«Таке враження, що від кожного з нас відірвали частину світла». Олексій Веремійчик – у спогадах

«Таке враження, що від кожного з нас відірвали частину світла». Олексій Веремійчик – у спогадах
Олексій Веремійчик із донькою (фото Павла Березюка)

Смерть Олексія Веремійчика засмутила не лише родину, друзів і знайомих. Навіть люди, які не знали його особисто, щиро перейнялися трагедією, що сталася.

Сьогоднішня стрічка фейсбуку просто переповнена словами жалю і співчуття, а також численними світлинами і спогадами про чоловіка, батька, сина, друга, колегу, людину…

Нагадаємо, 16 жовтня знайшли тіло директора департаменту сім’ї, молоді та спорту Луцької міської ради Олексія Веремійчика, якого розшукували п’ять днів. Разом з друзями він був на риболовлі на озері Люб’язь у Любешівському районі. 12 жовтня був сильний вітер, через що човен перекинувся, трьох людей врятували, а Олексій Веремійчик загинув.

Валерій Стернійчук: «4 дні пошуків, 4 дні хвилювань та очікувань. До останнього сподівався, що Олексій ще живий… Aле, на жаль, дива не сталося.
Родина Олексія Веремійчика, прийміть щирі співчуття.
Не хочу багато писати, адже в житті у нас було багато цікавих та захоплюючих моментів.
Не лише я втратив друга і товариша, а й моє рідне місто втратило ЛЮДИНУ, яка так багато зробила для Луцька і ще могла би більше!
Anna Veremiichyk, родино Олексія, можете бути певними у моїй підтримці зараз і в майбутньому.
Тепер ти, друже, у кращому світі. Спочивай з Богом!»

Марина Хромих: «До останнього вірила, що тебе знайдуть живим. Адже ти - борець! Ти - з тих, для кого не існує слів «неможливо», «не вийде» і тому подібних. Вдячна тобі за тисячі проїханих кілометрів, за тонни розуміння і допомоги. Цьому паскудному світу і так бракує таких, як ти. Не розумію, чому тебе забрали. Не хочу миритися з цією несправедливістю».

Любава Казмірчук: «С т и х і я...
І ти супроти неї, мов курча...
І ти супроти неї, мов піщина..
І де вона зіб'Є тебе з плеча
ніхто не зна..бо ти всього людина..

Вічна пам'ять Олексій Веремійчик. Сумно невимовно. Позаду цієї людини оберемки активностей, допомоги, любові до міста, щирості, енергії, жартів... Дякую за це. Попереду – Вічність...Співчуття сім'ї».

Михайло Баранов: «Льошик, Ти назавжди залишишся з нами!!! НАЗАВЖДИ!!!»

Богдана Стельмах: «Неймовірно шкода 😥 Це була прекрасна людина!
Та в цій історії в мене все ж є кілька питань:
1) чи поплив Олексій на допомогу, як казали ті, хто з ним були?
2) чому всі вони плутаються в показах? (хтось таки казав, що не бачив - поплив чи ні)
3) як загинув Олексій: чи його вдарив човен, якщо хвилі були сильні, чи він міг за щось зачепитися і не випливти, чи....
4) чи були ці троє друзями, чи просто знайомими... хто кого гукав рибалити і чи не було попередньо конфліктів...
Мабуть, слідчим органам є що розслідувати».

Ольга Магас: «Він показав, що одна дійсно хороша людина може об'єднати сотні. Дуже шкода, невимовно сумно, хоча й не були близько знайомими... До останнього була надія. Хай спочиває з миром, а рідним - сил та витримки...»

Олена Барська: «Немає випадкових людей у нашому житті. Вони входять у наше буття і лишають слід. Реальний слід в реальному житті. Головне – зрозуміти, збагнути, усвідомити і відчути: для чого і навіщо. Але вчасно. Щоб можна було віддячити, поговорити, сказати, почути... Немає випадкових людей у моєму житті».

Ольга Юрчук: «Дякую за останню розмову, дякую за спорт. Вірити не можу і не хочу».

Анатолій Котлюк: «Смерть Олексія — це величезна втрата для його родини і друзів. А ще це втрата для нашого міста, бо він був одним з невеликої когорти, яка штурхала Луцьк і вдихала в нього життя — ідеями, заходами, конкретними справами. Сумно».

Володимир Данилюк: «Ця дорога веде від невеликого поліського села Підкормілля до озера Любязь. Ще кілька десятків метрів, і берег, де сьогодні побачив десятки людей. Одні продовжували пошук директора департаменту Луцької міськради Олексія Веремійчика у воді, в повітрі і на землі, інші, в тому числі мама і хресна мама, з останніх сил очікували. Звичайно, на диво, що його знайдуть живим. І ледь повернувся до Луцька, як новина: Олексія Володимировича, чий батько родом із одного з поблизьких до озера сіл, знайшли... Але бездиханним. Неймовірно жаль... Спочивай із Богом!»

Галина Падалко: «Дуже боляче, сука… Таке враження, що від кожного з нас відірвали частину світла... усвідомлення реальності дається важко... коли його знайшли я ще насмілилась спитати «він живий?»... так по-наївному вірячи... я знаю вкрай мало таких порядних і сильних людей...знала...люблю тебе усім серцем, мій Друже... і так шкодую про зустрічі, які так і не стались, через наші шалені темпи… Спи спокійно, ми подбаємо про твою пам’ять, честь та справедливість!»

Валентин Марчук: «Вічна пам‘ять. Упокой, Господи, душу раба Твого Олексія».

Павло Березюк: «Коли вам говорять, що чоловіки не плачуть, не вірте... Бо бля сиджу в авто і сльози котяться, реву як... Не вірю, не віриться... Цього не повинно було статися... Спочивай з миром, Олексій...»

Павло Данильчук: «Бляха… Олексій… мали ж вже невдовзі той майданчик спортивний відкривати, за який боролись три роки… а скільки інших планів ще було… жити і жити… важко повірити… співчуття ріднім!»

Роман Перванчук: «Світла пам'ять тобі, друже!»

Молодіжний центр Волині: «Ми будемо пам'ятати Олексій Веремійчик енергійним, цілеспрямованим та готовим до дій. Гучним голосом молоді».

Марина Пахачук: «Доки ми його шукали (фізично, коштами, молитвами, співпереживаннями), він дозволив і нам знайти... Знайти любов. Знайти справжні цінності в житті. Знайти те, що дійсно важливе.

Поки ми його шукали, ми вірили, що здійсниться ЧУДО. Бог дає нам інше чудо.. На яке нам всім потрібен час: в Світлій пам'яті про нього, в особливому місці для нього і в наших серцях.

Олексій Веремійчик твої поради змінювали моє життя на краще. Вірю, що ти там де весь час Світу, тому тобі не так сумно, як нам тут...»

Роман Романюк: «Найкращі йдуть від нас надто рано... Ти став для багатьох прикладом! Дякую, що був у нашому житті, друже»

Анна Свереда: «Десь, може, там зустрінемося ми. Не буде рук — обнімемось крильми». Як страшний сон. Вічний спокій твоїй душі, Льошка… Назавжди в моєму серці».

Сергій Заяць: «Я знав Олексія, як відповідальну та чуйну людину. Він працював для того, аби молодь міста була активною та розбудовувала своє рідне місто.

Він завжди прислухався до думок та ідей молоді. Не стало хорошої людини, якої не вистачатиме як місту, так і всім, хто мав змогу з ним працювати. 

Пишаюся, що знав таку щиру людину, як Олексій Веремійчик. Світла пам'ять!!!»

Olena Hall: «Мій найрідніший, найкращий у світі брат! Про такого брата можна тільки мріяти! Не знаю тільки, чому Бог забрав тебе від нас так рано. Я не набулася з тобою, не наговорилася. Про тебе і наші стосунки можна писати вічно.Не можу повірити, не хочу миритися! Ти в моїм серці назавжди».


Irene Syzhuk: «Сказати співчуваю - це нічого не сказати!! В думках пробігли всі спогади про Альошу ще зі школи(а вони тільки світлі і приємні):як списували в нього, як він заступався за слабших, завжди готовий допомогти, завжди життєдайний і радісний… Світла пам'ять. Хай Господь потішить серця рідних, дружини і донечки!»

Катя Мазурець: «Я не знала його як чиновника, високопосадовця, працівника міської ради. Ми могли подзвонити йому у будь яку годину дня, навіть якщо він був на сесії чи на нараді.

Я знаю його як чуйну людину, скільки ми сміялися і жартували разом. Як співали з сином пісню «Льоша, Льоша, Льоша Льоша Льошааа», коли він тільки навчився говорити...

Я знаю його як відповідального, доброго, розуміючого чоловіка, класного батька, ідейного і креативного. Який розумів з пів слова, допомагав, розділяв, робив і діяв.

Як чудову, хорошу людину! Не можу повірити. Льоша, дякую».

Маша Ткаченко: «Світла пам’ять тобі, Льошо... Це просто неможливо усвідомити! Співчуття родині та всім нам, хто тяжко переживає цю втрату. 

Ти залишишся в наших сердцях світлою, доброю людиною!
А мені назавжди запам'ятається, як ніжно ти називав свою донечку крихіткою…

Любов Івевакова: «До останньої хвилини хотілося вірити, що Олексій живий, не можна змиритись з цією страшною звісткою, такий молодий, дуже позитивний, завжди усміхнений. Царство Небесне і вічна пам'ять прекрасній людині...»

Дарина Самолюк: «Людина не помирає. Помирає тіло. Людина живе вічно. У посмішці доньки, у пам’яті дружини, у спогадах друзів, у великих фестивалях і маленьких фестах, у вулицях рідного міста та поміж стежок батьківського села.

Так хочеться все розуміти та все збагнути! Повторюсь лише, що знаю те, що нічого не знаю. Чому? Як?

Друзі, дякую усім, хто був у нашому колективному молитовному зверненні до Творця! Так чудово жити у суспільстві свідомих людей, які розуміють, що життя – це не лише матерія! Нехай земля буде пухом».

Анна Гуран: «Плачу... Але поки моє серце плаче, розум задає безліч запитань. Я вмію плавати. Я не вмію плавати взутою... І не дай Бог таку ситуацію, але перше , щоб я робила , це роззулась, і роздягнулась , аби одяг не заважав плисти. Обшукали майже все озеро , але знайшли майже в тому місці, де перекинувся човен. Багато запитань, мало відповідей...Надіюсь слідство розставить всі крапки над "і" . Мої щирі , сердечні співчуття ріднім. Спочивай з Богом...»

Сергій Мартинюк: «Слова відсутні... пам‘ятатиму, Льоха».

Мирослава Торбіна: «....мовчати і просто кричати ....у душі та серці..... Ти Крутезний чувак......Олексій Веремійчик..... таких людей нам дають небеса.... і вони їх і забирають… дякую за все, що зробив, за те, чого навчив.... за світло, що дарував... Ми будумо пам‘ятати… такі люди не помирають.... такі люди Живуть у серцях кожного з нас!!!»

Юрій Волинець: «Важко знайти такі слова, які б змогли зменшити біль, коли зупиняється серце людини, товариша, колеги, з якою ти працював поруч чотири роки, яка віддавала всю свою любов любимій справі, підтримувала, допомагала та завжди, якщо потрібно, приходила на допомогу.
Сьогодні, ми разом з усіма низько схиляємо голову у скорботі. Сумуємо та підтримуємо рідних у важку годину. Нехай опіка Всевишнього полегшить гіркоту втрати найдорожчої для Вас людини, а наші молитви та щирі співчуття полегшать родинне горе.
Світлий, добрий спомин про Олексія та його внесок в розвиток міста завжди житиме в серцях рідних, колег, спортсменів, усіх, хто його знав, любив та поважав.
Вічна тобі пам'ять, друже і нехай земля буде пухом!»

Довідково

Олексій Веремійчик народився 9 червня 1984 року у м. Луцьку. У 2007 році закінчив Національний «Львівська політехніка» та отримав вищу освіту за спеціальністю «Прикладна лінгвістика».

Працював програмістом Волинського державного коледжу технологій та бізнесу.

З 2008 по 2014 був головним спеціалістом, завідувачем сектору аналітично-інформаційної роботи та прогнозування Відділення національної служби посередництва та примирення у Волинській області.
З 2014 року – спочатку начальник відділу у справах сім’ї та молоді Луцької міської ради, з 2017 року – директор департаменту сім’ї, молоді та спорту Луцької міської ради.


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина «Вода відійшла від берега на 60 метрів», – науковець Шацького нацпарку
Наступна новина «Забіяка» відкрила перший фірмовий магазин у Луцьку. Чому сюди варто прийти



Останні новини
Схожі новини