансування, вона ніколи не буде конкурувати з медициною світу.
Компонент страхової медицини або поєднання страхової з бюджетною буде на перші пори більш стабільним».
«Треба, щоб вигляд їжі був такий, щоб її хотілось їсти»
Олександр Дудар не раз повторює, що сервіс у лікарні потребує змін. Бо пацієнти непрості, потребують і підтримки, і посмішки, і особливого догляду.
* * *
«Театр розпочинається з вішалки. Так само прихід людини в медичний заклад повинен починатись з того, як її зустрінуть.
Нам треба подолати черги під всіма кабінетами, зробити так, щоб білизна тут була білосніжна, щоб харчування було якісним. Треба, щоб самий вигляд їжі був таким, щоб її хотілось їсти.
На триразове харчування за ті кошти, які ми отримуємо, це нереально зробити презентабельно. За 4,5 гривні спробуйте зробіть хороший обід!»
* * *
«Зайди в європейську клініку і відкрий шафу – там є всі розхідні матеріали, рукавички, катетери від найменшого до найбільшого розміру. І так по всіх напрямках. А ми, щоб зробити високоточне хірургічне втручання, повинні через своїх постачальників замовити хоча б мінімум, а все, що не використали, повернути назад».
«Ми поставили стільки обладнання за останні роки, що електромережа тріщить»
У жовтні 2018 року на даху Волинської обласної клінічної лікарні встановили близько 40 сонячних батарей. Вони виробляють частинку енергії, яку витрачає лікарня.
* * *
«Та енергія, яку батареї продукують, вливається у загальну мережу. Наразі ще важко оцінити економічний ефект, але вкінці року ми зможемо це зробити».
* * *
«З іншого боку ми щотижня доставляємо в ці стіни нові джерела споживання енергії.
Хірургічний корпус існує з 1959 року. Там проводка розрахована на освітлення палат. Ми поставили туди стільки обладнання за останні роки, що та електромережа тріщить. Та потужність, яку споживав корпус, була мізерною порівняно з теперішньою. На енергоносії ми витрачаємо 10 млн гривень на рік».
«Є люди, хронічно незадоволені медициною»
На думку Олександра Дударя, незадоволення медициною породжують не тільки працівники, а й пацієнти.
* * *
«Коли людина їде в лікарню і від сусідки чує, що за те платила, і те купляла, вона вже підсвідомо злякана. Вона вже не йде сюди з думкою, що їй допоможуть, а йде з думкою, аби її тут менше «нагрузили». Це все комплекс економічної незрілості, одноногості країни».
* * *
«Є люди, хронічно незадоволені медициною. Ми людині допоможемо, але вона все одно «Дякую!» не скаже. Або подякує, а приїде додому і напише у Фейсбуці неправдиві коментарі».
* * *
«Гасло усіх успішних клінік одне – пацієнт понад усе. Хороший сервіс – запорука того, що скарг буде менше. Ми вперто навчаємо цього своїх працівників».
* * *
«Якщо держава допоможе, в країні буде мир, будуть достойні зарплати, щасливі дорослі і діти, тоді й скарг буде менше. А ми не підведемо, ми будемо старатись все тримати на високих планках».
«У мене тут свій фронт»
Олександр Дудар – капітан медичної служби. На передовій не був, але допомагав по-іншому: збирав ліки та обладнання на Схід.
* * *
«На превеликий жаль, на Сході не бував. Користь, яку я можу принести тут, є більшою. У мене щодень в приймальні є хлопці, які відвоювали, є хлопці з Майдану. У мене тут свій фронт. Тут також треба воювати. Якщо треба буде встати і піти – я піду. Я з таких. Ще й з собою візьму людей».
* * *
«Я з тих, хто звик наживати, а не втрачати. Є багато людей, які після того, як я їх оперував, стали моїми друзями. Це і відомі, і звичайні люди. У мене дуже багато друзів.
Був випадок, коли товариш привіз брата у безнадійному стані. Ми витягнули його. Тепер ми настільки близькі друзі, що вже стали кумами».
«Люблю виграти в сина у футбол»
Лікар каже, що відпочиває, як усі прості люди. З друзями чи родиною. Проводить час з синами, яких троє. Старшому 14 років, середньому – 11, наймолодшому – два місяці. Любить їздити до дідуся і бабусі в Іваничі.
* * *
«Я просто люблю їхати в автомобілі самому і голосно слухати музику. Можу з дітьми пограти футбол у Sony PlayStation. Можу сходити в баню. Поїхати на риболовлю. Сходити в кіно. Чогось одного, що я робив би системно, я не хочу. У мене тут система».
* * *
«Я займався футболом, їздив на змагання. Жив цим видом спорту. Готувався, щоб стати військовим.
Батьки не те, що не дозволили розвинути в собі футболіста, вони мене спрямували більше в науку: хімію, біологію. І в результаті так вийшло, що я вступив в медінститут».
* * *
«У мене зараз три сини. Я стараюсь коригувати їхні бачення не так радикально. У мене середній син Валерій займається футболом. Він фанат футболу. У нього все про футбол. Вся кімната в футболі. В планшеті всі новини про футбол, у Ютубі якісь канали і підписки…
Він знає, який гравець в яку команду переходить, тренується тричі на тиждень у ФК «Волинь». Має сім пар бутсів і збирає на них гроші. Колядує, щоб купити нові. А в мене були одні.
Я люблю перемагати. Люблю виграти в сина в футбол і бачити, як наступного дня він хотітиме виграти в мене».
* * *
«Старший син Ілля займається хіп-хопом. Я кажу: займись спортом, а він мені доводить, що хіп-хоп – це ще більший спорт. А наймолодшому сину Олександру два місяці. Ще рано говорити про щось (усміхається – Авт.).
* * *
«З дружиною познайомився на роботі. Я був молодим лікарем-інтерном, а вона була в училищі на практиці. Познайомив нас покійний Володимир Кравченко, який прооперував її тітку. Дівчина сиділа біля неї, доглядала, а він все до неї заставляв іти поміряти тиск. Я ходив, ходив… А зараз тішуся, що вона подарувала мені трьох дітей».
* * *
«Вдячний дружині за любов, розуміння і підтримку. Вона сама є медиком і розуміє, яка це важка робота».
* * *
«Про свій вибір не шкодую і вдячний батькам за те, що допомогли стати лікарем».
Спілкувалась Наталя ХВЕСИК
Фото: Ірина КАБАНОВА та з архіву Олександра ДУДАРЯ
Передрук заборонений.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
