Затятий «свободівець» Олександр Пирожик другу депутатську каденцію поспіль займає посаду першого заступника голови обласної ради. У минулому – він журналіст провідних друкованих видань Волині, проте чиновницька робота на разі переважає у його житті.
То як йому працювалося з Валентином Вітром, а зараз – з Ігорем Палицею, де почувався комфортніше – у журналістиці чи на чиновницькій службі, а ще – на яку партію він змінив би «Свободу», «Перший» допитувався в Олександра Пирожика для традиційної рубрики «Депутати в темі».
- У Вашій біографії журналістська робота тісно переплітається з чиновницькою. Ким комфортніше працювалося - журналістом, який пише про чиновників, чи чиновником?
- Управлінська робота має ряд некомфортних моментів. По-перше, це ряд обмежень управлінської служби; по-друге, робота не завжди наближена до творчості; по-третє, не завжди можеш робити те, що хотілось би, а здебільшого – те, що треба. І починаєш розуміти, що є ситуації, коли твоє «хочу» і твоє «треба» кардинально розходяться.
В журналістиці почувався вільніше, був відносно «вільним птахом». Дякую моїм вчителям Василеві Простопчуку, Володимиру Данилюку, Степанові Сачуку, – мабуть, він найбільше дав мені розуміння того, що «золоте правило» журналістики – «Не нашкодь!». Треба сім разів подумати, перш ніж давати окрему інформацію на широкий загал. Ще одну грань цього правила – не зашкодь – я зрозумів саме на управлінській роботі. Її ази освоював у Луцькій міській раді, очолюючи департамент інформаційної політики. Коли ж колеги по обласній раді запропонували мені спробувати «потягнути» ділянку роботу першого заступника голови ради, то спершу було дуже непросто. Бо навесні 2014 року фактично три людини – це була вся влада в області, адже вперше мене обрали на цю посаду 20 лютого – в той самий день, коли перемагала Революція Гідності, а на Майдані гинули люди…
Волинська обласна рада виявилась однією з перших в Україні, де ми змінили владу і пере форматували більшість, ще не знаючи, чи Майдан переможе і що нам за це буде – чи посадять в тюрму, чи дадуть можливість щось змінити...
- Чи знаходите зараз час для творчості?
- На щастя, я маю можливість писати, але не завжди маю на це час, бо на мені усі розпорядчі функції, адже я наділений правом юридичного та фінансового підпису від обласної ради, - усе вимагає детального вивчення.
- У попередній каденції Ви були першими заступником голови облради Валентина Вітра, зараз – «права рука» Ігоря Палиці. З ким працювати легше і комфортніше?
- На жаль, у попередній каденції не завжди до моєї думки прислухалися, бо голова вважав, що багато питань він має вирішувати сам, це стосувалося кадрових призначень, майна, фінансів тощо. Потім «на-гора» повилазили скандали з продажем за безцінь автомобілів обласної ради, нераціональним відчуженням комунальних приміщень у центрі міста. Розпочалася судова тяганина щодо окремих закулісних кадрових призначень, які робилися в обхід сесії, прикриваючись лише рішеннями профільної комісії. За ці речі я жорстко критикував попереднього голову, бо не міг з цим зміритися…
У новій каденції, ми, свободівці, виставили чіткі умови зміни системи прийняття рішень, запропонували чіткі і прозорі «правила гри». По-перше, жодних закулісних кадрових призначень. По-друге, ніякого «дерибану» майна чи грошей і тому подібне. Фракція «Свободи» запропонувала нову чітку систему прийняття рішень в обласній раді. Радий, що до моєї думки та думки моїх колег прислухаються, її враховують, я маю можливість приймати рішення і відстоювати свою позицію.
Одним з проявів принципу прозорості та новизни є створена конкурсна кадрова комісія, яка визначає фаховість кандидатів і пропонує їх на розгляд обласній раді. Бюджети приймаються через обговорення з головними розпорядниками коштів, з обов’язковим звітуванням про витрачені кошти за попередній період. Ми даємо можливість враховувати думки і пропозиції депутатів, депутати вже не є «кнопкодавами» - як якийсь додаток до проектів рішень облдержадмінцістрації. Ми поставили систему прийняття рішень з голови на ноги, коли останнє слово – за депутатами, а не за президентською вертикаллю.
- Ви кажете, що отримали більше повноважень, будучи першим заступником Палиці. А чи не пов’язано це з тим, що Ігоря Петровича рідко можна застати на робочому місці?
– Це його право вирішувати, де він потрібніший у конкретний день і час – чи в Луцьку, чи в районах,чи в Києві або інших регіонах. Для того, щоб виробити порозуміння у стилях управлінської роботи, вистачило два-три тижні. А ще – намагаюся максимально радитися з керівниками департаментів та управлінь, радниками, депутатами, підтримувати зв'язок з простими людьми. Двері мого кабінету відкриті для них не лише в дні офіційних прийомів.
- Поговорімо про вашу партійну діяльність. Ви з 2009 року – член ВО «Свобода». Це перша і єдина партія у вашій біографії?
- У 2010 році я зайшов в обласну раду разом із першою в історії волинського парламентаризму фракцією націоналістів. Кілька років перед тим я перебував в Демократичній партії. На жаль, там було забагато галасливої демократії, після якої кожен залишався при своїй думці. Це розривало партію зсередини.
Якісно відмінні підходи я побачив у націоналістів, де панує залізна дисципліна, де суперечки можуть тривати лише на стадії внутрішнього обговорення питання, після чого всі приходять до єдиного рішення.
А бандерівські корені мого роду остаточно впевнили мене, що ідеологічно, за духом моя партія – це саме «Свобода». І я жодного разу не розчарувався у тому, що пов’язав своє політичне життя з націоналістами – зі «Свободою».
- Ви кажете, що не шкодуєте, що пішли в «Свободу», але все ж чи інші партії не пропонували вам приєднатися до них?
- Такі натяки, безумовно, були і не раз, але ж усі розуміють, що я – істинний «свободівець» і тому й не намагаються розвивати ці спроби. Ідеологія українського націоналіста – це моє внутрішнє переконання, і я цього не приховую. Який сенс мені щось пропонувати, якщо я скажу: «Ні!».
Саме «Свобода» дала мені можливість самореалізуватися, мені в ній нелегко, адже націоналістів далеко не всі люблять, проте комфортно. Саме побратими зі «Свободи» двічі довірили мені посаду першого заступника голови ради, хоча й відбулася зміна голови ради.
До речі, в історії Волинської обласної ради це вперше так склалося, що при зміні більшості та голови ради перший заступник залишився той самий.
- На Волині триває процес децентралізації, об’єднані територіальні громади активно створюються, відбуваються вибори до них. Які результати має «Свобода»?
- Для нас практично кожні вибори є певною мірою успішними, і водночас дають грунт для аналізу недоліків у роботі. В окремих районах бачимо, що є недопрацювання та прорахунки, ми їх враховуємо… На сьогодні маємо своїх голів територіальних громад на Ковельщині – це Люблинецька ОТГ, яку очолює Наталія Сіховська, та Велицька ОТГ – Віктор Ковальчук, маємо Івана Іванчука в Литовежі Іваничівського району. Маємо депутатів у більшості ОТГ.
Показовими для нас були перші вибори до міської громади. Мова йде про Любомльську міську громаду, де вибори були пропорційними і кандидати боролися за свій відсоток. Попри те, що визначальний вплив на результати виборів зробили гроші з митниці, «Свобода» втримала тут другий результат. Для порівняння: розрекламовані провладні парламентські партії показали п’ятий, шостий, сьомий результат…
- Луцьк теж чекає виборів, які ніяк не можуть оголосити. Місто майже рік живе без міського голови. Що думаєте про цю ситуацію?
- Це – ненормальне явище. Погано, що місто досі не має міського голови, який може приймати повноцінні рішення. Ненормальним є також ситуація, коли вибори міського голови не оголошують, бо олігархічні групи сперечаються між собою, коли і кому вигідніше буде проводити ці вибори. Насправді, треба керуватися інтересами громади, виходити з блага лучан, потреб розвитку Луцька як обласного центру Волині. Треба шукати компроміси, які дадуть можливість розбудовувати Луцьк як сучасне динамічне комфортне місто.
- Стосовно пам’ятника Степану Бандері було багато дискусій, особливо що стосується його місця встановлення – біля РАЦСу. Чому саме там його надумали встановити?
- Не треба прив’язуватися до якогось РАЦСу. За 3-4 місяці ніхто не скаже, що там – РАЦС, скажуть, що то ЦНАП. Треба прив’язуємось до території, яка біля РАЦСу, а це – площа Героїв Майдану. І саме на ній має стояти цей величний пам’ятник Провіднику ОУН.
Дискусії щодо місця – вже в минулому. Сьогодні це питання не повинно взагалі обговорюватися, бо відступ від цього буде ще одним відступом від завоювань Майдану. Мені би дуже хотілося, щоб у цьому році, який є роком підготовки до ювілейної річниці від дня народження Степана Бандери, ми все-таки встановили цей пам’ятник.
- Якби вибори міського голови Луцька були б оголошені найближчим часом, «Свобода» брала б участь у них? Чи є вже кандидат?
- Однозначно брала би. Адже вибори – це інструмент реалізації наших програмових завдань і цілей. Рішення про кандидування – це колективне рішення міської конференції «Свободи». Думаю, серед членів луцької «Свободи» є кваліфіковані, професійні, порядні і принципові люди, які зможуть очолити місто і навести в ньому лад після року розбалансування та невизначеності.
- Ви не хотіли б балотуватися на посаду Луцького міського голови?
- Політика – це мистецтво можливого. Хоча я вважаю, що повинен утримувати той плацдарм, який мені вже двічі довірили наші обласні депутати. Те, що ми зламали управлінську систему в цьому скликанні, ще не означає, що все зроблено. Ще рік-півтора – і думаю, що перебудову системи прийняття рішень ми би повністю завершили.
Адже на фініші обласні ради повинні бути найвищою владою в регіонах, а функції обласних державних адміністрацій переберуть на себе виконавчі апарати обласних рад. Тому до цього процесу хотів би бути більшою мірою причетним, аніж будучи рядовим депутатом.
- Ви як перший заступник голови обласної ради координуєте роботу багатьох комісій, у тому числі і бюджетної. Розкажіть, чому Волинь увійшла в Новий рік без бюджету?
- Річ у тому, що в нас було надто мало часу на опрацювання запропонованого адміністрацією проекту бюджету. Сесія була скликана, через те, що бюджет не був поданий, її перенесли…
Бо за три-чотири дні до сесії подати проект бюджету – нелогічно. Нічого страшного не бачу у тому, що січень ми проживемо по 1/12. Не треба приймати такий документ як бюджет похапцем, щоб рапортувати на Київ про його прийняття.
- Останнім часом багато керівників головних медичних установ змінені. Це стосується і дитячої обласної лікарні, інфекційної, онкодиспансеру, на черзі – обласна лікарня. Чому обласна рада так активно взялася за них?
- Кадрові призначення, які були і будуть, пов’язані із закінченням контракту керівників комунальних медичних установ. Коли я говорив, що ми змінили систему прийняття управлінських рішень, я й мав на увазі, що тепер ці керівники не можуть бути призначені на постійній основі розпорядженням голови обласної ради без сесії. Тепер цим займається конкурсна кадрова комісія. В таємному режимі після обговорення члени комісії виносять пропозицію обласній раді на затвердження того чи іншого керівника.
Щодо керівника протитуберкульозного об’єднання думки членів комісії розійшлися, тому поки цей заклад без головного лікаря. Дитяче медичне об’єднання, інфекційна лікарня та онкодиспансер уже мають нових очільників.
Тепер у комунальних закладах, в керівників яких завершується контракт, посада виставлятиметься на конкурс. Кандидати матимуть місяць на подання заяв і на засіданні кадрової комісії буде вирішуватися, яку кандидатуру подаватимуть на затвердження сесії Волинської облради.
Винятком є хіба заклади освіти та культури, бо там діють їхні галузеві закони, які передбачають проведення внутрішнього конкурсу в їхніх установах.
- Чи оголошений конкурс на посаду головного лікаря Волинської обласної клінічної лікарні?
- Головний лікар обласної лікарні Іван Сидор у зв’язку із завершенням контракту звільнений з цієї посади. Профільна комісія вирішувала питання, на кого покласти виконання обов’язків. На разі дійшли згоди, щоб залишити в.о. Сидора, щоб не розбалансовувати роботу лікарні.
Процедура оголошення конкурсу буде запущена найближчим часом. Все буде відкрито і прозоро.
- Знаємо також, що ви очолюєте спеціальні комісії з питань визначення статусу ветеранів ОУН-УПА та з питань поновлення прав реабілітованих. Чому взялися за цю нелегку справу?
- Я завжди цікавився цією темою, але комісії очолив, коли став першим заступником голови облради. Зараз комісія з питань визначення статусу ветеранів ОУН-УПА не є такою активною, оскільки таких людей залишилося мало. Одиниці розуміють, що можуть претендувати на цей статус.
А от комісія з питань поновлення прав реабілітованих… Ми кілька разів намагалися достукатися до Києва, аби вони змінили той совєцкій закон, який називається на совдепівський манер «Про поновлення прав реабілітованих на Україні». Не на Україні, а в Україні.
До всього ж, у ньому не передбачено ніяких пільг спадкоємцях репресованих. Для такої категорії людей ми перебачили статус і посвідчення потерпілого від політичних репресій, із правом на пільги. На Волині вже є більше сотні людей, які отримали такі посвідчення. У Луцьку ті, хто має посвідчення, вже наділені правом безкоштовного проїзду в громадському транспорті.
Спілкувалась Ірина Костюк
Фото: Роман Домбровський
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
