Для дитини іграшка – не просто забавка. Вона допомагає пізнати навколишній світ та здобути елементарні навички. А ще має бути безпечною і розвивальною. Наші пращури знали, що основне призначення забавок – виховати людину, яка згодом зможе себе реалізувати у дорослому житті.
Тому маленьким українцям корисно гратися дерев’яними кониками, машинками, ляльками і головоломками. У цьому переконані майстер народних ремесел Андрій Бондарук та його дружина, художниця Ірина Сардак, – пишуть Волинські Новини.
Перші іграшки робили без цвяхів і клею
Андрій Бондарук – директор музею села Княгининок. Волинянин відроджує українські традиційні іграшки, реконструює старовинні забавки, а також створює сучасні іграшки – українські за формою і змістом. Разом із дружиною вони збирають раритетні забавки та експонують їх у народному музеї.
«До 2008 року я займався писанкарством, проводив майстер-класи для дітей. Їм це було цікаво. Щоб ще більше заохотити дітлахів до вивчення народного мистецтва і культури, вирішив достукатися до них через народну іграшку», – каже майстер.
Спочатку Андрій виготовляв примітивні народні іграшки за допомогою лише ножа і пилки. Згодом узявся за складніші, згодилися електроінструменти. Майстрував за розповідями старших людей, які описували забавки, що їх їм робили дід чи баба. Усе нотував, а потім відтворював.
«Нині важко відшукати раритетну дерев’яну іграшку. До них не ставилися як до реліквій, бо робили з підручних матеріалів. Поламалася – спалили і виготовили нову, – розповідає директор музею. – Давні оригінальні забавки ми купуємо на інтернет-аукціонах або в колекціонерів».
Однак у колекції Андрія Бондарука є старенькі дерев’яні молоточки, які подарував житель села Сокіл Рожищенського району. Чоловік виготовив їх у дитинстві, коли пас корів.
«Зазвичай пастухи мали вільний час і завше носили у кишені складаний ножик. І майструвати елементарні моделі уміли всі. Багато іграшок створювали взимку, коли господар, відпочиваючи від роботи, приділяв увагу дітям. Можливо, такі забавки виходили кострубаті, але несли в собі тепло людських рук», – переконаний колекціонер.
Складніші іграшки виготовляли столяри. Майстри мали інструменти, тож їхні вироби якісні, гладенькі, без скалок. Модель такого зразка теж є у колекції Андрія Бондарука – це машинка, зроблена у 1930 роках на Буковині. Її виготовив тато для своїх дітей. Іграшка досі функціонує. Нині такі іграшки виготовляють як сувенірні ретро-автомобілі. Якщо колись деталі скріплювали дерев’яними з’єднаннями, то нині використовують клей.
Літунець як праобраз Бейблейда
Андрій та Ірина неодноразово брали участь у міжнародних заходах в Польщі й Туреччині. Подружжя стверджує, що у світі є інтерес до дерев’яної іграшки. Поціновувачі таких забавок переконалися: вони спрощеної форми, не мають дрібних деталей, гострих країв, тому безпечні навіть для наймолодших діток. А ще набагато міцніші й зовсім не шкідливі.
«Звісно, собівартість пластикових забавок набагато нижча, адже їх виготовляє станок. А дерев’яні коштують дорожче навіть за сучасної механізації. Є покупці, які обирають найекологічніший варіант дерев’яної іграшки – покриту лляною олією або безпечними акриловими лаками. Зазвичай це гризунці, якими бавляться дітки, у яких ріжуться зубчики», – каже майстер.
Загалом є понад 30 різновидів дерев’яних іграшок залежно від віку, статі, призначення. Для наймолодших цікаві брязкальця, якими можна створювати звук.
Коли дітки вчилися ходити, бавилися рухомими іграшками, які могли крутитися, розвивали спритність і музичні здібності. Підліткам призначалися головоломки – вони тренували логічне мислення і тривимірне уявлення.
Сучасною мовою, це були пазли. І скласти їх міг навіть не кожен дорослий. У колекції майстра є головоломка «Морока» – від слова морочитися.
Якщо дитина сідала за таку головоломку, то в хаті була тиша, тому що ця іграшка потребує неабиякої уваги. Ірина Сардак наголошує, що колись усі іграшки були розвивальні, але ніхто про це не здогадувався.
«Коли я почав виготовляти іграшки, у мене ще не було колекції старовинних забавок, з яких я міг би брати приклад. Тому наслідував ті, які знаходили археологи. Хоча зазвичай це були фрагменти іграшок. Але вони допомагали відтворювати цілісний образ. Це ножичок, дзиґа, літунець (іграшки, які треба запускати руками), вуркало (паличка на шнурочку). Були іграшкові мечі, шаблі, рушниці, луки. Такими забавками діти граються досі», – констатує Андрій Бондарук.
За його словами, в іграшці можна прослідкувати історію розвитку людства і побачити архаїчні деталі. Наприклад, човни, які колись виготовляли з цілого дерева, так звані довбанки. Човни досі слугують людям, але їх виготовляють із дощок чи склопластику. А діти досі бавляться човниками з кори. Або ночви, які зникли з побуту, однак є як іграшкові.
Коники – для хлопчиків, ляльки – для дівчаток
«Іграшки виховують навички, які знадобляться дітям у дорослому житті. Хлопчики й дівчатка знали, що стануть колись батьками й матерями, їм доведеться майструвати, лагодити, готувати їсти. Наші пращури бавилися зменшеними копіями справжніх знарядь праці. Хлопчики – грабельками, молоточками. Дівчатка – качалочками, посудом, – зазначає Андрій Бондарук. – Особливе місце мали іграшкові тварини. Оскільки наші предки переважно були землеробами, то вміння ходити за коровою чи кіньми виховували з дитинства».
Універсальною іграшкою майстер називає просту дерев’яну паличку. Вона слугувала і коником, і шабелькою, і рушницею, і людиною – залежно від уяви дитини.
На майстер-класах, які Ірина та Андрій проводять для всіх охочих, діти залюбки виготовляють дерев’яні іграшки та розмальовують їх. За словами подружжя, на таких зустрічах вони більше вчаться від дітей, ніж навпаки.
«Хлопчики й дівчатка роблять це легко, щиро і від душі. Не бояться експериментувати з кольорами та формами. Діти творять і насолоджуються», – радіє Ірина Сардак.
Саме тому майстри впевнені, що народна іграшка буде завше популярною. Незважаючи на поважний вік, дерев’яні забавки досконалі й актуальні.
Текст: Оксана КУЦИК
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
