«Спершу бачимо птахів, а тоді все інше». Знайомтеся: волинські бьордвочери

«Спершу бачимо птахів, а тоді все інше». Знайомтеся: волинські бьордвочери
Бьордвочери Максим Нечипорук, Юлія Грицюк, Максим Рудік

Вони були звичайними людьми, а потім підхопили особливу епідемію, яка проявляється посиленою цікавістю до птахів.

Ні, пташок вони не їдять)). Просто спостерігають за ними. Фотографують. Вивчають.

Можуть їхати за сотні кілометрів, щоб побачити рідкісну пташку. Годинами сидіти у засідці, щоб зробити вдалий знімок. Розрізняють пернатих за голосом, а іноді і за згубленим пером.

Їхнє хобі називається бьордвочинг, вони ж – бьордвочери. 

Знайомтесь, це волиняни Максим Рудік, Юлія Грицюк та Максим Нечипорук. Ми розмовляли зними у луцькому Центральному парку. А вони під час розмови постійно відволікалися – то на якийсь звук, то на рух у гілках. Вони бачили птахів. 

Хоча два Максими і Юля – не орнітологи. Люди різних професій, які дуже люблять птахів. Працюють у «Цуманській пущі» екологічними освітянами. 

Максим Рудік, 24 роки

Все почалось взимку два роки тому. Я побачив, що до мого будинку прилетіли цікаві пташки. З чудернацькими чубами, жовтим забарвленням на хвостах. Я ніколи раніше таких не бачив. Потім з’ясувалось, що це омелюхи. Вони прилітають до нас тільки зимувати. Я взяв фотоапарат і почав їх фотографувати. З кожним фото моє зацікавлення птахами зростало.

Є бьордвочери і бьордери. Бьордери – більш професійні спостерігачі. Вони бачили більше птахів і краще у них розуміються. 

У масштабах України, де є близько 400 видів птахів, професійним можна вважати того, хто бачив більше 200 видів. Щоб досягти такої цифри, треба мандрувати, ловити сезони, коли пернаті тут.

Є птахи, які прилітають чи відлітають дуже рано чи дуже пізно. Наприклад, дуже пізно прилітають бджолоїдки.

«З кожним фото моє зацікавлення пташками зростало...»
«В Україні професійним бьордвочером можна вважати того, хто бачив більше 200 видів пташок».

Бьордери краще впізнають пташок. Деякі види, як-от гаїчка болотяна і гаїчка-пухляк, можна розрізнити тільки за голосом. Для цього треба тренувати слух. А ще буває, що в одного птаха декілька видів морфів (коли птахи одного виду мають різні зовнішні ознаки). Щоб стати професійним, потрібно 5-10 років.

Бьордвочеру потрібен хороший фотоапарат і бінокль. Деякі птахи дуже дрібненькі, тому без бінокля – ніяк. Наприклад, золотомушка розміром як п’ять копійок. Якщо сяде на гілочку, її не видно.

Бьордвочеру потрібен хороший бінокль
Без бінокля птахів добре не розгледиш. Фото Максима Рудіка

Найкраще фотографувати весною, коли листя ще не розпустилось, або восени, коли вже опало. Тоді пташок краще видно. Зараз у листі їх тільки за голосом можна впізнати.

Буває, вичікуєш вдалого моменту, щоб сфотографувати. Сидиш поблизу зграї і вони нормально на тебе реагують, а тільки трохи встанеш, щоб ближче підійти, всі злітають.

Найбільше люблю куликів. Спеціально їздив у село Великий Олексин (Рівненська область), щоб побачити куликів-довгоногів. Там їхнє улюблене місце для гніздування.

Є сайт www.uabirds.org. Там будь-хто може викласти фото пташки і відмітити на карті, де її бачив.

Кулик-довгоніг. Фото Максима Нечипорука
«Найкраще фотографувати весною».

Бьордвочери навіть змагаються за те, хто протягом року побачить найбільше видів птахів. Такі змагання називаються «Великий рік». Є ще «Великий день», коли треба «вполювати» найбільше видів протягом одного дня. Я ще не долучався до таких змагань. Тільки на екскурсії з колегами пробували змагатись. Це дуже цікаво.

Я захопився також метеликами. Таких фото у мене менше, я комах погано розрізняю, тому прошу допомоги у науковців.

Юлія Грицюк, 29 років

Бьордвочинг – це заразна штука. Передається. Я «заразилась» від Максима Рудіка. Це був 2018 рік. У березні випав сніг і птахи прилітали близько до будівель, шукаючи їжу. Я виглянула через вікно на вулицю, а там – 10 різних птахів на одному дереві. Я була здивована, бо деякі з них зазвичай сюди не прилітають. Я подумала: «Якщо Макс фотографує, то чому я не можу?»

Мій тато – вчитель географії і біології – змалку привчав мене любити природу. Мені ще не було двох років, як тато дав мені книгу «Пернаті друзі». Я дивилась картинки і так вивчала птахів. Закладене в дитинстві тепер отак проявилось.

Коли люди ідуть парком, вони бачать дерева, інших людей, якісь кафе… Ми спершу бачимо і чуємо птахів, а тоді все інше. Ми натренували свою увагу на них. Ми і людей помічаємо, але вони нам не такі цікаві.

Кожен бьордвочер хоче побачити максимальну кількість видів птахів. Кожен новий птах називається лайфер. Я побачила трохи більше ста, Максим Нечипорук – 115, Максим Рудік – 152.

Для спостерігачів важливо мати визначник – книгу, в якій є все про птахів.

Для спостерігачів важливо мати визначник – книгу, в якій є все про птахів
Бьордвочери порівнюють фото із зображеннями у визначнику і так «впізнають» невідомих пташок

Коли бачимо невідому пташку, фотографуємо і за різними ознаками шукаємо її у визначнику. Тут є дані, де яка пташка трапляється.

Моя улюблена пташка – повзик. Він дуже цікавий. Якщо дятли вміють ходити по стовбуру вверх, то повзики вміють і вниз, і вбік. Це досить поширені птахи, тому я щаслива, що можу бачити їх щодня.

Повзик. Фото Юлі Грицюк

Бьордвочинг – це не завжди насолода. Часом треба ходити за пташками туди, куди ніхто не ходить. На сміттєзвалищах буває дуже багато птахів, але щоб їх побачити, треба витерпіти цей запах. А одного разу доводилось через паркан лізти, від собаки втікати.

Ми дуже поважаємо луцький зоопарк, він дуже допомагає пораненим птахам. Не раз туди звертались. Був випадок, коли принесли підстреленого лебедя. У зоопарку його вилікували. Птаха не тримали у клітці і він одного дня просто полетів звідти.

В Україні птахи під загрозою, скорочуються популяції, тому кожна пташка варта боротьби. Наприклад, у голуба-припутня часто стріляють якісь дуже голодні люди. У парку – його царство. Тут припутні на кожному кроці.

Найлегше фотографувати на водоймах, де відкрите плесо. Птахи збираються в одному місці і їх добре видно. Не те що в лісі.

У лісі фотографувати значно важче, ніж на водоймах

Для спостережень дуже цінне Хрінницьке водосховище. Також біля Здолбунова є каскад ставків, де багато птахів.

Якось начальник прислав повідомлення: «Лебедиця, вдова, має 5 пташенят». Це він про ставки на Кічкарівці. Він живе там і бачить, що на ставку відбувається.

Ми переживаємо за долю кожного лебедя. Там хтось підстрелив одного, а лебедиця залишилась вдовою, і от в неї вилупилось 5 лебеденят.

Я спостерігала за птахами у Польщі, Чехії, Австрії. Ходжу по Празі з фотоапаратом і тут бачу на річці баклана чорного і купу лебедів. І вже не дивилась на всю ту архітектуру, а фотографувала птахів. Бьордвочерам найкраще завжди мати фотоапарат з собою.

У Празі Юля побачила птахів і вже не дивилась на архітектуру...
Празькі лебеді

Птахи нас об’єднують і здружують. Після вихідних запитуємо один одного: «Ну що? Де був? Кого бачив? Який лайфер?» Хлопці – велосипедисти, вони можуть куди хоч поїхати, а я трохи боюся їздити по трасах. Я більше пішки.

Є багато видів птахів які відгукуються на записаний голос. Ми їм включаємо запис і вони можуть до нас досить близько підлетіти. Сови, дрібнота різна, горобині найбільше реагують, а от водоплавні майже не відгукуються. Є птахи, які пародіюють інших. Є такі, що навіть нявкають.

Птахи часто реагують на записаний голос
Найбільше реагують на записи голосів сови та горобині, а от водоплавні – рідко

Бьордвочингом найкраще займатись по одному. Тоді птахи менше бояться. Взагалі птахи різні за полохливістю. Деякі близько підпускають, а деякі ні. Вивільга така яскрава, гарно співає, але так ховається у кроні! Дуже важко побачити також соловейка.

Найкращий час для спостереження – ранок, коли сонце тільки зійшло. 

Може, це дивно, але я з птахами говорю. Можу сказати: «Повзичок мій хороший, давай я тебе сфотографую».

Бьордвочингом краще займатись по одному
Є птахи, які дозволяють близько підійти, а є такі, що ховаються у кронах

У Голобах є гарне місце, де багато птахів. Але я ніяк не можу їх сфотографувати. Там є чайка. Вона – поліцейський серед птахів. Має гучний голос. Я підкрадаюсь, щоб ближче підійти і зробити фото. І тільки вона мене побачить, то кричить. Усі птахи здіймаються і летять.

Є бьордвочери, які можуть впізнати пташку за згубленим пером. Але для цього треба бути хорошим спеціалістом.

Щоб впізнати птаха за пером, треба бути хорошим спеціалістом

Більшість людей не помічає, що навколо них. Найстрашніше те, що вони це знищують. І не розуміють, що зникнення птахів призведе до зникнення інших видів тварин.

У Китаї був період низької врожайності зернових. Люди побачили, що горобці їдять насіння і вирішили, що треба їх знищити. Горобців заганяли до смерті. Ці птахи мало літають, вони повинні відпочивати. Китайці їх постійно ганяли. Ті вмирали від перевтоми. В результаті виник голод. Виявилось, що горобці з’їдали шкідників більше, ніж зерна. І приносили більше користі, ніж шкоди.

За найновішими даними найближчі десятиліття людство знищить 1 млн тварин і рослин. Це дуже страшно. Тому ми стараємось буквально кожну пташечку, жучка, равлика берегти. Поки маємо.

«Ми стараємось берегти кожну пташку...»

Бьордвочинг стимулює вивчати птахів. Чим більше людей знають про птахів, тим більше вони їх люблять і охороняють. У розвинених країнах є навіть спеціальні туристичні маршрути для спостереження за птахами.

Люди часто помилково називають птахів. На мартина звичайного часто кажуть, що це чайка. Птах, який у Росії називають чайкою, це мартин. А той, що у нас чайка – російською чібіс.

Мартин звичайний, якого часто називають чайкою

В Україні є проблема – випадання пташат із гнізд. Вони вчаться літати. Мало яке пташеня випадає просто так. Якщо випало – це природний добір. Наші люди добрі і намагаються рятувати. І дуже часто це ні до чого доброго не приводить, бо для них малий вибір корму. Люди годують незрозуміло чим і ті врешті гинуть. Не можна годувати хлібом, бо в природі хліба нема.

А от якщо падають стрижі, їх просто треба посадити на гілку. У них маленькі лапки і вони із землі злетіти не можуть.

До речі, мій хлопець зробив мені пропозицію у парку під гніздом чикотня.

Максим Нечипорук, 30 років

Цікавитись птахами почав півтора року тому. Після виїзду в заказник «Чортове болото» в «Цуманській пущі». Там одна із орнітологів продемонструвала, як приманювати різних птахів. Мене це вразило.

Я почав дивитись, як Максим Рудік визначає птахів. Потім у нас у відділі сталась епідемія.

Бьордвочинг – це фотополювання. Мене захоплює не тільки колекціонування фотографій птахів. Люблю дізнаватись про них більше.

Бьордвочинг – це фотополювання
Бьордвочери помічають птахів всюди

Є дуже поширені птахи. За день можна побачити 40-50 видів без напружень. А є такі, за якими треба їхати в інші регіони. От Максим спеціально їхав на межу з Білоруссю, щоб побачити синицю білу.

Всіх птахів побачити в одному місці не можна. Вони живуть і полюють у своїх біотопах: у листяному чи хвойному лісі, парку, водоймі… Вони шукають місце, де в них буде менша конкуренція за територію і їжу.

Є додаток, у якому є голоси різних птахів. Є різні інтонації голосів. Чому птахи на них реагують? Тому що це їхня територія, а тут приходить якийсь новий птах і починає співати.

Птахи реагують на записи, бо думають, що на їхню територію прилетіли «чужаки»

Часто буває, що візьмеш фотоапарат і не побачиш нікого з цікавих птахів. Зазвичай зустріч з птахом відбувається раптово. Ідеш без фотоапарата, а тут за 5 метрів від тебе сидить хижий птах. І ти думаєш: «Хто це може бути?»

У нас побачити щось із хижого – велика вдача. Мій улюблений птах – орлан-білохвіст. Це один з найбільших в Україні. У нього розмах крил 3,5 метри. У західній Україні лише 10-15 пар орланів білохвостих. Побачити тут цю пташку – це просто щастя.

Орлан-білохвост. Фото Максима Рудіка

У нас забруднюють поля отрутою. Птахи їдять мишей, які їдять оброблені зерна, і гинуть.

Люблю бувати на Хмельницькій атомній станції. Там є водосховище. Зимою воно не замерзає, тому птахи оселяються на плесі. Яких там тільки пташок не побачиш! Таких у Луцьку взимку нема, бо тут все замерзає.

Я багато мандрую, тому для бьордвочингу мені просто треба мати з собою фотоапарат. Тепер я помічаю гнізда. Раніше не помічав.

Якось їхали через поле. Дивимось: сидять якісь птахи, яких ми раніше не бачили. Їх було більше сотні.

Максим 15 хвилин підкрадався до них, але сфотографував. Потім ми визначили, що це сивка звичайна. Вона під час міграції зупинилась у нас поїсти.

Сивка звичайна. Зграя зупинилась поїсти. Фото Максима Рудіка

Іноді не щастить. Ідеш бачиш нову пташку, фотографуєш – затемно. Змінюєш налаштування, а вона вже полетіла. Халепа виходить.

Найцікавіше дивитись, як птахи збираються у вирій. Раніше ми просто спостерігали за птахами, а зараз підлаштовуємось під їхні періоди міграції.

Коли в тебе нема фотографії якогось птаха, починається азарт. Деяких птахів повторно фотографуєш, щоб мати світлини кращої якості.

«Бьордвочингом я «заразилась» від Максима!»
«У нас у відділі сталась епідемія».
Птахів визначати можна за спеціальним додатком, але в ньому менше інформації, ніж у книзі-визначнику

Найлегше птахів фотографувати на водоймах
У Максима Нечипорука навіть сумка із пташкою

Спілкувалась Наталя ХВЕСИК

Фото: Ірина КАБАНОВА та з архіву бьордвочерів

Передрук заборонений. 


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина Як осідлати дракона: Мodern-Eхро грандіозно відсвятувала День компанії
Наступна новина В окрузі №19 на Волині лідирує Ігор Гузь
Останні новини
Схожі новини