«Піца тут коштувала 37 копійок». Історія першої луцької піцерії «на Радянській»

«Піца тут коштувала 37 копійок». Історія першої луцької піцерії «на Радянській»
Такою була перша луцька піцерія донедавна

Першу луцьку піцерію недавно… закрили. Продали. Там роблять ремонт. І, подейкують, то буде теж піцерія. Ніби-то відомої тернопільської мережі. Але то вже буде друга історія.

«Перший» розповідає, з чого все починалося: як у Луцьку почали їсти… піцу, коли це було і хто із нині відомих ресторанних кухарів у телефонах багатьох своїх знайомих досі записаний як «Олег. Піца».

  *   *   *

«Бабусею луцьких піцерій» якось назвала стару піцерію на вул. Лесі Українки лучанка Алла Воляник. Саме вона зробила емоційний допис у Фейсбуці і розповіла всім, що цей заклад уже завершує свою історію. Жінка відпрацювала у цих стінах кухарем 30 (!) років. З її емоційного допису медійники зробили низку новин, над ними трохи поностальгували читачі, піцерія «на Радянській» ще трохи попрацювала і спорожніла.

Ми зафіксували на камеру її «останні дні». Ту саму першу луцьку піцу. І зібрали спогади про саму «бабусю піцерій». Власне, чому її впевнено можна так називати і чому тим стінам пасувало означення «піцерія на Радянській»?

Історія першої луцької піцерії починалася у 1989 році. Тоді це була вул. Радянська, згодом – Лесі Українки, 28. До того моменту в Луцьку піцою ніхто не торгував. І поява такого фастфуду була маленькою луцькою сенсацією.

- О-о-о-о… Я як дізнався, що закривають, то аж защеміло на серці. Направду, - ностальгійно усміхався перший кухар першої піцерії Олег Штельмах.

Знайшли його у ресторації «Black Gold». Успішний шеф-кухар. З чималим досвідом роботи за кордоном. Душевний і професійний. Знайшли його, бо історія першої луцької піци, то і його особиста історія. Від першого дня її роботи – аж 11 років поспіль.

Перша луцька піцерія


Піца в Луцьк прийшла… з Тернополя

«Отут де піцерія, тоді був просто металевий павільйон. Чи скупки посуду, чи з чимось іншим. Саме там вирішили робити піцерію. Хто?

Починав те все такий Омарієв Омар Рашидович, начальник луцького комбінату ніпівфабрикатів. Піцерія функціонувала при його комбінаті. Потім долучилася ще - Ганна Станіславівна Соломко. На ту пору вона була начальником «обласного общєпіту» і відповідала за громадське харчування на Волині.

Це вона вирішила, що треба для Луцька придумати щось цікаве. Таке, якого тут ще не було. Запропонували відправити мене у Тернопіль, молодого хлопця, кухаря, щоб повчився робити піцу, подився, як – там і почав це робити тут.

Уже в Тернополі на той час була перша піцерія в Західній Україні. Вулицю вам точно не скажу, але точно пам’ятаю, що знаходилася вона у районі їхнього педінституту».

Піца і томатний сік. Тоді це була така фішка, що люди «рвали»

«Я три дні був у Тернополі на стажуванні. «Коронкою», фішкою тернопільської піцерії тоді була маленька піца і томатний сік. В ті часи то була така фішка, що люди «рвали». Тут, в Луцьку, ми це повторили.

Подивився. Постажувався. Приїхав сюди. І почали ми розробляти своє тісто. Начинки.

Перші начинки – це яловичина і ковбаса. Оце було коронне. Всередину або соус, або помідори. Для того часу, для 1989-го, вигадувати нічого не потрібно було. Це зараз уже, згідний, треба різне: і з морепродуктами, і дієтичні піци…».

Перша піца з помідорами і ковбасою коштувала 37 коп.

«Перше тісто нам возили з ДПЗ у контейнерах, так само і м'ясо. Тут ми працювали фактично на напівфабрикатах. Площа кухні тоді не дозволяла робити тут заміс.

Ми тільки з готового тіста формували вагу, виготували піци, підпікали заготовки. Потім усе це вже продавали.

Сири були звичайні. Банальний російський чи голандський. Тісто - дріжджеве. Нічого такого: чуть солі, чуть цукру. Просте. Розробляли його з Тамарою Михайлівною, технологом об’єднання громадського харчування.

Перша піца з помідорами та ковбасою коштувала 37 копійок. 39 копійок коштувала піца з яловичиною. 42 копійки – з помідорами і з яловичиною.

То були на той час невеликі гроші. Тоді, наприклад, щоб щось купити поїсти у шкільній їдальні, витрачали 20 копійок. А в нас на піцу і склянку томатного соку могли витратити ну копійок з 50».

«Відкрилися 7 жовтня 1989 року. Тоді був аншлаг»

«Ми відкрилися 7 жовтня 1989 року. Як зараз пам’ятаю, це був тоді День конституції. Працювали в технічному режимі. Для проби. У нас на той день було всього 36 кілограмів тіста. Ми його продали за дві години. Тоді у нас був аншлаг.

Так ми зрозуміли, що справа «буде йти».

Перший колектив – то 5-6 людей. Ми вже почали працювати, а приміщення ще будувалося. Обладнання встановлював ремонтно-монатжний ккомбінат. Холодиьники, печі…

Ми «позичили» фішку і теж робили ставку на піцу і томатний сік. Вже потім пізніше стали додавати щось в асортимент напоїв, щось у саму піцу, але стандартно найперше було – так.

Перші клієнти – то, звісно, була молодь. Студенти. Це вже значно пізніше прийшов дещо інший контингент.

Тоді там не було столиків. Було всього чотири стійки. Через рік чи через два ми почали виносити столики на вулицю. А спочатку все було передбачено тільки для того, щоби взяв піцу в руки, з соком, сам приніс, поїв за стійкою і пішов. Щоби швидко рухався потік людей.

То був такий собі перший луцький фастфуд».

 

«Є море людей, в телефонах яких я досі «Олег. Піца»

«У 1991-му, як стався розвал, почалися приватизації… І ми хотіли, щоб колективу дісталося щось. Але все потрапило в одні руки – і ми працювали далі.

Я в цій піцерії був до 2000 року. Починав із посади завідувача виробництвом, потім був шеф-кухарем.

Пішов, коли вже сталося багато змін у цій країні, змінилися певні життєві нюанси. Тоді вже розумів, що росте конкуренція, а щоб бути нарівні, треба щось нове. Коли ти стоїш на одному місці, стає нецікаво.

Останнім часом я у цю піцерію не заходив. Але йшов мимо, дивився на неї – і шкодував, що там довго нічого не змінюють. Та що там казати: в Луцьку є море людей, у телефонах яких я досі записаний як «Олег. Піца».

 

Я корінний лучанин. І крім піци, у моєму житті було ще багато всього (сміється, – авт.).

Однак побачив, що оцю стару піцерію, про яку ви мене розпитуєте, закривають, - защеміло».

  *  *  *

На місці першої луцької піцерії триває ремонт. Там уже є вивіска «Добра піца». Вивіска натякає на те, що щось нове тут відкривають саме тернополяни, де є така мережа піцерій.

Гуглиш – і бачиш, що цілком імовірно, що все у цій історії циклічно. І тернопільська піца колись в історії першої луцької піцерії вже була.

Цей текст – не реклама тим, хтось робить у тих стінах новий заклад (гарну рекламу «Перший» залюбки цим стінам зробить, якщо раптом буде така ідея). 

Цей текст постав з нагоди Дня міста. Бо це місто має мати історію його першої піцерії. І фото, які розкажуть, якою вона була наприкінці «свого життя».

Текст: Олена ЛІВІЦЬКА.

Фото автора та Ірини КАБАНОВОЇ.


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина Чи буде під Луцьком кріогенний завод? Що це? Які плани в фірми?
Наступна новина Відмінникам – 1 000, переможцям олімпіади – до 15 000. В селі під Луцьком будуть платити школярам
Останні новини
Схожі новини