Волиняни традиційно люблять обирати в депутати лікарів. Майже в кожній фракції від скликання до скликання мусить бути чи то досвідчений лікар, чи головний лікар. Не тільки тому, що за ним (будьмо відвертими) - ймовірно потенційні голоси бюджетників, його колег або підопічних, а й тому, що виборці загалом легко проводять медиків до локальних рад.
Володимир Дибель - депутат Волиньради уже втретє. Якщо минулу каденцію він відпрацював у лавах фракції УКРОП, то нинішню «студіює», будучи обранцем від партії «Сила і честь» і членом однойменної фракції. Остання доповнює більшість у сесійній залі, яка сформована, нагадаємо, навколо команди “За майбутнє”. Він же - понад 17 років головний лікар Любомльської районної лікарні, тепер гендиректор Любомльського ТМО.
Чому Володимир Дибель змінив політичну команду, з якою працював у попередній каденції? Чому його результат на виборах був неочікуваним для нього самого? Як оцінює роботу ради 8-го скликання? Які зміни чекають любомльську лікарню, інтереси якої він повсякчас відстоює? І які проблеми «діагностує» як найболючіші для регіону і свого округу зокрема?
Для довідки. Володимир Дибель. 61 рік. Гендиректор Любомльського ТМО. Депутат Волинської обласної ради 8 скликання, член фракції «Сила і честь». Був депутатом Любомльської районної ради. У 2010 р. обраний до Волиньради в одномандатному мажоритарному окрузі від Партії регіонів, вийшов з фракції одним з перших у день розстрілів на Майдані під час сесії 20 лютого 2014 р. У 2015 р обраний до обласної ради від партії «Наш край», член однойменної фракції. У 2018 р. став членом фракції УКРОП. У жовтні 2020-го став депутатом Волиньради, балотуючись від партії «Сила і честь», нині член фракції цієї політсили.
«Прийшов не в лікарню, а в казарми»
Головним лікарем у Любомлі Володимир Дибель 17 років. При ньому лікарня в Любомлі (ще недавно райцентрі майже на кордоні з Польщею) з безнадійного довгобуда перетворювалася у власне лікарню. Згодом нарощувала оберти, змінювалася і розбудовувала навколо себе інфраструктуру. Нині це потужна клініка на дорозі, що з'єднує Україну з Євросоюзом і пролягає поблизу туристичної мекки Західної України - Шацького національного природного парку.
- Я прийшов не в лікарню, а в казарми (раніше лікарня у Любомлі знаходилася у старих казармах, – авт.). До того працював начмедом у санаторії «Лісова пісня», згодом начмедом на турбазі «Шацькі озера». Прийшов сюди, в Любомль, тут зібралися місцеві керівники та бізнесмени і сказали: «Ти ніколи не побудуєш лікарні». Я пообіцяв за рік здати першу чергу. І я це зробив (Любомльська лікарня - свого часу знаменитий волинський довгобуд. Почали будувати ще у 1987-му, потім заглохнули на роки, відновили будівництво лише у 2004 році - при президентові Вікторові Ющенку, - авт.). Спочатку поліклініку, потім - хірургію, а потім покійний Борис Петрович прийшов (Борис Клімчук, - тодішній голова Волинської ОДА, - авт.). Якось він зустрів мене в Києві і сказав: «Щоб ти більше сюди не їздив. Я вирішу все сам». Так з його допомогою ми здали терапію.
- Наскільки складною для вас була виборча кампанія? Щоб третій раз зайти у Волиньраду, треба бути фартовим. Тут ще й очевидно, що виборці роблять ставку винятково на Володимира Дибеля, а не на команду, з якою він йде, бо команди різні. Так же?
- Вона взагалі не була для мене складною. Я лежав тоді з ковідом і думав, як вижити. Цього року я вже думав, що не пройду в облраду. Не агітував, не їздив округом, бо хворів. Пройшов. І дав 42% голосів для партії. Лідія Томашевська (у минулому головний лікар Іваничівської райлікарні, голова Іваничівської райдержадміністрації та депутат Волиньради, яка пройшла в депутати і цього разу від партії «Сила і честь», але обрана головою Іваничівської тергромади, тому звільнила місце у сесійній залі, - авт.) і я разом набрали 70% голосів. Якби не ми, партія не потрапила б в обласну раду.
Уперше на сесію облради я потрапив тільки в червні. В принципі і в червні не планував, але люди зверталися за матеріальною допомогою на лікування, це важкі хвороби, їм треба було допомагати. Ну й лікарню все-таки треба тягнути вперед: як матеріально, так і морально - тут має бути командний дух.
Лікарня продовжує змінюватися. Ми працюємо над термомодернізацією приміщення. Хірургічний корпус і приймальне відділення утеплили, зараз готуємо документацію на проект щодо решти приміщення, будемо подавати його на фінансування.
Працюємо над тим, щоб були виділені гроші на будівництво інфекційного відділення та баклабораторії. А це небагато-немало - 92 мільйона з копійками (баклабораторія у нас зараз у пристосованому приміщенні).
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Але він має прийти і вибачитися». Ігор Лех про волинську політику і свою каденцію. ІНТЕРВ’Ю
«Лежав тоді з ковідом і думав, як вижити. Цього року я вже думав, що не пройду в облраду. Не агітував, не їздив округом, бо хворів. Пройшов».
Я часто повторюю, що мало яка лікарня районного рівня може порівнятися з нашою. Це тому, що мало де створені такі умови. Тут, наприклад, цілодобово гаряча вода. Я думаю, що не в кожній районній лікарні таке є. У нас тепло. Після утеплення хірургічного комплексу стало набагато краще. Ми стараємося економити на опаленні за рахунок місцевого палива: використовуємо щепу, тирсу, тощо.
Цього року провели реконструкцію приймального відділення за програмою «Велике будівництво». Ми зробили приймальне відділення таким, аби людям було максимально зручно: і пацієнтам, і медикам. Тут і раніше було приймальне відділення, але сьогодні все працює інакше. Крім того, будівлю утеплили (освоїли 7 мільйонів гривень).
За цією ж програмою закупили комп'ютерний томограф (оснастили кабінет і поставили сучасний КТ з великими можливостями). Уже його запустили в роботу, маємо на це всі потрібні документи.
До пандемії лікарня мала інфекційне відділення на 20 ліжок. Частину ліжок ми перепрофілювали і створили інфекційний шпиталь. Нині з ковідними хворими у нас працює до сотні людей. Повністю забезпечені кисневими точками. Плануємо купувати кисневу станцію та додатково встановити ще 40 кисневих точок на 6 мільйонів 800 гривень.
- У вас репутація керівника, який вміє знаходити гроші на різні проєкти. Ні? Як ви це робите там, у столичних кабінетах?
- Як? Беру двох хлопців, б'ємо, і все (сміється, - авт.). Ні-і… Тут головне - спілкування з людьми, вміння домовлятися.
- 17 років працюєте в Любомлі головним лікарем, а депутатом Волиньради уже втретє. Один раз були обранцем районної ради. Тобто фактично увесь цей час ви поєднуєте керівництво лікарнею з депутатською роботою. Чому так? Так простіше захищати інтереси своєї установи?
- Не зовсім. Так склалося. Безперечно, я стараюся відстоювати інтереси своєї лікарні і, як ви кажете, захищати її, як можу. Це мій обов'язок. Але мене депутатом обирають не лише ті, хто в ній працює, а й інші мешканці округу. Тому тут значно все глобальніше.
«Перш за все, ми якось цей рік прожили»
- Що вас переконало знову балотуватися?
- Подзвонив Роман Карпюк (керівник облосередку партії і голова фракції у Волиньраді, - авт.) і переконав.
Але чесно кажучи, мені найбільше подалося йти на вибори безпартійним. Коли я це робив, я набрав 82% голосів, найбільше в області. То було моє перше скликання, 2010-й рік.
- Ви належите до тих депутатів, які в принципі з легкістю змінюють політичні команди, якщо бачать у цьому логіку, так?
- Олено, не я змінюю команди. Команди хочуть мене. Я можу це сказати: мій авторитет у Любомльському та Шацькому районах вагомий. Попри те, що на цих виборах не було жодного контролю над моїми голосами, я все одно пройшов у раду, подивіться ж. По суті, я набрав десь понад 1700 голосів. Це - довіра людей, які живуть тут, переважно у Любомлі, Шацьку й місцевих селах.
Навіть не надіявся. Думав, що таке вже не працює. Але телефонують раптом друзі і кажуть: «Ти пройшов». Тому більше мені партія винна, ніж я їй. Чому й я не люблю оцих «партійних виборів», вважаю, що було нормальним, коли ми йшли в депутати з мажоритарки.
- Членом яких партій ви були?
- Комуністичної. Ще тоді, з 18-ти років. Зараз вступив до Смешка.
- Чим сесійна зала сьогоднішня не схожа на інші?
- Цього разу в раду прийшли переважно молоді люди. Малодосвідчені.
- Тобто це - мінус?
- Ні, це добре, що молодь прийшла. В деяких питаннях їм бракує досвіду, але загалом добре. Я не сказав би, що стиль керівництва у раді цієї каденції кардинально різниться від попередньої. Нічого не змінилося.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Відчуваю відповідальність за громаду та медустанову, яку очолюю», – депутатка Світлана Крецу. ІНТЕРВ’Ю
- Що вдалося зробити вам усім разом за рік?
- Перш за все, ми якось цей рік прожили. Він післяковідний, без грошей. Добре, що ми його завершуємо не в боргах. Добре, що наші лікувальні заклади витримали велике навантаження. Це вже багато.
А так - що: ледве-ледве виконується бюджет. Перевиконання так мало, що нема що ділити. Хоча повторю: в цих тяжких умовах, я вважаю, що обласна рада нормально справилася з роботою.
- Зараз всі говорять про газ у дуже складну зиму, яка чекає комунальні медустанови? Ви чекаєте складну зиму?
- Слава Богу, нам зима не страшна. Ми почали опалення 29 вересня. Повністю забезпечені всім необхідним: торфокрихта, тирса, пелети. Вдячний тергромадам за те, що нам допомагають коштами на цю статтю витрат (на енергоносії). Відчутною є підтримка Любомльської тергромади, Вишнівської, інших трошки менше, бо вони слабші.
- Як давно ви не використовуєте газу?
- У нас його ніколи не було. Навіть коли кілька років тому було таке, що брали в оренду котельні, то я не дав нашу. Ті, хто дали, мають мільйонні витрати на тепло. У нас же порядка 500-600 тисяч. І то із врахуванням частини фактично наступної зими.
- Які з проблем, притаманних волинській медицині і вашому округу, ви вважаєте такими, що на них варто звернути увагу? Якісь слабкі місця?
- Мене тривожить певна нерівність у фінансуванні медустанов. От дивіться: обласні заклади фінансуються набагато краще, а ми вже (такі, як любомльська лікарня, наприклад) - за залишковим принципом. Хоча й ми частину своїх коштів спрямовуємо в обласний бюджет у вигляді податків. Частину ПДФО, наприклад.
- Скільки цьогоріч коштів обласного бюджету залучили на лікарню в Любомлі?
- 119 тисяч гривень на ремонт котельні. Ми просили гроші на перекриття даху, бо в нас є проблема з житлом для працівників і є старий корпус, де його можна було б мати, але отримали відмову. Тому що направду в бюджеті не було цих 3,5 мільйона. Я прекрасно це розумію.
Наразі для нашої лікарні гостро стоїть питання з житлом для медичних працівників. У нас є гуртожиток, але лікарі в таких умовах уже жити не хочуть. Маємо старий корпус, якби його перекрити, то можна було б провести реконструкцію під квартири, це був би вихід. Але на це треба 3,5 мільйона гривень, тергромада такої суми сама не витягне.
- На що сьогодні лікарня витрачає зароблені гроші?
- Так, лікарня заробляє. Але НСЗУ ставить перед нами високі вимоги, тому ми багато й купуємо, щоб мати потім заключені договори.
Є навіть такі речі, які здаються нелогічними. Наприклад, використання засобів захисту. Ми закупили одяг багаторазового використання (комбінезони і таке інше). Звітували за жовтень. Питання: чому так мало використали? Не будемо ж ми той костюм, який використовується багаторазово, викидати з першого разу? Ми відписали. Тепер прийшов лист із прокуратури на тергромаду. Хоча здається ж, елементарне. Оце дратує.
Виявляється, ми маємо все викидати, бо комусь треба подати кількість на папері. Чим це не те саме, що було при Союзі? Так не повинно бути. Прийди. Перевір. І знай.
- Чи відчуває лікарня нестачу кадрів?
- Найбільший дефіцит ми відчуваємо у педіатрії. Всі інші спеціалісти ніби є. Недавно прийшов до нас після інтернатури лікар-уролог, спеціально “під нього” ми купуємо обладнання.
У нас непогана хірургія, це те, чим ми гордимося. На операцію до нас привозять людей з усіх районів, навіть з Києва оце недавно жінка приїжджала. От вчора хлопці прооперували їй судини. Потихеньку освоюємо нові методи оперативного втручання.
Гінекологія пристойна, маємо до 700 пологів на рік, до нас їдуть народжувати з навколишніх сіл та районів. Маємо хорошу урологію також. З плюсів - інструментальні методи дослідження (гастрофіброскопія, бронхоскопія, колоноскопія, тощо). Єдине, що ми не робимо, - ПЛР. Планували купити для цього необхідне обладнання, треба було 5 мільйонів гривень. Але згодом вирішили, що ця інвестиція була б надто дорогою для нас: витратити 5 мільйонів і мати 10-20 ПЛР. Все таки відправляємо в Луцьк.
Звичайно, є проблема з тим, що частина персоналу виїжджає в Польщу. Це загалом типова проблема для цього прикордонного регіону. А для медицини - особливо болісна. Для прикладу, в нас один лікар виїхав у Німеччину, йому тоді запропонували заробітну плату на рівні 4 тисяч євро, а зараз він має ще більше. Прекрасний хірург. Але чи може наша держава гарантувати таким фахівцям зарплату достойного рівня? Ні.
От приходить до нас педіатр на роботу, перше запитання: «Ви затримуєте зарплату?». Завжди кажу: «Ні». У мене 15-го числа аванс, 7-го - зарплата. Загалом у нас 349 людей. І зарплати ми платимо вчасно. Це моє кредо. У нас ніколи не було тут затримок.
«Я відповідаю за один ресурс. Ми справляємося з цим непогано»
- Які проблеми цього округу, крім лікарні, треба було б «закрити» коштом обласного бюджету, на вашу думку? Тут зразу згадується добудова басейну в обласному комунальному санаторії «Лісова пісня».
- Оту проблему треба було б «закрити» справді. Це здравниця республіканського значення.
- Чому? Чому це не вдається зробити всі ці 30 років, відколи він його «будують»?
- Я думаю, заважає одне: нема кому прийняти рішення. Чесно кажучи, обласна рада малий вплив має саме на це рішення, то більше поле діяльності обласної державної адміністрації.
Тому санаторію вже більше 50-ти років. Там проблем дуже багато. Пора його оновлювати кардинально, хоч там багато і зроблено вже.
- Якщо відійти від медицини, які ще проекти потребують рішень?
- Пора б закінчити каналізацію. Уже років 10 чи більше тягнеться історія з будівництвом каналізації у Шацьку та на Світязі, треба було б ставити крапку.
У Любомлі потребує капітального ремонту дорога. Бюджет тергромади не потягне всі місцеві дороги, після реформи на любомльський бюджет «кинули» стільки об’єктів і таких запущених, що громада ледве справляється.
Тут прикро, що коли Любомльська районна рада розформовувалася, то в Ковельську райраду передала 700 тисяч. І це тоді, коли в нас на Любомльщині було дуже багато проблем. Дізнався про це недавно і хотів би подивитися в очі колишньому голові райради. На той час у Любомлі було чимало проблем, у лікарні були проблеми, це непатріотично.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Свобода» - це партія, з якою я починала і продовжую свій шлях», - Любов Серба. ІНТЕРВ’Ю
«От приходить до нас педіатр на роботу, перше запитання: «Ви затримуєте зарплату?». Завжди кажу: «Ні». У мене 15-го числа аванс, 7-го - зарплата. Загалом у нас 349 людей. І зарплати ми платимо вчасно. Це моє кредо»
- Ви вже згадували, що від перевиконання бюджету цьогоріч коштів не буде. Де, на вашу думку, той резерв, що дав би додаткові кошти?
- Це повинен сказати голова чи заступники. Наш ресурс - надавати якісну допомогу, збільшувати кількість послуг і одержувати гроші. Я вже казав, що любомльська лікарня є платником податків, частина з них іде в обласний бюджет. Тому я відповідаю за те, щоб сумлінно працював один ресурс.
Ми з цим справляємося непогано. Я, наприклад, купив апарат ШВЛ, це - 720 тисяч гривень. Купив приліжкові апарати, оснастили кожне місце, це - 500 тисяч... Загалом цьогоріч ми витратили десь 1 мільйон 700 тисяч гривень, і все за рахунок того, що ми заробили на послугах в НСЗУ.
Зараз трохи зменшили темпи, бо ми не приймаємо соматичних хворих. Але в принципі витягуємо. Інша проблема, що ціна не відповідає наданій послузі, платять дуже мало.
- Як у вас із киснем? Чи вистачає хворим на ковід, які лікуються в цій лікарні?
- Кисень нам постачають із Дніпра. Перебоїв немає. Домовленості виконуються чітко. Сьогодні витрачаємо десь 1 тонну 200 - 1 тонну 500 кілограмів кисню в добу, у середньому так.
Це вже інший ковід, ніж був в попередню хвилю: більшість хворих зараз на кисневі. Це більш агресивний штам. На мою думку, маємо професійний колектив, який справляється з цими викликами.
Але якщо говорити загалом про ситуацію, то фактично ми залишені напризволяще. Я не страждаю через кисень, повторю. Але якщо нам раніше його треба було постачати зараз раз на два тижні, то тепер раз на тиждень. І повірте, що нікому це нецікаво: є кисень чи нема. Якісь інші структури не цікавляться цим.
Нашим медикам треба ставити пам’ятники і давати зарплати такі… Це люди, які збиваються з ніг. Це тільки в нас в державі можуть працювати за безплатно з таким ентузіазмом. Я дивлюся на своїх. Ви уявіть, що кожен день, а ні то через день вмирають хворі. Цей ковід агресивніший, він дає ускладнення. Торік тими апаратами, які купили, ми витягували наших пацієнтів запросто, а тепер - не йде. Купили ще один апарат - і той не йде. Утворюються тромби, які блокують судини, а відтак просто стається зупинка серця.
Подивіться: найвища смертність в Україні, інші держави Європи мають кращі показники, значить: є щось те, що дозволяє лікувати. Однак, не ми про це маємо думати, а ті, хто над нами. Ми - виконавці.
«Збудую інфекційне відділення, скажу, як Биков...»
- Ви вакциновані?
- Звичайно. От я вчора зайшов у Луцьку в магазин, забув телефон в магазині - не пускають. І правильно. Приніс телефон, показав сертифікат в «Дії». І так має бути.
- Який рівень вакцинації у колективі? Я бачила, що ви особисто закликали волинян вакцинуватися.
- У колективі це 75%. Є вагітні, є люди, які мають довідки і так далі. Я сказав: хто не вакцинувався без причини, той буде звільнений. А люди знають, що я не жартую.
- Які плани на наступний рік каденції? Ставите собі цілі як депутат?
- Я думаю, що спільно з міським головою наступного року ми повинні шукати кошти на дорогу від лікарні до повороту в Любомлі. І саме наступного року треба почати будівництво інфекційного відділення та баклабораторії. Є фундамент, але фактично це будівництво з нуля. Як показала практика, у нас дуже багато ковідних хворих. Торік тут пролікувалося біля 700 людей, нині вже є ця кількість.
Загалом на інфекційний корпус і баклабораторію треба 92 мільйона, на утеплення - 16,2 мільйона, на кисневу станцію - 6,8 мільйона. І все це, я думаю, ми зможемо вирішити.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Прийшов у «Батьківщину» в найтяжчий її момент». Андрій Козюра. ІНТЕРВ'Ю
- Повернуся до сесійної зали. Як би ви описали політичну атмосферу в облраді?
- Не буду це коментувати.
- Чому? У вас великий і управлінський і депутатський досвід. Ви точно можете сказати, що не так.
- Не хочу нікого ображати. Мене найбільше дратує, коли я чую депутатські запити, з яких чітко зрозуміло, що людина озвучує їх заради якогось піару. Це мені не подобається. Якщо є питання, воно повинне бути чітким і важливим.
От скажімо: мене запитують, чому я не даю депутатський запит щодо перекриття старого корпусу. Ну, озвучу я запит про виділення 3,5 мільйонів нам на новий дах. Що це дасть, коли я знаю, що це нереально, бо в бюджеті наразі на це немає грошей. А будуть, це і без депутатського запиту можна зробити за бажання.
Люди звертаються зі своїми бідами - я вирішую людські питання, тому вони й обирають мене. А давати запит просто, щоб тебе чули на сесії, це не рівень.
- 17 років тому ви «прийшли в ці казарми», вже точно більше 10-ти років, три скликання поспіль, є депутатом Волиньради, ви задоволені тим, що вдалося за цей час вам як менеджеру?
- Я задоволений частково. От коли утеплю лікарню повністю, збудую інфекційне відділення, тоді я скажу, як Биков, що «развалинами Рейхстага удовлетворен».
(* «Развалинами Рейхстага удовлетворен» - легендарна фраза капітана Титаренка з совєтського фільму українського режисера та актора Леоніда Бикова «У бій ідуть одні старики», - авт.).
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА
Фото: Інна МАКСИМЧУК
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
