Колишній заступник міського голови, громадський активіст Юрій Моклиця балотується у нардепи у луцькому окрузі. У цій кампанії висуванець «Європейської Солідарності» точно може похвалитись як мінімум найоригінальнішою агітацією.У своїх роликах кандидат продирається через хащі та перепливає Стир, щоб показати передбачену документами, але так і незбудовану дорогу, показує приклад чиновникам і облаштовує «робоче місце» на фільтраційних полях біля цукрового заводу.
Ми поговорили з Юрієм Моклицею, аби розібратися більше у намірах, планах і поглядах кандидата. Й, аби все було зрозуміліше, робили це просто на проблемних луцьких місцях.
За років п’ять кільце біля «Променя» загрузне в заторах
– Гляньте, який тут зараз тягунець. І це при тому, що літо і людей менше в місті! А що буде, коли ЖК «Яровиця» на більше, ніж тисячу квартир, добудують? Що тут буде, якщо кожна сім’я матиме автомобіль? – описує невеселі перспективи Юрій Моклиця.
Кільце біля «Променя» - наша перша зупинка. Як стверджує кандидат, тут зріє проблема, яка за кілька років буквально вибухне.
– Кількість машин збільшується, а інфраструктура не змінюється останні 20, а то й 30 років. З цим кільцем ми вже нічого не можемо зробити – ні нову розв’язку збудувати, ні дорогу. Є лише один варіант – розвантажити його, зробивши об’їзні шляхи. І це цілком реально.
Треба дати можливість оминати кільце людям, які їдуть з ЛПЗ, Львівської, Володимирської на 33-ий і 40-ий. Наприклад, можна зробити хорошу розв’язку на вулицях Ківерцівській і Карпенка-Карого. Це буде транзитний виїзд з центру міста до спальних районів.
Ще один варіант – зробити розв’язку на Задворецькій через залізничний переїзд. Так можна охопити східні райони – 55-ий, район «Срібних лелек», де також живе багато людей.
Складніше – збудувати продовження вулиці Яровиці з мостом через Стир до Ковельської. Саме цей шлях я долав у своєму ролику.
А головне те, що і ця дорога, і усі розв’зки передбачені генеральним планом міста!
– Щодо цієї неіснуючої дороги, з мостом через Стир. У ролику ви показали, що там встигла «вирости» хата. Тобто будівництво шляху вже нереальне?
– Реальне, але потрібно викупляти землю. Через те, що цю хату дозволили будувати всупереч генерального плану, тепер це буде складно, дорого і довго. І таких відхилень дуже багато. Наприклад, на Львівській у приватному секторі “втулили” багатоповерхівку. Можливо, саме депутат Верховної Ради міг би бути гарантом дотримання генерального плану, тому що в міській раді – свої інтереси, забудовники, домовленості.
Перший пункт моєї передвиборчої програми – якраз реалізація стратегічних проектів для розвитку Луцька. В першу чергу – інфраструктурних.
– Зрозуміло, що це все дорого, складно і довго. Тому, власне, такі проекти ніхто не реалізував останні кілька десятків років. Хіба ні? Що повинно змінитись, щоб міська влада таки взялась за це?
– Це дуже невигідна тема для політиків. Нею можна довго займатись, а в результаті перерізати стрічечки вдасться за років десять, та й то – комусь з наступників. Але, якщо є генеральний план, який розробили науковці, погодила громадськість, очевидно, що він має сенс!
А в нас натомість: «Ми зробимо так, бо я був в Москві, бачив, як там гарно все світиться». Якщо тобі не подобається генплан, зміни його, але дотримайся усіх процедур!
У Луцьку здебільшого роблять те, що можна швидко завершити, і отримати політичні дивіденди. І я це розумію – запити громади в рази перевищують бюджет розвитку Луцька. Але цей шлях нікуди нас не приведе.
Той же сморід не з’явився в один момент. Очевидно, що проблема назрівала поступово. А тепер не знаємо, що з нею робити. Так само і на цьому кільці. Коли вже ним неможливо буде проїхати, буде пізно вирішувати проблему. Писати проекти, шукати гранти, фінансування потрібно вже. Принаймні, захистити потенційні об’єкти від приватизації та забудови можна. Для цього не потрібно багато ресурсів.
«В Європі підземні переходи не будують, а засипають»
– Раніше ви згадували, що проти будівництва підземного переходу у центрі міста. Чому?
– Я не хочу, щоб людей заганяли під землю. Хочу ходити вулицями, дихати чистим, свіжим повітрям, дивитись на дерева і небо. А не ходити підземним торговим центром...
Найцікавіше, що підземний перехід подається, як панацея для вирішення транспортних проблем, але це неправда. Він не вирішує абсолютно нічого. Ти вирішиш ним проблему на одному перехресті, а вона переміститься на сусіднє. Машин же не поменшає!
Якби це був автобан зі світлофором, який гальмував би рух - підземний перехід покращив би ситуацію. Але це неактуально для центру міста.
Підземний перехід – це давно пройдений етап. Європа не те, що не будує, вона закриває підземні переходи. Інфраструктура в центрі міста повинна бути для людей. Повинно бути комфортно гуляти, а не перебігати від зупинки до зупинки. До того ж це погано для людей з інвалідністю.
Якщо хтось таки захоче його будувати, я реально готовий вийти на простест! Поставлю намет в центрі міста і буду протестувати.
Інша справа - підземний паркінг в центрі міста. На поверхні парковки немає де зробити. Натомість можна під землею – між драмтеатром і Палацом культури. Думаю, це важливіше, ніж кафе з туалетом, яке там планують робити.
«70% смороду йде з фільтраційних полів»
Наступна наша зупинка – місце, яке називають джерелом луцького смороду. Очисні споруди Гнідавського цукрового та біоетанольного заводів. Юрій Моклиця показує на ставок, що за кілька сотень метрів від фільтраційних полів.
– Він не належить до очисних споруд, але місцеві кажуть, що часто дуже сильно смердить саме з нього. Значить зливають щось! А тому треба знайти трубу, яка може бути підведена. Чому тут нікого немає!? Чому немає муніципалів, які контролюють злив!? Чому тут камери не висять на деревах!? Є місце, яке смердить, а над ним ніхто не працює. Я цього зрозуміти не можу.
Їдемо трохи далі і опиняємось перед ворітьми території , де знаходяться фільтраційні поля цукрового заводу. Тут запах нестерпний. Далі не йдемо, бо каже Юрій, під час зйомок його ролика працівники заводу “зробили зауваження”.
– 70% смороду йде звідси, тому що я живу за кілометр від фільтраційних полів, все дитинство тут гуляв і знаю, що це таке. Смерділо завжди. Правда, не так сильно. Та й інший характер запахів був.
Все, що смердить, має конкретну адресу. Де зливають, перекачують… З кожним таким місцем потрібно працювати. Якщо це місце зливу нечистот на вулиці Мамсурова, то воно повинно бути або закрите, або збудована нормальна сучасна станція зливу нечистот.
Я вважаю, якщо є така проблема, то чиновник повинен кожен день звітуватись про те, що зробив для її вирішення. Поки ж складається враження, що місто займається лише пошуком винних. Як би не переконували в міській раді, винен у смороді не лише завод, тому що запахи є різні і в різних районах.
«Змінювати Старий ринок треба за гроші інвесторів»
– Не дуже пов’язана зі смородом, але актуальна для Луцька тема туризму. Роками про нього говорять, як про пріоритетний напрямок розвитку, але далі справа мало заходить. Той же Старий ринок роками не змінюється. Що з ним можна зробити?
– Старий ринок в першу чергу треба повернути з комунальної власності в приватну. Ним повинен займатись бізнес. Далі – намалювати і затвердити проект, підприємцям-орендарям поставити умову – або ви долучаєтесь до фінансування, або ми не продовжуємо вам договір оренди.
Для такого проекту треба інвестор, а хто при здоровому глузді інвестуватиме в комунальне підприємство? Теоретично це може зробити лише місто, а воно не має грошей. Тому це мають зробити усі, хто працює на ринку – від облспоживспілки до найменшого підприємця. Це проект не на рік, але сценарій реальний.
– Будуть протести під міською радою, крики про “контейнер, який годує сім’ю”…
– Так, але, якщо ти не згідний на зміни, продай місце і йди торгувати на інший ринок. В тебе ж ніхто місце не забирає, але інвестиції потрібно робити.
– Потрібно позиціонувати Луцьк, як туристичне місто чи це марна справа?
– Як галузь економіки, я не думаю, що туризм принесе нам багато грошей. Водночас туризм нам потрібен, бо це ознака “міста для людей”. Це привід сказати, що таке місто взагалі існує, і привабити інвестора, який нам життєво необхідний. Інвестор-турист та інвестор-бізнесмен.
«Маршрутки і тролейбуси повинні бути однією системою»
– Те, що у нас маршрутки – окремо, тролейбуси – окремо, абсурд. У Європі це єдина узгоджена система, - пояснює Юрій Моклиця, чому ми приїхали на ЛПЕ, та говоримо про міський транспорт загалом.
– Проблему потрібно вирішувати не лише в контексті кількості тролейбусів. Треба повністю змінювати систему перевезень. Як на мене, варто сформувати мережу маршрутів, зручну для лучан, а перевізників наймати, оголошуючи тендери. При цьому, щоб не вони самі збирали собі гроші у пасажирів, а міська рада платила перевізникам за кількість пройдених кілометрів. Це дуже легко організувати через електронні засоби оплати.
Таке рішення зніме проблему з гонками, дотриманням графіку. В підприємця не буде мотивації з’їжджати з маршруту, тому що він хоче проїхати якомога більше кілометрів і відповідно – більше заробити.
Я прихильник децентралізації в усіх сферах, окрім транспорту. Він повинен працювати, як кровоносна система. Всім іншим хай займається бізнес. І чим він дрібніший, тим якісніші будуть послуги.
«Люди хочуть, щоб змінювались політики, але не змінюються самі»
– Чому ви вирішили балотуватись? Це ж складно, купу сил і часу потрібно витратити, - запитую дорогою. Очевидно ж, що ресурси, витрачені на передвиборчу кампанію, ніколи не окупляться, якщо, звісно, не шукати для себе у Раді незаконних заробітків.
– Поганий той солдат, який не хоче бути генералом. Якщо ти політик, ти маєш кудись рухатись – збільшувати свій вплив, зміцнювати позицію. Абсурдно не намагатись зробити це через вибори.
Коли в партії жереб впав на мене, я не знайшов жодного аргументу, щоб відмовитись. До того ж я непосидючий, постійно створюю собі в житті проблеми, які потрібно вирішувати. Якби цього не робив, за місяць поліз би на стіни від нудьги.
Я деколи жаліюсь, кожну виборчу кампанію (раніше Юрій Моклиця балотувався у депутати Луцької міської ради, - ред.) називаю останньою, але все ж треба визнати – мені це потрібно.
– Хіба посада нардепа передбачає багато можливостей? Вона нібито статусна, але водночас ти лише один з 450, і від твого голосу часто мало що залежить.
– Залежить від того, наскільки активну позицію ти зайняв. Якщо ти не кнопкодав і статист, якщо ти не пропускаєш засідань, якщо ініціюєш законопроекти, якщо лобіюєш інтереси свого округу і виборців - з тобою не можуть не рахуватися. Зрештою ти - частина найсерйознішої гілки влади в країні.
– Якщо Юрій Моклиця стане народним депутатом, він буде в коаліції чи опозиції?
– Станом на зараз я вважаю, що буду в опозиції. Я не підтримую ті тенденції, партію і лідера, який став президентом. Я не знаю, що повинно статись, щоб змінилось моє рішення. Хіба що партія «Європейська Солідарність» побачить, що влада рухається в європейському напрямку. Але це одна тисячна відсотка.
– Мажоритарку прийнято критикувати. Мовляв без «гречки», хоч і в різних формах, тут перемогти неможливо. Яке ваше ставлення до цієї виборчої системи?
– Гречка спрацює і без мажоритарки – кандидати знайдуть, де її застосувати. Але загалом мажоритарка – це феодалізм з місцевими царьками, які змогли купити собі округ. Я не підтримую цього. Я за відкриті списки. В першу чергу партія повинна нести відповідальність за депутатів і їхні вчинки, але люди повинні впливати на те, хто саме зі списку потрапить до парламенту.
– Обов’язки депутатів, які пройшли в парламент, по мажоритарці і за списком, якось відрізняються? Є прямий обов’язок мажоритарника допомогати округу, відстоювати його інтереси? Чи все-таки це просто міф?
– Це суто політичний обов’язок, непрописаний юридично. Тому депутат може засісти в Києві на всю каденцію і повністю забути про округ. Виключити мажоритарника з лав депутатів практично неможливо, тому відповідальність за це – лише політична. Наприклад, неголосування на наступних виборах.
– Як конкурувати з Ігорем Палицею, який, по-перше, впізнаваний, по-друге, його благодійний фонд багато років працює у місті і відповідно – додає йому “любові виборців”?
– Важко, звичайно. Якщо в нього на початку кампанії впізнаваність була 95%, то в мене – 15%. Але я для себе поставив зрозумілу і чесну мету: я зроблю усе, аби донести до виборців свої плани і погляди. А вирішувати їм.
– Ви часто зустрічаєтесь з виборцями. Що вони кажуть, що просять?
– На жаль, чекають легких рішень. Шукають чергового політика, який наобіцяє і не дотримається сказаного. При цьому самі знають, що так і буде.
Сумно, бо люди хочуть, щоб змінювалась якість політики, а виборець при цьому не хоче змінюватись. Люди звертаються з проблемами, які не те що від Верховної Ради, а взагалі від реальності відірвані. А деколи все зводиться до банального – покосити двір. Слухайте, ну це ж ваш двір, зберіться і зробіть що-небудь. Змусьте ЖЕК. Не можете – створіть ОСББ. Натомість кажуть: «Айайай, що ж це за така країна, що не можуть покосити двір».
– Є якийсь рецепт, як можна цю свідомість виборців підняти? Чи просто повинна пройти певна кількість років і люди природним чином доростуть?
– Так, це поступово відбувається. Вже є люди, які пішли далеко вперед. ОСББ, об’єднані громади. Ті, які об’єднались в 2015 році, зробили так багато, що ті, які об’єднаються зараз, ніколи їх не наздоженуть. Так само є ОСББ, які давно утеплили будинки і платять 15 гривень за опалення квадратного метра. А є такі, що живуть в старих панельках, навіть ОСББ не створили, платять по 42 гривні за опалення, жаліються на ЖЕК і мерзнуть.
– Нещодавно ви зайшли в міську раду замість Петра Нестерука, який склав мандат. Вже приступили до своїх обов’язків?
– Ні, ще не зайшов. Депутати ще повинні проголосувати за те, щоб змінити депутата. Проголосувати проти вони, звичайно, не можуть, бо це абсурд. Але можуть затягувати з прийняттям рішення. Таке вже було, коли місяць не могли визнати факт смерті міського голови Миколи Романюка. Міська рада – це колегіальний безвідповідальний орган. Можна навіть в судах перемагати, але нічого з того не мати. Досвід Юлії Вусенко це підтверджує.
А, якщо правда те, що місцеві вибори можуть відбутись не наступного року, а цієї осені, то це може бути найфеєричніше депутатство в історії Луцька. Максимум на двох сесіях побуваю в такому випадку. Буде з чого посміятись.
– Є не стільки бачення, скільки мрія, яким міг би бути Луцьк за 10-15-20 років? Більшим, меншим, активнішим, спокійнішим?
– Меншим точно ні. Місто ростиме, притягуватиме мешканців районів і потрібно бути до цього готовим. Але я б не хотів, щоб воно перетворилось на той же Львів чи Київ. Все-таки його цінність в тому, що це тихе, спокійне місто, де всі всіх знають. Мені хотілося б його бачити більш технологічним і сучасним, щоб розвивалось ІТ, щоб були інновації, Smart місто. Але точно, щоб не було мегаполісу, бо доведеться в Ківерці тікати)).
Повинне бути органічне поєднання історичного і сучасного. Якщо реставрація будинку, то слід дуже відповідально до цього підходити. Навіть наймати спеціалістів з-за кордону і не економити на це грошей. Повинно бути більше свободи, простору та можливостей творити.
Розмовляла Віта САХНІК
Фото Ірини КАБАНОВОЇ
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
